Міс Фрайдей ледве встигла змахнути крилами і відскочити назад від стійкі бару, коли я натиснув на спусковий гачок дробовика, поставивши стоянку підірватися з приголомшливим гуркотом!
Я зупинився на секунду, очікуючи, що світ перестане знервувати від близького вибуху, перш ніж поспішно схопився на ноги і кинути лютий погляд на злобну птицю, яка відступила до одного із їдальні бару. -Самой бути мішенню не так весело, а?- гаряче вимагав я, направляючи на неї дуло дробовика.
Фрайдей кинула швидкий погляд на гармату, перш ніж поглянути на мене. - Ти хоч знаєш, як ним користуватися?
Я подивився вниз на мить, перш ніж потиснути плечима і сильніше схопитися за дробовик. - Направляєш кінець на те, що ти хочеш вбити, і натискаєш на курок. Мені здається, все досить просто. А тепер... - Я знову зволив затвор дробовика. - Усміхнися, ти потворна.!- Я вистрілив ще до того, як закінчив говорити, випотрошив стола, на якій стояла Фрайдей. На жаль, я промазав по самій птиці через те, що вона стрибнула на іншу точку.
Я повторив цю дію кілька разів, йдучи за нею по бару, вибухаючи стіл за стілецьом у спробі знищити мого противника. Признатися через очевидну відсутність вміння користуватися цією штукою і моя власна рана на плечі не допомагали мені прицілитися, але знову ж таки, я використав дробовик, і майже впевнений, що стовбур був на кілька дюймів коротше, ніж було суворо регламентовано, тому постріли отримувалися з щедрою погрішністю.
На жаль, через деякий час почувся оглушливий клацання, який віщував кінець моїм шансам потрапити навіть з такими перспективами.
Міс Фрайдей тут же застигла, а потім різко повернула голову і злобно втупилася на мене. Судячи з її позі, вона була приблизно в двох секундах від того, щоб стрибнути на мене, і те, як вона зашивала свої кігті у стіл, на якому стояла, сказали мені, що цього разу вона не збирається задовольнятися своєю вогнепальною зброєю.
Я застиг у жахі на короткий мить, перш ніж нав'язати здорову посмішку на своє обличчя, коли згадав дещо, що могло б дати мені шанс. Я просунув руку під стола, і схопив те, що шукав. -Знаєш, думаю тобі слід стерти з обличчя цю посмішку!- крикнув я стерв'ятнику. -Думаєш, що загнав мене в кут? Даю підказку: це бар, і ця нація знаходиться в самому розпалі війни! І з мого досвіду ... "Я розширив свою посмішку до, як я сподівався, дійсно маніакального рівня, що змусило Фрайдей втратити впевненість. -Бармени можуть отримати в свої руки найцікавіші речі.
Перш ніж Фрайдей встиг відреагувати, я вихватив руку з-під стійкого бару і кинув у повітря маленький темний предмет. - ВСПИШКА СПЕРЕДИ!- крикнув я з усіх сил.
Фрайдей відразу закричала в паніці і перевернула стіл, на якому сиділа, пірнувши під нього. Я кинувся в коридор, що веде до задні кімнати бару, якраз у той момент, коли предмет відскочив від стола.
Я відчайдушно задихався, обшукуючи коридори в пошуках місця, де можна було б сховатися. -Думаєш, вона розізлиться?
Саундбайт висунув одне око зі своєї мушлі і подарував мене оксамилним поглядом. -ЗА БРОСОК ГРАНАТИ? Не думаю, що вона житиме досить довго!
- А? Це не граната.
- Я викликав Саундбайт, в шоці вибігши зі своєї шкаралупи, якраз коли вереск безсилої пташиної люті прогрімів через весь бар.
Я здригнувся від неприємного звуку, а потім з полегшенням посміхнувся, побачивши дві фіранки, що висіли на протилежних кінцях кімнати. Привіт, душва! -Дааа, це була кружка, яку я помітив висячаючої під стійкою бару. Їй це не сподобалося! тому вона теж трохи затріпотала.
Честь Саундбайта на мить відвисла, а потім він радісно посміхнувся. -Ти просто МАСТЕР БЛЕФА!- Він тихо хіхнув.
Я кивнув і сховався в кабінці, тримаючи дробовик у руці і задумливо зважуючи його, перш ніж відповісти. - Побачимо, чи купиться він. Схрести свої очні стебельки...
Кілька хвилин пізніше почувся звук кігтів, що скріплювались по дереву, і силует Фрайдей з'явився перед завісою. Її голова повернулася в наш бік, але відразу ж застигла, тому що вона помітила рух іншої фіранки. Її шанси знайти моє укриття були п'ятдесят на 50, і це якби я взагалі вирішив сховатися за фіранкою.
Я мовчки сковтнув і підняв дробовик у очікуванні. Якщо це спрацює, у мене буде тільки один шанс вирубати Фрайдей. Якщо ні, у мене все одно буде шанс, але він залежатиме від того, чи буду я швидше, ніж її кулі, в чому я був не так впевнений. Зрештою, все залежало від того, яку кабінку вона вибере.
Саундбай вибрав за неї. Перед тим як я встиг зреагувати, маленька Улітка Транспондер несподівано розлилася в широкому ухмілля, дернулася вперед і випустила гучне - АПЧІЇ!
І його "апчхи" прозвучало з тієї ж кабінки, в якій були ми, майже викликав у мене зупинка серця.
Але замість того, щоб накочувати мене свинцем, Міс Фрайдей повернулася до завісів навпроти нас і випустила свої патрони, поки її зброя не захлеснула. Якась мить вона стояла нерухомо, важко дихаючи ...
*УДАР*!
Поки я, не бажаючи дивитися дароване коню в зуби, ніколи не стрибнув їй на спину і не вдарив прикладом дробовика по затилку, що призвело до розвалу її купого пір'я.
- Святе лайно... - Важко дихаючи, прошепотів я, витираючи об голову. -Так ось що мають на увазі, коли кажуть: "ставити на кон своє життя", а потім я кинув ошарашений погляд на Саундбайта. - Але чому вона...?
Саундбайт від душі розсміявся і показав Міс Фрайдей мову. -Я МАСТЕР БЛЕФА НЕ ХВИДАЙ! Я знав, що після Литл Ґардена ці двоє не довірятимуть своїм вухам. ВИКАЗУЄТЕ, ЦЕ ТОЖЕ ПОМИЛАННЯ!
Я в шоці заморгував на Саундбайта, перш ніж вдячно посміхнутися, після чого підняв дробовик у моїй руці. Здається, що ця споруда трохи потріскувалася і не зможе знову так добре служити як кийки. - Боже... Не погано зіграно, Саундбайт. Мені варто було самому здогадатися.
Саундбайт почав гордятко ховатися... але раптово обірвав себе і втупився у коридор, в сторону задньої двері бару. - Він вже тут.
- Ага... - Я відвів руку назад і приготувався вдарити дробовиком. - Іншого я не очікував. Скажи коли.
Напруження тримали протягом короткого моменту, поки ми чекали...
- СЕЙЧАС!
Поки не почувся крик Саундбайта, який застав мене з усіх сил вдарити прикладом дробовика.
Саме в цей момент Містер 13 вискочив з-за кута коридору, з витягненими із розтягнуті раковиною лезвіями, щоб розбити мене на шматки.
На щастя, таймінг Саундбайта був точно розрахований: удар прикладання дробовика зловив водяного гризуна точно в центр його морди, сдумавши відкинути його назад по коридору і до далекого стіни, перш ніж випустити дух і звалитися купою.
Однак 13 ричав і тремтів головою, тому його не вирубало. Тому я вирішив тактично відступити назад до прямого бару, щоб дати собі більше простору для бійки. Коли я опинився в середині того малого, що залишилося від їдальні, то розвернувся обличчям до задньої кімнати і нервно подивився туди та стискав у руках палицю.
Мені не довелося довго чекати. Через кілька хвилин Містер 13 вистрибнув з коридору і приземлився на столах, його обличчя було похмурим, а клинки витяглися по боках.
Мені було важко проковтнути, перш ніж з’явитися і відкрити дубинку в повну довжину. - Час покласти цьому кінець, водяний щур, - нахмурився я.
- ФАЙТ!- зревел Саундбайт.
Містер 13 вискочив на головний майданчик, зістрибнув з барної стійки і стрибнув на мене, тримаючи мушлі готові розрізати все, до чого він зможе дістатися. На жаль для нього, замість мене він зустрів мою дубинку, отримавши сильний удар по голові вдачу, що змусило його впасти на підлогу. Він різко загальмував і зупинився, як би переосмислив свій підхід та оцінюючи мене заново.
Щодо мене, то я нічого не міг з собою вдіяти. Я витягнув ліву руку і зробив жест "Іди сюди" в стилі Матріці.
Оскавши ікла, Містер 13 знову стрибнув на мене, і я приготувався до нової атаки. Але замість цього він відштовхнувся в сторону, направившись ліворуч від мене. Я різко розвернулась, щоб тримати його в полі зору, але до того часу, як я закінчив поворот, він знову стрибнув у сторону. Я швидко відмовився від поворотів як від безнадійної справи, оскільки Містер 13 стрибав по всій кімнаті: з барної стійки, їдальні, стільців, підлоги. Я ледве міг простежити за ним.
- Позаду, на п'ять годин!
На щастя, моє "едва" було для Саундбайта "легко". Оскільки мій партнер забезпечував звукове стеження, і 13 не міг ефективно маневрувати в повітрі, ця атака також привела до того, що він знову відчув на собі удар дубинкою, цього разу в тіло.
- Як тобі це подобається? Він не відповідав на користь того, щоб встати і погрожувати усміхатися перед тим, як знову кинутись на мене. Я напружився, очікуючи, що він зробить ще один стрибок або швидкості удар.
Проблема в тому, що він не зробив цього, а замість цього націлився на мої ноги.
- Ох, бл* *!- скрикнув я, коли відчув, як удар озброєних раковини відскочив від моїх бронованих гомілок. Насправді вони мене не порізали, але цей маленький виродок сильно вмазав! Я знову спробував вдарити його кийкою, але він був занадто низько, щоб це спрацювало. Все, що я заробив, це поріз на задньому боці стегон.
Але хоч би як це було болісно, рано чи пізно 13 поставить себе в таку ситуацію, що я знову відплачу за ним.
- Дай мені знати, коли він атакує спереду - пробурмотів я Саундбайту.
- Зрозумів... Вперед!
Я пустив ногою... і попався тільки по повітрі, коли тричі проклята видра врізалась мені у орлину головою вперед. Єдине, що врятувало мене від перетворення в євнуха - це те,що я інстинктивно схопився за своє вуха і впав вперед, тим самим зловивши мохнатого виродка під мною, коли я упав на підлогу, нудьга.
- Кросс!- закричав Саундбайт з тривогою. Я проігнорував його, занадто занурений у свою власну агонію.
Я не міг не помітити гострого уколу, який відчув на своїй талії.
- Ох, нетушки!- закричав я, перевернувшись на спину і скинувши його з себе. Я... міг вкласти трохи більше сили, ніж збирався, через агонію, у якій я все ще перебував, і Містер 13 не тільки пролетів бар, але злетів досить високо, щоб вдаритися об задні полиці.
В ту секунду, як я побачив його, мої очі розширилися, коли мене осінила ідея. Сподіваюсь, це спрацює!
Рухаючись так швидко, як тільки міг, я перестрибнув через стійку і вхопився за комбінезон Містера 13, перш ніж він встиг прийти в себе і відповзти у сторону.
- У нас було мудре слово, придурок. Я ричав, вдаючи його у дерев'яну полицю. - Наступного разу, коли ти будеш битися з кимось, чиє вага більш ніж втричі перевищує твій, не стій на місці досить довго, щоб він схопив тебе!- перш ніж тринадцятий зміг хоч якось відреагувати, я кинувся бігти вздовж задніх полиць, тягнучи видру через суміш розлитого алкоголю, осколків скла і декількох дивних пляшок, які змогли пережити тиск Фрайдей та акробатиніка Тритого. Як тільки я дістався до кінця полиці, я повернувся всім тілом і з усіх сил кинув видру в стіну...
ХЛОП!
Він врізався і на короткий час приклеївсь, наче шматок шпаклівки. Він міцно застряг на місці на мить, перш ніж повільно відірватися від стіни і плюхнутись на землю, де він застовпався і тряснув головою, намагаючись очистити її від туману, в якій вона, без сумніву, знаходилася.
Але я не збирався дозволити цьому статися, і щоб забезпечити це, я звунув вільні руки в кишеню. Ця бійка закінчиться тут і зараз, і на моїх умовах.
- Эй, придурок.
Тринадцятирічний різко повернув голову і втупився на мене, вислизнувши зуби у ричання.
Я зберігав невгасимий вираз обличчя, натискаючи колесницею запальнички в руках і випускаючи полум’я. - Це послання від Піратів Соломної Шляпи, випадково забезпечене Старшиною Морського Варта Ташіґі.
Видра розгублена моргнула на мить, перш ніж його щелепа в паніці відвисла, холодний піт потек по обличчю, коли він згадав, що просочується високоградусним спиртом. Він почав відчайдушно трясти головою ...
Рух, який я проігнорував, розсунувши губи в похмурій гримасі. - НЕ ЗВ’ЯЗУЙТЕСЯ з КОРОЛЕВОВАМИ НАШОГО ІНШІ.
- Пісня години - ОГРОМНІ ШАРИ З ВОҐНЯ!- заревів Саундбайт у всю могутність своїх легень. (Jerry Lewis - Great balls of fire)
І після цього я кинув запальничку в асасину.
13-й піднявся у спробі втекти, але далеко не пішов через те, що той самий алкоголь, яким він був продовольлений, позбавив його хорошого зчеплення з полом. Це стримало його на місці досить надовго...
ВФУШ!
- АААAa!
Щоб запальничка відскочила від його лоба і підпалила, змушуючи вити та замітатися в агонії. 13-й витратив короткий час, намагаючись відірвати свою куртку від тіла, але врешті здався і замість цього кинувся в коридор задні приміщення, на щастя, втративши почуття настільки, що навіть не подумав попекти решту випивки у цьому місці.
- О ні, не підеш!
Коли ми дісталися до Фрайдей, 13-ий не звернув на неї ніякої уваги, а просто перестрибнув через неї і продовжив свій божевільний біг. Але я помітив, що вона повільно підняла голову і неуважніше похитала нею.
- ВІДЕКАНО!- зревел я, тупнувши ногою по її черепу, в Гумба стилі, і використовуючи його як імпровізовану сходинку, щоб продовжити шлях за нею партнером.