Все тридцять солдатів заважали вампіру рухатися. Священик же повільно підійшов до поваленого вампіру, і зняв черепа Амона.
Він підняв мушкетну гвинтівку однією рукою і видихнув у патронник.
- Н-ні! Пощадите меня, будь ласка! Увааах! - скрикнув вампир.
Цього не може бути! Він не повинен був зустрітися обличчям до цієї тварюки!
Цей виродок, він ...
Тінь нависла над обличчям вампіра, граф Вампирів намагався підняти його голову, але священик швидко наступив на неї.
Очі монстра відкрилися ще ширше.
Цей священик був лише хлопчиком, навіть молодший за нього. Максимум йому було шістнадцять років.
Але він аж ніяк не був звичайною людиною. Вираз обличчя молодого священика був більш зловісним і жорстоким, ніж у будь - якого демона.
Його очі, його губи... Вони посміхалися.
Цей демон, мабуть, був повний божевілля, і він повільно відкрив рот.
- В ім'я батька, сина і святого духу...
Стовбур зупинився прямо перед очима вампіра. Це невимовно жахлива і зловісна божественність знову почала складатися з зброї.
А потім...
- Эй, мистер вампир, щасливого Різдва. Передай привіт Геї, коли дістанешся до пекла, добре?
Хлопчик виголосив кілька слів, які можна було розтлумачити або як чисте богохульство, чи як правдиве хваління богині, а потім рішуче натиснув на спусковий гачок.
----
Двадцять п'яте грудня.
Раннє сонце почало підніматися над фортецею.
Тепле сонячне світло розсіює в тумані демонську енергію, але сам туман все ще покривав місцевість біля фортеці.
Каторжник встромив меч у землю, щоб не впасти. Важко дихаючи, він озирнувся.
Він більше не бачив ніжку за зовнішніми стінами. Усі ці пекельні створіння розбіглися. Єдина група людей, що залишилася жити, була повільно таїла в « парафіях» Святої води.
На обличчях каторжників і солдатів з’явилось замішання. Але це тривало недовго, і невдовзі їхні обличчя почали тремтіти.
Вузьки їхніх губ здригнулися.
І нарешті...
- Мы... Ми перемогли!
Феодал Дженальд змусив себе підняти руку і проголосив її, незважаючи на те, що йому було важко рухати тією самою рукою.
- А... Ага, ах!
- Я... зробив це.
- Я живий!
Всі до одного, солдати і каторжники знервували. Навіть мешканці Ронії, а також біженці з інших сіл теж голосно кричали, і їхні крики були повні нестримного щастя.
Хоча Харман майже не мав сил, він продовжував рухатися далі. Але коли він дістався до центру фортеці Ронія, яка тепер більше нагадувала спустошену і пустку рівнину, його очі мало не вискочили з орбіт.
Тому що він побачив, як кілька німертових « лицарів», які були скликані з чистого світла, стояли нерухомо на цій рівнині. На жаль, ця сцена тривала лише секунду, оскільки вони зникли і розсіялися в легені світлі частинки.
На цій спустошеній і порожній рівнині одного хлопчика підтримувала дівчина. На землі ж лежало істота без свідомості.
Істо...
- Вампір?
Харман бачив, як вампір повільно перетворювався на попіл і розсіявся по вітру.
Паладдін закрив рот і перевів погляд на імперського принца. Хлопчик спав, як мертва колода з подушкою на обличчі.
----
На пагорбі поблизу фортеці Роніяі.
Теократична імперія вислала свій найелитний легіон, "Орден святого хреста" коли вищі лагоди відчули, що в північному регіоні відбувається щось зловісне.
І тільки вранці двадцять п'ятого їм нарешті вдалося дістатися до місця призначення - Ронія.
Перед військами стояв високий старий і, дивлячись на фортецю, він пробурмотів щось з байдужим виразом обличчя: - Ми вже запізнилися?
Він був одягнений в броню такої товщини, що можна було використовувати як чугунна ванна. Однак, на відміну від масивної білої броні, тіло старого під усією цією бронею було точим.
- Схоже на те, мілорд.
- Коли я почув, що в країні мертвих духів відбувається дивне явище, я злякався і подумав що сталося відродження Короля некромантів, але ... Старик прищурився, дивлячись на фортецю. - ... Це був всього лише жалюгідний вампір?
Фортеця Ронія складалася переважно з каторжників і цивільних. Тому те, що вампіру не вдалося захопити таку фортецю могло означати тільки те що він був занадто слабким.
- Я не знаю, як вампіру вдалося командувати 20 тисяч голів безживи, тому що він не зміг знищити навіть жертовний замок. Однак...
- ... Яка дивна аура.
Старик вже давно відчув якусь ауру, задовго до того, як він з армією досяг цього місця. Ця аура могла виникнути тільки з хаосу, спричиненого зіткненням могутньої божественної та демонської енергії.
Здавалося, це явище вказувало на те, що вампір мав велику кількість демонічної енергії. Це також означало, що той чоловік, який має такий же пристойний запас божественної сили, став на захист цієї самої фортеці.
І оскільки тепер уся фортеця віталася з кінцем бою, цей невідомий чоловік зрештою вбив вампіра.
Старий витріщився на фортецю і пробурмотів, ні до кого конкретно не звертаючись: - Чи сюди спустився Святий або щось в цьому роді?
Бог, який відколов частинку, щоб породити маріонетку для власного розваги — таких істот називали Святою або святою.
Оскільки вони не могли пригадати або не усвідомлювали причин свого існування, то майже ніхто з них навіть і гадки не мав про те, ким були ці люди.
- Було б непогано, якби це дійсно було так.
Війна між вампірами та людством тривала вже кілька тисяч років.
З плином часу нейертові почали знаходити дедалі більш підступні способи проникнення в суспільство живих. Так що було б чудово отримати фігуру, подібну до Святої або Святого, щоб зробити це як об'єднаний зв"язок у цій тривалій війні.
Старик криво посміхнувся.
Він починав живити безґрунтовні надії, коли його кінець наближався до нього. Зрештою, смерть одного вампіра не могла передрікати приходу Святого.
- Відправ священиків, лекарів і аптекарів у фортецю. Пріоритет на зцілення цивільних і тільки після них став для засуджених.
Не мало значення, чи в'язні помруть і раби. Але старий чоловік непокоївся про безпеку місцевих жителів.
- Зрозумів, Ваша Величність, - відповів паладин і низько вклонився.
- Повертаємося, - сказав старий і обернувся. Він схопився на міцного бойового коня якраз в той момент, коли до нього звернувся інший паладин.
- Але, Ваша Величносте, сьомий імперський принц теж повинен знаходитися в цій фортеці.
Вираз обличчя старого змінився. Він подивився на паладина так, ніби зіткнувся зі смертельним ворогом. - У мене немає ніяких причин бачити безглуздої дитини, яка продовжує ображати пам'ять власної матері. Без сумніву, він переховувався в резиденції феодала і з’ївся від страху.
Було б добре, якби хлопчик не наробив у штани під час цього хаосу.
- Ми йдемо. Пізніше я послухаю промову Гармана на цю тему. Викличте його назад в палац, щоб я міг допитати його для отримання більш детальної інформації.
- Зрозумів, Ваша Величносте.
Святий імператор теократичної імперії, великий герой, який вбив короля некромантів Амона п’ятдесят років тому, особисто прийшов до цієї фортеці.
Келт Олфолс кинув останню увагу на фортецю Ронія, після чого вирушив у подорож.
- Мій огидний маленький онук.
Святий імператор Келт Олфолс повернувся до палацу. Приблизно через два тижні туди прибув паладдин Гарман, щоб представити свою звіт про те, що сталося.
Усередині залу аудієнцій, такого величезного, що його можна було б назвати окремим замком, Харман низько вклонився святому імператорові Кельту Олфолсу, який сидів на троні.
Потім паладин відкрив рот.
Його високість імперський принц був тим, хто вбив графа вампірів, Ваша Величносте.
Рот святого імператора закрився після того, як він почув це.
https://literna.net/uk/books/620-nekromant-svyatoho-imperatora