Розділ 23 - Частина 1
Звичайно, Антарес пішов за Місяцем до герцога Родріану.
Він навіть не знав причини, чому я вирішила так різко поїхати до герцога. Але мені було приємно їхати туди в чиїйсь компанії.
Тим не менш, я збиралася відправитися в саме серце ворога, тому попросила Антареса одягнути маску. Маска була не занадто підозрілою, вона всього лише прикривала ніс і рот, а на голову він кинув плащ з каптуром.
Я вирішила видати його за найнятого найманця, таких наймників було багато, так що це не виглядало занадто дивно.
- Ви приїхали пообідати з батьком? Чи не занадто пізно?»
Змішуючись, він запитав лицаря, який стояв на варті воріт.
Він не міг зрозуміти, звідки в доньки барона така чудова карета.
- Ви орендували карету? "
- Ні, я її купила".
- ... Ви купили таку карету?»
Він, як і друзі Сейри, був шокований тим, що Місяць може дозволити собі таку розкіш.
Антарес, який мовчки слухав їх розмову, сидів поруч з Місяцем, подивився холодним поглядом на лицаря і сказав:
- Тобі ніби не платять за це, так?
Обличчя лицаря від таких різких слів перекосило, наче розбите скло.
У будь-якому випадку він вже підсмажив мені настрій. Однак він зібрав усі свої думки і після довгого мовчання відповів нам.
- Ну тоді, вітаю з покупкою, проїдьте.»
Місяць, вдоволений виразом обличчя лицаря, посміхнувся і заговорила з Антересом, а Генрі, який чекав сигналу, висунув карету.
- З цього моменту, нічого не кажи."
- Чому?
- Тому що якщо ти вступаєш у розмову, то зазвичай ні до чого хорошого це не веде. "
Ми були серед ворожого табору. Мені не хотілося без необхідності наводити тут суєту і ускладнити собі життя.
- Ти стурбована?
- Так.»
- Як приємно, що леді турбується про мене. "
« Я хвилююся за себе і про свого батька, а не про тебе.»,- подумала Місяць.
Незважаючи на те, що це було й так ясно, Антарес все ж посміхнувся і виглядав задоволеним.
Я згадала, що на днях у нас вже був схожий розмова, я просто вирішила проігнорувати його і мовчки вийшла з карети.
- Де мій батько?
- Я не знаю. Повинно бути у себе в офісі."
Коли Місяць побачив слуг герцога, то запитала про свого батька. Але він швидко зник, не придаючи їй особливого значення.
« Коли я сюди приходжу... Я відчуваю холод від оточуючих. "
Звичайно, оскільки у її сім'ї не було ні влади, ані багатства, вона не вперше стикалася з таким ставленням.
- І так кожен раз, коли я приходжу сюди".
Відчувши розчарування Місяця, Антарес мовчки слідував за нею.
- Але з іншого боку це навіть добре. Завдяки цьому у мене засяяв характер."
Антарес був вражений Луною, яка знаходила позитивні сторони навіть у такій ситуації.
- Ти найблагородніша людина, яку я коли-небудь зустрічав.»
- Тут до мене нікому немає діла, в цьому є свої плюси."
- Це хороший спосіб мислення. Візьму на нотатку."
Поки вони йшли, ведучи марну розмову, то не помітили як вже опинилися перед кабінетом барона.
Реіденція герцога була величезною, але офіс барона був біля галасливого входу, де завжди товпилася купа народу. Це було місце, яке я відвідувала багато разів, і кожного разу в мене розривалося серце через таку несправедливість.
Місяць збиралася вже постукати у двері, як почула за нею голос двох чоловіків.
- Я збираюся пообідати. Не могли б Ви покликати слуг і приєднатися до нас."
- Тут так душно, я краще поїдаю в їдальні."
- Можете просто відкрити вікно і провітрити кімнату. "
- Це не вирішить проблему!"
Один з голосів належав барону, а другий - роздратувальний голос.
Побачивши чиї це голоси, Антарес злегка нахмурився, а Місяць, опустила руку і передумав стукати у двері.
- Якщо ви хочете піти в їдальню, чому б вам не покликати Місяць."
- Скільки разів я тобі кажу "ні".
- Добре. Тоді я сам покличу слуг, і ми поїдемо тут. "
- Ніколи б не подумав, що ти, будеш так мене мучити, Ферсен ...."
- Все ж дуже просто, чому б вам не покликати Місяць або дати мені права на поширення золота з вашого рудника. "
- Я казав це багато разів, що у мене немає таких повноважень!"
- Ну добре, тоді будь ласка просто покличте Місяць. Я багато про що хочу поговорити з нею. Не тільки про золото.»
- Ні, я не можу!"
- Тоді я теж нічого не можу вдіяти."
- ...ГОСПОДИ!"
Барон уже переходив на крик.
Більше не було потреби підслуховувати їхню розмову. Мені вже здавалося, що барон скоро зійде з розуму, якщо це продовжуватиметься.
- Батьку!»
Без стуку, я відкрила двері кабінету і побачила свого втомленого батька.
Позаду нього на дивані сидів Ферсен. Підстрибнувши з дивана від здивування він підійшов до Місяця.
- Луна! Що ти тут робиш? Я якраз хотів..."
Місяць, наче уражений такою огидною поведінкою, вдарив Ферсена по щоці.
- ...Луна!?
***
https://literna.net/uk/books/628-holovnii-heroi-ya-ne-khochu-i-oho-kr