Глава 19
Протягом декількох хвилин темна кімната, в якій перебували ми з Ташіґі, занурилася у тишу, позбавлену всіх звуків, крім нашого важкого дихання... Чорт, ця ситуація була просто скарбницею песимічних припущень. Якби тільки у цих здогадів не було можливості вбити мене!
- Мать божя... - Я втомився видихнув, пот покривав моє обличчя. - Що це було, чорт візьми?
- Без поняття, - просто знайшла Ташіґі, притулившись до вікна. - "Запишіться у Флот" говорили він, "Посетте екзотичні місця!" сказали вони: Я ніколи не підписувалася на біле повінь у пустелі. Ти знаєш якийсь спосіб вийти звідси, не затамувавши миттєво в ... Що б це не було?
- ЦЬОГО там більше немає.
- А? Я моргнув у замішанні від слів Саундбайта. - Про що ти говориш?
Саундбайт потиснув плечима, наскільки це було можливо. - Кілька секунд тому чувся звук схожий на шум води. Тепер... Нічого.
- Так? - запитала Ташіґі, перш ніж щасливо зітхнувши. - Що ж, це велике полегшення. На мить я занепокоїлася про своїх людей. Я рада, що з ними все гаразд.
Маленька Вулиця Транспондер квапчила невільну гримасу. -ОНІ не в порядку.
Ташіґі замовкла, обробляючи слова Саундбайта. -Ч-Що? Але ти щойно сказав...!
Я зморщився, коли мене осеніло. - Він не сказав, що з ними все гаразд, офіцере, - похмуро повідомив я їй. - Він сказав, що зовні нічого немає. Нічого.
Ташіґі ще якийсь час мовчала, а потім похитала головою, спочатку повільно, але поступово набираючи швидкість, поки та не стала зовсім божевільною. - Нет... Нет, нет,нет! Це ж неправда! Я в це не вірю! Вони повинні бути в порядку, вони мають!- Варта спробувала відпрягнути від вікна... і тільки зробила це на кілька дюймів, перш ніж різко зупинитися. -Ч-що за ...? -М-ми руки! Я ... Я не можу поворухнути руками! - у паніці скрикнула вона.
- Ха!?- недовірливо вигукнув я. -Зачекай хвилинку, дай мені ...!- Я спробував відійти, але тут же був зупинено. - Якого біса ...? Я з усіх сил намагався відсунутися від дверей, але безрезультатно. -Я, блін, застряг!
- Нетнет нет... - відчайдушно затопила Ташіґі, упершись ногою в стіну і подвоївши свої зусилля по побігу.
Я приєднався до неї з таким же розпачем, впершись руками у двері і намагаючись відштовхнутися. На щастя, виявилося, що тільки моя спина і передпліччя були...! Я відразу ж заміряв на секунду, перш ніж зі стоном закрити очі. - Якби у мене було достатньо рухомості, я б сам себе вдарив, - різко пробурмотів я.
- Саундбайт розгубився.
Замість відповіді я смикнув підборіддя вниз. - Думаєш, ти зможеш дістати до моєї блискавки?
Її очі відразу розширилися від усвідомлення того, що відбувається. - О-о... ЛЕДНО! БАНЗАЙ!- І з цими словами Саундбай перемістив свою масу, щоб зістрибнути з мого плеча, зачепив зубами блискавку моєї куртки, під час падіння повністю розстібаючи її. - ТА-ДА!- скрикнув він, коли звільнився.
Це вимагало певного зусилля, але зрештою мені вдалося вислизнути з рукавів куртки і відійти від дверей. Оглянувшись, я побачив тривожне видовище: куртка висіла на дверях і міцно приклеєна до дерева.
- І це ... - Я погано пробурмотів, піднімаючи Саундбайта і знову саджаючи його собі на плече. - Одна з причин чому я ношу надлишковий шар одягу...
- Ублюдок ...!- проричала Ташіґі з того місця, де вона все ще люто смикала руками, уперенувшись обома ногами в стіну.
Я був спантеличений, але не міг стриматися і відразу нахмурився. - Невже? Ти дійсно думаєш, що я зараз просто піду? Ти дійсно звинувачуєш мене в відсутності елементарної людської порядності, знову ж таки, тільки тому, що я пірат? Повір мені, я розумію логіку, представивши собі піратів не людьми, легше вбивати, але знаєш що? Це просто неправда: ми такі ж люди, як і ви, на краще або до гіршого. Чорт візьми, між нами кажучи, саме ти демонструєш тут менше порядності, автоматично думаючи про мене найгірше після того, як я щойно врятував тобі життя. Отже, ти готова працювати зі мною і дозволити мені допомогти тобі, або ти хочеш, щоб я залишив тебе тут вмирати з голоду?
Ташіґи розлючено фирнула, подивилася на мене через плече, перш ніж опустити погляд вниз з гримасою. -... Гаразд. Гаразд, просто допоможи мені вибратися звідси!
Я розумію, кивнув і підійшов до неї. - Принято. Отже, що ж саме не так?
Ташіґі сумно похитала головою, продовжуючи теребувати свої руки. - Я думаю, що якась частина того що було зовні, мабуть виплеснулася або прокидалася між дошками чи ... або щось ще! А тому... Вона злегка відсунулась убік, даючи мені ясно побачити свої руки. Наскільки я міг судити, вони були ув'язнені в суцільну масу білої речовини товщиною у кращому випадку на палець. -Я... вона наче затверділа або щось в цьому роді. Що б це не було, воно тупо міцне, я не можу порушити своїм зап'ястям!
Я нахмурився, оглядаючи матеріал. - Що це за чортівня? - Пробурмотів я. Я з жахом постукав кулаком по матеріалі, і мої очі відразу розширилися від жаху, коли матеріал видав густий звук, як дерево. - Ооох, це не може бути хорошим знаком...
- Сучий син... - Прикро загнала Ташіґі.
Я задумаюсь над тим, як повалити будинок пальцями і витягнути звідти кілька шматочків білого матеріалу. Я провів експериментальний масаж цієї речовини, і в цей момент я відчув, як спогад намагається прорватися на поверхню, прямо як тоді у Реверс Маунтін. Послухавшись якогось передчуття, я розстегнув одну зі своїх рукавичок і зняв її, після чого спробував краще відчути матеріал. Він був бугристим і нерівним, але, як ні дивно, найблизніше порівняння, яке я міг дати, було ...!
- Свічка... - Розчаровано прошепотів я, натягуючи рукавичку назад. -Дьєрмо.
Що? а потім нахмурилась і люто затрясла головою. - Неважливо! Слухай, якщо ти знаєш, ЩО ЦЕ за штука, то позбудься її! Мої люди...!
- Вони мертві, Ташіґі!
- Ні! Ні, ти помиляєшся! шкіра почала трохи рватися. -Твоя слимак, мабуть, помилилася, не може бути, що вони ...!
Я вдарив кулаком по стіні. - Чорт забирай, Ташіґі, послухай мене! Це речовина - віск, створена за допомогою функцій Фрукту Воск-Вос. Ця рідина тверда, але коли вона затверджує, то стає такою ж міцною, як сталь. Ти розумієш, про що я кажу? - Якщо хтось з них відкрив рот, коли ця погань потрапила до них, вона опинилася б їм в горлянку, а може бути, і в легені. І навіть якщо б вони їх закрили, у нас все одно недостатньо часу, щоб вибратися звідси і врятувати їх до того, як вони задихнуться!
Я важко зітхнув на мить, коли закінчив свою тираду, а потім серйозно похитав головою. - Мені дуже шкода, але вони мертві, Ташігі. І якщо ти не хочеш приєднатися до них, тобі потрібно стиснути зуби і зібратися й рухатися далі. Розумієш?
Ташіґі зітхнула, на мить втупившись напівживими очима у вікно, а потім змусила себе відвести погляд і подивитися на мене. -Звідки ти все це знаєш? Про... про цей Воск Фрукт?
Я зітхнув з полегшенням, коли вона дозволила собі трохи розслабитися. - Мы... Тобто, решта команди і я зіткнулися з користувачем Фрукта раніше, на Литл Гарден. Він відомий як Містер 3.- Я кивнув, коли погляд Ташіґі став справжнім. -Так, він офіцер Барок Воркс, майстер-тактик, чия місія полягала в тому, щоб стерти нас і Віві з лиця землі. Зазвичай, хоча він і хворий виродок, я б сказав, що таке лайно не в його стилі. - Я зморщився, коли об'єднав точки. - Надійне це зроблено не добровільно. Я думаю, що ваша мобілізація армії налякала Крокодайла, тому він змусив Містера 3 буквально змити з вулиць довбаних для захисту свої плани ...
Я сильно заколов головою і провів пальцями по волосах. - Але все це не має ніякого сенсу, - пробурмотів я більше для себе, ніж для будь-кого ще. -Крокодайл повинен був перетворити Містера 3 на живу шелуху за провал своєї місії, чому він не знаходиться в животі ..!- кров відхнула від мого обличчя, коли мене осінило. - Бананагатора, чорт візьми!
Ташіґі дивилась на мене. - Що за нісенітниця ти лестиш?
Я витримав її пристойний погляд протягом цілої секунди, перш ніж поспішно розвернутися і відійти. - Негайно знайди інших членів команди!- гукнув я Саундбайту.
- Ташіґі обернулася, намагаючись стежити за мною. - Гей, що таке? ВІРНИСЬ СУК.!
- І відключи для неї звук в обох напрямках!- ряв я, тичав великим пальцем через плече. Голос Ташіґі миттєво заглушив стіну білого шуму.
Наступного разу, коли ми почули шум електронної пошти перед тим як Намі почав голосно голосувати. - Кросс! - Злоба завивала вона. -Тобі краще сказати мені, чорт візьми, як нам вибратися з цієї клітини прямо зараз, або нехай допоможе мені Бог.!
- Намі, холодно обірвав я її. -Ти мій друг, і в будь-який інший день я дозволив би тобі говорити все, що завгодно, але зараз не час! Ситуація, в якій ви знаходитесь, набагато гірша, ніж ви думаєте.
- Що сталося?
Я сумно похитав головою, розглядаючи в голові правильну послідовність подій. - Коротше кажучи, ви, хлопці, повинні були вийти з цієї клітини завдяки тому, що один з Бананагаторів виплюне Містера 3, якого Крокодайл скормив тварям за невдачу на Литл Гарден. Він зробив би ключ зі свого воску, і ви, хлопці, вийшли б звідти без всяких проблем.
- І причина, чому ми не можемо просто зробити це полягає в ...?
- Тому що Містер 3 тут, нагорі, намагається вбити мене і кожного морського дозорного, якого може знайти, - рішуче резонував я. - Йому майже вдалося перетворити мене і Ташіґі в сучасне мистецтво, і я впевнений, що він ще не закінчив.
На мить запанувала тиша.
- Эм... Я знаю, що я не дуже розумний, але навіть я розумію що це не досить добре, - тупо заявив Луффі.
- Більш правдиві слова рідко почуєш, - зітхнув я в похмурій згоді. Деякий час я стояв мовчки, перш ніж прийняти рішення. - Послухайте, у мене немає ні найменшого шансу впоратися з Барокс Офіцером самостійно. Якщо ви, хлопці, не хочете втопити у кількох метричних тоннах води, мені потрібно буде попросити Ташіґі допомогти мені, і якщо я збираюся змусити її допомогти Мені, я повинен розповісти Смокеру теж. Я не скажу їм усього, але ...
- Е-ей, почекай!- раптово втрутився голос Чопера.
- Він увійшов в радіус досяжності ЛІШ МІНУТУ НАЗАД, - пояснив Саундбайт.
- А як же ми з Санджі? -М-ми теж тут! Чому б нам не зайнятися Містером 3?
Бо у вас, хлопці, є нескінченно більш складне завдання: виманити Крокодайла з Рейн Диннерс, щоб ми могли доставити Містера 3 в першу чергу, - похмуро повідомив я їм.
- А якщо він відмовиться співпрацювати?
- Я піду за ним з фехтовальницею практично світового класу, яка, як тільки вирушить від шоку через втрату своїх людей, буде просто в шаленстві, висловлюючись ввічливо,-резюмував я фальшиво-небранним тоном. - На даний момент, захоче він співпрацювати чи ні, вже не має значення.
- Стой! - Забудь про ідею тягти його сюди, просто розберися з ним. У мене є ідея краще як нам вибратися звідси. Так, і ще Кросс? Дякую за ідею. Я б, напевно, сама до цього не здогадалася.
- Хм...? -Я ... Ти впевнена? Тому що серйозно, дозволь мені ще раз підкреслити - метричні тонни води.
- Я впевнена, Кросс, - твердо сказала Нам без тіні сумніву в голосі. - Не турбуйся про нас, просто розберися з Містером 3.
- О, Намі-суан--
Я зітхнула очима і провела рукою по горлі, заохочуючи Саундбайта вимкнути Санджі. Я ще трохи замовк, перш ніж кивнути на знак згоди. - Добре... Добре. Ми з Ташіґі зупинимо Містера 3. Чоппер і Санджі відберуть Крокодайла та Ол Сандей з дороги, а ти витягнеш всіх інших із клітини. Звучить непогано?
- Чудово.
- Напевно...
- Веселись, Кросс! О, і постарайся не померти!
- Підтримую, не умри, сопляк.
- Я зроблю все, що в моїх силах, хлопці, - сухо сказав я, а потім подивився на Саундбайта. - Добре, з'єднай Смокера і Ташіґі.
Я повернувся і пішов назад до Ташіґі, "невинно" посміхаючись їй. - Вибач, що так вийшло, приватні справи. Ти ж розумієш.
- Ах ти, сучий ..!- почала проклинати мене вона.
- Слідкуй за мовою, Ташіґі, - сумуючим голосом простягнув Саундбайт.
Ташіґи інстинктивно віддала честь, наскільки це було можливо. І це було майже ніяк. -К-капітан Смокер, сер!
- Вольно, Офіцере, - проричав Смокер. - Доповідай: який твій статус?
- Я ... е-е ... - Ташіги ніяково замовкла, очевидно, важко підшукуючи слова, щоб описати, наскільки ретельно все пішло до біса.
Я вирішив позбавити її від зайвих турбот. -Дозорі, які були з нею, мертві, Капітане, - похмуро повідомив я йому. - Вбиті Містером 3 з Барок Воркс. І є ймовірність, що багато інших теж помруть якщо він доб'ється свого. Що ж до самого Офіцера Ташіґі, то з нею все гаразд. Зависла в поганому положенні, але все гаразд.
Вираз обличчя Саундбайта потемніло, коли він зобразив жування, без сумніву відображуючи огидну вдачу самого Смокера. - Якщо це так ... Тоді, я думаю, нам краще прибрати наших людей подалі від небезпеки. Завитка!- Саундбайт підстрибнув від шоку, коли Смокер, очевидно, звернувся до нього. -А до решти моїх людей, які ще живі, твоя далекоглядність доходить?
- Ммм... - Саундбайт на мить зосередився, перш ніж кивнути. -Так, я МОЖУ ДОСТАТИ до декількох загонів.
- З'єднай мене з ними. СЕЙЧАС ЖЕ!
Саундбайт злякався, перш ніж швидко підкоритися. -Вы в ЭФИРЕ!
- Це капітан Смокер, всім Варченим на Рейнбейз, твердо оголосив він. - На даний момент існує агент Барок Воркс, що вбиває кожного дозорного, з яким стикається. У зв'язку з тим, що я в даний час недієздатний, я даю вам прямий наказ: забирайся до біса з Реінбейз. Зберіть усі патрулі, які не почули цього наказу, поверніться в базовий табір і відступіть на чверть милю від міста. Евакуйте всіх цивільних, яких зустрінете, є ймовірність, що цей виродок не розбірливий. Крім того, до подальших заряджень командування переходить у Старшину Номуре. А тепер забирайся звідси до чортової матері. Кінець зв'язку.
Ми з Ташіґі втупилися на Саундбайта із відкритим ротом, і навіть слимакка, здавалося, здивувалася тому, що щойно сказала.
- Срань господиня, Смокер, — видихнув я оцепенело.
- Капітане... - Не вагаючись почала Ташіґі.
- Офіцер Ташіґі, - швидко перебив її Смокер. - На даний момент, я вважаю це інцидентом світового рівня. Це означає, що ви повністю уповноважені співпрацювати з цим піратом і жодних наслідків не відреагують на вас. Ваша місія полягає в тому, щоб знайти Містера 3 і схопити його. Живим, якщо це взагалі можливо. Я хочу, щоб він з любов’ю виявляв гостинність до Дауна. Це ясно, Офіцере?
Ташіґи ще секунду здивовано дивилася на завитку, потім стиснула зуби і рішуче кивнулась. - Кристало, сер.