— Верно. Давай залишимо все це.
Роан з спокійним виразом підняв чашку пива.
— Ах, нет, я просто... - Запізнився Пірс.
- Я знаю, що ти пожартував.
Усміхнувшись, Роан замахав руками.
Тільки тоді Пірс зітхнув з полегшенням.
— Фью. Я здивувався.
— Я теж пожартував. Я буду тебе навчати, так що не хвилюйся.
Як тільки Роан договорив, Пірс піднявся з сидіння.
— Давайте вийдем.
— Ха? Куда?
- Ви сказали, що збираєтеся навчити мене. Навики списа Роана.
Після цих слів на обличчі Роана з’явився неоцінимий вираз.
- Ти хочеш, щоб я навчав тебе прямо зараз? Ми ж п'ємо.
Як тільки він це сказав, Пірс схопив свою чашку пива.
Глоток. Глоток.
Він підстрибував вгору і вниз.
- Тепер ми можемо йти, вірно? - Пірс кинув і опустив чашку.
Роан подивився на пустище, яке опустить чашка і зачемкнув губами.
— Сер Ад’ютант Роан, - наполегливо покликав Пірс.
Роан глибоко зітхнув і встав.
— Ладно. Вперед. Ходімо.
Однак він продовжував дивитися на пиво.
"Я вперше пив пиво за довгий час..."
Відчуття, ніби він тільки змочив губи.
Навіть так, при погляді на розігріте Пірса, він відчув задоволення.
"Тоді. Чи повинен я вчити геніального списа Пірса умінням ратища Пірс, ні, списи Роана?"
На його обличчі з’явилася усмішка.
Роан плескнув Пірса по плечу і вийшов з бару на крок попереду.
Пірс поспішно пішов за ним.
Двоє чоловіків рухалися до виходу з замку Бено.
Оскільки вони трохи пили, м’який весняний вітер залишав у роті приємний солодкий смак.
Вони вийшли через північні ворота і пройшовши ще трохи, побачили широку рівнину.
"Тут буде добре."
Найкраще місце, для тренування списа.
Роан злегка розігрівся і глянув на західне небо.
Просвітлюючи сонце, сонячне світло заливали гори в далечінь.
"Красиво".
Чи може місце в його серці з’явитися у вільний час?
Перший раз з моменту народження, він подумав, що захід сонця був чудовим.
Потім почувся голос Пірса.
- Сер Ад'ютант Роан, давайте почнемо негайно.
Перекональний тон.
Роан посміхнувся і кивнув.
— Ладно. Ми повинні ...
У момент, коли він збирався відірвати свій погляд від заходу, Роан побачив, як по західних рівнинах швидко рухається щось.
"Що це?"
Роан зосередив свій погляд на дуже малому і невизначеному об'єкті вдалеці.
У ту ж мить, картина перед його очима витягнулася, наближаючи об'єкт, який він намагався побачити.
Об'єкт, який він до цього не міг розгледіти, тепер виглядав так само ясно, як якби був прямо перед Роаном.
— Ха? - Роан нахмурився
Він поспішно підняв списа і крикнув Пірса:
— Пирс. Схоже, нам доведеться бігти.
— Да? Що ви говорите так раптово? - Нерозумно перепитав Пірс.
Замість відповіді Роан понісся вперед.
Тат!
- Когось переслідують.
На секунду розгубившись, Пірс пішов за Роаном.
- Про кого ви говорите?
На запитання, яке голосно викрикнув Пірс, відразу відповіли:
— Юначе.
***
— Фух. Фух. Фух.
Він важко дихав.
Але він не міг собі дозволити зупинитися.
"Кх. Прокляття. Я зробив те, чого зазвичай не робив, і тепер, здається, помру на самоті."
Кріс стиснув зуби.
Його права рука боліла.
"На щастя, рана не виглядає глибокої..."
Під поспішним одягом можна було побачити рану.
І хоча це не було таке вже глибоке поранення, кров все ще не зупинилася.
"Чому я повинен був чхнути там, чорт."
Кріс глянув на чорну книгу, яку тримав у лівій руці.
Вона була завбільшки з долоню і завтовшки не більше двох пальців.
<Счесна книга.>
"Безумні виродки. Зробити цю книжку рахуючою, продаючи людей".
Кріс озирнувся.
Дудуду.
Два загрозливі чоловіки, що виглядали так само, носячись за ним верхи на конях, наче божевільні.
"Чорт. Здається, мене зловлять."
Навіть якщо він міг бігти швидко, він все одно не міг бути швидше коней.
Спочатку Кріс вирішив втекти до лісу на північному сході.
Це хоча б трохи затягнуло коней.
"Нужно було просто заробити грошей в Міллері."
Але шкодувати було пізно.
Він вплутався у цю справу через викрадену доньку фермерів.
"Хотя безглуздо шкодувати про це зараз."
У будь-якому випадку, він зробив вибір.
Це було правильно звинувачувати себе в тому, що б там не сталося.
І правильно, винуватити його в тому, що вийшло у результаті.
"Добре! Ліс вже поруч!"
Він був вже зовсім близько до зарогів, коли почувся важкий звук.
Папапапанг.
Кріс не озирнувся.
Він знав, що це було зроблено за предмет видавав такі звуки.
"Болас!"
Метальна зброя, мотузка з двома вантажами на кінцях.
Замість того щоб наносити урон оппоненту, цю зброю використовували для зв’язання тіла або ноги ворога і знешкодження їх.
Кріс стиснув зуби і кинувся вправо.
Тунг!
Болас впав прямо поруч з ним.
"Добре! Я уклонилась!!"
Але коли він уже зрадів...
Папапапанг!
Болас певно впав на землю, але він все ще чув шум.
"Прокляття! Там ще один!"
Він намагався ухилитися, але було занадто пізно, він відчув важкий удар нижче колін.
Болас обернувся навколо його ніг і міцно замотав їх.
Бум!
Кріс впав і покатався по землі.
Угх.
Біль був наче перелом.
Але Кріс все одно швидко піднявся.
"Я повинен розв'язати."
Болас, туго зв'язували його ноги.
Його руки роз’єднали мотузку з гарячою силою.
А потім його накрила темна тінь.
- Нарешті ми зловили тебе. - Почувся холодний голос.
Кріс сковтнув і підняв голову.
У цей момент він побачив величезну ногу.
Пагак!
— Ках.
Кріс перекинувся кілька разів від одного удару.
"Чорт. Моє гарне обличчя прийде в повний безлад після цього."- У голові зачепила безглузда думка.
Потім почули злісні голоси.
— А що сказати про книжку?
Чоловік поставив запитання з гострим підборіддям і вузькими очима.
Чоловік зі згорнутим носом вказав на Кріса.
— На щастя, вона у цього виродка.
— Правда? Тоді забери книжку у цього недомерка і прикінчи його.
— Ладно.
Чоловік з поваленим носом недбало схопив плече Кріса.
"Я не можу так померти."
Кріс прикусив нижню губу і з усієї сили відкинув в сторону раховну книжку, яка була у нього в руці.
У траві закрилась книжка, яка містила білі сторінки.
— Чокнутый ублюдок!
Чоловік зі скрученим носом вирубався і поспішив до рахованої книжки.
Тоді Кріс різко піднявся з місця.
Його ноги, які раніше були міцно зв’язані боласом, тепер стали вільними.
"Я думав, що помру поки намагаюся розв'язати ноги так, щоб вони не помітили."
Потім він швидко кинувся в сторону.
Але він не зміг зробити більше трьох кроків.
Пагак!
Твердий і гострий кінчик черевика вдарив його в бік.
— Кх!
Він відчув, як усе повітря вибило з його легенів.
Кріс схопився за бік і впав.
— Сукин сын. Ти викинув її, навіть не знаючи, скільки вона коштує. Тьху!
Чоловік з вузькими очима роздратовано сплюнув.
У цей час чоловік зі скрученим носом поспішно підбіг і підняв лімітовану книжку, яка лежала на землі.
— Стив! Книга в порядку! - Роздався його гучний крик.
— Тоді швидко повертайся і переріж горло цьому виродку! - Роздратований відповів чоловік з вузькими очима, забираючись на коня.
Срунг.
Чоловік повільно підійшов до Стіва і обнажив меч.
- Ти посмів накласти свої руки на річ, що належала Джо і Луїсу. За це я відріжу твою невиховану руку.
Навіть Кріс зрозумів, що ситуація стала досить складною.
"Прокляття. Тепер я помру ось так, навіть не досягнувши своєї мрії - керувати туристичним агентством."
Він відчував, що це було досить несправедливо.
Йому було лише 22 роки.
Занадто рано вмирати ось так.
Людина зі скиненим носом підняв руку з мечем у повітря.
Острый клинок меча виблискнув у світлі заходу сонця.
"Якби я знав, що станеться, я б з'їв всі свої запаси м'яса минулої ночі..."
І поки він думав про це.
Свиії!
Гострий звук вдарив по вухах.
Три чоловіки попрямували туди, де лунав шум.
Розрізуючи повітря, він летів гострий предмет.
Це, безперечно, був спис.
Коп'є чудово влетіло між Крісом і Стівом.
Пак!
Важкий звук.
Мелко задрожавши, спис встромився у землю.
— Хак! Чт, що це!
Людина зі згорнутим носом здивовано подивився в тому напрямку, звідки прилетіла спис.
Пшшу.
Трава неподалік почала трястися, а потім розмістилася в сторони.
- Зупинись негайно. Нікому не рухатися.
Трохи юнацький, але сильний голос.
Чоловіком, яким вийшов з трави, був Роан.
Слідом за ним, з'явився Пірс.
Він виглядав трохи нервово.
На противагу цьому Роан був дуже спокійний. Він підійшов до свого копальня і витягнув його з землі.
Наконечник спис вказав на Стіва.
— Я ад’ютант Роан з Полка Рози, сьомий корпус. Назви себе.
У цей момент руки Стіва застигли на місці.
"Чорт. Зустріти тут людей королівства."
Його очі заміталися з боків.
Тоді пролунав голос Кріса:
— Ці виродки - работорговці!
Як тільки він договорив.
— Черт! Нормане! Бежим! - Стів закричав і схопив поводя.
Хиїнг!
Грім заіржавілий кінь піднявся на диби.
"Умри!"
Стів збирався затопити Роана.
Однак Роан вже зрозумів, що́ він мав на увазі.
Він розгорнувся і зробив три кроки вправо.
Він бачив різкі рухи коня повільно і чітко.
"Він сповнений слабких місць."
Були десятки місць, куди Роан міг вколоти спис.
"Але мої рухи не встигають за моїм поглядом."
Він відчув гіркоту в роті.
Однак Пірс, який не знав цього, вирішив, що Роан був у великій небезпеці.
Він швидко вдарив списом.
Удар.
Коп'є глибоко прокололо бік коня.
Хиїнг!
Кінь перелякано заміталася з боку в сторону.
— Ха?
- Уххах.
Стів і навіть Пірс застигли на місці, тому що не могли розгледіти рухів коня.
Однак Роан міг бачити все це повільно й ясно.
Спат!
Коп'є Роана розрізав повітря.
Паат!
Коп'є пройшло повз шиї Стіва.
"Промахнувся!"
Стів зрадів, коли знову поводив себе на коня.
Потім спис, який вже був позаду нього, різко змінив напрямок і вдарив його по затилку.
— Угх!
Дивовижна сила.
Його груди виявилася притиснута до спини коні.
- Хмф.
Роан фикнув і, повернувшись зап'ястя, потягнув спис.
Пат.
Стів, який ледве втримав рівновагу, впав з коня.
— Кх.
Він відчув, як важкий удар пройшов через його спину.
Зморившись, Стів перекинувся.
Роан швидко підняв спис вгору і опустив його на живіт чоловіка.
Пак!
— Кх!
Від болю у нього перехопило подих.
Він впав на землю, втратив свідомість.
Дудуда.
Потім почувся топот кінських копит.
Це був Норман.
Поки Стів розлучив марноту, він швидко вибрався з лісу.
Роан намагався його переслідувати, але різниця в їх швидкості була занадто велика.
Коня, яку вдарив Пірс, не могла стрибати.
За цей час Норман зник вдалеці.
"Нічого не можу вдіяти."
Роан вирішив задовольнятися тим, що врятував життя цього чоловіка.
- Ти в порядку?
Кріс кивнув на питання Роана.
— Да. Я в порядке. Дякую, що врятували мене.
Це було не дуже помітно, але його голос був ввічливим і вдячним.
Роан подивився на обличчя Кріса.
"Думаю, я десь бачив його..."
Здавалося, що він ось-ось згадає.
Потім Кріс доторкнувся до свого обличчя і схилив голову на бік:
- У мене щось на обличчі?
Роан незручно розсміявся і сказав:
— Нет. Ти просто виглядаєш знайоме. Ми зустрічалися раніше?
Кріс похитав головою:
— Нет. Не пам'ятаю. Я навіть не місцевий, а з столиці Міллера. Я виконую тут доручення.
— Ах... - Роан тихо вигукнув у цей момент.
Кріс з столиці Міллера, який виконує своє доручення.
У його попередньому житті був один чоловік з таким описом.
"Кріс! Кріс Дрейн!"
Він був вражений.
"Зустріти тут Кріса..."
Кріс.
Перед тим як він отримав царський титул, у нього ще не було прізвища. "Дрэйн".
"Управитель інформаційного агентства Яна Філіпса."
Перед Роаном стояв чоловік, який через 10 років буде володіти не тільки всією інформацією про королівство Рінс, але й відомою з усіх місць на континенті.
"Окрім зустрічі з самим Яном Філіпсом, я навіть зустрів Кріса."
Нічого з цього не відбувалося в його попередньому житті.
"Навіщо, Кріс казав, що він не повертався до столиці Міллера перед зустріччю з Яном Філіпсом."
Кріс був у східній частині королівства і до того ж з'явився близько кордону.
Роан обережно запитав:
- Що ти тут робиш, якщо ти з Міллера?
Після цих слів Кріс прикусив нижню губу:
- Це все через рабовласників. Є група, яку називають Джо і Льюїс.
"Группа Джо і Льюїс"?
Роан знову здивувався.
"Якщо це група Джо і Льюїс..."
Дуже знайомі імена.
"Работорговців, яких ми зловили, коли просувалися до рівнини Педіана, безумовно звали Джо і Луїс".
"Це змінилося, тому що я схопив хлопців з Джо і Льюїс?"