Розділ 213. Проклята зброя
Обидва хлопці уважно стежили за Лео, коли він ходив у школу. Спочатку здавалося, що він веде їх до кравальної кімнати. Але коли вони майже добралися до кімнати, їхній шлях трохи змінився.
Квінн і Ворден обидва хотіли запитати його, куди він збирається йти, але вони були занадто налякані, щоб зробити це. Весь час, поки вони йшли, Ворден постійно озирався по сторонах. Він все ще сумнівався і відчував, що їх ведуть прямо в логічний ворог.
У середині їх невеликий прогулянки по відомих коридорах повз них пройшла ще одна жінка, яку вони бачили кілька разів.
- Сержант Лео. - Сказала Фэй. - Куди ви прямуєте? Хіба ви не отримали повідомлення? - Запитала вона.
- Вибачте, я був зайнятий тренуванням, і, схоже, ніхто не встиг повідомити мені про це. Це щось термінове? - Він відповів.
- Стала нова інформація про положення двох студентів, які втекли від покарання. Схоже, що якось чисті вже добралися до них обох.
Почувши розмову, хлопці різко повернули голови і подивилися один на одного. Полегшення побувало в них, тому що це мабуть означало, що Лоґана успішно відіслав фальшиві відео. Зміст розповідав про те, як члени Чистих вже тріумфально повернули Пітера і Ерін.
- Розумію. - Відповів Лео. - Отже, пошукова група була відкликана?
- Не зовсім. Нас, у тому числі кількох солдатів, викликали нараду. Можливо, для того щоб обговорити подальші дії. Коли Фей закінчила свої слова, вона помітила двох хлопчиків біля Лео.
Спочатку вона подумала, що це просто двоє студентів, які просто ходять по школі. Проте вона швидко зрозуміла, що вони теж зупинилися, коли це зробив Лео.
Також вона помітила, що це були не просто студенти. Це були студенти першого курсу, з якими вона зустрічалася частіше, ніж їй хотілося б. Хоч би куди ці двоє пішли, здавалося, що біда просто ховається в їх тіні.
Як тільки Фей звернула увагу на цих двох, Ворден зрозумів їхню помилку. Зазвичай він був хороший в таких речах і продовжував би йти, щоб не натягнути на себе відшарування. Проблема була в тому, що він і Квінн обидва були захоплені тим, чого мала сказати Фей.
- Не знаю, чи відомо тобі про це Лео, але, здається, за тобою йдуть два першокурсника. - Сказала Фэй, ще більше прищурившись і дивлячись на Ворена и Квінна.
- Може, я сліпий, але точно знаю, коли мене переслідують. - Відповів Лео. - Вони тут, щоб допомогти мені перенести кілька речей з моєї комори. Я обіцяю, що піду в конференц-зал, як тільки закінчу.
Якби це був хтось інший, Фей скаржилася б, припускаючи, що як сержант вони ігнорують своїм обов'язком. Якщо генерал просив їх прийти, то вони мали бути присутні негайно. Але Лео мав певну свободу дій, коли справа стосувалася інших сержантів.
Це було тому, що вони знали: він їм потрібен, а не навпаки.
- Я дам їм знати, що ви трохи запізнитесь. - Сказала Фей, віддаючи честь перед тим, як піти.
- Цікаво, коли вони вдвох змогли підібратися до Лео? - У її голові промайнула якась затяжна думка.
Повернувшись до свого кабінету, вона взяла собі за правило переглядати їхні справи. Вона відчувала, що щось не так з цією постановкою.
З іншого боку, Лео зупинився і заохотив студентів робити те саме. Вони прибули до школи, де ніколи не бували. Він лежав у задній частині зони телепорту, і для доступу до нього на панелі, яка слугувала замком, повинен був бути введений спеціальний код.
Ворден був вражений тим, як добре Лео міг орієнтуватися в усьому цьому місці. Він не міг уникнути думки, що це якось пов'язано з його здібностями. Цікавість переконувала нас, що Лео не хоче до нього доторкатися.
Коли вони ввійшли в спеціальний будинок, то помітили, що він був заповнений кімнатами з жахливою обстановкою. Усі вони були забаррикадовані металевими дверима, на фасаді яких було намальовано номери.
- Ця зона відведена під військову кладку. Коли ми переїхали сюди, нам дозволили взяти з собою наші особисті речі. - Лео пояснив.
Вони йшли кілька секунд і нарешті зупинилися прямо перед дверима, на якій була намальована цифра "12". Є пристрій безпеки, яке перевірилось, що єдиний, хто мав доступ до цієї кімнати, був він, на відміну від інших кодів, які використовуються на попередніх дверях. Поклавши руку на панель доступу, він незабаром впустив Лео всередину.
Коли сховище відкрилося, Квінн і Ворден були вражені тим, що було всередині. З усіх боків кімнати було виставлено зброю. У центрі було щось схоже на боксерський ринг. Лише там була дерев’яна лялька, розміром зі середнього дорослого чоловіка.
Всі приміщення виглядали як звичайний обручний зал.
- Це все ваше? - Запитав Квінн.
- Ні, колись вони належали мені і моїм друзям. Я просто успадкувала їх. - Сказав Лео з меланхолічним відтінком в голосі, продовжуючи йти до задньої частини комори.
Хлопці чекали в задній кімнаті, поки Лео щось шукав. Вони не могли дивитися на зброю, яка оточила їх.
[Оценка]
Дивлячись на предмети, Квінн з цікавістю подивився, на якому вони рівні, і на його здивування, перша випадкова зброя, яку він побачив в кімнаті, було на просунутих рівняах - це був короткий маленький кинджал.
Квінн продовжував оглядати зброю, помітивши, що більшість з них були високого класу і класифікувались як тваринне спорядження. Він навіть не здогадувався, скільки всього це коштуватиме.
Виявилося, що Квінн був не єдиним, хто помітив, як обладнання навколо них було майже все на високих рівнях. - Гей, якщо ви не збираєтеся користуватися цими штуками, не заперечуєте, коли я залишу їх собі?
Якраз в цей момент Лео вийшов з кінця кімнати, тримаючи в руках досить велике кругле пристрій - воно було майже такого ж розміру, як його верхня частина тіла. Він поставив його перед двома студентами, видавши гучний звук, коли той впав на підлогу.
- Боюся, що все це зброя проклято. - Сказав Лео. - Їхні користувачі померли з занадто великим обуренням, і ці емоції залишилися в їх зброях.
Водночас Лео поклав руку на свою власну зброю.
- Вам не потрібно було вигадувати якусь брехню, якщо ви не хотіли їх мені давати. - Дерзко відповів Ворден.
- Іноді наш зір засліплює нас. - Лео пояснив. - Відсутність зору дозволило мені побачити більше речей, ніж я коли-небудь бачив раніше. Якби ви тільки могли бачити те, що бачу я, можливо, ви б почали трохи розуміти.
Слова Лео зацікавили Вордена, і це була приманка, якої він потребував.
- Мабуть, те, про що він говорив, якось пов'язано з його здібностями, - подумав Ворден.
- О, - відповів Ворден. - Якщо ви говорите про свої здібності, то чи можете мені їх показати? У мене є здатність копіювати і використовувати здібності інших людей. Все, що мені потрібно зробити це доторкнутися їх руки.
Квінн трохи боявся відреагування Лео. Він міг би сказати, що можливо Ворден зайшов занадто далеко, але Лео раптом розсміявся.
- Ха-ха, якщо ти дійсно цього хочеш, то давай. - Сказав Лео, простягаючи руку. У той же час на його обличчі з'явилася дивна усмішка, і тиск, який Ворден відчував раніше, він відчув знову.