— Курк! Розв'яжи мене! Зараз же!
Вайолін кричала, продовжуючи боротися з мотузкою.
Курк не реагував на її крики, ніби став глухим.
"Мені шкода."
З зітханням, він подивився назад.
"Вони дійсно переслідують нас."
Коп'єносці з криками гналися за військом орків.
"У будь-якому випадку, вони не зможуть наздогнати нас, ми їдемо на лолошах".
На відміну від коней, лосось не так сильно втратив швидкість пересування в лісі.
"Тепер я зрозумів, що ніде не бачу ворожої кавалерії?"
Це було дивно.
"Може, вони влаштували засідку у лісі?"
Він похитав головою.
Розумний командир не сховав би кавалерії, щоб влаштувати засідку.
"Зараз важливо інше."
Курк викинув з голови складні думки.
"Сукіни діти. Я точно заплачу вам за цей день".
Він закричав зубами і підгнав лолобус.
Вдалеку вже було видно вихід з лісу.
Біле світло, яке пробивалось між деревами, сяяло попереду, наче двері на небо.
Слабка усмішка з’явилася на обличчі Курки.
"Якщо ми тільки виберемося з..."
Раптом, його обличчя застигло.
Тому що перед виходом з лісу раптово спалахнула довга риса полум'я.
"Огонь?"
Курк нервово озирнувся.
На щастя, вже не було підпалених місць.
"Чорт. Вони так намагаються відрізати нам дорогу до втечі?"
Їм не вистачало олії, щоб підпалити весь ліс.
Але навіть так, вогонь не збирався стояти на місці.
Було очевидно, що пожежа буде поширюватися вглиб лісу завдяки західному вітру.
— Сер ад'юант Курк!
Зупинившись, орки дивилися на Курка.
Його очі бігали з боків.
"Прорвемося? Ні. Прорив через вогненну межу неможливий."
За допомогою вітру полум’я швидко спалахнуло.
"Юг блокований ущелиною, зі сходу нас атакують люди. Місце, яке залишається..."
Його погляд мітнувся на північ.
Річка Слеіон.
"Хоття берег річки трохи вузький..."
Насправді, він був достатньою шириною, щоб по ньому можна було пересуватися.
"Вздовж берега ми спустимося вниз за течією, а потім відступимо на захід."
Цей маршрут був набагато безпечнішим, ніж прорив через полум’я.
Курк вказав на північ.
— Ми спускаємося вниз по річці Слейон і відступаємо на захід!
— Да! Ясно! - Відказали орки в один голос і потягли привід.
Розкинувшись на північ, лопуси почали бігти.
Курк глянув на язик полум’я і цокнув язиком.
"Ми повністю впали. Пали від рук людських покидьків."
Він закричав зубами.
"Уся подія з того моменту, як ми виявили людей на вході в ліс Рієн. Все це було частиною їх плану і стратегії."
Коли вони реагували на цю подію, то переходили з одного місця в інше і прямо чекали наступної пастки.
"Прокляття."
У ньому закипав гнів.
"Я безумовно заплачу тобі за те, що сталося сьогодні."
Курк скрипнув зубами і втупився вперед.
Через клуби білого диму скрізь, важко було розгледіти, що творилося навколо.
"У будь-якому випадку, не схоже, що вони і далі підпалюють ліс."
Мабуть, цього люди не змогли розпланувати.
Потім орки, які були попереду, вибралися з лісу і вийшли на вузькому узбережжі.
Яскраве світло осліпило очі.
Дим розсіявся, і перед очима відкрився прекрасний краєвид.
Золотий берег і мерехтюча блакитна річка.
Позаду річки Слейон простягалися зелені рівнини.
Все було чудово.
Окрім однієї речі.
"Ет, цього..."
Вирази облич, ніби вони зовсім не могли в це повірити.
- Як таке може бути! - Курк більше не міг контролюватися.
З засоромленим обличчям він по черзі перекладав погляд з одного боку в інший.
Людська кавалерія зайняла позиції на заході і сході. Войско Вайолін була між ними.
"Чорт! Як далеко вони можуть прочитувати наші дії!
Курку стало цікаво, як же виглядає та людина, яка знайшла таку ідеальну пастку.
Він не знав, що всю цю стратегію розробив Роан.
У цей час Ґейл, який вів уперед кавалерію, побачивши орків попереду, ледве посміхнувся.
"Все, як і запланував Роан."
Спочатку Роан вирішив використати вогонь і укріпити з возів орків, які виберуться з лісу.
Однак у вогняній стратегії було дві великі проблеми.
Перша — їм дійсно не вистачало олії.
Друга - вітер продовжував дути на захід.
У результаті Роану довелося змінити і відректи стратегію, щоб зробити її ідеальною.
"Я заманю армію Вайолін в ущелі, спеціально показавши їм солдатів, що розливають олію. Після цього ми відкинемо їх до лісу Рітен за допомогою зміцнення з возів."
Внаслідок цього Вайолін увійшла до лісу Рітен у західному напрямку. Тепер вітер дув для них у зворотному напрямку.
"Навіть, хоча в мене небагато олії, вітер швидко рознесе вогонь у сторону орків."
Загалом, тепер у війська орків не було вірного вибору.
Єдиною напрямою, де вони могли сховатися від вогню, був північ, там протікала річка Слейон.
На той час їхні армії будуть виснажені без кінця, її залишиться лише добити кавалерією.
Таким був останній крок у стратегії Роана.
Для цього Роан послав наказ Ґейлу та кавалерії - чекати на березі річки Слейон.
"Він безумовно сказав, що вони направляться сюди."
І ці слова стали дійсністю.
Роан нерухомо дивився на орків.
"Настав час закінчити битву."
Він високо підняв праву руку.
— В атаку! - Роздався оглушливий крик.
— Вааа!
— Убить их!
— Не дайте втекти ні одному!
З твердою впевненістю у перемозі кавалерія понеслася вперед, з криком, який змусив землю здригнутися.
— Кук! Прокляття!
Курк заскрегетал зубами.
Йому не було куди втікати.
За їхніми спинами лютувала пожежа, а попереду тихенько текла річка Слейон.
До того ж вони також втомилися.
— Черт!
Виручившись, він перев’язав мотузку, яка зв’язувала Вайолін.
— Иди.
- Що?
Вайолін нахмурилась, почувши слова Курка.
Він віддав їй блобус і закричав:
- Ми помремо тут. І, якщо так було наперед...
Його очі наповнювалися божевіллям.
— Отомсти за сера Седек.
Від цих слів Вайолін з силою прикусила нижню губу.
Курк ще раз закричав:
— Иди! Ми їх затримаємо!
Вайолін не відривала очей Курку.
Потім вона міцно схопила повода і кивнула:
- Зустрінемося в пеклі.
Після її слів Курк вибухнув хохотом:
- Я буду чекати тебе першим.
Прощання.
Вайолін швидко пришпорила блощиця.
Безум’я шаленіла в її погляді.
Тепер уже не було потреби залишатися розважними.
Куонг!
З криком блощиець побіг до лісу.
— Ха?
— Ха!
Ґейл і кавалери з подивом помітили, що Вайолін збирається відступати.
— Догони ее!
- Зловіть її!
Почувши наказ Ґейла і ад’ютантів, солдати схопили поводя.
Однак, Курк та інші орки перешкоджали їм дорогу.
- Куди це ви зібралися!
- Ми не можемо пропустити вас!
Вони вже були готові померти.
Кавалерія упустила Вайолін.
— Куак!
— Кек!
Поруч лунали крики орків.
Курк закрив очі, коли назустріч йому летів спис.
"Смерть на полі бою - це вища нагорода для воїна."
Удар.
— Кук.
Остро спис проколов його груди.
Гейл зітхнув, подивився на ліс Рітен.
"Ми пропустили командира війська?"
На перший погляд здавалося, що вона вирушила на пошуки Роана.
"Схоже, тепер Роан повинен завершити цю битву."
Вся ця битва, дійсно лежала на плечах Роана.
Гейла слідував за спиною Вайоліна, яка вже ледь виднілася вдалеці.
"Нічого не повинно статися."
Пожежа наповнила ліс Рітен клубами білого диму.
Ситуація, в якій було важко дивитися вперед.
"Не знаю, чому, але з'являється відчуття, що це може зіграти їй на руку."
Він відчув гіркоту в роті.
Неприємно відчуття пробігло вниз по спині.
***
"Цього достатньо."
Роан подивився на ліс, який вже наполовину був поглинутий полум'ям, і протяжно видихнув.
Орки відступали до берега річки, як він і очікував.
"У цій засідці вони будуть знищені, всі до одного."
Якщо вони зустрінуть кавалерію, яку веде Ґейл, все буде вирішено.
Ущелише гори Флем, підкріплення з возів і ведер, і нарешті атака вогнем та засіда кавалерії.
Орки пройшли через багато років.
"Вони будуть поза собою."
Куточок його рота трохи підвівся.
Роан плескнув і закричав з усіх сил.
- Тепер ми виходимо з лісу!
Орки вже рухалися в правильному напрямку.
Не було потреби їх переслідувати.
Крім того, густий дим вже заповнив ліс і повністю закривав очі.
— Да! Принято!
Соломія відповіла, і солдати змінили напрямок.
Від диму в очах та носа їдко б’ється ніс.
— Кха. Кха. Схоже, сер ад'юант в порядку. А ось я майже помираю.
Лендер дивився на Роана, розмахуючи долонею перед обличчям.
Замість відповіді, Роан ледве посміхнувся.
"Всі це, завдяки сльозі Каліана і кільцю Брента."
Насправді, він очікував, що його очі не заболять і він не відчуватиме жару коли ліс наповниться димом.
Новим відкриттям для нього стало те, що він навіть вдихав дим.
Хоча дим, безперечно, пахнув, його легені не хворіли. Він не відчував ніяких незручностей.
"У персні Брента більше здібностей, ніж я думав."
Крім того, білий дим з усього лісу не міг перешкодити зору Роана.
Не те щоб він міг бачити так само ясно, як завжди, але він напевно бачив краще, ніж інші.
"Вага всіх здібностей, якими володіє сльоза Каліана і кільце Брента, буде веселим заняттям."
Роан посміхнувся і торкнувся кільця.
Він і 12 відділення, залишалися в лісі до останнього моменту.
Вони ретельно шукали будь - яких орків, які могли відстати від війська.
— Здається, вони всі вже відступили. — Приблизившись, доповнив Остін, нехтуючи димом.
Роан кивнув.
— Ладно. Тоді ми теж виходимо з лісу.
Після цих слів Лендер з жалем зачепив губами.
що ми втратили Вайолін, цю божевільну орчиху. Битва, яку від початку до кінця розпланував сер ад’ютант Роан, закінчиться з рук іншої людини.
- Мене це не дуже турбує.
Роан знизав плечима.
Лендер з силою стиснув кулаки.
- Якщо ви не хочете, я можу...
Припини говорити. Будь ласка. Що ти збираєшся робити після того, як спіймаєш Вайолін? - Хмуро перебив його Остін.
Лендер вдарив себе кулаком по броні.
- Я хочу отримати знак ад'юта на свою броню, коли спіймаю цю сучку. Тільки після цього ви, заступник командира відділення, не зможете мене ні в чому заперечити.
- Що ти сказав?
Остін підняв руку, наче збирається вдарити його в будь-який момент.
Лендер, переможений і вибіг з поля зору, відсахнувся й побіг вперед.
Роан з усмішкою дивився на те, що відбувається.
"Добре, що все зараз в безпеці".
На полі бою, де загинули десятки і сотні людей, не помер жоден з 12 відділів.
Звичайно, вони не могли уникнути поранень, але принаймні зберегли своє життя.
"Тепер, коли все так вийшло, я був би радий, залишитися з усіма до кінця."
Роан подивився у спину солдатів свого відділення і глибоко зітхнув.
Він знав, що це буде дуже важко.
Потім Лендер, який їхав попереду, озирнувся і закричав:
- Де ви всі? Доганяйте швидше.
Дим ставав все густіше. З часом стало важко визначити, що було попереду.
Роан озирнувся.
Тадак. Тадак.
На деревах поглиналося полум’я з гучним тріском.
Знову і знову їх накривало новими хмарами диму.
"Ха?"
Раптом почувся відривний, неприємний звук.
"Звук, від якого здригнулася земля..."
Він швидко повернув голову в тому напрямку, звідки почувся шум.
У ту ж мить очі Роана закруглювалися.
— Вайолін!
Він побачив Вайолін, що бігав серед хмар диму.
— Правда? Це ви сказали, сер ад'ютант? Ви сказали, Вайолін? Я просто пожартував, навіть ви...
Лендер встиг договорити до цього моменту.
Білий дим розвіявся в сторони.
Роан постійно вдивлявся у дим, що розсіяв його.
Рухи світу стали повільнішими.
Спаат!
Шкірянки диму повільно билися.
Верхом на лопусі сиділа Вайолін, розмахуючи мечем.
Резко відкривши очі, Роан закричав:
— Лендер! Уклоняйся!
Гучний крик задзвонив по всьому лісі.
Лендер, який дивився по сторонах розшукуючи Роана, несподівано пригнувся.
Удар!
. Пролетівши крізь дим, клинок миттєво перерізав шию лендера.
— Нет!
На очах Роана голова впала на землю, відділившись від тіла до нудоти.
Його подив і далі застигло.
Піднявши спис, Роан побіг до Лендера.
- Що сталося?
— Сэр адъютант?
Члени 12 відділів, яким було важко роздивитися те, що відбувалося попереду, махаючи руками, кинулися слідом за Роаном.
— Лендер! - Роан закричав, тримаючи голову.
— Вааа!