"Вони дійсно йдуть."
Джефферсон з здивованим виглядом дивився на вхід в ущелині.
Дудуду.
Войско Вайолін з’явилася вдалеці, піднімаючи за собою стовпи пилу.
"Я думав, що це було неможливо."
Коли я вперше почув цей план, він видався мені абсурдним.
Але його він не міг проігнорувати.
"Стратегію розробив той самий Роан, який додумався до тактики повеней на річці Прилі".
Ходячи в ущелині гори Флем, він боровся з сумнівами.
"Але щоб насправді прийти сюди."
Усі нормальні люди, перетинаючи цей регіон, проходили по лісовій стежці. Ніхто не користувався непорівною ґрунтовою дорогою, покритою вибами.
Тому що шлях через ліс був широкий і зручніший.
"Якщо б у нас був час на підготовку вогняної атаки, ми могли просто заманити їх в ліс..."
На розливу олію в лісі не вистачало часу.
Крім того, ще однією проблемою став вітер із заходу.
"Одна помилка, - і ми самі будемо купатися в мовах полум'я."
Войско Вайолін злегка змінила напрям руху.
Вони вирішили рухатися до замку Бено, зі сходу. Це був коротший шлях, на відміну від південно-східного напрямку.
Під час підготовки до цього, Полк Рози і Полак Чорної птиці залишили річку Слейон на півночі, ліс Рітен та гору Флем, які були на заході, і вирішили чекати на східних рівнинах.
Вітер дув у зворотному напрямку, і тому виникла небезпека накрити вогонь.
Зрештою, Роан вирішив, що буде краще влаштувати засідку в ущелині, ніж атакувати вогнем.
"Але для цього, йому довелося зробити так, щоб все військо Вайолін, замість лісу, попрямувало в ущелині."
"Йому вдалося зробити це, використовуючи всього кілька десятків солдатів."
Йому вдалося провести їх за допомогою пари бочок олії і 30 солдатів.
"Він дійсно дивовижний чоловік."
Здавалося, що тепер він міг зрозуміти чому люди так зацікавилися ним.
Дудуду.
Лопуси неслися вперед.
Солдат, що переховувався по обидва боки від ущелини через гору, тремтіла.
Потім, Джефферсон піднявся на ноги. Його рука змітнулася в повітря.
— В атаку! - Прозвучав наказ.
Сигнальщик почав розмахувати прапорами з боку в сторону.
— Вааа!
— Убить!
- Штовхайте каміння!
— Вогняні стріли!
Лучники обстрілювали ворогів, а мечники почали кидати каміння.
Свіїия! Бабах!
Чулося гострий звук і гуркіт каміння, що котяться.
— Проклятье!
Вайолін, яка їхала попереду війська, вилазилася з поля бою і побачила каміння та стріли, що падали згори.
"Вони готували атаку вогнем у лісі, і разом з цим організували засідку тут, в ущелині?"
Це означало, що вони все-таки встигли підготуватися.
"У всякому разі, все стало складніше."
Можливо, щоб дістатися до замку Бено, їм доведеться вступити у велику битву в регіоні Слена.
"Прокляття!"
Руговування висипалися з її рота.
"Що це за полк! Хто ви такі!"
Її очі налились кров’ю.
Її гаряча особистість поступово виявлялася.
— Какх!
— Кек!
Потім, почулись крики орків.
"Кх. Не час тут стояти!"
На щастя, її шалений темперамент почав заспокоюватися.
— Вперед! Рухайтеся вперед і дивіться тільки перед собою!
Вайолін з усіх сил викрикувала в сторону орків-винів.
Ущелина в горі Флем було досить коротко.
Якщо вони будуть рухатися ще швидше, то зможуть вибратися з нього.
Канг! Пак!
— Крр!
— Кугх!
Орки, що ходили в останні ряди, падали під град каміння і стріл.
Але вже було ясно, що ущелина була закоротка.
З двох тисяч орків, тільки дві сотні втратили своє життя в засідці.
Решта вилізла на рівнини неушкодженими.
— Фуф.
Джефферсон глибоко зітхнув, дивлячись на орків, що виходять з ущелини.
На перший погляд він не виконав своєї ролі до кінця.
Але на його обличчі була виблискована усмішка.
— Він справді все розрахував.
Коли він вперше слухав стратегію, Роан чітко сказав:
<З допомогою засідки в ущелині гори Флем, ми не зможемо завдати їм значного удару.>
Не зовсім хороші слова, з точки зору солдатів і командирів полиць.
"Солдати завжди хочуть отримати більше заслуг."
Потім Роан яскраво посміхнувся і сказав:
<У нас є завдання більш важливе, ніж засідка.>
Потім він промовив слова, які завдавали йому болю по коліні.
"Тепер, ми повинні швидко спуститися вниз?"
Джефферсон подав сигнальнику знак рукою і передав наказ.
— Спускаться! Ходімо гірською стежкою! - Я чув його сильний голос.
- Ми заблокуємо їх шлях до відступу!
Битва ще не почалася, але вони вже говорили про відступ.
Дивний наказ.
— Вааа!
- Швидше, швидше!
Жодна людина не сумнівалася.
Солдати швидко спустилися в ущелину і почали завалити гірський шлях.
***
Дудудуд.
Войско Вайолін швидко виїхала з ущелини.
У цю мить широка рівнина відкрилася їхнім очам.
— Ах...
З тихим криком Вайолін потягнула привід.
Її обличчя застигло.
Її очі, наповнені жагою крові, втратили траєкторію.
"Що це..."
Вона не могла повірити в картину перед її очима.
Вайолін і всі інші орки зупинилися.
Усі присутні були приголомшені.
- Це схоже на підкріплення. - Під’їхавши ближче, Курк нахмурився.
Нічого не сказавши, Вайолін кивнула і втупилася на споруду.
Довга лінія вздовж рівнини була пов’язана з бочкими, наповненими землею.
Найпоширеніші бочки та візки, які можна було знайти будь - де.
Однак сотні возів, які виставлені в ряд навколо виходу з ущелини, були досить жахливі.
Крім того, пов’язані мотузки. Тому навіть не варто було просувати собі шлях через них.
"У цій ситуації ми не зможемо використовувати свою перевагу швидкості."
Для того щоб крила могли вільно рухатися, їм потрібно було багато вільного простору.
"Це означає, нам доведеться прорватися в одному з напрямів."
Прорив на півночі був беззмістовним, адже тоді вони вийдуть до річки Слейон.
Залишається вибір між східом і південним.
Очі Вайолін втікали з боку в сторону.
"На південь? Чи на схід?"
Вона все глибше йшла в роздуми.
Раптом, важкий звук вдарив по вухах.
Бум.
Водночас візки почали рухатися. Вони поверталися в сторону, здаючи дерев'яний скрип.
Дрерр. Клик! Дрерр. Клик!
Поїздки почали вирівнюватися в одному з напрямів.
Бум.
Вони знову відчули сильний шок.
Цього разу візки почали повільно рухатися.
Дрерр-р.
Відтворювався звук коліс, що оберталися.
— Ха?
- Що?
- Ук-вкріплення рухається.
Орки здивовано спостерігали, як повози повільно наближаються до них.
"Вони не стояли на місці?"
Вайолін теж була вражена.
Тим часом, візки, які були все ще досить далеко від війська орків, повільно зменшили цю відстань.
Бeнг!
З важким звуком, візки зупинилися.
Пат!
Водночас з’явилися довгі списи, які були сховані всередині ведер і під возами.
Остри наконечники копій були направлені в сторону орків.
Укріплення з возів рухалося, списи були його шипами.
— Ком-командир війська Вайолін.
Курк покликав Вайолін.
Але вона не відповіла.
Вона тільки й далі звернула підкріплення з возів розлюченим поглядом.
Потім, почувся крик орки з останніх рядів.
- Ущеле заблоковано! З нього виходять люди!
Після цього голоси деяких орків роздалися.
Але Вайолін все ще не показувала ніякої реакції.
"Вони повинні були бути тими, хто влаштує засідку."
Вона глибоко зітхнула.
"Прокляття. Подумати тільки. Щоб створити підкріплення з возів і ведер."
Їй захотілося побачити виродка, якому в голову прийшла така ідея.
"Незбагненна ситуація..."
У цій ситуації вони не могли більше нічого робити.
Якщо вони будуть зволікати і далі, то захоплять їх до кліщів.
"Ми будемо прориватися."
Хоча вони зазнали втрат, найважливішим було прорватися через військо ворога і продовжити подорож до замку Бено.
Тут, на одній з возів показався чоловік.
Юнак з молодою особою. На його броні був знак ад'юта п'ятого класу.
Це був Роан.
Вайолін нахмурилася.
- То ти командуючий?
Замість відповіді Роан слабо посміхнувся.
"Все це повинно сильно спантеличити противника".
Вони використовували бочки та візки, щоб обмежити їхній рух. Або, щоб зробити підкріплення.
До цього дня, такої стратегії не існувало.
"Стратегія, яка буде використана повстанцями з імперії Естіа, через 5 років після цього."
Але, звичайно, вона не була абсолютно такою ж.
Армія повстанців використовувала зламані візки замість возів і ведер.
Крім того, було ще одна велика відмінність у стратегії Роан.
Він міг пересуватися.
"Слава Лендера зіграли вирішальне значення."
Було б добре, якби фортеця просто звалилася з неба.
Після його слів, їм на очі попали повози і бочки, якими була засипана вся рівнина.
"Це місце досить вузькі, через річки Слейон. Крім того, врожай у цій місцевості дуже високий. Тому для кожного села виділили досить багато возів і ведер. Прихідні умови, щоб створити підкріплення, з возами в якості перешкоди."
Ця стратегія була ідеальним місцем для довкілля.
"Поки все пройшло згідно з планом. Тепер, давай гарненько попрацюємо разом. Вайолін".
Усміхнувшись, Роан вказав на Вайолін своїм списом.
— Я ад’юант п'ятого класу з Полка Рози, що належить сьомому корпусу королівства Рінс.
Вайолін нахмурилася.
"Роан? Це Роан!"
Роан читав думки Вайолін.
— Верно. Я той, хто прикінчив Седека.
Бум.
У ту ж мить обличчя Вайолін скам'яніло.
Її сіра шкіра починала набувати червоного кольору.
Ярність.
Її очі наповнилися неймовірним божевіллям.
Срунг.
Вона витягла широкий меч.
— Нарешті, я зустріла тебе. - Голос, повний спраги крові.
- Мені не доведеться йти до замка Бено.
Навіть її очі налились кров'ю.
— Я сдеру з тебе шкіру і поріжу на стрічці. Я поставлю тебе благати про смерть.
Вайолін стиснула зуби.
Весь її вигляд показував, що стоїть йому відповісти, і вона відразу ж кинеться в атаку.
Однак обличчя Роана залишалося розслабленим.
— Ти, мабуть, дуже кохала свого чоловіка. - Здержливо пролунав його голос.
- Якщо хочеш, я відправлю тебе слідом за ним.
Роан поманив її пальцем.
— Вперед.
Коротка провокація.
— Я, я убью тебе!
Вайолін більше не могла контролювати себе. Ярість вибухнула в ній.
Пришпоривши блобус, вона помчала назустріч Роану.
— Ха? Ох! Гей, всім слідувати за командиром війська!
Курк розгубився, але потім потягнувши привід і віддав наказ.
- Командире! Командире війська Вайолін! Вам не можна виходити з себе!
Він наздогнав Вайолін і тепер намагався докричатися до неї.
Решта орків теж пришпорили лопатусів і швидко поїхали вперед.
Роан, з спокійним виглядом, продовжував стояти на одному із возів.
Майже дві тисячі орків неслися вперед з лютістю в очах. Їхня будова не змінилася зовсім.
— Я спалю тебе!
Вайолін прямувала вперед з шаленою рішучістю у погляді.
- Захищайте командира!
— Вперед! Вперед!
Орки їхали позаду неї. Пригнувшись і вчепившись у повідки, вони намагалися наздогнати Вайолін.
Потім, вона виявилася прямо перед підкріпленням з вагонів.
— Ублюдок! - Вайолін прокричала в сторону Роана, який був майже у зоні її досяжності.
Здається, що Лопус здогадався, як почувається його хозин і мчав уперед.
І в цей момент.
Пск.
Їхні передні ноги пішли під землю.
Кан!
Вдарившись головою об землю, лотос полетів вперед.
Удк.
Це був звук ламаєної шиї.
Миттєва смерть.
Вайолін, яка в той час сиділа верхи на лопусі, теж відкинуло вперед.
"Кх!"
Розірвавшись в повітрі, вона спробувала утримати рівновагу.
Бум!
З важким звуком, Вайолін покотилася по землі.
Після неї орки, які їхали позаду, також почали падати в пастку.
Бум! Бабах!
— Хак!
— Агорх!
За кілька хвилин, поки Вайолін котилася по землі, в яму встигло впасти декілька сотень орків.
- Ухх.
Вайолін піднялась на ноги, як крик.
Вона схопила відкотився в бік меч і знову почала втікати.
Її метою був Роан.
Через шалену лють, вона остаточно втратила здоровий глузд.
— Вааа! - Вона видала дикий крик.
Тат!
Вона несеться вперед, в сторону возів.
— Не стійте!
- Вбийте лідера орків!
Солдати підняли списи.
Спат!
Один із копій промайнуло поруч з нею.
- Не втручайтеся!
Зловивши списа у захоплення, Вайолін помахала мечем.
Хрясть!
В одну мить міцного списа було перерубано навпіл.
— Хаак!
- Хуп!
У страху списоносець відступив, сковтнувши повітря.
Але він зовсім не цікавився Вайоліном.
Вона продовжувала бігти до Роану.
- Я буду з тобою! - З цими словами, перед нею раптово з'явився Пірс.
Спат!
Дивним рухом, спис швидко розсіявся повітря.
Навіть своїми рухами Пірс відрізнявся від звичайних списоносців.
Укол.
Коли він танцював у повітрі, спис розмашистив тіло Вайолін.
Куточок рота Пірса повільно підвівся.
"Як тобі? Це списносець ад'юанта Ро..."
Його обличчя застигло.
— Кууу.
Вайолін подалася назад всім тілом і зловила списа Пірса.
— Как!
Пірс доклав усю свою силу, щоб вирвати списа, але воно навіть не здригнулося.
"Неможливо! Як вона..."
Його талант, безперечно, був винятковим, але він все ще не мав досвіду.
Як тільки сталося те, чого він не очікував, Пірс втратив спокій.
— Я впевнена, що сказала - не втручатися.
Вайолін з добродушною посмішкою підняла меч в повітря.
— Ха!
Пірс був приголомшений. Його тіло застигло на місці.
Удар!
Ширковий меч обвалився на голову Пірса.
— Угх!
Пірс стиснув зуби, подумавши що так він і помре.
Але несподівано з’явився ще один спис, який вдарив лезо мечем.
Клэн!
Роздався чистий звук металу.
— Агх!
Рука Вайолін, що стискала меч, відскочила в сторону.
Тим часом Пірс здивовано моргал, дивлячись на власника списа.
— Пирс. Прикрий спину.
Це був Роан.
На його обличчі застигла ледь помітна усмішка.
- Цей божевільний орк мій гість.