Розділ 265. Розкол у дорозі
Високо в повітрі, пари високо над головою і дивлячись вниз на досить велике місто, був Хем. Він повільно слідував за групою студентів, а мандрівники бачили куди вони йдуть.
Він був досить високо в небі, тому на тваринному спорядження не міг досягти Хема. З іншого боку, з його зору, він був у змозі бачити їх досить добре в темряві в будь-якому випадку.
- Сподіваюся, з господарем все гаразд, - сказав Хем, шмигаючи носом і дозволяючи великим соплим піднятися вгору. Він плакав майже весь цей час, думаючи про можливість того, що Фекс залишить його.
Він шмигнув носом, сподіваючись, що спіймали знову піднімуться. Але, роблячи це, він зробив це трохи занадто пізно, дозволивши краплі впасти зверху.
...
На голові одного близнюка з’явилася краплинка рідини.
- Тут що, дощ йде? - Сказав він, витираючи мокру відметину з голови.
- Ти ідіот. Ми під землею. Звичайно, дощу немає. Нагорі, мабуть, річка, або конденсат, чи ще щось, - сказав інший близнюк.
Поки група йшла, Лоґан і Пітер намагалися триматися ззаду. Тим не менш, Лілі продовжувала залишатися позаду всієї групи в якості охоронця, просто на випадок, якщо щось з'явиться.
Тепер крок Пітера почав трохи сповільнюватися, оскільки він все більше страждав від голоду.
- Пітер, як довго ти зможеш протриматися? Поки ми не вийдемо назовні, я, можливо, зможу що-небудь зробити до того часу, - прошепотів Лоґан.
Пітер відразу подивився на Лоґана зі свого сум’яття. Він нічого не сказав. Навпаки, в його очах з'явився легкий відтінок червоного.
- Окей. Схоже, ти довго не протягнеш. - Озираючись навколо, Логан намагався обміркувати всі можливі варіанти.
Зрештою група досягла одного з тунелів, які вели з міста. Лоґан, подивившись на всі тунелі довкола них, подумав, що це місце нагадує мурашине гніздо з великою кількістю каналів, які розгортаються в кінці тунелю.
Під час подорожі по тунелю Лоґана прийшла в голову ідея, яка може дозволити Пітеру харчуватися далеко від усіх. Але перш ніж втілити цю ідею в життя, йому потрібно було отримати деяку інформацію.
- Так звідки ж ви, хлопці, знаєте вихід з усіх цих тунелів? - Запитав Лоґане.
- Ці тунелі схожі на лабіринт, і вони або петляють один до одного, або все врешті-решт повертаються в початкове місто, з якого ми тільки що вийшли, - відповів Енді. Зрештою ми так і не знайшли виходу, тому вирішили створити свій власний. Один з тунелів ми помітили самі. Коли ми помітили сині кристалічні вогні, то розмістили червоні вогники біля тунелю, який ми створили самі, що провадив на поверхню.
Щоб відповісти на запитання, як залишити це місце, Лоґане міг тепер виконати свій план. Інші учні, у тому числі Лоґана, спустилися через чудернацьку рослинну звірину.
Перш ніж спуститися, Логан уважно оглянув це місце, так що він знав, що між поверхнею і землею, на якій вони були зараз, є простір, і був готовий до цього. Але навіть Пітер зламав ноги, коли падав з такої висоти і мав більшу будову ніж звичайна людина.
Це була сумна думка, але декотрі студенти були поглинуті дивним рослинним звіром. Деякі з них, мабуть, не змогли цього зробити і розбилися. Якби вони не мали спроможності, яка могла б їх врятувати, то так і було б.
Все, що Лоґану потрібно було зробити, це змусити їх розділитися з іншими і знайти в тунелях одного із цих мертвих студентів, яким Пітер міг би харчуватися. Не було б нічого дивного, якби вчителі знайшли труп студента наполовину з'їденим. Звірі завжди робитимуть такі речі.
Зрештою група вийшла з тунелю і увійшла в іншу, більшу ділянку з декількома іншими тунелями.
Але в ту ж секунду, як вони увійшли до кімнати, Пітер голосно закричав, ніби йому було боляче.
Це було занадто несподівано. Лоґана передбачала, що в них буде більше часу. Однак, оглянувши кімнату, він швидко зрозумів, що сталося.
Його теорія була правдива, деякі студенти дійсно розбилися на смерть після того, як були поглинані рослиною, тому що перед ними було кілька студентів, яких шукав хтось інший.
Запах і вид учнів викликали в ньому якусь реакцію. Якби він їх не бачив, то вони могли б мати більше часу.
Не знаючи, що робити, Лоґан кинувся до Пітера, не знімаючи скафандри, і підняв його з землі.
Якби не костюм, в якому він був одягнений, Лоґане навіть не зміг би підняти Пітера через різницю у розмірах. Піднявши його і поклавши собі на плече, Петро залишився нерухомим у тій самій позиції, навіть не шевлячи руками, а продовжую стираючи.
Зараз він використовував кожну частину енергії і зосередився на тому, щоб не нападати на студентів. Але ще більше він не хотів кусати свого друга Лоґана, який тепер ніс його на руках.
Лоґан продовжував бігти з Пітером на плечі, вибираючи тунель.
- Почекай, що ти робиш! - Крикнула Лілі, турбуючись за них.
Решта вже підійшли до решти учнів, щоб перевірити чи вони живі і чи можуть щось зробити. Але було вже надто пізно.
Не звертаючи уваги на метушню, яка панувала в них за спиною, вони зрозуміли, що щось відбувається тільки коли Лілі гукала їх.
- Почекай! - Знову закричала Лілі, щиро переслідуючи цих двох, тому вона вирішила погнатися за ними.
Раптом рука Лоґана перетворилася на один з його бластерів. Він націлив його в стелю і вистрілив, поставивши тунель вниз, блокуючи шлях між ними.
Це не зупинить їх, особливо з їхніми здібностями, але Лоґане не сподівався на це. Він проаналізував їх лідера Андре, і він був досить розумною людиною. Сподіваюся, те, що він бачив, як Лоґан робить ці дії, буде означати, ніби щось сталося, знаючи що вони не хочуть, щоб за ними стежили. З його обережною натурою, він запропонував би їм спочатку повернутися і здати студентів, перш ніж повернутись, і Логан був правий.
- Ми повинні піти за ними, - запропонувала Ліллі. Вона щиро турбувалася безпекою своїх учнів. Особливо тому, що вона була єдиною, хто чув, як один з студентів видав дивний звук, перш ніж все сталося, і вона не могла не поставитися питанням, чи були вони родичами.
- Ні, - відповів Андре. - Ти не бачиш, що це? Інший студент негайно змусив тунель пролетіти. Вони хотіли розлучитися з якоїсь причини. А поки що краще залишити цю загадку розгаданою і повернутися на базу. Студенти повинні бути налякані до смерті після того, що вони побачили сьогодні.
Група продовжувала йти через тунелі, одночасно проінструктуруючи студентів не дивитися на мертві тіла. Сія втомилася бути сильною, але продовжувала закривати рукою рот і очі, коли мигцем побачила тіла. Але інші пройшли повз них набагато легше, ніж вона.
Побачивши це, Андре зробив уявну замітку. Ніби Ворден і Лейла бачили смерть раніше. Нормальна реакція на таку річ була б схожа на те, що зробила Сія.
- Як ти думаєш, чому вони втекли? - Запитала Лейла у Вордена.
- Якби я могла здогадатися, це знову якось пов'язано з Пітером. Лоґан не ризикував би своєю шиями без будь - якої причини.
- Як ти думаєш, з Лоґаном все буде в порядку? А що, якщо Пітер знову зголодніє і спробує з'їсти Лоґана?
Ворден не зміг стриматися від сміху, почувши пропозицію Лейли.
- Неможливо. Повір мені, до цього часу ти вже повинен був здогадатися. Лоґане не той, про кого варто турбуватися, якщо вони вдвох посваряться. Це Пітер.
Хоча, можливо, так було і раніше. Лоґан використав кілька козирів, щоб боротися з дикою звіриною. Він також був злегка поранений в бою, і нарешті Квінн став сильнішим після битви. А це означало, що і Пітер теж.