- Да? - Знову перепитав Гаррісон.
Це все, що йому залишалося робити.
"Про що він так раптово почав говорити? І хто це взагалі такий?"
Людина перед ним була приблизно одного з ним віку, як не подивися.
Якби не знак ранги у нього на броні, він міг подумати, що це просто один з тренованих солдатів.
"Він, мабуть, щось сплутав."
Роан вже здогадався, що відчував Гаррісон.
Він злегка потряс руку, яку все ще тримав.
— Я ад'юант 5 класу з Полка Рози.
— Сэр. Я копейщик Харрісон з п'ятнадцятого відділення Полка Терна. Но...
Не закінчивши пропозицію, Гаррісон обережно подивився на Роана.
- До вас прийшли чутки про мене ...?
Роан кивнув.
— Верно. Кажуть, що серед копалень Полка Терна є дійсно легкий солдат з чистими очима.
— Ви, ви маєте на увазі мене? - запитав Гаррісон. Він ніяк не міг в це повірити.
Тому що навіть він сам не чув подібних чуток.
Замість того щоб відповісти Роан відступив на крок назад і кивнув.
- Вийдемо назовні, якщо ти не проти?
— Да. Так, я не проти.
З розсіяним виразом обличчя Гаррісон пішов за Роаном.
А потім один слух промайнув у нього в голові.
"Це Роан з Полка Рози. Він той самий привид битви!"
Відчуття, наче його холодною водою окали.
"Ходили чутки, що це списносець, тільки закінчений навчання. І ці чутки виявилися правдою".
Його погляд застиг на спині Роана, який йшов попереду.
"Це значить, Роан того ж віку, що і я ... І він вже став ад'юнтом".
Він відчував, що людина, яка йшла зараз перед ним, була неймовірною.
Роан, який навіть не знав, що Харрісон так думає, перетнув табір і зупинився перед наметом одного з загону.
"Тут?"
Харрісон, який слідував за ним, насупився. Він пам’ятав сказане ним.
<Це по-справжньому гарна рука, щоб стріляти з лука.>
"Може бути, він говорив правду?"
Поки він думав про це, Роан приніс лук і стріли.
Харрісон поспішно замахав руками.
- Ум, ем, сер ад'ютант Роан. Я ніколи не стріляв з лука до цього моменту. - Він наполегливо сказав.
Роан подивився на Гаррісона, який продовжував стояти перед ним.
"Він зовсім не змінився."
У його попередньому житті, Харрісон був таким же.
На наказ ад’ютанта вистрілити з лука він здивувався і почав применшувати свою думку.
"Але все змінилося в той момент, коли він взяв лук."
Роан дуже посміхнувся і, плескнувши Гаррісона по плечу, замахав вперед.
це правда. Я ніколи не стріляв з лука...
Нахмурившись, Харрісон пішов слідом за Роаном.
Вони вийшли з табору і зупинилися перед огорожою.
"Тут дерево стоїть у підхожому місці."
Роан посміхнувся, дивлячись на дерево, з іншого боку від паркану.
Роан простягнув лук і стріли Гаррісону.
Він соромився розсміявся і знову замотав головою.
- Сер ад'ютант Роан. Здається, ви щось неправильно зрозуміли про мене, я списносець. Коп'єносець. Я ніколи не стріляв з лука.
— Я знаю.
Роан вперто простягнув йому луки і стріли.
І схопив руки Харрісона ще раз.
- У мене нахабне око. І, на мою думку, у тебе більше таланту в стрільбі з лука, ніж в стосунках зі списом.
— А? Навіть якщо це так, як ви можете по одному погляду...
Харрісон не міг в це повірити.
Роан посміхнувся і потиснув плечима.
— Харрисон. У тебе гострі очі, невеликий підборіддя і довга шия, ти з регіону Оуелл, вірно?
— Як ви...?
Харрісон був здивований, коли побачив свою шию і підборіддя.
Роан продовжував.
- Судячи з мозолів на твоїх долоні і м'язах руки, ти спочатку тренувався із мечем. Минуло лише п’ять місяців, як ти став списоносцем.
— Хо!
Харрісон округив очі і судомно надихнув. Але потім він помочився і зморщився.
"Схоже, він бачив мої записи."
Роан не зміг би просто по вигляду Гаррісона здогадатися, звідки він родом і як тренувався.
І, звичайно ж, Роан здогадався про думку Гаррісона.
— И...
Його гострий погляд ковзнув по лівій руці Гаррісона.
— Ти сильно поранив ліву руку. Мізинець погано згинається, вірно?
— Ух!
Харрісон дуже здивувався.
— Эт... Як ви це дізналися?
Він поранив ліву руку відразу після того, як прийшов у треніровий табір.
Один з його товаришів вдарив його мечем під час тренування, зламавши йому кістку на руці.
Однак він старанно приховав це від своїх товаришів, командира відділення і ад’ютантів, через страх бути написаним. Через це, правди не було в жодному з записів про нього.
"Це, це правда. У нього дійсно є око".
До цього ніхто не помічав, що в нього проблема з лівою рукою.
Але Роан помітив це під час першої зустрічі.
- Через травму тобі важко використовувати спис, вірно?
— Да? Да.
Харрісон повільно кивнув.
"Цей людина - дійсно привид. Привид".
На його обличчі проступилася захоплена фраза.
Роан глянув на Гаррісона, і його губи стали слабими усмішками.
"Справді, ти сам розповів мені про все".
Про все, що з ним сталося, у тому числі про рану, яку він тримав.
Усе це розповів йому саме Гаррісон.
Роан посміхнувся і грюкнув Гаррісона по плечу.
- Ну що? Тепер ти повірив мені, вірно?
— Да. Я можу повірити, що...
Харрісон подивився на лук і стріли та щось незрозуміло пробурмотів в кінці.
Роан впевнено вказав на дерево вдалині.
— Всього три стріли. Якщо ти не потрапиш в дерево після трьох пострілів, я не буду набридати тобі.
— Три, три стріли? - Здивований перепитав Гаррісон. - Я ніколи раніше не стріляв з лука.
Він говорив з серйозною особою, ніби просив йому повірити.
Роан кивнув.
— Знаю. На перший погляд, все виглядає складно. Але якщо у тебе є талант, ти зможеш потрапити в це дерево.
Голос і вираз обличчя були наповнені довір’ям.
"Навіть в минулому житті все було так. Ти потрапив у дерево третьої стріли. Але те дерево було навіть далі, ніж це."
Звичайно, час і місце відрізнялися. Однак Роан вірив у це.
"Якщо у тебе є талант, який всіх зумів, ти зможеш зробити це ще багато разів."
Він постійно дивився Гаррісону в очі.
Не відводячи погляду.
"Фуф. Я нічого не можу з цим вдіяти."
Харрісон не зміг більше нічого сказати і взяв лук.
"Його треба тримати так?"
Він спробував взяти цибулю, як це робили лучники.
Справді, незручно.
Харрісон взяв стрілу і глянув на Роана.
— Я не знаю, чи розчараєтеся ви.
Замість відповіді Роан посміхнувся.
"Ех. Неважливо."
Харрісон прицілився в дерево і потягнув тетиву.
Кіібіикик.
Цибуля сильно зігнувся.
— Кх.
Харрісон стиснув зуби. Тетива болить в його пальці.
Тунг!
Стріла з важким звуком пробила повітря.
Суїия!
Гострий звук.
Роан і Гаррісон стежили за стрілою.
Паат!
Стріла пролетіла повз дерево, на великій відстані.
"Що ж. Вірно."
Після цього, Харрісон, який все ж чогось очікував, розчаровано заткнувся губами і підняв погляд на Роана.
- Ви все бачили, вірно? Я ніколи не ст...
- Залишилося ще дві стріли. - Роан підняв два пальці.
— Фуф. Зрозумів.
Харрісон глибоко зітхнув і знову взяв стрілу.
"Прокляття. Навіть якщо я не можу потрапити, удруге я б не хотів промахнутися так сильно."
Хоча Роан вже був ад’ютантом, він не хотів осоромитися перед ним, оскільки вони були одного віку.
Його очі стали помітні відблисками світла.
"Ще раз, як має летіти стріла..."
Поступово, він несвідомо почав міняти тиск лука і те, як натягував тітів.
Не через те, що хтось навчив його, а тому що він зрозумів це сам.
Усмішка з'явилася на обличчі Роана.
"Верно. Це справжній образ геніального лучника Гаррісона."
І потім почувся шум.
Суия!
Друга стріла вирушила в політ.
Спат!
Коли стріла запустила дерево, вона пролетіла повз.
— Ха?
Харрісон здивовано подивився на Роана.
Роан посміхнувся і потиснув плечима.
- Залишилася ще одна стріла.
Після його слів Гаррісон повільно кивнув і взяв останню стрілу.
— Фуф.
Він вдихнув і націлив лук прямо на дерево.
"Остання відхилилася вправо."
Тунг.
Суїия!
Гострий звук.
Харрісон сковтнувши, стежив за стрілою.
"По ... Нарікайста..."
Він мимовільно збився всім тілом.
Паак!
Стріла встромилася у стовбур дерева з глухим звуком.
- Так!
Харрісон несвідомо стидав кулаки і закричав.
Він глибоко дихав, його обличчя засяяло.
Він тремтів від сильного тремтіння, якого ніколи не відчував у бою як списносець.
- Як воно? Ти почуваєшся добре, вірно?
Розгнівавшись, Роан підійшов ближче.
Тільки тоді Гаррісон повільно розлабив кулак і кашляв.
— Кхм, кхми.
Його обличчя почервоніло.
Роан взяв Харрісона за плечі.
— Харрисон.
Тихий, але повний сили голос і погляд, впевнений та чистий, в якому не було ні краплі брехні.
- Ходімо зі мною.
У цей момент Гаррісон відчув, ніби його вразило блискавкою.
Вони, безумовно, зустрілися тільки сьогодні.
Однак Роан відкрив перед його очима новий світ.
Гаррісон боявся виходити на поле бою як списоносець.
Через поранення його вміння в стосунках з списом відставали від навичок своїх товаришів.
Він відчував себе тягарем.
До цього моменту, він носив це гнітюче відчуття.
Але це відчуття, коли він стріляв з лука...
"Думаю, я зможу насолоджуватися бітовою."
Рука Гаррісона несвідомо потягнулася до броні.
- Так, сер! Зрозумів! - Горячо випалив він.
***
Роан повертався в Полк Рози на самоті.
"Я хотів забрати його негайно..."
Однак, вони були в різних військах, і в цьому положенні він не міг відразу забрати Гаррісона.
"Чому, зараз не вдалий час."
Роан подивився на південне небо.
"Я повинен поїхати в регіон Поттера."
Скандал, який стався там у минулі 20 років, став одним з найбільших скандалів, які тільки можуть статися в королівстві.
До цього моменту Роан чекав цей великий скандал.
"Протягом двох місяців до зсуву." До цього часу йому треба відправитися на гору Майел, яка належала віконту Поттера.
*Прим. Пер.: Віконт - двориянський титул, рангом вище барона, але нижче графа.
"Для початку, мені потрібно буде отримати звільнення коли закінчиться видача нагород."
Цей план триватиме близько місяця. Можливо, три місяці, якщо все затягнеться надовго.
"Якщо мені вдасться те, що я запланував, я повернуся до відділення."
З того моменту, його життя почнеться заново.
"До цього моменту, очевидно, треба зайнятися тренуванням Гаррісона, але також мені потрібно відповнювати навички Пірса, Гленна та інших членів 12-го відділення".
Його серце билося.
"Я створюю своє власне відділення, воно стане ядром для мого власного корпусу."
Отже, крок за кроком, одного дня він стане великим генералом, а потім монархом.
Його серце наповнювало те, що він був упевнений і мав якесь релігійне переконання.
***
Наступного дня солдати, які брали участь у зачистці монстрів на рівнині Педіан, почали відбувати по порядку.
Сьомий корпус був останнім.
Через 10 днів ретельних підготів і повернення почалося.
"Багато сталося за такий короткий час."
Почуття Роана були новими.
Це було неймовірно - повернутися в часи, коли він був 18-річним новобранцем, але ще дивовижніше було стати ад'юантом 5 класу всього за кілька місяців.
"Поки це досить успішне життя?"
У нього також з’явилися надійні працівники.
"Які події відбуватимуться зі мною з цього моменту?"
Він пам’ятав більшість великих подій, але не був упевнений, що все станеться саме так, як він запам'ятовував.
"Однако, при мені 20 років досвіду."
Якщо він триматиме себе в руках і буде поводитися спокійно, навіть якщо трапиться щось серйозне, то зможе подолати це.
Серце в його грудях продовжувало люто битися.
"Чи моє життя стало таким веселим, як зараз?"
Усмішка з'явилася на його обличчі.
Довгий марш, безперечно, сильно змагався, але усмішка Роана стала лише яскравішою.
Світ видавався прекрасним.