Розділ 129. Моя сім’я
Після того, як дроїд закінчив латати Пітера, він повернувся в схожу на чемодан форму, яка була у нього раніше. Ворден поклав його назад у сумку і вирішив віднести їх до іншої будівлі, яка не була зруйнована в боротьбі між Пітером та Беном.
У другому будинку не було ліжка, але це було краще, ніж залишатися зовні в жарі пустелі. Ворден дивився на Пітера, який був забинтований з голови до ніг. Маленький дроїд навіть наклав шви в тих місцях, де була відкрита рана.
Хоча це не матиме великого значення, як тільки вони знайдуть когось з цілющою здатністю. Вони зможуть вилікувати Пітера належним чином, і тоді не буде ніяких ознак того, що він отримав які-небудь пошкодження.
- Ми зайшли занадто далеко? - Сказав собі Ворден.
- Занадто далеко, ти що, жартуєш? - Сказав Ратен, - ти, здається, забуваєш, що ця людина фактично відправив нас на вірну смерть.
Хіба ти не пам'ятаєш, чому ми були створені? - Запитав Ворден. Пітер, можливо, переживав щось схоже на Сіл, і тільки завдяки нам Сил зміг впоратися з цим. Імуй хоч краплю співчуття до Пітера.
У цей момент Пітер почав злегка ворушитися у сні, поки нарешті не відкрив очі і повільно не відірвав верхню половину свого тіла від Землі. Він пошкодував себе за боку, коли помітив, що болить вже не так сильно, як раніше.
- На твоєму місці я б рухався повільно, - сказав Ворден. - Мабуть, робот ввів у твоє тіло якийсь морфій або інші знеболювальні ... Мабуть, ти не відчуваєш болю, але біль все ще там. Просто приляж і відпочинь трохи.
Пітер зробив, як йому було сказано і знову ліг на підлогу. Пітер не міг зрозуміти, що відчуває людина і почав говорити.
- Я знаю, що ти ненавидиш мене і у тебе є на це повне право, але я відчуваю, ніби мені потрібно щось зняти з себе, - сказав Пітер.
Ворден продовжував дивитися в сторону, уникаючи поглядом на нього, він хотів здаватися незацікавленим, хоча йому було цікаво, що скаже Пітер.
- Я не вибирав школу або хуліганів замість вас двох, як ви могли б подумати. Я вибрав свою сім'ю вам двом. Бачте, у мене є старша сестра або може бути, я повинен сказати: в мене була найстарша сестра. Моя сім’я була не настільки багатою, як ви можете собі уявити, але вони хотіли, щоб у нас було добре життя.
Вони назбирали все, що могли і врешті-решт їм вдалося купити книгу можливостей третього рівня для моєї сестри, якраз перед тим, як відправити її до армії. Вона була надією нашої сім'ї і вони хотіли, щоб вона стала гідним мандрівником. Але на другому курсі військового училища вона загинула в експедиції.
Це було для всіх нас великим потрясінням, але ще більшим ударом для моїх батьків. Здавалося, що їхнє життя пішла по спіралі вниз. Вони не могли дозволити собі ще одну книгу здібностей для мене. Вони сказали, щоб я не хвилювався і не працював, як моя сестра, бо боявся померти.
- Але я хотів, щоб вони вели краще життя, тому, коли я прийшов сюди, я пообіцяв собі, що піду слідами моєї сестри, єдиний варіант, який мені залишався, це отримати здатність Землі біля військових і спробувати підвищити рівень, будучи вірним до військового, єдине, чого я не розумів, ці божевільні речі, які вони запитають мене зробити. - Коли Пітер закінчив свою розповідь, він зітхнув з полегшенням, як ніби з його плечей звалився вантаж.
- Схоже, у тебе хороша сім'я, - сказав Ворден. - Тобі варто було б прислухатися до них, як ти думаєш, що трапиться, якщо ти помреш? Повір мені, вони набагато щасливіші, коли ти живий незалежно від того, за яких умов вони живуть.
Потім Пітер піднявся з землі і подивився на Вордена.
- Я розумію це і саме тому я сказав, що вибрав свою сім'ю, а не вас, хлопці. Я не заперечував, щоб стати будівельником або кимось у цьому роді, лише прогодувати свою сім'ю, але потім вони почали нападати на мене, погрожуючи мені в цій експедиції. Я знав, що сталося з моєю сестрою, тому думав: те саме станеться і зі мною.
- Це були Ерл і його підлеглі? - Запитав Ворден.
- Звідки ти знаєш про Ерла? - Запитав Пітер.
- Я знаю, що вони зробили з тобою, Пітер і повір мені, вони отримали по заслугах. Я зробив набагато більше, ніж просто зламав їм пальці і вони більше ніколи не потурбуються тебе. - Сказав Ворден, посміхаючись.
Коли Пітер почув ці слова, в очах Вордена з’явився дивний вираз, змішаний із жахливою посмішкою. По спині у нього побігли мурашки, і все, чого він хотів, це опинитися якомога далі від Вордена.
- Ах так, я досі пам'ятаю ці крики, вони були прекрасні. - Сказав Ратен Вордену.
- Ні, я маю на увазі, що вони були частиною цього, але за цим стояв хтось вище, хтось, хто був ближче до вершини.
Ворден підійшов до Пітера і схопив його за плече.
- Хто це був? Пітере, скажи мені! Може, хтось з вчителів або навіть сержантів? Я бачив, як вони входили з будинку другого курсу, так що я знаю, що це повинен бути хтось із цього відділу.
Ворден хотів змусити того, хто був головним, заплатити за це. Вони не тільки націлилися на нього, але й взяли в цю справу інших. Він чув, що деякі військові училища були поганими, але в цьому явно щось було не так. Все було зовсім не так, як описував йому брат.
Пітер на секунду завмер, не знаючи, чи варто говорити про це Вордену або ні, він знав, що в ту ж мить Ворден буде залучений у цю справу, але в той же час було дуже важко проходити через все це поодинці, Worddon теж побоювався його, Він не знав що робити.
Ворден якось дивно подивився на нього і це змусило Пітера налякатися та заговорити. - Це був... - Пітер не встиг відповісти. Ззовні лунали крики.
- Ворден! Пітере! Квінн! - Закричала Лейла у все горло.
Вони відразу вийшли на вулицю і побачили Лейлу, яку несла Ерін каталася по пустелі. Коли вони нарешті добралися до місця свого призначення, Ерін впала на пісок і Лейла впала зі спини.
- Ти в порядку? - Запитала Лейла в Эрин.
- Я тільки що виходила за межі своєї сили, я не думаю, що зможу допомогти в боротьбі, - сказала Ірин.
Ерін витратила всі свої сили, щоб витягнути Лейлу звідти так швидко, як могла. Їй вдалося створити досить велику відстань між ними і Далки, але вона знала, що не втекла від ворога. Вона все ще могла постійно відчувати тиск прямо позаду себе. Коли вони виглянули через один з піщаних пагорбів, то побачили наближаючу фігуру.
- Що сталося, ти тікаєш від людей, які вкрали кристали? - Запитав Пітер з стурбованим виразом обличчя.
- Ні, це Далеки. - Сказала Лейла, страх був написаний на її обличчі.