Після того як я обминув ворожі системи і проїхав повз інші охоронні кордони, мені вдалося дістатися до одного з ангарів на півдні космосу.
Я активую покриття, щоб залишатися непоміченими, я телепортуюся всередину, а потім прибираю "Ятаган" в інвентар.
Озираючись навколо, бачу близько десяти взводів B-1, вибудованих у шаховому порядку і готових до перекидання на Набу.
Вкрасти їх зараз, поки вони вимкнені? Або чи спочатку взяти під контроль командний центр, і відключити взагалі всіх?
Я натискаю плечима, перш ніж схопити їх усіх за допомогою телекінезу і перекинути в інвентар.
...
Ви отримуєте:
Бойовий дроїд B-1 X560
[Всі предмети знаходяться в інвентарі]
- П'ятсот шістдесят? Чи не забагато? А скільки дроидів набереться з всієї станції?
— [Кажний загін складається з 8 дробів B-1, взвод складався із семи підрозділів і багатопрофільний транспорт (MTT), наприклад, доставляє вже 2 узви.
— Зрозуміло.
Помістивши женянок в інвентар, я відразу конвертую їх у кредити. Ця операція дає мені 1,8 тисяч кредитів. І це проти волі викликає у мене посмішку. Хто сказав, що крадіжка - погана річ? Особливо якщо крадеш у поганих хлопців... А це лише початок. — Усміхнувся я. Так, щось я занадто розслабився...
Викинувши зайві думки з голови, я починаю розширяти своє бачення в силі і намагаюся охопити всю станцію. Потрібно дізнатися скільки тут живих істот.
Так...
Більшість людей сконцентрована там, де, як я думаю, знаходиться центр управління. Він і є моєю метою. Що ж, не будемо втрачати час.
Без зайвих слів телепортуюся прямо туди.
Я оглядаюсь довкола, і це допомагає мені підтримувати невидимість. Кілька неймодіанців отримують звіти і віддають команди, керуючи дроїдами на Набу. Здається, зараз там йде якийсь великий бій з гунганами. Чи вони напали на притулок? Здається, треба поспішати...
Наступного разу, раптово натрапляю на розкішного неймодіанця, який віддає накази, сидячи в кріслі. А ось і Нут Ганрей, власною персоною. Здається, що у цього тупика все-таки немає плану. Дізнавшись про те, що сталося в Сенаті, він струсил і сховався тут. Думаю, він у безпеці? Наївний.
- Ви вже знайшли королеву? Я хочу, щоб її схопили якомога швидше — за гнівом у голосі, проскакують нотки страху.
— Нет, сир... Гунгани реорганізували свою армію і дуже противились нам, тремтячи у голосі. Видно, що він дуже боїться його.
- Мене це не хвилює! Негайно розтрощіть їх усіх! Ці безглузді тварини думають, що здатні зупинити мою армію друїдів... Виродки ще тупіші, ніж здається. Знайти королеву! Зараз же!... - Віцекорол люто гримить своїх офіцерів, перешкоджаючи їм зосередитися на роботі.
З часом, його охопила тривога і він тихо прошепотів, — на щастя, у мене вийшло домовитися з тими мисливцями... А якщо вони будуть достатньо дурні, щоб зрадити мене... Тоді їх чекає невелика несподіванка... — Він додав до неймодіанця, коли повзає в незручному усмішку.
— Ого, а цікаві речі ти говориш... З радістю послухав би продовження цієї історії.
- Стій!
Почувши мій голос, всі в кімнаті одночасно замерли на своїх місцях. Робота була повністю затримана.
Поява чужака сама по собі не викликала б такого сильного шоку, але я процікавив їх великим тиском у Силі. Воно завалилося на них, наче водоспад. Їм зараз не те, щоб рухатися важко, а навіть дихати.
Нут Ганрей був здатний тільки на те, щоб у повному жаху спостерігати за тим, як його тіло і тіла офіцерів, втративши управління, розуміють в повітря.
Вони висіли там якийсь час, перш ніж вибратися в ральну лінію, перед якимось маленьким хлопчиком. У нього були нереально красиві риси обличчя, а на губах грала легка усмішка і водночас тремтячи по хребті її мешканців.
- То що, люб'язний? Відповіси мені, нарешті, кого і в якій кількості ти відправив за королевою? — Без емоцій запитав я.
"Віцекороль" спробував відповісти відразу, але щоразу, коли він відкривав рот, з нього виходив тільки повітря, щоб змінювати колір обличчя із зеленого на пурпурний.
Затулившись по чолі, він послабив тиск настільки, що міг говорити.
— *КХА* - відкашлювався його світлість, Т-ти ще хто? Як ти... - Повертаю тиск, змусивши його замовкнути.
- Я допускаю, що ти страждаєш на маленькому склерозі. Але питання, яке тобі задали лише секунду тому ти точно не зміг би забути... Кого. Вы. Послали. За. Паде? — Усмішка з мого обличчя зникла, залишивши лише холодний погляд.
— Це непорозуміння... Я просто хочу, щоб королева підписала угоду, я не збираюся ... - Перебиваю його знову. На цей раз здавалося, що щось невидиме схопила його за горло, повільно стягувало і душило.
- Отже, замість відповіді ти вирішив мені брехати... — Звузивши очі, я зробив висновок:Взявши палац, ми будемо шантажувати королеву, вбиваючи їх у неї на очах по одному, поки вона не підпише договір ... А потім... Потім ми трохи з нею розважимося... и... Її теж стратять!Це твої слова ».
Відповідь — це мовчання.
— Твої, чи ні? — Викрикнув я, починаючи втрачати спокій. Усередині, проти волі, вибухає гнів. Вміння "Розум гравця", звичайно, пригнічує мої емоції, але не на сто відсотків. Тому зараз я дуже злий і все ще контролюю свої дії.
Нут Ганрей, а разом з ним і всі офіцери, в цей момент почали помітно тремтіти. На їхніх обличчях застромився холодний піт, а деякі з них почали просити « піднімання».
Цього разу не став затикати їх.
- Але знаєш, тобі нема про що турбуватися... На відміну від тебе, я не монстр, який буде мучити твоїх офіцерів прямо перед тобою, - сказав я, несподівано заспокойтеся.
О, неймовірно. Здається, я чую зітхання полегшення.
— Тільки почекай, хлопчисько. Як тільки я виберуся звідси, я пришлю за твоєю головою всіх мисливців галактики, а потім продам тебе в борделю у Прості Хаттів! * — З ненавистю подумав Нут, продовжуючи зображати страх.
Але наступні слова, які він чує, роблять цей страх цілком реальним, — як я і сказав, мучити твоїх офіцерів не буду... Але я не казав, що буду мучити замість них тебе. Мабуть, пару з тих офіцерів, що тут живуть, навіть із задоволенням спостерігає за твоєю кончиною. — Я повільно підніму праву руку і вказую на нього розгорнутою долонею.
Побачивши мій жест, він почав сильно трястися і намагався вирватися з борців Сили. Схоже, його торкнулося почуття неминучої смерті. Він не знав, що я збираюся робити, але страх невідомості теж був для нього свого роду тортурою.
— Нет... Ні, будь ласка... Я заплачу стільки, скільки попросиш... Ні, не так! Я віддам тобі все! У мене навіть особиста планета є...
— А забитих до життя повернеш?
— Нет... Н-но... Я можу заплатити каміноанцям, і вони створють клони, на основі біологічного матеріалу вижили ... Економіка Набу не постраждає, будь впевнений...
- Яка ж ти тварюка.
Перестаю його слухати і випускаю з лівої руки фолетову блискавку... Вона вп’ється йому у тіло і миттєво викликає судоми. Блискавка не дуже сильна, тому він починає висіти в повітрі. Повільно, шматочок за шматочком. А якщо хтось бачить це видовище, то не може затулити вуха чи закрити очі — аАаAa AanaAAOAla!~
Офіцери, відкривши роту, з жахом дивилися на хлопчика, який для них зараз виглядав справжнім демоном, спалює їх губернатора живцем.
***
Той самий час, Тід.
Центральна площа,
Падмі разом з джедаями, супроводжуючи гвардейців, Панакою і дротом-охоронцем прибули на центральну площу. За сотні метрів від Королівського палацу виднілися літаючі туди-сюди ескадрильї друїдів. Мешканці цього району були захоплені в заручники одними з перших, так що це, мабуть, були прості патрульні.
- Так, хлопці... Ми діємо за планом. Прийміть їхню увагу, поки ми проходимо до палацу. Тільки акуратно. Без жертв. Потім відкиньте і сформуйте захисний периметр, зв’язавши їх боєм якомога довше. — Панака давав останні інструкції своїм людям.
— Да, сэр!
- Так точно, сер!
Квай-Гон насупився, дивлячись на королівський палац.
- Щось сталося, майстер? — запитав Обі-Ван, стоячи неподалік, і тому, побачивши вираз його обличчя.
— Нет... Я просто відчув щось ... Думаю, це можуть бути ті мисливці про яких говорив Джон. Всередині, можливо, нас чекає пастка. Отже, будь пильним.
Вони переглянулися, затверджуючи цим свій намір рухатися далі.
- Обі-Ван і я продовжимо шлях. Спробуйте триматися якомога ближче, - сказав Квай-Гон, витягнувши з одягу світловий меч, плавно ковзав у руку.
— Ладно. Сподіваюся, ви і справді настільки гарні, як вас описав Джон. — Пробурмотала Падмі, перш ніж повернутися до дроїду, який весь цей час тінню слідував за нею.
— Готовы? Ходімо. — Він швидко вимовив джедай, запалює сайбер і на великій швидкості замикається до палацу, рубаючи будь - якого дроїду, який зустрічався на шляху. Обі-Ван слідував за вчителем по п'ятах, прикриваючи фланг. Разом з цим, він намагався не упускати уваги Падмі, Панаку і декількох гвардійців, які за ними трохи повільніше.
Гвардійці оточили королеву, намагаючись прикрити її своїми тілами. Постріли пурхали з усіх боків, а уламки дроідів вносило у всю цю ситуацію ще більше хаосу.
Дрозід-телохранець нарешті покинув "ріжемо сну" і заробив на повну котушку. Витягнувши з кобури два бластера, він почав крутитися по сторонах і, продовжуючи слідувати позаду Падмі, обертав суглобами, як ураган відстрілюючи будь-якого пропущеного джедаями дротоїди, якого ідентифікував як ворога.
Всі були здивовані бойовою силою машини, яка вбиває приблизно таку ж кількість ворогів, що й джедаї, не роблячи при цьому зупинок і продовжуючи рух.
- Добре, що ця штука на нашому боці. — З іронією посміхнувся Панака, відчуваючи, що потихеньку втрачає свій пост сторожа королеви. Спочатку Джон, а тепер ось цей непоймі звідки з'явився дроїд... Він почувався все менш потрібним. — Сподіваюся, хоч пенсію визначить пристойну...
Джедаї, на противагу йому, не коментували ситуацію. Однак, обидва були здивовані боєздатність приведений Джоном друїд. Звичайно, вони знали, що зможуть перемогти його без особливих зусиль але з точки зору ефективності... Їм треба було лише визнати свою поразку.
— Джедаї - миротворці, а не солдати, — посміхнувся Джін. Ми майже біля мети. — Чоловік піднімався сходами до входу в палац.
Позаду групки гвардійців обмінювалися пострілами з більшою силою дроядів, які намагалися оточити їх. — Периметр, ідіоты! — Прикрикнув Панака, змусивши їх здригнутися і швидко розбігатися по укриттях, перейшовши до закритої оборони.
Незабаром всі підійшли до входу в палац, і цей момент Обі-Ван, здавалося, теж щось відчув, та повернувся до Квай-Гону, - Майстер ...
— Да, падаван. Це саме те, про що я говорив. Пропозиція Джона виявилася вірним, і там, за цими дверима, нас дійсно чекають мисливці за головами.
— Може спочатку в ангар? Звільнимо пілотів. Для захисту Тіда нам знадобиться прикриття з повітря. Тим більше, Джон сказав, що в космосі вони йому не потрібні. — Вона запропонувала Падімі, почувши розмову і вирішивши внести свою помилку.
Оскільки мил дівчини була тактично вірною, то заперечень не помилялася.
Вони ввійшли в палац і відразу ж попрямували до ангару. На шляху постійно вискакували групи друїдів. Навіть пара дройдек з'явилася. Але з двома джедаями і механічним апостолом смерті за спиною, вони успішно справились із ними без особливих проблем. Хіба що одному гвардійцю зачепило плече шальним пострілом.
Коли вони прибули, то відразу знайшли заручників пілота. За ними спостерігали три рівномірно розставлених загону бешок.
— Будьте тверезими, Падаване, - знову попереджував Кавай-Гон, підійшовши до дверей, що ведуть в ангару, — все це виглядає підозріло. Занадто просто, і занадто очевидно. Думаю, що тут можуть бути мисливці.
— Да, майстер.
— А ви тримаєтеся разом і стежите за обстановкою, — сказав останній чоловік на Паді з Панаком та гвардейками.
Зтиснувши бластери міцніше, вони увійшли всередину...
***
Станція керування дроїдами, корабель-ядро типу "Баразник".
Дивлячись на системне повідомлення, яке припало мені після показного вбивства Нута Ганрей, я не перестав дивуватися.
Через те, що він був лідером Федерації, мені відсипали досить багато досвіду. Достатньо багато, щоб знову підвищити рівень. Хоча грошова нагорода склала мільйон кредитів. Ну нічого, завдяки цій станції, сьогодні я заробляю набагато більше.
Тим часом я не відразу помітив, що страх офіцерів зростає і росте з кожною секундою тиші. Вони з жахом дивилися між мною і обуреним тілом губернатора, боячись, що їх спіткає та ж доля.
Один з них набрався сміливості і хрипло промовив, — В-ви... Ви вбили віце-коріля... Якщо ви звільните нас, ми залишимо межі Набу і обіцяємо, що ніколи не повернемося сюди...
Його заява відвела мене з системи і я нарешті повернувся до реальності.
- "Обещаємо, що ніколи не повернемося сюди", значить? Я, звичайно, розумію, ви тут за наказом, і все таке. Але ж це означає, що вам доведеться порушити свою обіцянку, якщо виконуватиме новий наказ, правильно?.... І знаєш, що ваша відповідальність за те, як на Набу сталось, не менша від цього, — сказав я, поводячись з палаючим тілом, хоча це було правдою. Я не монстр, який мучить когось заради чистого задоволення... Але найбільше, що я можу запропонувати для вас - швидку і безболісну смерть.
Не думаю, що зможу забути ту мертву дитину і його матір.
Очищення офіцерів розширилося, наповнюючись чистим жахом. Вони втупилися на мене, почав благати, але перш ніж це переросло у щось, я використовую телекінез і, помахуючи руками, ламаю їм шиї. Потім кидаю трупи неймодіанців з порожніми очима поруч із тілом віце-коріля. Дивно, але вони дали мені рівно стільки досвіду, скільки було потрібно до наступного рівня. На станції ще багато цих виродків. Думаю, зможу підвищити рівень ще принаймні два або більше.
Я зітхнув і викинув непотрібні думки з голови, сідаю в крісло та дивлюся на панель із основними системами управління. Закриваючи очі і зосередившись, я починаю встановлювати зв'язок зі станцією. Це вперше, коли я намагаюся керувати кораблями такого розміру, тому навіть з максимальним рівнем здатності Меху-Деру знадобилося набагато більше часу, ніж зазвичай.
Після півгодини медитації Сила, яка виходила від мене в такт б'юті серця, приєдналася до корабля і зрештою змогла встановити з ним зв"язок.
У ту ж секунду, я негайно даю уявну команду вимкнути всіх дроїдів на суходолі, а дроидам-виробникам (стервятники) та кораблям-транспортниками повернутися до центральної станції і таким чином покласти кінець вторгнення на Набу.
Видихнувши, піднімаюся з крісла.
Битва ще не закінчилась...
