Як тільки Ван Дун вийшов за двері аудиторії, його відразу ж стривожила інша важлива проблема: математичний тест. На відміну від деяких предметів, де він міг покладатися на свою пам’ять, математику здавалося без допомоги вчителя ніяк не підтягнути. Але всі в класі F були зайняті навчанням; Ван Дун усвідомлював, що ніхто не зможе йому допомогти. Він уже хотів повністю відмовитися від предмета.
У той час Ганс включив запис з камер відеоспостереження і всі учні із цікавості оточили екран, щоб подивитись, як їхній однокласник Ван Дун справився зі своїм завданням так швидко.
На загальне здивування, Ван Дун використав не молоток, а кулак, щоб зламати твердий панцир. Потім він ковзнув ножем всередину трупа і успішно провів всі свої маніпуляції з першою ж спроби, при цьому повністю контролюючи свою силу. Ганс спостерігав за його рухами, а потім захватно кивнув.
Ван Дун зняв весь панцир і продовжив відділяти жорсткий скелет від складних м’язових тканин, яка є найважчою у всій процедурі розтину. Проте лабіринт органів не сповільнював юнака, коли його ніж плавав всередині тіла зага.
Вчитель розумів, що кожен простий поріз вимагає надзвичайного контролю над силою ЯГ, тоді як тупа груба сила лише сповільнить роботу.
Ван Дун закінчив розтин тіла, розклавши його на вісімнадцять купок за один раз без жодної помилки. І я зрозумів, що цей хлопець не тільки мав надзвичайну силу ЯГ, але й знав напам'ять анатомію загнав.
Ганс дійшов висновку, що Ван Дун є винятковим учнем з дуже недооціненими талантами.
Усім у класі було важко повірити в побачене на екрані. Ніхто не очікував такого вияву сили від учня класу F. Якщо тільки Ма Сяору і Ху Янсюан були здатні на таке.
- Ван Дун? - Деякі однокласники пережовували ім'я, оскільки воно їм здавалося незнайомим.
Проглянувши запис, Ганс зробив кілька великих ковток скибленого лайна і закричав що було сил.
- Це... Дивовижно!
Судячи з навичок Ван Дуном, Ганс ніколи б не подумав, що він був 16-річним хлопчиком. Мрія кожного вчителя - відкрити і розвинути потенціал учня, і Ганс відчув, що в цьому плані він зірвав джек-пот.
Геній з майже химерним талантом, такий як Ван Дун, це те, що дійсно потрібно Арлангу, але шкода,що школа проігнорувала цей талант і відправила його в клас F.
З обуренням за хлопця Ганс вийшов з класу і пройшов у кабінет директора в дуже піднесеному настрої. Інші могли почекати, бо ніхто з учнів більше не цікавився ним.
Вчитель зайшов у кабінет Саманти, переповнений радістю. Саманта посміхнулась.
- Містер Ганс, у вас напевно є хороші новини для мене.
Гансаса це питання захопило зненацька:
- А як ви дізналися, що у мене для вас хороші новини? - Він подивився на директора, наче на телепата.
- Ну, для вас, я просто дитина, що втратилася в лісі: думаю, вам не хочеться прийти і просто привітатись, якщо у вас немає чогось важливого.
Ганс був вражений спостереженням Саманти. Незважаючи на довгий перелік премій та парних запрошень Саманти, у нього залишалися змішані почуття до неї. Хоча Ганс любив прагматичність і неприязнь до всього, він сумнівався в ефективності нових правил Саманти.
- Ви жартуєте зі мною, директоре. Я тут, щоб рекомендувати учня в клас A. Це наша провина, як вчителів, що такий талант відправили в клас F.
Ганс шукав студентів як Ван Дун усе своє життя. Як ювелір, котрий виявив бездоганний діамант, відкриття Ван Дуна наповнило блискучі очі містера Гансуса радістю.
- Ах, містере Гансе, ви говорите про Ху Янзуані? - Саманта посміхнулася, нарешті, її важка робота була помічена і оцінена його пихатими колегами.
На диво, Саманти, її співрозмовник помотав головою:
- Ні, він хороший матеріал, але в нормальному діапазоні, нічого виняткового.
- О? Не він? - Саманта була здивована.
Вона провела цілий тиждень, переглядаючи навіть найдотошніші деталі в історії кожного учня. Саманта мала надлюдську пам’ять, природний дар від Бога, який вона отримала за відсутність талантів у бойових мистецтвах. Тому було неможливо, щоб вона когось упустила або забула про якихось виняткових учнів.
Директриса спостерігала, як гість її в кабінеті налаштував екран для відтворення записів. На її здивування, нахальний і прямий Ґансус не витягнув кота з мішка, як він завжди любив робити і їй доведеться знайти відповідь самостійно.
Вона була приголомшена, коли спалахнула і на ній з’явилося обличчя « овець - паршивих» — Ван Дуна. Коли гайдук закінчився, Саманта очепеніла, вона не могла повірити своїм очам.
Хоча Саманта не була боксером Метал, вона помітила, що в повітрі витікав щось підозріле.
Ганс сказав:
- Директор Саманта, хіба вам не здається, що Ван Дуна варто перевести в А?
Саманта поправила окуляри, роздумуючи над чимось, виглядає при цьому зрілою і прагматичною.
- Містер Ганс, дякую вам за рекомендацію. Як ви помітили, цей студент дійсно здається генієм. Я впевнена, що він принесе нашій школі багато почестей і нагород, особливо під вашим керівництвом. Але, як ви вже знаєте, я пообіцяла ставитись до кожного учня однаково. Навіть такі студенти, як Ма Сяору і Ху Янсюань, залишаться в класі F до щомісячного тесту. Буде чудово, якщо Ван Дун спершу пройде місячний тест, оскільки деякі труднощі завжди хороші для молоді, як ви думаєте?
Гансус секунду обмірковував її слова, вважаючи, що у цього молодого директора дійсно залишалося кілька тузів в рукаві. Її поведінка справила на мене велике враження.
- Чудово, але я все одно дам йому 100% за тест.
Саманта кивнула:
- Звичайно, це ваша прерогатива. І я знову приношу вам мої вітання, містере Гансус, за те, що ви відкрили справжнього генія.
Гансус гордо засміявся, його відвертий, але неприємний сміх лугом віднісся в кабінет директора. Коли вчитель досягнув своєї мети, то розвернувся і пішов до класної кімнати: урок ще не закінчився.
Кончики пальців Саманти барабанили ритмом по стільниці, аж поки вона знову й знов переглянула запис у сповільненому режимі.
Вона зупинила запис на моменті, захоплюючим оком Ван Дуна, і ніяк не можна було сказати, що на екрані була боязка та безпорадна « паршива вівця».
На той час правда, здавалося, спливла на перший план. Справжній характер Ван Дуна, який він приховував весь цей час, був спійманий рекордером і показаний на екрані, показано розслабленого, впевненого та могутнього бійця.
Саманта вирішила переглянути ситуацію Ван Дуна і набрала знайомий номер:
- Полковник Колан, як у вас справи, це Саманта.
- Ах, моя люба. Яка честь отримати твій дзвінок, я думала, що ти зайнята своїми директорськими справами?
- Та годі, подруго, не говори так, а то мені незручно. У мене є до тебе прохання - голос Саманти ще ніколи не здавався таким солодким і невинним.