Розділ 11 - Частина 1
Ці десять платтяв навіть на дотик відчувалися дорогими.
Не дивно, що десять найдорожчих платтяв у той час відрізали свою ціну, але на щастя грошей я мав достатньо.
Звичайно, це були готові сукні, тому вони були дешевші, ніж плаття, задані у якогось відомого дизайнера, але все одно матеріал, з якого їх було зроблено не так легко дістати. Звідси і така велика ціна.
Місяць не турбувалася про гроші, у неї навіть залишилися кошти, і вона купила сукню, черевики, рукавички, веера, капелюхи та все інше, все що потрібно було для повного жіночого щастя. Персонал магазину був їй настільки вдячний, що носи співробітників майже торкалися підлоги.
- Ми всі підготуємо і відправимо до вашого особняка найближчим часом. Ми з нетерпінням чекаємо наступної зустрічі з вами.." - сказав один із співробітників магазину.
- Навіть не знаю. Чи варто мені повертатися в магазин, який навіть не відкривав мені дверей ...."
Коли Луна згадала свого співробітника, який грубо повівся з нею, відповідь була невирішена.
Звичайно, я не збиралася повертатися. Тепер, якщо мені щось знадобиться я зможу викликати дизайнера в особняку.
Після добрих покупок задоволена Місяць вийшла з магазину. І їй було добре на душі не через покупку.
Швидше, це було через те, що подруги Сейри, які так насміхалися з неї, отримали по заслугах.
- Що робити? Як так вийшло?»
Подруги Сейри, стояли біля магазину і шепотіли між собою не знаючи, що робити. Вони уникали навіть погляду Місяця.
« Я повинна зробити це.»
Не думаючи про що шепотять подруги Сейри, Місяць просто знову нагадала їм про своє перше бажання.
- Пам'ятаєте, ви казали мені повернутися до свого нікчемного особняка? Так от, я поїду додому а ви підете туди пішки."
Перше бажання Місяця було просте. Їм просто потрібно було дістатися до її особняка пішки.
В їхніх важких об’ємних сукнях було важко ходити навіть по такій чудовій вулиці, не кажучи вже про дорогу в особняку. Тим більше таким дівчатам як вони, які взагалі не ходять так багато пішки.
Карета - це цінна річ для знатів.
« З книги я пам’ятала, що саме вони зламали нашу єдину карету і вбили коня за те, щоб мене та мого батька катували".
Через це барон Пейлсу довелося добиратися до роботи на вітхом, стару возьму запряженого старим конем.
Це було так незручно, що барон з радістю прийняв прохання Ферсена поїхати в кареті герцога.
« Щоб зрозуміти його, треба пройти те саме. Він самостійний, але все одно погодився."
Я навіть не думала про помсту, але оскільки з’явилася така нагода, то вона не може скористатися зі свого гріха.
Місяць почала згадувати всю хронологію роману, який вона читала в попередньому житті.
« Що було далі? Вони змусили слуг, принести трупи тварин на ґанцо нашого особняка, зіпсували дорогу, яка вела з дому на вулицю, і послали безліч листів із погрозами крові.
« Я ще не дійшла до цієї частини роману, але в оригіналі вони розірвали сукню на світській вечірці. Через цей місяць заплакала і повернулася в особняку напівголою".
« Я не розуміла цього, але коли вже думала про це тепер, то розумію наслідки розірваної сукні Місяця. Воно напевно було куплене на гроші, які вона дуже довго збирала, економлячи для всіх."
« Йоно дорого коштував, було звичайним і непрестижним платтям. Але для Місяця воно було рідкісним, дорогим скарбом. "
« Як шкода, що у мене лише три бажання...»
Місяць думала про те, яке бажання їй загадати наступного разу, але в цей момент почула, що дівчата не хотіли виконувати бажання, порушуючи правила.
- Що ви робите? Ви хочете залишитися тут на всю ніч? Якщо не хочете йти пішки, а їхати на кареті - будь ласка. Але ж ви пам'ятаєте так? Тоді вам доведеться бути моїми покоївками протягом всього року. "
На щастя, вони вже не могли здати назад, тому що були свідки і папір із їхніми підписами.
Папір з їхніми підписами тут мала велику силу, її можна було надати в суді, тоді б їх законно зобов'язали працювати покоївкими місяцями.
Тому б хотіли вони чи ні, їм доведеться виконати її бажання.
- ...Везжай звідси, швидко!»- крикнула одна з дівчат на кучера.
Кучер завагався і не міг поворухнутися, вона знову закричав з сльозами на очах.
- Везжай! Ти мене не чув?»
Тільки тоді кучер тронувся і поїхав. Інші молоді дівчата теж плакали.
Місяць ледве стримав насмішку і сказала:
- Навіть не думайте мене обхитрити. Я обов'язково простежу за цим приїхавши в особняк."
- ... ... ! »
Одна дівчина дивилася на Місяць своїми великими очима і розплакалась.
З одного боку, їй було шкода їх, але згадуючи що вони зробили з нею в романі ці думки швидко випарувалися, з цим ніщо не могло зрівнятися.
Зрештою Місяць повернувся в особняку, а дівчата у гостроконечних туфлях пішли по вибоїстій дорозі і змогли дійти до її маєтку лише після півночі.
***
https://literna.net/uk/books/628-holovnii-heroi-ya-ne-khochu-i-oho-kr