Глава 6. Частина 2
Імператриці, яка була поруч зі мною і миліше дивилася на мене, стало злегка похмурим.
У будь-якому випадку, здавалося, що вона таємно хвилювалася, тому що я не говорила.
У місті Дворце була досить відома історія про те, що я мала малу дитину. Завжди тиха дитина, якій потрібно мало уваги.
Можливо щось не так з принцесою.
До сьогоднішнього дня я ніколи не сказала "ма" чи «папа" як звичайна дитина.
У цьому віці прийшов час вимовити слово "маma" або "папап".
Отже, я мав на увазі табу в нашому палаці.
Можливо, ця дівчина недавно прийшла до нашого палацу і не знала про обставини.
Няня намагалася все залагодити заради імператриці.
« Справді. Тепер, коли вона підросла, невдовзі вона зм’якшить свою віру ».
Імператриця тихо засміялася.
"Я вважаю".
« Звичайно, вона чудова імператорська принцеса, у якої кров її Величності Імператриці, Його Величність Імператора."
Няня відчайдушно потішала матір.
Я опустила очі.
Я не розмовляла, і вони завжди дивилися на мене з стурбованими очима. Їхня любов була щирою.
Я знала, про що переживала імператриця. Проте, хоч би як я старалася, я не могла відкрити рота.
Це не тому, що це тіло все ще було недостатньо розвиненим. Якби моє серце було готове, я могла б говорити стільки, скільки хотіла.
«... але». Моєму серцю це було занадто страшно. Щоразу, коли я відчиняла рота, моє груди ставали переповненими. Я була настільки налякана, що не хотіла говорити.
Зрада моєї сім'ї в моєму попередньому житті тяжить все моє тіло. Я все ще відчувала нестерпний біль.
Тиша. Хоча я намагалася втекти, але відчувала себе дуже пригніченою.
Потім до мене попрямувала тепла рука. Ця рука була неймовірно дружньою. Неймовірно тепло.
« Я впевнена, що Айша скоро заговорить».
Імператриця м'яко усміхнулася.
« Я можу чекати вічно»
Я подивилася в очі імператриці. У цих райдужних очах було більше емоцій, ніж просто смуток. Прив'язаність до мене, наприклад.
Та леді, яка заговорила спочатку, тепер тримала рот на замку. Здавалося, вона усвідомила слова, які вона недбало вимовила.
Зрештою імператриця встала зі свого місця.
« Так, Айша. Тоді ми спробуємо сьогодні погуляти? "
Останнім часом це щось нове. Потрібно було тренуватися, крокуючи за кроком перед Імператрицею. Я хотіла б бути в змозі ходити без допомоги інших.
Хоча це було тільки відчуття, кожен раз, коли я могла зробити крок, я відчувала себе трохи вільнішою.
« Один два. Один два." Я повільно підняла ногу. Тому що сила в моїх ногах не була розвіяна, ходити було неймовірно важко.
Імператриця простягала мені руки здалеку. Несподівано я отримав спогади про моє минуле.
Моя мама з минулого. Імператриця Едембелла сказала, що ніколи не обіймала мене так тепло, якби я пурилась у своїх спогадах.
Хоча це була лише політична гра, щоб показати гармонію на людях. Однак я була щаслива. Тому що обійми матері були дуже теплими.
"..." Я пройшла один крок, два кроки, три кроки. Я чула звук аплодуючих людей. «... ха."
Я пройшла лише три кроки, але мої ноги тремтіли. Максимальна кількість кроків, які я пройшла до цих пір становило три. Але я відчувала, що цього разу зможу пройти більше.
'Небагато більше.'
Я показала свою жадібність.
"Пройдемо ще трохи."
Але, як і очікувалось, я була занадто жадібною.
Я впала на килим з глухим стуком.
Люди, які стежили за мною, вигукнули, що це було сумно.
« Якщо ти зробиш ще один крок - це чотири кроки, це дуже добре». « Тем не менш, все гаразд. Принцеса".
Я лежала на м'якій підлозі.
« Ти в порядку, Айша? »
Я чула голос імператриці.
«... Ээе». Я зібрала всі сили і встала ще раз. Хоча мої ноги трохи тремтіли, я хотіла спробувати ще раз.
« Як чудово!»
Люди дивилися, сміялися і хвалили мене. Але я не звертала уваги на їхні голоси.
Я подивилася вперед і зосередилась. Моєю метою було піти до імператриця.
Щоб дістатися туди, мені потрібно пройти ще 10 кроків.
Але я не хотіла здаватися. Якби я йшла потроху, потрошки ...
Тоді чи зможу я колись увійти в її обійми?
Я знову почала ходити. Імператриця продовжувала тягнути до мене руки, безупинно.
***