Роан і Кріс довго розмовляли на абстрактні теми.
Роан запитав у впівголоса, коли вони розбилися з клубником.
- Як поживає твоє агентство?
Після цього Кріс обгорнув очі на невелику кімнату, в якій вони були, і слабо посміхнувся.
— Все йде непогано, враховуючи, що я тільки почав.
Він дійсно влаштувався досить швидко, разом з товаришами, з якими він працював посильним.
Тепер він допомагав туристам, які бажали відвідати замок Міллер і його околиці, подаючи запити на те, щоб пропускати їх.
"Однако..."
Кріс проковтнув слова, які підступили до горла.
- Як добре.
Роан щиро привітав його.
"Я не можу."
Коли Кріс задумався на мить, він піднявся з місця і вже не міг контролювати себе.
— Зачекайте трохи.
Він підійшов до столу і, пориваючись у документах, повернувся з великою пачкою паперів.
— Можете поглянути на це? - Сказав він, передаючи папери Роану.
Роан обережно взяв їх і запитав:
- Що це?
Кріс незграбно розсміявся і почухав затилиць.
- Це інформація про замк Міллер і його околицях, яку я зібрав, поки займався агенцією. Все це вийшло у мене невмисно.
— Ах...
Видавши тихий крик, Роан почав розглядати вміст аркушів паперу.
Деякий час люди чули лише тихий шелест паперів.
У той час Кріс мав деякі труднощі.
"Я відчуваю себе студентом академії, який отримує оцінку по предмету."
Він посміхнувся і похитав головою.
Через деякий час, Роан відклав папери і подивився на Кріса з непроникним обличчям.
Кріс сковтнув.
- Чому у вас такий вигляд? Невже настільки жахливо?
Після його слів Роан відповів шепотом.
- Було б добре, якби ти не публікував це як тобі заманеться.
— Ах... Так погано?
Кріс був дуже засмучений.
Роан продовжував говорити.
- Тут детально закладено дуже важливу інформацію. Якщо ти допустиш помилки, вона може потрапити в руки шпигунам ворога.
— Ах... - Кріс полегшено видихнув. Його обличчя розслабилося, на губах з'явилася усмішка.
"Мене визнали."
Насправді він серйозно обмірковував своє майбутнє.
Туристичне агентство і інформаційна фракція.
Хоча Кріс тільки почав свою роботу, він уже отримав набагато більше задоволення від того, що зібрав інформацію про замки Міллера та інших регіонів.
"Уперше в житті я відчуваю такий великий ентузіазм."
Кожного разу, коли до нього дійшли крихти інформації і сумнівні чутки, він прикладав всі сили, щоб вибрати з них найкорисніше та істинне.
Він так робив не тому, що його попросили. Він також не прагнув, щоб до нього ставилися по-особленому.
Йому просто було дуже весело.
"Якщо мені доведеться вибирати між туристичним агентством і інформаційною фракцією..."
Він уже знав відповідь.
Тут, почувся голос Роана.
— Мистер Крис. Це дивовижно. Висота замку Міллер, довжина, точне розташування воріт, конструкція, позиції охорони і внутрішні планування. Окрім цього, розташування довколишніх сіл і головні дороги та найважливіша інформація по кожному селі.
— Да. Я зібрав і проаналізував всю інформацію, яку зміг знайти. - Відповів Кріс таким тоном, наче це було абсолютно дрібниця.
Ні, він відповів так, тому що для нього це було дійсно просто.
Роан продовжував:
- Крім того, тут є інформація про найважливіших людей цього регіону.
— Після збору чуттів, я просто вибрав найправдоподібніші.
Звичайно, його голос звучав недбалістю.
Ні, він просто намагався зберегти спокій.
Роан слабо посміхнувся і тихо сказав:
— Мистер Крис. Я думаю, ваш талант навіть більш вражаючий, ніж я думав.
Бум.
У Кріса з'явилось відчуття, ніби на його груди впав великий камінь.
Радість, яку він не зміг би описати словами, наповнювала його зсередини.
Роан мовчки дивився на Кріса.
Насправді, він був здивований набагато більше, ніж показував.
"Він навіть намагається припустити, що станеться з цього моменту..."
Серед записів, які він тримав в руках були припущення про те, що може статися у майбутньому, і деякі з них були дійсно відомі Роану.
"Спроможні, які дійсно стануть реальністю".
Кріс зміг точно вгадати майбутнє, маючи лише слух і обмежену інформацію.
"Він дійсно - голова організації, яка буде тримати всю інформацію на континенті в своїх руках."
Знову подивившись на папір, він відчув ще гостріше бажання заволодіти Крісом.
Але він не хотів змушувати його.
Він збирався почекати, поки він дійсно захоче зайнятися цим сам.
Потім Кріс тихо запитав, схилившись над папером.
- Якщо я візьмуся за роботу, пов'язану з інформацією, що я буду робити?
Він вказав на папери.
Роан відчув, що ситуація досить дивна.
"Настало час вибору."
Він кілька разів зітхнув і спокійно сказав:
— Да. Тобі доведеться подібні речі. Тільки...
— Тільки... - Кріс несвідомо повторив слова Роана.
Роан вказав на стос паперів і продовжив:
— Ти будеш обробляти більш масштабну інформацію з усього світу.
— Ах... - Кріс відчув, як його серце починає стукати швидше, розганяючи кров в тілі.
Цей світ був набагато ширший і яскравіший за Маллера.
"Я зможу вхопитися за подібне."
Сама думка про це змушувала його дихати швидше.
Кріс повільно заспокоївся і з посмішкою подивився на Роана.
"Містер Кріс."
Роан проти волі приховав нетерпеливість.
Він просто чекав, що Кріс відповість.
На мить запанувала тиша.
Тук.
Кріс ткнув пальцем купу паперів.
- Значно більша і різноманітна інформація, ніж ця...
Його голос був спокійний, але в кінці він злегка тремтів.
Кріс не знав, хвилювався він чи просто був схвильований.
Він пильно подивився в очі Роану і продовжив говорити.
— Я хочу поглянусь за це.
Роан не показав ніякої реакції.
Він просто дивився в очі Крісу.
Але Кріс не почувався пригніченим.
Гарячий погляд Роана.
Цього було достатньо.
Кріс піднявся.
- Сер ад'ютант Роан.
Він схилив голову.
- Добре подбайте про мене з цього моменту.
Його голос був сповнений рішучості.
Тепер, коли все так виходило, Роан теж не міг всидіти на місці.
Він встав і вклонився.
- Ти теж добре побоюйся про мене, Кріс.
Історичний день.
Роан і Кріс потиснули руки.
Двоє чоловіків, які до цього йшли різними шляхами, тепер вибрали одну дорогу.
Роан посміхнувся і тихо сказав.
- Тоді, може мені варто дати тобі твоє перше завдання?
— Уже? - Запитав Кріс з дивним виразом.
Роан слабо посміхнувся.
"Мир широкий, але наш час у ньому обмежено."
Після цих слів Кріс кивнув.
Роан продовжував говорити:
— Я збираюся вкласти гроші у торговців Міллера. В молодих торговців, які, може бути поки трохи не досвідчені, але мають світле майбутнє. Я говорю про таких людей, як ти.
З цієї причини він першим відвідав Кріса.
"Чи мені слід вислухати його думку?"
На обличчі Роана з’явилась дивна усмішка. Він обережно запитав:
- Ти можеш порадити мені кого-небудь?
Після цих слів Кріс на мить умолк.
Це сталося не тому що йому було нічого сказати.
Інстинти мудрого збирача інформації перехопили ініціативу розмови.
Зітхнувши, Кріс тихо відповів.
— Кілька людей. Кожен з них має талант і чудову особистість, а отже й світле майбутнє.
— Скільки людей?
Кріс підняв п’ять пальців.
— Тио, Лідіє, Еска, Лего, Форд. Лише п'ять чоловік. - Сказав він упевнено.
Роан дістав мішок з дорогоцінними камінням, і він більше нічого не питав.
— Візьми це.
Кріс обережно взяв мішок.
- Що в ньому?
— Інвестиції. У мене трохи часу, більше того я солдат королівства, мої дії дуже обмежені. Тому я хочу, щоб ти вклав гроші в цю п'ятірку замість мене.
Кріс був здивований.
- Що, якщо я почну інвестувати в них, як мені заманеться, і щось піде не так?
Роан спокійно відповів:
- Неможливо завжди бути успішним в інформуванні. Неважливо, якщо навіть п'ять чоловік зазнають невдачі. Це вже сам по собі буде важливим уроком.
Кріс повільно кивнув.
— И... - Роан дістав ще один мішок з коштовностями.
- Це я залишив для тебе. Тобі знадобиться ще багато грошей, щоб створити повноцінне інформаційне агентство.
— Ах... - Кріс видав тихий крик.
Потім він знову кивнув.
— Я розумію. Я зроблю все можливе, щоб не розчарувати вас.
— Да. Я вірю в тебе. - Роан підняв свій мішок і піднявся.
— Тепер, мені пора в дорогу.
— Уже? Чому б вам не залишитися і пообідати?
У голосі Кріса чулася наполегливість. Однак Роан похитав головою.
— Мене чекає довга подорож.
Він простягнув праву руку.
Кріс просто потиснув її.
- Я знайду вас, коли з'являться результати.
— Я буду чекати.
Роан слабо посміхнувся і кивнув.
— Тоді, я ухожу.
Він махав рукою на прощання і пішов до виходу з агентства.
Кріс глибоко зітхнув.
"Це початок нового життя?"
Він відчув, що його серце б'ється навіть сильніше, ніж в той момент, коли він заснував туристичне агентство.
"Для початку мені варто знайти цих торговців?"
Коли Кріс закусив губу, він повільно прямував до своєї нової мети.
***
Сім’я Ланцепхіл була досить дивною з багатьох причин.
Її глава був один з п'яти графів королівства Рінс, але при цьому не мав помести в його столиці і навіть не володів землею. Їхня територія була на неродючих землях південного кордону.
Тому, замок Іпен та палац Бена і інші були на території Графа Ланцепхіл.
Але справжньою причиною, яка вирізняла Ланцепхіл з інших родин, був її керівник Лонцепіл, один із п’яти графів королівства.
Цього року йому виповнилося 60 років, і він ще не мав дітей.
Звичайно, на це були різні причини, але для графа відсутність спадкоємця у свої 60 років була винятковою справою.
Тому щодня в замку починалася розмова приблизно такого змісту:
- Сер Граф. Ще не пізно. Якщо ви зараз женетеся...
- Не говори дурниць. Хохо.
Цей сміх завжди був для людей теплішим.
Чоловік середнього віку, який щиро намагався переконати графа, з полегшенням зітхнув.
"Фуф. Знову він так сміється."
Він сумно подивився на старого.
"Він віддав всю свою молодість королівству і вже зовсім постарів. Тц. Життя таке швидке."
— Хохо. Альберте. Зі мною все гаразд.
Після цих слів чоловік середніх років, Альберт, вклонився.
— Да. Я розумію, сер Граф Ланцепхил.
Добродушний чоловік був одним з п’яти графів королівства Рінс і паном його східного регіону, на ім'я Ло Ланцепхіл.
Ло підняв свою сумку і повільно почав крокувати вперед.
- Чому б нам не увійти в замок?
— Да. Звичайно.
Альберт помахав лівою рукою, і лицарі розірвали будівництво, пробігли через ворота замку на крок попереду них.
Ло і Альберт пішли за ними.
Альберт подивився на сиве волосся Ло і закусив губу.
"У нього був шанс стати графом центрального регіону, але він сказав, що особисто хоче стежити за царствами Байрон і Естель і після цього йому під керівництвом призначили далекі регіони, які й стали його територією. Безмежна відданість королівству, безсумнівно, змінила його інтереси."
Він служив графу понад 30 років.
Він був другим лейтенантом лицарської охорони і навіть отримав титул віконта.
"Чи тільки моє здоров'я було трохи кращим, я міг прослужити йому довше..."
Альберт сам вирішив залишити службу.
Потім Ло, який йшов перед ним, коротко зітхнув.
- Останній раз я насолоджуюся цим видом у твоїй компанії.
— Мне жаль, сэр граф.
— Не варто жаліти. Ти теж не молодий. З моєї сторони, триматися за твоє суспільство - досить егоїстичне бажання.
Після цих слів Альберт опустив очі.
- Граф Калі Оуельс, якого обрали моїм приймачем, - більш видатний лицар ніж я.
— Правда? Хохо.
Ло розсміявся.
Однак йому було не дуже приємно почути цю новину.
Пройшовши через ворота, вони вийшли на головну дорогу.
Ло найбільше любив проводити перевірку в замку Пейвор.
Для нього це було нагода подивитися на життя його мешканців, відчути їхні почуття і думки.
Жителі замку також любили і поважали старого графа.
Тому, коли Ло влаштовував перевірку дня, на подвір’ї замку було найбільше шуму та возів.
Наче починався фестиваль.
Але цього дня все було по - іншому.
На подвір’ї панувала мертва тиша.
Ло оглядав людей з дивним виразом.
"Іх облич..."
Люди виглядали дуже наляканими.
Потім до них підійшов дуже серйозний чоловік середніх років.
Він вклонився Ло і Альберту.
— Ми закінчили підготовку до перевірки.
У цей момент Ло здогадався, чому мешканці замку були такі налякані.
"Схоже, їх всіх перелякали лицарі."
Він відчував гіркоту.
— Хохо. - Роздався сміх графа.
Але цього разу, його сміх був наповнений наріканням.
Він подивився на Альберта і сказав пошепки.
— Альберт. Не знаю чому, але схоже, я вже починаю по тобі нудьгувати. Хохо.
Після цих слів Альберт погано втупився на чоловіка середніх років перед ним.
"Келі Оуелс. Ти просто ідіот."
Чоловік середніх років з серйозною особою.
Це був Калі Оуелс, приймач Альберта і голова лицарів графа.
Він також був головою родини Оуелсів і батьком Уолтера Олса, який вже встиг познайомитися з Роаном.
"Калі. Ти маєш надзвичайні здібності та талант, але надмірна старанність псує всі твої амбіції."
Альберт мовчки подивився на Ло.
Він все ще сміявся.
Однак Альберт знав.
"Він сильно розізлився."
Зараз він хотів будь-яким способом пом'якшити невдоволення графа.
Тут, один з молодих лицарів, пройшовши крізь натовп людей, наблизився до них.
"Ха?"
Він насупився, схиливши голову, а хлопець тим часом підійшов до нього і почав шепотіти.
— Ах...
У ту ж мить обличчя Альберта прояснилося.
Він подивився на Ло і дуже тихо сказав:
- Сер Граф. Після всього, що трапилося, мені здається, ми повинні почекати з перевіркою замку.
- Хіба сталося щось особливе? - Перепитав Ло, схиливши голову набік.
— Здається, Віконт Реіл Бейкер вирішив відвідати замок Іпен.