Глава 243. Проблема зникла
- Що ж нам тепер робити? - Запитала Лейла.
Двоє студентів, Ворден і Лейла тепер стояли разом у печері. Навколо них було багато стежок, але неможливо було сказати, які з них вели вгору або вниз. Коли Лейла бачила це, то не знала, що робити.
- Тепер ти розмовляєш зі мною, - сказав Ворден. - Я думав, що це моя провина, ми обидва тут опинилися, але коли справа доходить до того, щоб спробувати знайти вихід раптово, ти приходиш до мене за допомогою.
Лейла топнула ногою і відійшла на кілька кроків. Вона хотіла зірватися з місця і просто навмання свернути на одну зі стежок. Але після того, як вона зробила всього кілька кроків, її руки почали тремтіти, а ноги повільно стукали один об одного.
Думка про те, що вона побачить тут звірів, подібних до тих, яких вони бачили, лякала її. Коли вона тренувалася в організації чистих, то була головною метою їхньої боротьби з людьми, а не тваринами. Як агент, її завдання і навчання були пов'язані з проникненням, соваботажем та безліччю інших навичок.
Звичайно, жодні тренування не можуть підготувати дитину до справжнього навчання. З того часу як вона пішла до школи, то бачила більше смертей ніж їй хотілося. Це почало впливати на її тіло та розум, особливо тепер, коли друг, якого вона часто потішала, пішов геть.
- Чому ти все ще на мене їдеш? - Сказала Лейла.
- Я вже казав тобі, що ти безсила. Раніше ти була безробітна, а тепер ще більше. Принаймні, тоді ти була банком крові Квінна, але зараз я можу виконати цю роль. Так що, чесно кажучи, яка від тебе користь.
- Перестань повторювати одне і те ж знову й знов! - Лейла була на межі зриву, і з неї було достатньо. Вона більше не хотіла терпіти такого роду образи від Вордена. Недовго думаючи, вона підняла найближчий камінь і повалила його в сторону Вордена.
Це була несподівана атака з боку Лейли, тому Ворден запізнився і зміг відвернутися від маленького каменю розміром з кулак. Камінь злегка зачепив його щоку. Це викликало поріз, з тонкою струйкою крові.
Однак на цьому не закінчилася перша реакція. Лейла продовжувала піднімати камені і кидати їх в сторону Вордена. Коли вона їх шпурнула в нього, Ворден зробив те ж саме, відбиває їх, використовуючи ту саму здатність, але також стежив за тим, щоб не атакувати у відповідь.
Вона продовжувала йти вперед, кричала в всю потужність своїх легенів, звук луною розносився по печері.
- Вау! - Сказав Ратен, сміючись. - Схоже, ти нарешті зламав її, я маю на увазі, що думав, ніби я був жорстоким. Ти дійсно знаєш, як дратувати когось коли тобі це хочеться. Принаймні, я просто поб'ю її, але ти Ворден. Це просто чисте зло.
Ворден знав, що Ратен просто намагається роздратувати його своїм сарказмом, але проблема була в тому, щоб це спрацювало. Невже Ворден дійсно зайшов надто далеко? У цей момент він намагався розлучити Лейлу і Квінна. Однак, не кажучи багато прямо Лейле, він робив це не для себе чи Квінна, а для неї.
- Що це за шум? - Сказав Сіл, встаючи зі свого звичайного місця на корточках. Крики Лейли були настільки гучними, що досягли навіть сили, яка зазвичай ігнорує більшість речей.
Але Ворден був занадто загублений, відбиває каміння в його бік і дає Силу відповідь. Коли Сіл попрямував до крісла, Ратен усміхнувся і відступив.
- А ось на це буде приємно подивитися. - Сказав він.
Сіл поклав руку на плече Вордена, який сидів у кріслі. Тепер вони обоє мали доступ до того, що відбувалося зовні. Сіл бачив і відчував, що робить Ворден.
- Схоже, тобі потрібна допомога, поміняйся зі мною місцями, - сказав Сіл.
- Сил, я справлюсь, — обережно відповів Ворден.
- Поміняйся зі мною місцями. - Сказав Сіл, міцніше стискаючи плече Вордена. Коли Ворден зрозумів, що не має вибору, то неохоче залишив крісло.
Тепер на тіло Вордена було направлено чотири кам’яні камені. До цих пір він відступав, відкидаючи їх, коли вони наближалися до нього, але раптово він встав зовсім нерухомо.
Коли він підняв руки, всі камені на мить застигли в повітрі. У той же час чотири камені були відкинуті ще більшою силою. Лейла зрозуміла це за звуком, який вони видавали, вдаряючись об стіни навколо нього.
- Чому ти нападаєш на мене? - Запитав Сил.
Лейла помітила несподівану зміну у поведінці Вордена, вона бачила це кілька разів раніше. У їдальні, коли вони боролися в пустелі, і зараз знову. Її раптовий приступ припинився.
Якщо ти намагаєшся завдати мені болю, то ти проти мене, - сказав Сіл, піднімаючи обидві руки і використовуючи неймовірну силу, щоб відштовхнути тіло Лейли назад. Зараз сил комбінував окуляри MK у здатності Сії четвертого рівня разом зі здатністю Лейли другого рівня. Його здатність до телекинезу була на рівні 6.
У Лейли не було жодного шансу зупинити силу. У наступну мить її відкинуло до стіни. Її затилок відкинувся назад на шматок скелі, і її зір швидко потемніло, коли вона втратила свідомість.
- Проблема вирішена, - з посмішкою сказав Сіл.
В іншій частині печери ще двоє студентів, здавалося, застрягли разом, вирішуючи свої власні проблеми. Сія була приголомшена виглядом понівечених ніг Пітера. Вони були повністю зламані, і здавалося, що частина кісток виходила з шкіри.
Вона відвернулася, не в силах більше дивитися на це видовище.
- Залишайся тут, я піду пошукаю допомогу, - в паніці сказала Сія.
- Знаєш, якби ти не трималася за мене, падіння було б не таким важким, - спокійно відповів Пітер.
Сия здалося дивним, що на Пітера це випробування ніяк не вплинуло, але вона не могла дивитися на нього. Замість цього вона почала оглядатися околиці, щоб подивитися, чи немає там чогось, що вона могла б знайти. Як і в печерах, у них застрягли інші. Там було багато отворів і стежок на вибір. Не знаючи, який шлях лежить назовні або приведе їх на поверхню.
Сія підійшла до входу, які були трохи осторонь від того місця, де вони приземлилися. Вона хотіла подивитися, чи не доноситься щось з тунелів. Можливо, деякі з них будуть заповнені звірами, але інші теж були в печерах і можливо, вони не надто далеко від них.
Вона нахилила голову, повернувши вухо до виходу, намагаючись вловити хоч найменший звук.
- Я думаю, нам краще піти цим шляхом. - Сказав голос, що стояв прямо у неї за спиною. Сія була вражена і підкорившись інстинкту, вона повернулася і вдарила Пітера кулаком прямо в щелепку, перш ніж зробити кілька кроків у сторону.
Це не завдало Пітеру болю, тільки злегка зрушило його голову в сторону, але на щоці теж билася невелика відмітина.
- Піо, але як? Твої ноги були понівечені лише кілька секунд тому.
- Извинись зараз же! - Сказав Пітер.
- За удар? - Запитала Сія. - Ні за що, чорт візьми, це не моя вина. Ти підкрався до мене, коли я думала, що ти не можеш рухатися, в темній і моторошній печері з можливими звірами. Будь-яка реакція була б такою ж.
- І все ж, хіба ти не повинна вибачитися, якщо вдарила когось? Або я помиляюся. - Сказав, Пітер.
- Ти дивний, чому я застрягла з тобою. Я думаю, що ти повинен бути трохи добріше до мене. Врешті-решт, якщо ми тут на що-небудь споткнемося. Тоді ми будемо покладатися на мої здібності набагато більше, ніж на твої.
Ся все ще не знала про спроможність Пітера, але здогадувалася. Його годинник показував, що він був на четвертому рівні і якщо йому вдалося одужати від такої травми, то його здатність була зціленням або регенеративною. Єдине, що вона не могла точно визначити, так це швидкість зцілення.
Вона ніколи не зустрічала цілителя і не бачила здатності до регенерації, яка дозволила б комусь так швидко відновитися. Вони повинні бути на восьмому рівні, щоб зробити таке. Однак, це означало, що його здібності не були бойовими. Тоді як можливості Сії теж не було бойовими. Вона була впевнена у своїх уміннях рукопашного бою над крихким і слабким Піо.
Коли вона зробила крок вперед, сподіваючись піти до іншої сторони печери, де були інші входи. Пітер раптово зупинив їй шлях.
- Хіба він не був за 5 метрів звідси, як він так швидко сюди дістався? - Подумала вона.
- Якщо ти не вибачишся переді мною, у тебе будуть проблеми, серйозні проблеми.
- Яка різниця! - Сказала Сія намагаючись пройти повз Пітера.
У цей момент вона відчула, як щось схопила її за горло, коли вона подивилася вниз, то побачила руку, і вона належала Піо.
- Що ...чёр візьми. Ти робиш .. - Це тільки що вдалося сказати.
У цей момент з одного тунелю почулися кроки. Було невідомо звідки, оскільки ехо заважало визначення звуку.
- Послухай, Піо, я не думаю, що ми повинні так поводитися з нашими однокурсниками, чи не так? - Сказав коротун, відкусивши від одного зі своїх улюблених сендвічів.