Наступні тижні в Хогвортсі пройшли майже так само, як і всі інші. Але тепер учні ставилися до нього з повагою, а деякі жертви навіть дякували і вибачалися за те, що підозрювали його, хоча Гаррі не турбували їх пусті слова. Що вони роблять, аби показати їм значення їхніх слів під час наступної подібної ситуації?
На сьогодні він мав виконати важливе завдання. Після відбою він накинув мантію, взяв карту, яка все більше подобалася йому, і вибрався з вітальні факультету.
Карта сама по собі була скарбом. Гаррі поекспериментував з нею і підтвердив свою підозру, що вона повинна бути пов'язана із захисними системами самого замку.
Вивчивши тільки введення в руни і арифмантику, магія карти була для нього досить складною для розуміння, але він розібрався з деякими чарами на ній.
Врешті-решт, це був лише другий курс. У нього є ще п'ять, щоб покращити карту і, можливо, додати пару власних функцій, коли він вивчає необхідну інформацію. Однак сьогодні ввечері його чекав інший проект.
Гаррі пробрався у вбиральні під мантією, постійно перевіряючи карту на наявність Філча та префектів на своєму шляху, і відкрив вхід до кімнати, вже збирався викликати драбину, коли йому в голову дійшла одна думка.
"А що якщо спуститися вниз як це робила змія? Можливо, таким чином я дізнаюся більше про таємну кімнату?» - він запустив очищуючі чари в довгу трубу, щоб прибрати хоч трохи бруду і покликав свого внутрішнього грифіндорця, стрибнув вниз.
Йому довелося ковзати майже півхвилини, перш ніж спуск закінчився.
Він стояв у кімнаті, схожій на приходжу, в якій вони з Дамбльдором були три тижні тому, але тут попереду був коридор. Поттер обережно пішов по тьмяно освітленому тунелі і мало не зазнав серцевого приступу у вигляді шкури гігантської Васіліска, яку звір скинув багато років тому. Звичайно, битися з іншим Королем Змією не було тим, що йому хотілося робити сьогодні ввечері.
Зайшовши в глухий кут, він побачив круглі двері схожу на ту, через яку вони пройшли минулого разу.
"Відкрийся"
Гаррі зашипів і побачив знайоме видовище змій, що повзають навколо герба Слізіна. Коли він увійшов всередину, то опинився у головній кімнаті лише під іншим кутом. Мертвий Василіск все ще лежав тут, але пошкодження від дуелі Дамбльдора з Ріддлом були ледь помітні.
Має бути якесь заклинання або захист, які відбудовували кімнату при сильних руйнуваннях.
Гаррі почав свою роботу, наклавши кілька основних діагностичних чар навколо і раптово у нього з'явилася ідея.
Добі!
"- Господар Гаррі Поттер кликав Добі, сер!"
Очі ельфа розширилися, коли побачили мертвого Василіска.
"- Господар убив звіра і врятував школу! Господар - ще більший Чарівник, ніж думав Добі. Як Добі може допомогти господареві?"
Будівля була дуже корисною в останні кілька тижнів. З дозволу Дамбльдора він приєднався до ельфів Хогвортса на кухні, але за можливості допомагав Гаррі. Будь то повернення книги в бібліотеку або перекус на кухні.
"- Добі, скільки разів я повинен повторювати тобі, щоб ти називав мене просто Гаррі, будь ласка!" - хлопчик стомлено зітхнув.
"- У будь-якому випадку, я покликав тебе сюди, щоб ти допоміг мені знайти всі приховані ходи і кімнати тут. Я хочу, щоб ти пройшов вздовж стін і використовував свою магію, намагаючись виявити щось підозріле або незвичне. Я робитиму те ж саме, але використовуючи парселтанг! "
Ельф енергійно кивнув і з бавовною з'явився на протилежному боці таємної кімнати. Гаррі в свою чергу почав ходити вздовж стін, витягнувши руку уздовж холодних каменів, намагаючись відчути щось за ними. Більше години пізніше він перевірив усі чотири стіни, але безрезультатно.
Добі теж нічого не знайшов, і він навіть попросив у Поттера дозволу покарати себе за те, що підвів свого господаря.
"- У цьому немає необхідності!" - Гаррі посміхнувся, глянувши на єдине місце, яке вони ще не перевірили. Статуя Салазара Слізеріна стояла так само гордо, як і завжди.
Він підійшов до неї і подивився на рот, який знаходився близько двох метрів над полом, знаючи, що за цим щось ховається, навіть якщо це була всього лише одна кімната для великого змія.
Поттер поклявся дослідити кожен куточок кімнати, і це був один з них.
"Говорі зі мною, Слізерін, найбільший з Хогварттської четверки!"
Як і очікувалось, рот статуї відкрився, але зсередини не донеслося сморідного шипіння, і ніщо не рухалося до нього. Але як він підніметься туди?
"Лестница"
Гаррі спробував ще раз, і його здивувало те, що під входом з’явилося необхідне.
"- Дякую, Добі! Я покличу тебе, коли ти мені знадобишся!" - він відпустив ельфа і пішов вгору.
Прохід був приблизно півтора метра у діаметрі, тому Гаррі мусив злегка пригнутися, щоб не вдаритися головою. Однак, пройшовши кілька кроків, вхід перетворився на коридор, схожий на будь-який інший в Хогвортсі, хіба що трохи менше.
За ним, через кілька хвилин він підійшов до розвилки. Зліва була замкнені двері, тоді як справа коридор продовжувався, а неприємний запах посилювався.
"Спечно, там спав василіск", - припустив Гаррі, прямуючи до дверей. Він відчував, як сильні щити на ній з усіх сил намагаються відштовхнути його, тим не менш, вони змогли переконати не підходити тільки невелику частину його свідомості, а більша частина залишалася ясною, і він прошипів вже звичайну фразу.
За дверима виявилася велика кругла кімната, щось середнє між кабінетом і особистими апартаментами. Вона була добре освітлена, і в каміні навпроти нього потріскував вогонь. Він уже збирався увійти, коли чийсь голос вивів його з стану споглядання.
"-Як ти смієш повертатися в це місце і осквернити його однією своєю присутністю! Я вже казав тобі, що така мерзота, як ти, тут більше не раді! Йди і ніколи не повертайся!"
Гаррі був збитий з пантелику тим, хто з ним розмовляв, але оглянувшись, він помітив великий портрет високого худорлявого чоловіка в дорогий зелений мантії, що висить на стіні. У нього було темне волосся до плечей і яскраво-зелені очі. На вигляд чарівника було близько 40 років, і він був намальований сидячим на стільці в цьому самому кабінеті.
Ти що, глухий? Я сказав тобі залишити це місце півстоліття тому, і кажу це знову. Не змушуй мене активувати захист і вбивати свого останнього потомка!"
Гаррі просто стояв і забавлявся. Цей чоловік думав, що він хтось інший. Хтось зустрічний півстоліття тому. Звичайно, Том Ріддл.
"- Я не Том, і всього лише хочу особисто побачити чудеса кімнати, сер!" - ввічливо відповів хлопчик. Мабуть, цей портрет був ключем до кімнати і йому знадобиться співпраця з ним.
"- Ммм ... Ти дійсно схожий на нього, але молодшим! Його син? Я був упевнений, що йому не світить стати батьком з усіма його кроками! "
"- Ні, я не його син. Наскільки мені відомо, ми не родичі, сер "
Тоді як ти потрапив сюди? Він дозволив тобі увійти? Я сподівався, що мій фамільяр зупинить його!"
"Я отримав доступ, тому що говорю на парсетанзі!" - прошипів Гаррі і побачив, як брові Салазару трохи піднялися.
https://literna.net/uk/books/623-harri-potter-sila-svoboda-i-frantsuzka-kvitka