Том 1, розділ 7 — Перстень Звиваючого Дракона (чотири)
Чорна сережка покотилася вперед, зупинившись точно перед дверним проєм.
Коли Лінллей зробив три кроки, діставшись дверного проходу, йому довелося раптово зупинитися, тому що він чітко відчув, що наступив на щось тверде.
« Я обшукував підлогу і не помітив жодного каменя. Мабуть, це з'явилося із розбитої скриньки." - думаючи про руїнуще шафки Лінлей не міг не відчути злості. Він люто наступив на шматок » відрубаного дерева 14, під ногою.
Лінлей подумав, що якщо вже це шматок відколотого дерева, то він повинен розлетітися на шматочки від його сокири. Але насправді...
« Що? Воно міцне! Що під моєю ногою?
Він побачив чорний як смола об'єкт у формі кільця, спокійно лежить на землі. Він був покритий шаром пилу і в ньому не було нічого відрізка.
- Думаю Лінлей став гострим, як кинджал бандита. Він радісно підхопив кільце і потім використовував свої брудні рукави, щоб поспішаючи почистити його. Тільки після цього Лінлей зміг зрозуміти, як цей предмет дійсно виглядав.
Чорне кільце було зроблено з матеріалу, який, здавалося, одночасно володіє властивостями і дерева, і каменю. На кільці була дуже слабка різьба непарного об'єкту, а також...
- Лінвей підозріло подивився на різьблення в кільці.
На перший погляд Лінлей подумав, що різьблення на кільці нагадує дощовий черв’як.
Лінлей засміявся: « На цьому кругові різьблення справді жахливі. Я можу посперечатися, навіть звичайний різьбар зможе зробити щось більш привабливе. На жаль, що за прикрість. У цьому кільцеві немає жодного діаманта, не кажучи вже про будь-які цінні магічні кристали."
Більшість перснів були прикрашені діамантами або магічними кристалами.
На жаль, ця чорна обручка була зроблена з матеріалу, який мав властивості як дерева, так і каменю. Але навіть тінь самоцвіту не була помітна. Очевидно, це не мало сенсу.
Але, побачивши кільце, Лінлей відразу відчув, що воно притягує його. Він підозрював, що це, швидше за все, через те що воно було єдиним, який він виявив, доклавши величезну кількість зусиль обшукуючи маєток.
« Це справді міцне кільце. Не бачу способу носити перстень на пальці, щоб він не ссказував з нього. Тоді я простягну через нього шовкову нитку і буду носити його на шиї», - очі Лінлей жваво засяяли.
Зрештою дитячі руки Лінлей були набагато менші, ніж руки дорослої людини. У нього просто не було можливості носити це кільце на своєму пальці.
« Тепер, яке ім’я я повинен вибрати для цього чорного персня? Перстень дощового черв'яка? Ні в якому разі, це звучить жахливо, - Лінлей бормотів протягом декількох хвилин, а потім його очі загорілися. - Ха-ха, цей звивистий об'єкт може також розглядатися як "драконбола", чи не так? Дракон згорнувся навколо кільця ... Я назву його Перстень дракона, що звивається!"
Хоча в душі Лінлей відчував, що різьблення було більше схоже на дощового черв’яка, але він все-таки вибрав для нього назву Кольцо Звиваного Дракона 4.
« Кольцо Звиваючого Дракона!» - піднімаючи темне неприкрашене кільце, Ліндей відчував себе дуже задоволеним.
« Прийдіть, чорт! Вже час для тренування!»
Линлей раптом згадав. Він відчайдушно подивився на свій брудний одяг, забруднений пилом і багнюкою. Він виглядав як жебрак.
"О, ні ..."
У Лінлі не було часу, щоб подумати, і він відразу вибіг з подвір’я й попрямував до туалету.
Звук, що падає вода.
Лінлей виливав воду на себе. Його шкіра була яскравою і енергійною, а лінії м'язів вже виглядали досить розвиненими, що було результатом наполегливих тренувань. Під потоком води пил швидко змивався.
З часом Лінлій почав працювати, а потім поспішно одягнув тренувальниковий одяг.
« Нітка, нітка...» - Лінлей поспішаючи озирнувся в пошуках нитки, на яку він міг би повісити Перстень Звиваючого Дракона. Раптом на стару сечі, яка розвалилась, впав погляд Лінлій. Його очі оживилися, і він відразу ж витягнув нитку з мочалки.
Хоча мочалка і була найкращою... але також вона була дуже міцною і тривалою. Нитка теж буде дуже надійною.
Він швидко простягнув нитку через кільце, а потім німедля надрізаного намисто.
« Я спізнююся. Це вперше, коли я спізнююся!" - Лінвей вискочив як полум'я ревучого вогню. Під час бігу він заправив Перстень Звиваного Дракона під одяг. Охолонувши кільця біля грудей, Лінлей почувався щасливим.
В обмін на запізнення, він отримав Перстень Звиваючого Дракона.
Лінлей почувався дуже щасливим.
Дуже швидко, Лінвей вибіг з пологового відділення Барух і відразу ж подався до порожнього тренувального майданчика на схід від містечка Вушан. На той час більшість простолюдинів вже повернулася додому, залишивши вулиці порожніми, але ті, хто бачив бігуючого Лінлей, могли здогадатися причину.
"Молодою майстер Лінлей, обережно, не завдаючи шкоди собі!"
« Мастер Гіллмен надзвичайно суворий. Боюся, що молодий майстер Лінлей буде покараний."
....
Доброта, яку ван Баруха виявляв до простих людей, спонукувала їх також відчувати любов і доброту Лінлію.
« Як мій дядько Гіллман накаже мені?», - навіть коли Лінллей поспішно кинувся вперед, він все ще задумувався над цим питанням. На даний момент у Лінлей не було часу для того щоб поговорити або привітати будь-якого з дядька чи тіток поблизу. Незабаром, Лінлей прибув на тренувальний майданчик міста Вушан.
На той час всі три підрозділи вже вишикувалися в лінію. Хіллман говорив, але, почувши кроки Лінлей, його холодний погляд кинувся в бік останнього.
Лінлэй побіг в напрямку тренерових загонів. Займаючи місце поряд з загони, він непокоївся, чекаючи на настанову Гіллмана.
« Сьогодні тренування будуть для вас подвоїтися. Повертайся в стрій!», - спокійно сказав Гіллман.
« Так, сер!» - Лінвей високо підняв голову і відповів дзвінким голосом.
Підлітки поблизу не могли втриматися, щоб не показати йому язика. Він просто трохи спізнився, але був покараний подвійним тренуванням. Можливо, сьогодні Лінлей не матиме часу піти додому і повечеряти.
У той момент, як Лінлей почав бігти в напрямку своєї звичної позиції у строю, раптом ...
"Буум!"
Раптом ціла земля почала злегка вібрувати. Здавалося, ніби гігантське створіння ходить по землі, змушуючи її тремтіти з кожним кроком.
« Виток. Це прийшло зі сходу», - Ліндей відразу розпізнав напрямок.
Не тільки Лінлэй. Гіллман, Роджер і Лоррі, всі навернулися на схід, а їхні обличчя посилилися похмурим виразом. Колебанія ставала все сильнішою і чіткіше. Усі присутні могли чітко відчувати, що коливання йшло від величезної істоти, яка прямує в їхній бік.
Кожен оглушливий крок, здавалося, викликав вібрацію настільки потужним, що примушував Лінлей тремтіти.
Яка ж причина цього?
Лінлей розширив очі і втупився на схід...