- Цей фрукт, що ти називаєш мандаріном, і правда смачна.
Коли зима прийшла, до нас приїхав Рахса.
Зараз холодно, тому ми зібралися біля каміна і їмо мандарини.
- Добре, що ми встигли посадити їх до початку зими. Скоро у нас навіть на ринку з'являться мандарини.
- А звідки ти їх дістав?
- Я створив насінину за допомогою магії. Потім я посадив його і виростив, як будь - яка інша рослина.
- Сечко, створене магією... Менше я від тебе і не очікував, аники!
Поїдаючи мандарини, Рахса пробув... в такому піднесеному, захопленому стані.
Я їв їх неквапливо, шматочок за шматочком, але Рахса не соромився запихати їх в рот повністю.
З набитими щіками він був чимось схожий на бурундука, і це так смішно виглядало, що я нічого йому й не говорив.
- Аники ж скоро потрапляє в Еленеварську Академію, вірно?
- Ага, час майже прийшов.
- Щось ти не виглядаєш особливо щасливим.
- Ну, це досить дивне відчуття. Не сказав би, що я не щасливий , Швидше, просто трохи хвилююся ...
- Ти точно ніде не протрапиш. До речі, мій старший брат Арктика теж туди йде.
- Ага, — я це вже давно знав.
- Також, донька прем'єр-міністра Еліза-сан, працює цього року.
- Ага, — і це мені теж було відомо.
Зрештою, вона моя майбутня дружина...
– Далі - більше! Вперше за останні десять років в Академію вдалося поступити простолюдину. Дворян приймають через їхні генеалогічні родоводи, але людям не до вподоби складати складні вступні екзамени. Так що вона безумовно дуже талановита. Звали її начебто ...
- Ірис Палала.
- Так, вірно, Іріс-сан. Аники знав про неї?
- Знаю, давно знав--
- Загалом цього року багато дітей роблять дуже впливових людей. Дехто навіть називає їх чимось на зразок золотого покоління.
- Якщо чесно, мене більше інше турбує. Чи можу я залишити всі свої справи на батька...
- Не турбуйся про це. Люди в Хелані дуже добрі і чуйні, будуть у міру можливостей допомагати Торал-сану.
- Дуже сподіваюся...
Думаю, доведеться попросити Лотасона перевіряти весь час від часу.
- Аники, все буде в нормі, багато думати шкідливо. Зосередься на навчанні. Хоча, з твоїм талантом, навчання в Еленоварській Академії не буде для тебе важкою справою.
Як завжди, Рахса говорив все в його властивій йому щирій манері мови.
Від такого іноді хочеться, щоб він дійсно був моїм братом...
- І це правда. Мандарини закінчилися, піду ще трохи зберу.
- Я з тобою.
– Уу-, холодно.
- Згоден, холодно.
- Навідайся до нас влітку, я дам тобі спробувати ягідку під назвою "арбуз".
- Обов'язково! Я з нетерпінням чекатиму цього.
Двоє пішли збирати мандарини, притискаючись один до одного... Найпоширеніший день зими.
-----
Через деякий час сніг почав танути, і Хелан запряв від сну.
За місяць до відрахунків я вирішив покинути рідні землі.
Звідси до академії, грубо кажучи, чотири або п'ять днів шляху на кареті.
Вона розташована в відокремленому від усіх феодів району, щоб учні могли з головою зануритися у школу.
В цілому, не буде великої проблеми, якщо я приїду раніше. Зазвичай, багато людей приїжджають за тиждень, щоб пройти попередній тест, тому що в останні дні чергу дійсно не маленька. І основні причини мого раннього відправлення, загалом дві: звикнути до оточення і... Я не хочу стояти в черзі.
- Курурі-чан, ти виріс таким красивим.
Мати проливає сльози, спостерігаючи за тим, як її син їде.
- Курурі, віддай учебя всього себе, за наші землі можеш не хвилюватися. Я про них подбаю.
Саме про це я найбільше хвилююся, Отче.
- Ну що ж, я поїхав.
Після скромного прощання я сів у карету.
Відразу після цього я дав команду кучеру, і ми рушили.
В академії використовується система гуртожитків.
Оскільки кошти на школу та їжу, яку вони дають урядам, дуже не потрібні.
Однак переважна більшість палаців все одно бере з собою велику суму грошей. Просто так, на всяк випадок і для похитання своєї самолюбства.
Ну і я взяв з собою небагато.
Якщо я побачу щось необхідне або просто цікаве в магазині, то хочу бути у змозі це купити. Гроші відіграють важливу роль і для встановлення зв’язків з іншими учнями
Насправді, я хотів взяти трохи, але...
Вранці перед відправкою мене відвідали багато місцевих людей: "Тому що наші прибутки останнім часом значно зросли..." і буквально змусили прийняти їх гроші. Кількість була немаланьким...
На крайній випадок, я завжди міг повернутися на літніх або зимових канікулах і наповнити запаси, тому я не хотів брати з собою занадто багато...
Я намагався відмовитися, але батько вмовив мене прийняти їх. Мені здалося, або він дійсно здавався вищим, ніж зазвичай ...
Я подякував людям і, попрощавшись з батьками, пішов у дорогу.
До слова, Рахса також хотів прийти проводити мене, але оскільки його старший брат теж поїхав до академії, я подумав, що не добре вийде, якщо він захоче мене йому, тому я відмовився.
У мене не сталеві яй-... нерви, щоб переходити дорогу кронпринцу.
Оскільки поїздка мала б бути невеликою, я зібрав багато книжок для того, щоб зробити щось більше в дорозі.
Я також знав про всі цікаві пам'ятки на шляху, тому ми могли б відвідати їх.
І раптово мій батько виявився справжнім гурманом.
Він дав мені карту, на якій позначені всі за його підрахунками гідні ресторани.
- Упевнений, що це допоможе трохи полегшити твою подорож, — сказав він.
А це перший раз, коли батько зробив щось належне батькові.
У будь-якому випадку, поїздка проходила досить непогано.
Я майже не розмовляв зі слугою, більшість часу пролітало за оглядом тих, що раніше були невідомими мені пейзажами, які проходили за вікном.
Це все було свіжо для мене. Більше нічого сказати.
Навіть якщо нічого цікавого не станеться за всі чотири або п'ять днів, я не думаю, що я скучаю.
Минуло вже близько п'яти годин з моменту відправки.
Сонце досягло зеніту. Сухий, спекотне повітря розбавлялося приємним вітерцем.
Раптом до мене звернувся слуга.
– Курурі-сама.
М? А якщо подумати, судячи з карти, ми вже близько до одного із позначених батьком ресторанів.
Можливо, ми вже приїхали до нього?
- Що таке?
- Попереду жінка, що несе велику сумку.
Ну, я подумав, що нічого незвичайного в цьому немає, але все одно висунув голову з вікна.
Вдалеку дійсно виднілася жінка, яка сиділа в тіні.
Може, на сонці перегрілася?
З наближенням карети фігура ставала все більш чіткою.
І коли я побачив, хто це, моє серце швидко забилося.
Помилки бути не може.
Прекрасне чорне волосся ідеально гармонують з обличчям спокійної краси, і навіть з її звичайним простолюдинським одягом!
Так, це точно вона. Там сиділа Іріс Палала.
Чомусь я різко сховався в кареті.
я ж другорядний персонаж, а вона - головна героїня. На вашу думку, все буде добре, якщо ми так просто зустрінемося?
Ні. Звичайно, що ні!
- Щось не так, Курурі-сама? - Наче під’юджуючи, запитав слуга.
А може, їй стало погано і вона присіва відпочити? Недобре кидати тендітну леді в біді...
Дуже погано!
Я переборов себе і відповів: « Я спробую з нею поговорити.
- Зрозумів.
Слуга почав поступово сповільнювати швидкість і зупинив карету перед Іріс.
- Ви в порядку? - Я запитав з ввічливою інтонацією, щоб викликати якомога менше підозр.
- Так, просто трохи втомилася. Будь ласка, не звертайте на мене уваги.
Оскільки ми в майбутньому станемо однокласниками, я не міг просто сказати "А, зрозуміло, гаразд!" і виїхати.
- А ви, випадком, не в Еленоварську академію направляєтеся?
- Так, але як ви дізналися?
- Просто інтуїція підказувала. Я теж туди їду. Якщо ви не проти, можу допомогти вам дістатися туди.
- Ні, дякую. Я і сама туди дістануся. Якби я не могла це зробити, то б не пішла пішки. Дякую, що зупинились і намагалися допомогти мені.
Пішки, значить. Принаймні у неї це займе півмісяця.
Але вона все ще зможе попросити якогось торговця підкинути її.
У грі Іріс народилася у досить бідній сім'ї. Ні, я не можу її тут кинути.
- Будь ласка, не кажи так. Хтось сказав, що в дорозі потрібно допомагати таким же як ти - мандрівникам. Мене звати Курурі Хелан. Я з дому Хеланів.
Я намагався уявити себе, щоб більше не бути схожим на підозрілу людину.
Вона, чомусь, замовкла.
- Хелан. Це який з гарячими джерелами, так! - Вона запитала з відтінками захоплення.
- Д-да. Ти була там раніше?
— Ні, але я читала статтю в одному журналі про гарячі джерела з чудовим квітковим садом. Потрапити в Хеланські гарячі джерела - моя мрія!
Після того, як я запропонував їй "Давай ще поговоримо про гарячі джерела", вона без будь-якого опору сіла в карету. (п.п.). .......)
Оскільки тобі доведеться жити в академічному гуртожитку, що б ти не робив, багато багажу - неминучість.
Те ж саме можна сказати і про Іріс, оскільки її велика сумка була повна до кряїв.
Але все ж, нести таку фіговину протягом місяця... Навіть здоровий, впевнений у своїх силах чоловік уже не був би упевнений в собі...
Умовити її поїхати в кареті - було правильним рішення. У мене б кішки на серце цокнулися, якби я її там залишив.
Так, я радий, що мені вдалося її умовити.
А подорож тим часом спокійно продовжувалась. Ірис навіть почала до мене звикати.
- У майбутньому, коли я заробляю багато грошей, я мрію звести своїх молодших братиків, сестер та батьків у сусідній цвіт гаряче джерело в Хелані... - сказала Іріс зі сяючими очима.
- Не варто так далеко мріяти. Ми ж однокласники, можеш приходити в будь-який час.
- Дякую, але ні. Мрія — це те, чого потрібно докладати власними силами.
- Гарні слова.
- Курурі-сан ж робить це цього року, так? Якщо я не помиляюся, в журналі було написано, що це саме ви відкопали гарячі джерела. Мені випала честь бути однокласницею такого чудового аристократа.
- А, та ні, в цьому немає нічого приголомшливого.
Я б сказав, що це ти, хто в майбутньому може вийти заміж за принца, приголомшлива.
- Дякую, що дозволили такій неблагородній людині, як я, їхати з вами в одній кареті. Я безумовно поверну цей борг.
- Та не турбуйся ти про це. Без тебе, мене б чекали чотири нудних дні на самоті, так що це навіть мені тут слід тебе подякувати.
Як би то не було, я заставлю тебе повернути цей борг якщо раптово закінчу життям на фермі.
- Я хвилювалася, якими будуть люди в дворикській школі, але дивлячись на Курурі-сана, здається я можу думати про це більш позитивно.
- Радий, що зміг тобі допомогти. Тоді поговоримо про наші гарячі джерела!
- Так, із задоволенням!
Як завжди, іскри в очах.
Як я і думав, коли побачив її зблизька, можна сказати, що у неї чудові риси обличчя.
Навіть порівняно з королевою, Іріс здається більш прекрасною через свій вік.
Не дивно, що принц з іншими билися за її серце, з такою-то зовнішністю.
- Можливо, ви вже прочитали це в журналі, але наші джерела мають дивовижний ефект для шкіри, роблячи її слабшою і красивішою.
- Так, це було написано в статті, — Іріс все одно виглядала дуже зацікавленою.
- Це все завдяки кольорам. Але нещодавно було знайдено дещо цікаве. Один з наших видатних жителів, Лотсон-сан, виявив, що навіть пити цю воду корисно для тіла.
- П-правда! Впері про це чую!
— Не дивно, ми самі тільки недавно дізналися про це, так що незабаром ця новина з'явиться в журналах. Після того, як про ці нові властивості води з наших джерел дізнається безліч людей, кількість туристів буде все зростати, рівно як і отримуючи прибуток.
- Нічого собі-! Мабуть, не треба було питати, тому що тепер я хочу бути там ще сильніше.
- Якщо хочеш, приходь в будь-який час. Ми покажемо тобі кращу гостинність.
- Ага. Дякую!
-----
Здавалося, що ми розмовляли про гарячі джерела вічності і перебували в збудженому стані.
Випадково мене віднесло і я почав хвалитися іншими цікавими місцями на наших землях, але вона все з задоволенням слухала.
Як я і думав, жінка, в яку може закохатися принц, абсолютно іншого калібру!
- Курурі-сама, ми наближаємось до одного з місць, позначених Торал-самой, — голос слуги перервав нашу розмову.
- А, вже приїхали?
Я втратив рахунок часу, розмовляючи з Іріс.
Мені вдалося побачити справжню користь від того, що я пов’язаний з подругою.
- Ірисе, ходімо поїдемо. Тут поруч чудовий ресторан, який радив мені батько.
- Ні, вибачте, у мене не так вже й багато грошей. До того ж, я взяла з собою достатньо їжі, щоб дістатися до академії.
- Звичайно я заплачу. Ну давай, пішли, будь ласка, послухаєш мої хвастувальні промови про наші землі під час їжі. Вважай, це буде платою за неї.
- Ні, вибачте.
Вона похитала головою.
- Я дуже вам вдячна за те, що дозволили їхати з вами. Я не можу дозволити вам ще й заплатити за мене в ресторані. Інакше, мені навряд чи вдасться коли-небудь розплатитися з вами!
Я розсміявся. Така система цінностей безсумнівно допомогла закоханню принца та інших, хах.
Хочу, щоб моя майбутня дружина була в цьому плані схожою на Іріс.
– Пойдём.
- Ні, все гаразд. Не хвилюйтеся за мене, ми продовжували сперечатися. Безперервно.
Блін, схоже доведеться використовувати козир.
Але чи це нормально для неї так говорити?
Думаю, одна наша зустріч виходить за поняття "нормально", так що втратити вже нічого.
- Гаразд, тоді мені потрібно з тобою серйозно поговорити. Розмова тільки між нами, нікому ні слова.
- А? Щось якось раптово.
Іріс дуже занепокоїлась, коли побачила різку зміну в моїй поведінці.
- Твоє життя в академії навряд чи буде казковим. Ну, це звичайно просто "взагалі". Але ви напевно відчуватимете різну незаслужену дискримінацію.
- Так, я вже думала про це. Але я вирішила, що не здамся і вилізу по повній. Врешті-решт, від мого навчання буде залежати чи вдасться мені знайти хорошу роботу для забезпечення сім'ї.
Чудово! Яка гарна дитина!
- Ну а винуватцем більшої частини дискримінації, швидше за все буде ... Одна блакитна відьма...
- Швидше за все?
- Ну, як би вона дуже погано ставиться до простолюдинів, так що по-любому буде вставляти тобі палиці у колеса. І взагалі-то, вона ...
- Вона?
- ...Людина, з якою мені навряд чи вдасться обірвати свої зв'язки... Коротше, вона дасть тобі багато проблем, тому я хочу за неї їх компенсувати! Очевидно, що якщо хтось із твоїх близьких завдасть шкоди комусь, тобі розгрібати теж доводиться, так? Саме тому, будь ласка, вистачить впертості і дозволь мені заплатити за тебе.
- Ні. Якщо чесно, аргумент досить сумнівний, та і я не до кінця зрозуміла.
- Ну і добре. Хочеш ти чи ні, ми йдемо їсти!
- Я не піду. Після всього цього я не зможу дивитися вам в очі.
- Ще як зможеш! - Я з усієї сили потягнув Іріс за руку.
- Ні! - Ірис відчайдушно чинила опір.
- Я не зможу насолоджуватися смачною їжею, поки ти будеш поруч їсти свою заготовлену сумнівну їжу. Це точно не буде приємною поїздкою!
- Не хвилюйтеся за мене. Ви і так вже дуже допомогли мені!
- Ви двоє, давайте швидше, — спокійний голос слуги закінчив наш перетягування каната.
- Ага, вже йдемо.
Іріс нарешті здалася і пішла поруч.
- А їжа тут і справді смачна, тату!
Батьку, вибач, що сумнівався в тобі.
https://literna.net/uk/books/632-u-ochikuvanni-bidnosti-ya-zbirayusya-stat-kuznetsom