« Невпізнали це...» — стрімголов попала думка.
Коли Рейн наблизився, йому здалося, що чоловік у кареті теж помітив його. Коли він під’їхав ближче, дверцята відчинилися і з неї граціозно вийшла молода дворика в білосніжній сукні — струнку й вишукану Дженні.
"Лорд Рейн, ми чекали вас. Міс Дженні провела тут майже годину, - сказав палаций, представляючи її з легким уклоном.
« Я принесла книжки, які ви просили знайти» — сказала Дженні, простягаючи два вевесистих томи з м'якою посмішкою.
"Е-е..." - Рейн злегка розгубився. Вона чекала так довго, щоб отримати книжки якомога швидше.
Він розумів, що за цим жестом було приховане бажання догодити йому, але її увагу зворушило серце.
З легким уклоном Рейн відповів: « Пані Джені, дякую вам від душі! »
« Лорд Рейн, ви дуже люб'язні. Як лицарю-охоронець нашої сім'ї, це найменше, що я можу для вас зробити." - розсміялася Дженні, прикривши рот рукою в витонченому жесті.
Рейн подумав на мить і додав: « Якщо вам колись знадобиться допомога, не вагайтеся прислати за мною. Можливо, я зможу чимось допомогти".
« Ларде Рейн, я ціную це! Вже пізно, не буду вас затримувати, але якщо вам щось знадобиться в майбутньому, звертайтеся до мене без коливань."
Її мета — заручитися підтримкою Рейна, лицаря з дедалі більшим потенціалом — явно виправдана сподівання. Його слова стали мовчазними обіцянками, яких вона і домагалася.
« До побачення, міс Дженні! » — Рейн помахав рукою з посмішкою.
Він не помітив, як чотири пари цікавих очей спостерігали за ними через дверну щілину, Бо Хе крізь нижній отвір у двері для цуценят, по клікці « Печивка » і його мати Емма з вікна кухні.
Коли Рейн увійшов у дім, його зустріли різні погляди. Це заставило його зненацька.
Діти не вміють тримати секрети, і відразу Бо Хе, плескаючи великими очима, запитала: «Братиїк, хто ця гарна пані, твоя коханка? »
Навряд слова зірвався з її губ, всі погляди спрямовані на Рейна. Йому здавалося, що це напруження перевершує навіть зустріч з туманним монстром!
---
Після вечері Рейн поспішив до своєї кімнати і з нетерпінням погодився вивчати книжки Дженні.
Незабаром він дізнався, що « Привид» стародавньою мовою аккадською — стародавнім прислів’ям, насиченим магією. Його складні вимова та вібрації були справжнім випробуванням для вивчення. Однак духовний вплив Рейна досяг 12 пунктів, і це значно пришвидшило процес. Завдяки книжкам він швидко зрозумів значення десятків простих аккадських слів.
Щоправда, вимова була ще гіршою.
Замислившись, Рейн з хвилюванням поліз під ліжко і дістав « Днівник приручення звірів» на срібній обкладинці. Тепер, серед незрозумілих рядків, він розрізняв знайомі слова:
« Дух, що голосить...»
« Раб вогню...»
Поглинуваний читанням, він не відразу почув тихий стук у двері.
«Тук! Тук! Тук!»
За ритмом Рейн вже знав, хто це.
Він сказав: « Ідіть!», закривши книгу.
У дверях з'явилася Анна, сором’язливо затуманившись, немов помітивши, що перервала її заняття.
« Рейн, можна зайти?» — запитала вона тихенько.
«Звичайно», — посміхнувся він, піднімаючись назустріч.
Погляд Анни відразу впав на « Днівник приручення звірів» з її срібною обкладинкою і інкрутацією дорогоцінним камінням.
« О! Яка гарна книжка! Рейн, можна подивитись?» - її очі засяяли цікавістю.
«Звичайно», — кивнув він.
Рейн не заперечував. Тепер, коли він почав розбиратися в аккадському, Анна могла допомогти йому з заклинаннями. Він розумів, що навіть якщо правильно вимовляти слова, їхня сила залишиться недоступною. А Анна, очевидно, могла стати ключем для цього дару з дерев’яним амулетом.
Амулет не реагував на дотики Рейна, але в руках Анни робив чуда зцілення.
Дівчина взяла книжку і підійшла до вікна, збираючись її відкрити. Але коли місячне світло обернулося на обкладинку, сталося щось дивне.
« Рейн? Взор на обкладинці... Він рухається" - сказала Анна, обернувшись на неї з легким переляком.
"Що?" - прищурився Рейн і ступив до неї.
Він швидко зрозумів, що причиною є місячне світло на « Дні приборку звірів». Сапфіра, рубін і бірюза на обкладинці, немов вихитнувши її сяйво, почали світитися, перетворюючись у магічний танець. Три камені спалахнули яскравим, але м’яким світлом і з'єдналися тонкими променями.
Малюнок на срібній поверхні ожив: видалений ведмідь зник, листя і квіти розійшлися в сторони, а всередині обкладинки з’явився круглий колодязь, наповнений водою. Вона переливалася, відбиває місяць і живе.
Біля криниці проступили три великі ієрогліфи аккадського письма. Рейн розпізнав перші два — « Північний колодязь», але третій залишився загадкою. Однак зображення чітко натякало на назву.
Почуття Рейна змішалися. « Срібна книга» вже давно була у нього, але, як і з амулетом, не відгукувалась на його дотик. А Анна доторкнулася до неї, і магія пробувала.
"Кого ж недооцінили?" подумав він з легкістю.
Раптом Анна похитнулася, вхопившись за голову. Її обличчя спотворилося від болю, і Рейн поспішив підтримати її. Але в цей момент світ навколо змінився.
https://literna.net/uk/books/673-velikii-mah-z-profesiyeyu-pochatkivtsya