Розділ 164. План В дії
Аби якнайшвидше втекти, Ворден відчайдушно намагався наздогнати Квінна, який біг попереду. Однак, хоч би як швидко він утік, він не міг за ним наздогнатися і навіть втратив його з поля зору, Квінна більше не було видно поблизу. Однак він не здавався, бо знав, що Квінн потребуватиме його, як тільки вони знайдуть Пітера.
Гудок*
Коли він був недалеко від парку, куди, як думав, прямував Квінн, його годинник загорівся і почув сигнал тривоги. Коли він подивився на годинник, вони показували 9.45. Це означало, що до комендантської години залишалося лише п’ятнадцять хвилин. У більшості випадків це було б не так вже й погано, бо студенти просто мали б трохи дисциплінувати.
Але для Квінна та Вордена, які вже підозрювали у вбивстві, це виглядало б жахливо підозріло, якби вони вдвох вийшли вночі після комендантської години і не мали на це вагомої причини. Знаючи це, Вордену нічого не залишалось, як розвернутися і повернутися в гуртожиток. Він мав вірити, що Квінн знайде Пітера і дожене його вчасно.
***
Коли Квінн побачив повідомлення на годиннику, то запаникував. Якщо він хоче повернутися вчасно, то повинен піти прямо зараз. У нього не було часу рятувати Пітера. І знову, коли Квінн спробував поворухнутися, його зупинила зв'язок. Він намагався протиснутися крізь неї, але вона тягнула його вниз, до Землі.
Фекс бачив, що щось відбувається. - Гей, нам потрібно повертатися, вірно? - Сказав Фекс. - Цей худий хлопець сказав щось про те, що нам потрібно бути в наших кімнатах до десяти. Я не знаю, чому ти нападаєш на мене, але ти повинен зрозуміти, що ми на одному боці.
Фекс подивився на Пітера і здогадався, що той думає, але зараз він не міг цього підтвердити.
- Послухай, тобі тут не місце і мені теж, так що я нікому про тебе не розповім. Я залишу все це у ваших руках, але якщо вам потрібна якась допомога, то я пропоную вам звернутися до мене.
Невдовзі хмара туману наповнила повітря там, де колись стояв Фекс. Коли туман почав зникати, здавалося, що Фекс зникає разом з ним.
- Він дійсно пішов? - Запитав Квінн.
- Цей туман-закляття трансформації. - Система пояснила. - Мабуть, він перетворився на щось, що дасть йому велику швидкість.
З цим знанням важко спала з його плечей, але була ще одна проблема, яка давила на нього, і незабаром він згадав про неї.
Пітер почав кричати в всю горлянку. Він відчував себе так, ніби його кілька разів вдарили ножем у живіт, і коли ріс голод, зростала й сила. Тугі мотузки, які колись стримували його, почали ганятися одна за одною.
- Квінн, швидко, дай йому трохи своєї крові. Це буде тільки тимчасово, але це повинно заспокоїти його, тому що у тебе більше немає контролю над ним. - Сказала система.
Квінн використав теневу екіпіровку, щоб повернути своє спорядження назад у його сховище, включаючи костюм і маску, яку він носив. Потім кінчиком зуба він прикусив великий палець, і тому пішла кров. Він підійшов ближче до Пітера і зробивши всього кілька кроків, Пітер підняв голову і повернув її до Квінна.
Здавалося, що крики не підходили ближче. Очі Пітера знову почервоніли, а зуби були виставлені назовні.
- Ти впевнений, що він не завдасть мені шкоди? - Сказав Квінн.
- Звичайно, вампіри мають набір правил, яким вони повинні дотримуватися, інакше їхні власні сили почнуть мстити їм. Пам’ятай, що ти відчував лише кілька хвилин тому, коли намагався втекти? Хоч би як ти боровся з цим, неможливо було відстояти. Те ж саме буде з ним, якщо він спробує завдати тобі болю.
Дивлячись на Пітера, який продовжував ричати на нього, він все ще не був впевнений, вірити системі чи ні, але у нього не було вибору. Пітер був таким через нього, і тепер шляху назад не було.
Ридання тривало, поки він йшов вперед, але в точності так, як сказала система, хоча Квінн практично тримав голову Пітера, він ніколи не намагався укусити його. Потім Квінн підняв руку і почав вичавлювати кров, дозволяючи їй капати в рот Пітера. Ось так, майже миттєво Пітер почав заспокоюватися.
- І як довго це триватиме? - Запитав Квінн.
- Досить довго. - Відповіла система.
Поклавши Пітера на спину і взувши свої тваринні чоботи, він активував свою ходу вітру. У нього не було часу на те, щоб заспокоїтися, тому він побіг так швидко, як тільки міг, назад до школи, не збираючись сбавляти швидкість.
***
Злодій щасливо повернувся в кімнату вчасно, а Лейла пішла задовго до цього, щоб повернутися у свою квартиру в гуртожитку. На кухні, розділеній на столі, він дістав щось схоже на м'ясорубку. - Гаразд, Ворден, ти можеш це зробити.
- Не можу повірити, що ти зайшов так далеко! - Сказав Ратен.
- Я повинна, інакше Пітер підкине небезпеки всіх нас.
- Тоді я просто вб'ю цього хлопця! Я навіть зроблю це для тебе, як минулого разу - відповів Ратен.
- Але Квінн цього не хоче, а Сіл нарешті починає змінюватися. Ми не можемо дозволити йому повернутися до того, яким він був колись. - Сказав Ворден, і цього разу у Ратена не було саркастичної відповіді.
Потім Ворден поклав свою руку на стіл, поклавши її плашма і другий схопив м'ясникий ніж. - Все буде нормально! - Він опустив його вниз, але в останню секунду зупинився у декількох дюймах над своєю кінцівкою. - Я не можу цього зробити. Як можна відрізати собі руку?
У кімнаті почувся глухий стук, і коли Ворден підняв голову, він побачив, що Квінн прибув, несучи Пітера на спині. Вони пробралися через розбите вікно.
- Схоже, я встиг вчасно, - з полегшенням сказав Квінн.
Годинники знову задзвонили, показуючи, що вже десять годин. Потім в офіс Служби безпеки буде відправлено пін-сигнал, що повідомить про місце розташування всіх тих хто на даний момент не знаходився у своїх кімнатах.
Але як тільки Пітер увійшов до кімнати, в ніс йому вдарив запах свіжої людської плоті, і він знову піддався своєму божевільному "я". Квінн швидко втримав його, використовуючи всю свою силу, але боротьба була жорсткою. Здавалося, Пітер був такий же сильний, як і Квінн. Єдине, що він міг зробити - це вдягнути рукавички, але якщо б він це зробив, то у ту ж секунду, як відпустить Пітера, він знав що Пітер піде за Вордененом.
- Зараз не час вагатися! - Сказав Ворден, але коли він знову подивився на м'ясникий ніж і свою руку, його серце забилося як божевільніше.
- А-ах, ти ссыкло. Дозволь мені це зробити - сказав Ратен, взявши управління на себе. Не вагаючись, Ратен вдарив м’ясником по руці. Але на відміну від Вордена, він не вагався ні секунди.
Тим не менш, кістка була товстою, і він не міг відрізати руку повністю за один раз. Кров продовжувала витікати з рани. Ратен підняв його і продовжував рубати свою власну кінцівку, поки, нарешті, його рука повністю не відірвалася.
- Все готово! - Сказав Ворден, кидаючись через плече до Квінна і Пітера.