Глава 17
- Жарко...
- Ми знаємо, Луфі...
- Дуже жарко...
- Ми знаємо.
- У мене закінчився піт...
- МИ ЗНАЄМО!
Я зітхнув і витер лоб. Скільки б разів він це не повторював, якби я був проклятий, якщо Луффі правий. Було жахливо жарко, і що ще гірше, це була не та спека, до якої я звик. Звичайно, у Флориді було спекотно, але принаймні вологість могла хоч трохи вгамуватися. Тут, в Алабасте? Мало того, що тут було навіть спекотніше, ніж у Флориді, в що я майже не вірив, це можливо, там була суха спека. Це було схоже на духовку, і дуже схожа на печиво, я майже відчував, що висихаю.
І все ж, принаймні мені було краще, ніж решті команди.
- Ого.
Особливо Чопер. Бідолаха витримався з сил, лежачи на одній із санів. Звичайно, він також не міг викликати сильний смак.
Я зморщився, коли моя нога злегка послизнулася на піску, і я намагався сбаланансувати свою частку припасів, яку я ніс. Особливо я проклинав той факт, що передбачливо забрав воду у Луфі. Плюс, ми не висохнемо, як родзинки. Мінус? Святе лайно, ця штука була тупо важкою!
Коли я згадав про це Зоро, він тільки розсміявся і сказав, що це хороша тренування. Тільки завдяки спільним зусиллям Віві та Усоппа мені вдалося не розбити бочечок про його череп. Очевидно, вони не вважали обезводнення гідною ціною, як я.
- Я сподіваюся, що ми скоро доберемося до цих скель, інакше я використовую чиюсь шкіру, щоб зробити чортову наметку ...- проричав я собі під ніс.
Я ТЕБЕ ПОМОГУ! - Закрикнув Саундбайт на знак згоди, його голос був лише злегка приглущений бочкою з водою. Я був змушений сховати його там протягом декількох хвилин після того, як ми потрапили в пустелю. Або втретє слухати ще раз "Disco Inferno", і я не збирався проходити через це знову, якщо міг.
- Не хвилюйся, Кросс, все буде добре. Віві заспокійливо похлеснула мене по плечу. - Я знаю, що пустеля може здаватися страшною, але насправді тут нічого боятися.
Я почав розсіяно кивати на знак згоди. А потім замер, почувши, що вона сказала. Мій око мимовільно смикнувся на мить, перш ніж я повернув голову, щоб кинути болісну усмішку в принцесу.
- У пустелі... Немає чого... - Я повільно повторив. -Правда? Це те, що ти щойно сказала?
Вивівши збентежено моргнула, почувши мій тон. - Хм... Так, саме так, а що?
Я відразу ж зупинився, схопивши її за комір плаща.
- Нічого, зовсім нічого, абсолютно нічого не треба боятися... Луффі, не їси це! - люто ряв я.
Я не ділив нісего таково! - Придурок!
- Отже, ще раз повторюю - я люто подивився на Віві. - Нічого, вірно?
- Ам...-Віві відкинулася від мене, збентежена і схвильована моєю гарячістю. -Так, нічого! Чому ти питаєш? Що таке?
Можливо, це жара зіграла зі мною дурню жарт, але я клянусь, що тут же відчув, як щось клітко в глибині моєї свідомості, коли я приклеїв на обличчя абсолютно болісна умилку. - Нічого, нічого... солодко проспівав я. -Я просто думаю, що історія, яку я читав була про іншу пустелю. Врешті-решт, у такій безпечній пустелі не було б таких небезпек як галюциногенні кактуси, які могли б привести Луффі в сказ?
Віві на мить розгублена моргнула, а потім злегка напружилася з ураженим виразом обличчя. - Эм...
- І в цій прекрасній екосистемі також не буває таких смертельних і небезпечних істот, як павуки, відомі як Пустовина клубника?
По обличчі Віві застроївся піт, і це не мало ніякого відношення до спеки. - Я, мм, ее ...
- І звичайно, ці люті, злі птахи Бандіти, які обманюють людей, а, ні, не людини, - я тхнула пальцем в Луффі. - Лохів, птахів, які обманюють лохов, позбавляючи їх припасів і залишаючи вмирати від голоду, мабуть, з іншого Королівства Алабаста, а?
Вираз обличчя Віві почав набувати хворобливо-блакитний відтінок. -Я...я, е-е ... Тобто...
- І звичайно, ДЕСЯТИТОННІ ЯЩОПОДОБЛИВІ МЕСТРРИ-ЛЮДОЄДИ, КОТОРІ ЗАГАЮТЬСЯ В ГРЕБАНИЙ ПЕСОК, ДОЛЖНИ БУТЬ ТАКИМИМИ ЖЕ МІЛИЛІМІ, ЯК ГРАЙНА ЩЕНТА, ХММ!
- ГРОООАР!
Одна з найближчих дюн вибухнула, коли один із згаданих монстрів-священиків з ревом явив себе, люто ричу і шипаючи на нас.
- ВІДВАЛИ, ЧШУЙЧАТА ЗАДНИЦЯ, ТІБЯ НІКТО НЕ ЗАПРАШИВ!- проричав я, тича пальцем у рептилію.
Сандорський Дракон замовк, вражений заморгувавши. Йому потрібно було мить, щоб розгубитися навколо, перш ніж він повільно вказав на себе. - ГРО?
- ТАК, ти! -У МЕНІ СЕЙЧАС НЕЄ НА ТЕБЯ НІККОЛИ ГРЕБАНИХ ЧАСІВ! ПРИНЦИСІ ДОСТАВШИ НАС. Ах, чорт візьми, я втомився від цієї розмови, гаразд, хлопці, вломіть йому.
- ГРОАР!
- ГОМУ-ГОМУ НО БАЗУКА!
- СТІЛЬ ТРЕХ МЕЧЕЙ! ДРУКИЙ СМЕРЧ!
- ПІНОК В ПОЛЬО!
Ми всі дивилися в неодинаковому ступені здивування і роздратування, як ця Трійця атакувала Сандорського Дракона. Довші, ніж це було суворо необхідно, чули тільки звуки бою.
Зрештою Віві порушила монотонність розмови, кинувши на мене приголомшений погляд. - Легковажна?
- Ти забула, що у тебе на задньому дворі є маленькі Годзилли, жінка!
- По-перше, я не знаю, що таке "гідзила", а по-друге, на свій захист скажу, як завдяки Супер Відряду Пестроносих Крякв королівська сім'я зазвичай не затримується в дорозі через пустелю, так що найбільше, щоб я чула про все це від Пелли і Чакі.
Я відкрив рот, щоб відповісти ... потім повільно закрив. - Що ж... Цілком можливо, що це зауваження правильне.
- ЧУШЬ СБАЧЯ!
Зрештою бійня закінчилася, і труп рептилії впав на пісок, піднявши велику хмару пилюки.
- А вони не могли просто відлякати його?
- Проти цієї тройки одночасно? - У цього нещасного монстра не було жодного шансу.
Я кивнув на знак згоди. Бідний виродок. Але, спостерігаючи за ним, я побачив, як рот Луффі щось говорив на трупі. Нахмурившись, я постукав оболонці Саундбайта. - Гей, що каже Луффі?
Почувся знайомий шум Саундбайта, і голос Луффі почав просочуватися через транспондер.
- Гей, як ви думаєте, можна його з'їсти?
Я не міг не хіхікнути. Класичний Луфі.
Кілька годин (або днів? Лет? Десятиліття? Найімовірніше, що минуло лише півгодини. Ця спека погано здавалася на моїй голові через те, що ми йшли крізь масивні дюни і одноманітну спеку.
Я прикрив очі долонею і, втупившись, подивився на горизонт. -Це скелі, чи це просто ще один бажаним мирж?
- Вислічі миржі не трапляються в пустелях, особливо вдень, - пробурмотіла Намі під ніс. У відповідь на мій запитання вона зітхнула і перейшла в режим лекції. - Гаразд, є два види світів: вищий і нижчий. Тільки вищий світ може створити реальний об’єкт, але він вимагає шару холодного повітря під шаром теплого повітрям. Тому пустеля з її гарячою землею виробляє найвищий мирж. Крім того, навіть якщо б це був вищий світж, об'єкт все одно був би реальним, просто прихованим за горизонтом. Отже, щоб відповісти на ваше запитання: Так, це мабуть скелі. Води, будь ласка?
- Дякую тобі за освітній досвід, Білл Най, - посміхнувся я, передаючи їй бочечок.
Намі підняла брову, дивлячись на мене, і зробила великий ковток. - Хто це?
- Білл Най, вчений ...!
- БІЛЛ, Білл, БІЛЬЛ!
Ми злякалися від шоку, ледве не випустивши бочечок, коли Саундбайт раптово зачерпнув зсередини бочка і змусив мене підхопити його. - Сукин с... Ти б не потрапив туди зі своєю слизнюкою, маленький слимак!
- Хто? Я? Не може бути!
- Не хвилюйся, я подбав про те, щоб між ним і водою був шар тканини, аби він не потонув і не зіпсував її, - поспішно запевнив я її.
- Е-е, почекайте, я зовсім заплутався...- заговорив Луфі з задньої частини групи, де він тягнув більшу частину наших припасів, після того як ми крикнули йому: "Тому що ми так сказали, ось чому!" -Так це справжнє каміння або просто таємничий світж?
Я схопив Намі за накидку, перш ніж вона спробувала задушити Луффі, і втомився подивився на Усоппа. - Ну і ?
- Снайпер опустив одну з лінз своїх очок і трохи поправив її, перш ніж полегшено посміхнутися. - Схоже на справжні камені, хлопці!
- НЕБОЛИ? УРА! ПЕРЕДИШКА!- нетерпляче крикнув Луффі, кидаючись вперед.
- ПСТІЙ!- зревел я, витягнувши руку в жесті "стоп".
Усі відразу застигли, і всі з нетерпінням чекали.
Я поспішно підбіг до санів Луффі і сів на них зверху, перш ніж поплескати його по плечу. - Гаразд, можемо їхати!
- ВПЕРЕД, РЕЗИЧНИЙ!- Підтримав Саундбайт.
- ВИЗНАВ!- Проревел Луффі, продовбав свій безглуздий рівок.
- СТОЙ!- закричали нам слідом, але безрезультатно, тому що Луффі вже давно пішов.
Я почав веселитися ще до того, як дістався бризки піску в обличчя. Чорт забирай, насправді нічого веселого в цьому не було!
На щастя, через кілька хвилин після початку шаленого ривка все закінчилося тим, що Луффі зупинився в тіні. Я поняття не мав, як шматочок тіні може так сильно змінити ситуацію, але якимось чином так і виявилося.
Луффі, мабуть, був зі мною згоден, якщо судити по тому, як він впав на землю і задоволено покотився по ній. - Теіньє! Ох, це дуже добре!
- Можеш мені не розповідати ...- сказав я, витрушуючи пісок з своєї кишені.
- Ах, я думаю, що залишуся тут... мм? КРОКС! ПОДИВИСЬ НА ВСІХ ТИХ ПТАЦ!
А? і побачив півдюжини виснажених птахів, розстелених на піску. -О так, ви тільки подивіться на це!
- Я повинен покликати Чоппера, може бути, він їх врятує!
- Або, або!- поспішно втрутився я. -Ти можеш покликати Санджі замість нього, і ми зможемо насолодитися дуже смачною їжею з смаженої птиці. Скажи мені, що тобі здається більш привабливим?
Луфі трохи замовк, обдумавши ситуацію, а потім нетерпляче посміхнувся, з кутка його рота потекла слина. - Чудова думка, Кросс!
Ось чому я тактик! -А тепер йди і приведи всіх інших! Я залишуся тут і приглядаю за нашою вечерею!
- Зрозумів!- вигукнув Луффі, перш ніж кинутися до дюн. - Эй, РЕБЯТА!
Деякий час я мовчки спостерігав за ним, перш ніж переключити свою увагу на птахів, які, до їх честі, продовжували лежати нічком, хоча і трохи спітніли.
Я подивився на них з-під напівприкритих віку і провів мовою по губах. - Біжіть або будете з'їдені, сучки. Що виберете?
Птахи почали злегка стрибати, кидаючи на одне одного скороминущі погляди. Один з них махнув крилами в мою сторону.
Я витягнув дубинку у довжину і з розмаху вдарив по дерев’яному сані.
- Давайте, нападайте, я чекаю.
Птахи відразу замерли, явно роздумуючи про те, що робити далі. Зрештою, коли до нас дійшов звук кришталика піску, вони дійшли висновку: їхнє життя було ціннішим за їхній рахунок. Отже, вони кинулися полетіти з паничними криками і підтиснувши хвіст, втекли.
- Так, вам краще улетіти!- крикнув їм слідом Саундбайт.
Пане Джеремі, з вами все гаразд?
- Хех, не хвилюйся, я в порядку! - Еті чаплі були повні слабаками, вони навіть не намагалися битися!
- Слава Богу...-Віві вдячно зітхнув. - Треба бути, вони занадто звикли до своїх афер, щоб робити щось ще.
- Стривай, це були ті самі птахи Бандіти, про які ти говорив!? -А в яку сторону вони пішли?
- Луффі... -Ступно сказала Намі.
- Вони пішли в ту сторону!
- РАААA!- зревів Луффі, кидаючись у вказаному мною напрямку.
-КОГО ЧЕРТА, ПРИДУРОК!
- Гаразд, по-перше, Ай! Обережно! - А по-друге, просто почекайте секунду, добре? Луффі скоро повернеться і до того ж приведе з собою компанію!
-О, невже? Якого роду компанія? - сказав Зоро, з цікавістю піднявши брову.
- Гей, а ось і він!- крикнув Чоппер, вказуючи на дюни. Потім він з цікавістю присоромився. - И... Хтось переслідує його?
- ГРААААРД!
- ЩО З ЧЕРТОВИНУ?
Він привів із собою над-благородного верблюда! - видав їм я, а потім лукавво посміхнулася і ткнув Виві в плече. -А що стосується тебе, то ти забула що...
- Я забула, що вони полюють парами...-Віві роздратовано застохала, різне переноснику.
Санджі втомився видихнув хмару диму, перш ніж рушив до Луффі. - Гаразд, хлопці, тримайтеся міцніше, а я допоможу Луффі.
Кок пройшов цілих три фути, перш ніж Зоро крокнув вперед. - Забудь про це, гівняний кок. Останній ледь не розчавив тебе, як комаха. Я сам з цим розберуся.
Зорові навіть не встиг зробити крок, як йому довелося розвернутися і зупинити Санджі, щоб той не проламав його голову.
- Іди в дупу, лайновий марімо! У останнього ти був майже на півдорозі в горлі!
- Влюбливий придурок!
- ДЕРЬМО МЕЧНИК!
- БРОВАСТІК!
- Може, нам сказати їм, що Луфі вже вбив його?
- Рано чи пізно вони зрозуміють, - байдужо потиснув я плечима... перш ніж стурбовано нахмуритися. - Принаймні... Я думаю, вони самі розберуться...
Зрештою, Луфі протаранив їх черепа один об одного через нетерпіння і бажання швидше отримати приготовлене м'ясо.
Поки ми чекали, коли підсмажить туша королівської ящірки, я скористався випадком, щоб вибити пісок зі свого одягу. У той час як моя камуфлядна куртка в пустелі несподівано добре виконувала роботу з підтримуванням моєї холоднокровності (як більше одягу допомогло тримати людину у холоді, я поняття не маю, але візьми, якщо це не працювало), вона була зворотна сторона, ловила багато піску у своїх швах. Мені особливо не подобалося те, скільки піску я ловив своїм беззахисним обличчям.
- Ей, Віві, - гукнув я принцесу. - У тебе є що-небудь ..? - Щоб допомогти?
- НІЧТО, не зможе допомогти це виправити!
Я прийняв ретельно нейтральний вираз обличчя і підняв палець вгору. - Я схопив бочку з водою і почав її ретельно трясти.
- ВааАах!- жалібно заволав Саундбайт, поки я не зупинився. - Уух.. Ризикуя повторитися, режим віджима-відстій!
- Чортовски вірно, - посміхнувся я про себе, перш ніж знову подивитися на Віві. -Так чи інакше ...?
- Віві здригнулася, глянувши своїми... Приголомшливими, здивованими або переляканими очі-я не міг сказати, якими саме. -А, ну так, звичайно, твоє обличчя. Давай подивимося... вона почала ритися в рюкзаку який несла з собою. - Нет-нет... О, ось, як тобі це? Вона витягла коло з тканини і простягнула його мені. -Це маска для обличчя, яку я підібрав в Нанохане. Я взяла на випадок піщаної ... Вів'ї незручно замовкла, коли решта команди за вирахом Санджі приєдналася до мене, злодіючи на неї, перш ніж вона зібралася з духом. -О, начебто ніхто з вас ніколи не забував нічого важливого!
-Ти забув шість речей!- вистрілив Усопп у відповідь. - Шість дуже небезпечних речей, які могли б нас вбити!
- Я - ви - ргх!- Віві ніяково запнулася на мить, перш ніж фиркнути і кинути мені маску. -Просто приміряй цю чортову штуку вже!
Я хіткнув, побачивши її почервоніле обличчя, перш ніж одягти маску на рот. Звичайно, вона була трохи теплою, але все ж краще концентрована мінеральна дієта, це вже точно. Я почав кивати Віві, але завмер як вкопаний... якесь відчуття охопило мене. Чому раптом у мене з'явилося бажання вдягти пов'язку на очі, читати непристойність на людях і сильно спізнюватися на кожне призначене зібрання?
- Що таке?
- Я поспішно відмахнувся від нього в замішанні, перш ніж повернутися до Усоппу. - Гей, у тебе є якісь окуляри, які я міг би використовувати або ...?
- Звичайно, ось тримай!- відповів снайпер, недбало кинувши в мене головний убір.
Я спіймав окуляри і деякий час розглядував їх, піднісся одну з лінз до ока, поки оглянув пустелю... Перед тим як поспішно відтягнути її, помолившись. - Гаразд, давай я уточню: які-небудь окуляри без збільшельних лінз, що підсмажать мені очі?
- ЭК! Кхм... Вибач? Я думав про те, щоб перевірити лінзи перед тим, як кивнути їх і вдягнути.
- Вони чудово сидять! Я трохи схожий на борця за свободу з Близького Сходу, але ... так, я думаю, вони відмінно сидять! І ще, вимовляєш вигук "Акбар", і я буквально виставлю тебе сушитися на відкритому повітрі, - кинув я в Саундбайта.
- ВБІЙЦЯ ВЕСЕЛЬЯ!
- Всім увагу, вечерю поданий!- заговорив Санджі.
Я спробував встати і піти туди, де була їжа, але мене зупинили дві руки.
- Е, Кросс, а у тебе є ... - Кросс, нам потрібно поговорити про ... - Чоппер і Намі обірвали себе, зрозумівши, що говорять одночасно.