Ми з Ташіґі разом відкололися назад. Мені здалося, що я тягаю її крізь стіну дурно густого меду, але врешті-решт...
ШЛОК!
Наші зусилля принесли плоди, коли я несподівано впав на спину і Ташіґи вискочила з мене. Її руки, на щастя, були вільні як від воску взагалі, так і від будь-яких менших плям або шматочків, які могли б прилипнути до її рукам. Деякий час ми обидва лежали нічком, а потім поспішно вскочили на ноги.
Ми обидва мовчали деякий час, поки я не вирішив спробувати зберегти мир, який був між нами. - Отже ... - Повільно почав я.
- Ця розмова ніколи не вийде за межі цієї кімнати, - перервала мене Ташіґи з холодним поглядом. - Ця розмова нічого не змінює. Ми не друзі, ми не партнери. Ми навіть не можемо вважатися союзниками. Ми знайдемо Містера 3, знищимо його, а потім, якщо у світі існує хоч якась реальна справедливість, я особисто одягну на тебе і твою команду, перш ніж покласти край планам Крокодайла. Зрозуміло?
Я зморщився і повільно кивнув на знак згоди. -Так, так.
- Добре, - почала кивати Ташіґі, але відразу ж люто нахмурилася. - Вона кинулася на мене і зірвала з моєї голови кепку, яку я носив.
Я здивовано кліпнув, дивлячись на цю штуку, а потім здивований подивився на неї. - Я буду на сто відсотків чесний з тобою: у всьому цьому божевілля я зовсім забув, що вона мені одягає.
Ташіги похмуро фиркали і помахала кепкою перед носом. - Це символ честі, моральної стійкості і доблести Морського Варта. Ти не маєш права його носити.
Я підняв руки на знак капітуляції. - Цілком справедливо. А тепер, можливо, ми відберемося звідси і зупинимо садиста-соціопату зі здатністю диявольського Фрукту?
Ташіґі ще мить пильно дивилася на мене, перш ніж кивнути на знак згоди. - Чудово. А тепер, як ти пропонуєш нам вибратися звідси з огляду на те, що двері, ймовірно, закрита голку?
- Воск не пройшов з ІНШОЇ СТОРОНИ ДОМА, - запропонував Саундбайт.
- Такий вихід нічим не гірше будь-якого іншого, - потиснув я плечима, перш ніж підняти брову на Ташіги. - Отже, ти хочеш піти першою або першим піду я, щоб ти могла стежити за мною?
*Звук ковзання металу* Сігуре покинув ножини і виявився спрямований мені в обличчя. Намек понят.
- Ну і чудово, - пробурмотів я, проходить повз неї через кухню і шукаючи чорний хід. Я проснувся крізь неї і був на своїй милості неушкодженою, але не менш пусткою вулиці. Напевно, це була вхідні двері. Цілком логічно, враховуючи що ми дійсно увійшли через провулок.
- Добре, - пробурмотів Ташіґі. - В якому він боці, слимак?
- У мене є ІМ’Я і тобі воно відомо, - проворчав Саундбайт, перш ніж перелякано крикнути, ймовірно, через холодної сталі, яке пронеслося повз мого обличчя.
- Важко висловити наскільки мені наплювати.
Саундбайт нервово стиснув зуби, перш ніж дернути головою вліво. - Так, плюс-мінус півмилі.
- Гаразд, ворушись, - сконструювала вона, на щастя прибираючи свій клинок.
Я мовчазно пішов її наказом, крокуючи вулицями і дотримуючись вказівок Саундбайта. Ми продовжували ще кілька хвилин, поки Ташіґі сама не вирішила порушити мовчання.
- Отже, цей Мистер 3 ... - Повільно почала вона. - Як він виглядає?
- Худа хлопець в окулярах і з чорним волоссям, зазвичай зав'язує їх у вигляді тройки над головою, - ввічливо різав я.
Я бачив, що Ташіґі застигла на мить від подиву. - Почекай, серйозно? Я думала, що він повинен бути якимось таємним агентом, ассасином або типу того!
Я похмуро поморожився. - По-моєму, він не надто стурбований про те, що свідки виживають і розболтують його кодове ім'я.
- Мхм... Зрозуміло. Гаразд, якісь слабкості?
Я насупився. - Ну, для початку, його волосся загоряється, коли він використовує свої сили; ми використовували це проти нього минулого разу ...- В будь-якому випадку, події трохи розмиті. - Крім цього... він дуже високомірний, не готовий повірити, що новачки можуть перехитрити його. Ну, а фізично? Він справжній слабак. Я, напевно, міг би вразити його у кулачному бою. І повірте мені, це велике досягнення.
- Але ти сказав, що він зазвичай не використовує свої сили для поглинає хвилі воску? Дивно, тому що це спрацювало жахливо ефективно.
Я потиснув плечима. - Він тримається філософії "без майстерності, сила - ніщо". Іншими словами, він перфекціоніст і до того ж збочений "ценитель мистецтва". І як би мені не було неприємно це говорити, він справляється з цим на диво добре; йому майже вдалося вбити всю нашу команду перш ніж Усопп встиг зламати...
Я обходився на тому переказі подробиць історії, згадавши ще одну можливість. Я глянув на Саундбайта.
- Будь ласка, скажи мені, що Голденвік тут немає.
- Хто це? - Розчаровано запитала Ташіґі, коли Саундбайт зосередився.
- Пані Голденвік, партнер Мистера 3. Вона гіпнотизер, яка фокусує свої сили через фарбу. Якщо вона тут, то нам доведеться вишукувати правдоподібні воскові копії людей на додачу, і це буде зовсім не весело.
- Не сьогодні. - Я сказав Саундбайт.
Я дуже зітхнув. -Слава Богу за маленькі чудеса... - Я на мить оглянув вулицю. -Кстати, а де всі?
- Деякі будинки, деякі пішли з назорими. ІНШІ... -Саундбайт раптово замовк. - Інші не змогли цього зробити.
Коли ми завернули за ріг, я з наростим страхом подивився на слимака. - Що ти маєш на увазі?
І в ту ж секунду, я побачив ЦЕ, мої слова застигли у мене в горлі.
Перша думка, яка промайнула у мене в голові, було... Біле. Біле на стінах, біле на землі та біліше на людях. Різні види людей. Їх зібралася невелика юрба цивільних і дозорних, на обличчях яких застигли грубі карикатури жаху. Всі вони втекли так швидко, як тільки могли, геть від чогось. Очевидно, недостатньо швидко.
Я сильно стиснув зуби, проходячи повз них усіх, відразу, ненависть і зростаюча лють боролися за контроль. -Сукін син ...
Ташіґі повільно слідувала за мною і йшла поруч, спостерігаючи назорними з невитонченим виразом обличчя. - Ти впевнений, що немає ніякої можливості витягнути їх звідти?- тихо запитала вона.
Я переклала погляд вперед і похитав головою. -Ні єдиного. Чорт забирай, навіть якщо вони все ще були живі стільки часу потому, вся причина, по якій Зоро намагався відрізати собі ноги була у тому, що він не міг розтрощити цю штуку. Итак... - Я злегка схилила голову набік. - Принаймні, поки що ні.
Ташіґі була вражена, побачивши мене. - Про що ти говориш?
Я ненадовго задумався на відповідь їй, перш ніж безпорадно розвести руками. - Дозвольте мені сформулювати це так: єдиний мечник у світі, здатні рубати що завгодно, це той, хто навчився не різати нічого.
- Це дуже загадкова і незадовільна відповідь, - незворушно вимовила Ташіґі.
Я кинув на неї сердитий погляд краєм очі. - Тоді заарештуй мене.
Немає закону, що б занапастили тих, хто був загадковим і викликав незадоволення, ІНЧЕ УСІ СТАТИ МАСТЕРІ МИРУ БУЛИ НЕ У ДЕЛ!- втрутився Саундбайт.
Ташиги закотила очі, її пальці б'ються до ножів Сігуре, перш ніж вона зважилася просто сказати: - Я очікувала від тебе якогось освітлення поточної ситуації. Справді, поки в віскі немає ні тебе, ні твоєї команди, навіщо тобі намагатися?
Я зупинився, почувши ці слова, і відчув щось у моїй свідомості майже обірвалося.
- Продовжуй рухатися, пірат.
Іїії це була та соломинка, яка зламала хребет верблюда.
Я повернувся до злості і схопив її за комір, демонструючино ігноруючи меч, який вона сунула мені в обличчя. -Презенті всього, - холодно пробурмотів я. -Єдина причина, чому я жартую в такій ситуації полягає у тому, що я не заціпенів, і якщо я НЕ переведу відчуття, які я відчуваю, в збудження або на зразок-того, вони перетворяться в жах і я згорнусь калачиком позі ембріону, плачу та мочаюсь в штани. Якби я зважився на це, ми обидва були б мертві в тому перевулку. До речі, можеш не дякувати.
- Ташіги почала гарчати, перш ніж я обірвав її, притягнувши до себе так близько, що заричав прямо їй в обличчя.
- По-друге, я ледве стримувався від того, щоб буквально не почати плювати. - Облиш ти цю свою зарозумілу моральну нісенітницю. Ось вже втретє ти малюєш мене такою ж чорною пензлем, що і будь-якого іншого під Веселим Роджером; що я або хтось з моєї команди зробив, щоб заслужити це? Я визнаю, що більшість піратів-це покидьки морей це факт, але якщо б ти наділила дві секунди, щоб подивитися на послужний список Піратів Соломінної Шляпи, то ти би зрозуміла, Що ми не такі. Ми ніколи не ґвалтували, ми ще й не грабували, робили небезпечні, руйнівні і навіть моральні сумнівні речі, але нічого непростимого. Мої друзі і я не святі, а я визнаю, що для деяких з нас порядність - це велика натяжка, але ніхто з вас не є тим монстром, яким ти нас представляєш!
Я відштовхнув її і відступив на крок назад, перш ніж продовжити. - Але знаєш що? -Вперед. Іди і говори все, що хочеш, чорт візьми про мене, про мою команду. Але перш ніж ти це зробиш, ти повинна визнати одну річ, один простий, недвозначний факт.
- І який же?
Я звинувачующе ткнув в неї пальцем. - Що прапор, за яким ти слідкуєш, не гірше мого. Що за своєю суттю Варта така ж черена, як і ти нас малюєш. Навіть гірше.
- Це ЛОЖЬ!- Обурений заволав дозорна.
- Так, це так!- Я заричав у відповідь. - Бо знаєш що? Ты права! Морська Варта - це білий! Ти просто недооцінюєш його, тому що, бачиш, вони ставлять "біле" за ту точку, де воно стає поганим. І, коли ми переглянемо цю точку де вона стає чимось неймовірним.
- Про що, чорт візьми, ти говориш?
- О-хо-го, з чого почати? -О, я знаю! Почнемо з Норт Блю! Колись розкішне Біле місто Флеванс!
- Це була епідемія! -Загублені життя стали трагедією, але ...!
- Загублені марно, - відповів я. - Запитай будь-якого лікаря, який справді досліджуючого випадок отруєння бурштином, і знаєш що вони тобі скажуть? Це генетична хвороба. Вона передається від батьків до дитини протягом багатьох років. Ти можеш дихати Янтарною Свинововою пилюкою протягом десятиліть, і єдині люди, які би постраждали, були б твоїм третім поколінням нащадків. Але лікарі за межами Флюансу дійшли помилкового висновку і були надто налякані та занадто дурними, щоб перевірити факти, тому вони вирішили, що це чума. Світовий уряд не постарався провести розслідування, не потрудилося запитати, навіть спробувати. І знаєте чому? - Я плюнув у віск. -Им. Було.
Навіть якщо б я повірила в це, а я не вірю, звідки ти взагалі дізнався про це?
- Розмова не про мене, - швидко заперечив я. - Але знаєш що? Чудово! Давай змінимо тему нашої дискусії. На щось більше... Знайоме. Наприклад, Іст Блю! Ти коли-небудь чула про острів Текіла Вульф?
Ташіґі задумалась. -Це очеплений острів на північній частині Іст Блю, який був призначений робочим місцем для обезводнених ...
- Хм ... - Я зробив вигляд, що задумливо почую підборіддя. - Робоче місце-це смішний спосіб сказати "найбільший табір рабів в півкулі. - Табір рабів! Він працює сімсот років, і все це за наказом Тен'юбіто. А навіщо ти питаєш? Щоб побудувати міст. Куди веде цей міст, навіщо вони його будують... Чорт забирай, якщо я знаю! Особисто мені здається, що давним-давно один з них вирішив що їм потрібен легший спосіб дістатися до свого літнього будинку на іншому острові, і їх нащадки нікому не дозволили це зупинити. Але знову ж таки, я занадто добре думаю про цих хворих покидьків.
Ташігі кілька секунд безсвясно брмотала щось, і я перервав її перш, ніж вона змогла сформулювати свої думки настільки, щоб знову заперечувати те, що я сказав.
- Але ж ти теж можеш запитати, звідки я про це знаю. Отже, як щодо того, щоб я перейшов до іншої актуальної теми, використовуючи знання доступне громадськості? Ніко Робін: Дітка Диявола, яка шукає за колосальні 79 мільйонів білирів, очевидно через злочинне знищення шести морських лінкорів у ніжному віці восьми років. А тепер ... - Я сардинично посміхнувся і підняв руки, потискаючи плечима. -Не знаю, як ти, але особисто я бачу тільки два шляхи, по яких щось подібне могло статися: або флот набагато більш некомпетентно, ніж я передбачав, або Б... Ця історія - це купа лайна.
- Я можу пояснити це двома словами: диявольський. Фрукт, - гризнула Ташіґі.
- Мооожетеєетбиыити... - я повільно кивнув на знак згоди, перш ніж перейти до заперечення. - Нооу ні. Бачиш, її здібності і близько не схожі на такі можливості.
- Звідки, чорт візьми, тобі знати? - Я думала, ти будеш притримуватися знань доступних громадськості!
- Ну, дозвольте мені додати трохи особистого досвіду, тому що я вже зустрічався з нею! -Вона заступник Крокодайла і носить ім'я "Місс Ол Сандей". Вона з'явилася на нашому кораблі невдовзі після того, як ми познайомилися з Віві. Чому вона не вбила нас, я не можу сказати тобі, але знаю, якими є її сили. - Це Фрукт Квіті. Він здатний створювати частини її тіла майже з будь-якого місця в межах його прямої видимості. Я знаю це, тому що вона створила руку на моєму торсі і використала її, щоб душити мене.
Ташіґі почала поволі кліпати, обмірковуючи мої слова. - Але... Але це не...!
- Не сходиться? - Не відповідає версії подій Варта? Бо, врешті-решт, ти отримуєш тільки один диявольський плід на все своє життя, і по мені це не схоже на те, що він здатний зрівняти з землею шість лінкорів. А тобі?
- Я... Но... Цього не може... - Пробурмотала Ташіґі ще кілька секунд, але потім вираз її обличчя знову стало жорстким. - Вибач мене, якщо я не повірю тобі, коли стрижемо твоїх аргументів є твоє власне слово. Звичайно, якщо ця "Місс Ол Сандей" дійсно Ніко Робін, і у неї є Фрукт Квітті, я обіцяю тобі, що вибачаюсь. Чорт забирай, я навіть обіцяю дослідити ті інші місця, про які ти згадав, якщо ти сказав правду. Але ти не зробив нічого такого, що змусило б мене сліпо тобі довіряти.
- Мене це цілком влаштовує! - Якщо мої слова марні, то я вмию руки! Але знай! - Я підійшов до неї і ткнув пальцем у груди, достатньо високо, щоб не викликати обурення. - Якщо ти збираєшся поставити на прапор і підтримувати його всіма фобрами своєї істоти, то тобі краще бути впевненою, що ти знаєш його зсередини та ззовні і довіряєш кожній її частині. Я знаю кожного члена своєї команди і повністю довіряю їм своє життя. - Чи правильно ти сказати те ж саме?
Вираз обличчя Ташіґі знову стало невпевненим, і вона повільно відкрила рот, можливо, щоб заперечити мені, але не випустила ні звуку.
Натомість пролунав інший звук.
Оплески. Повільні, глузливі, самозвеличуючі оплески.
- Лайно!- Ташіґі, Саундбайт і я хором закричали, повертаючи голови, щоб подивитися на джерело звуку, який плескав зверху покритого воском будівлі.
- Ну, це був вельми цікавий і повчальний обмін моралі, - простягнув Містер 3, склавши руки за спиною. - І я, звичайно, повинен подбати про те, щоб використовувати більшість того, чим ви поділилися зі мною пізніше, але зараз? На мою думку, настав час вбити вас обох.
- Притримай цю думку, Містер 3, - проричав я. - Я усуну тебе від зайвих клопоту і вб'ю одного з нас прямо зараз. Саундбайт?
Саундбай в замішанні озирнувся навколо, перш ніж драматичні поблизнити. -ТАМ ДЕ ВІН БУДЕ, все ще щось шумить!
- Мдаая,- ввічливо заявив Містер 3. -У той час як я визнаю, що більшість наших розмов у Литл Гарден в кращому випадку покрилися... Я вирішив вжити запобіжних заходів. Хочеш дізнатися одну з найбільш фундаментальних здібностей, що володіє асасин у своєму запасі? - Ухмилка воскової людини стала жорстокою. - Як затримати дихання на дуже-дуже довгий час. И... - Він постукав пальцем по своєму восковому жилету, який я раніше не помічав. І це ще дещо, що я зібрав разом і це, мабуть, успішно замаскувало моє серцебиття. Що стосується відволікання уваги, то просто дивовижно, чого можна досягнути за допомогою знань в галузі інженерії і нескінченного запасу ресурсів. Містер 3 махнув рукою. - Боюся, я відволікся. Прийшов час помирати.