Розділ 47. Другорядний курс
Жінка, яка стояла поряд з Пітером, мала довге срібне волосся. На голові у неї був бере, а збоку, вірний меч-Рапіри, зазублений і схожий на довгу тваринну кістку.
Від неї виходила дивна аура, вона виглядала як старша сестра, якою можна довіряти, щоб вона витягла тебе з лиха, коли тобі це потрібно.
Як тільки вона увійшла в зал, у той же момент всі замерли, крім одного студента. Вторинник, який був занадто збуджений у цей момент, зрештою побачив Ерін, що втратила пильність.
Він кинувся вперед і був готовий атакувати, але не пройшло й секунди, як вчителька опинилася поруч з учнем і через кілька хвилин він впав на підлогу із закривавленою ногою.
- А як вона це зробила?
- Гей, подивися на його кісточку, як ти думаєш, вона це зробила?
Коли Момо подивився на неї, він негайно забрав свою духовну зброю. Момо знав багатьох викладачів та високопоставлених людей у Академії. Зрештою він пробув тут рік і з чоловіком, що зайшов у зал, жарти
були погані.
Коли вона сказала, що той хто не послухає її буде покараний, вона мала на увазі саме це. Жінку звали Фей Даллум. Вона була сержантом у академії і в основному відповідала за підготовку підрозділу.
- Хто завгодно, тільки не вона, - сказав Момо.
Мало того, що її здатність була супершвидкістю, це був найгірший для Момо противник, незалежно від того як далеко він міг бачити майбутнє, її швидкість була просто-напросто швидше його реакції. Не те щоб він збирався піти проти неї, він вже зробив цю помилку минулого року, коли Фей була всього лише рядовим в Академії.
- Ті з вас, хто поранений, негайно йдуть до лікаря, а інші прямують в гуртожитку і залишаються там, поки вас не викличуть. Ви мене зрозуміли? - Сказала Фэй.
Більшість першокурсників замовкли. Вони поняття не мали, хто вона така і що зараз відбувається.
А потім, не отримавши відповіді. Потім Фей показала свою рапіру і побачили, що студенти відразу відповіли: "Так, міс."
Ворден пішов до лікарні, тримаючись за руку. Студенти другого курсу пішли лікуватися в свою окрему частину будівлі, яка знаходилась десь поруч, у той час, з першокурсників ніхто насправді не постраждав, крім Ворена і Квінна.
Цього разу Квінна не мала іншого вибору, окрім як поїхати в кабінет лікаря. Його одяг був вся у крові і він втратив багато крові, але як тільки він вийшов з бою більше ніж на 10 хвилин, його тіло почало зціляти себе само по собі.
Після успішного встановлення руки Вордана, назад до його тіла Хейлі, шкільний лікар, піднялася наверх, щоб перевірити Квінна. Коли вона попросила його зняти сорочку, щоб вона могла загоїти йому рани.
- Що це таке? Для такої кількості крові рани повинні бути набагато більше.
Квінн нервово розсміявся.
- Так, мій друг має цілющі здібності і він зміг трохи вилікувати мене перш ніж я потрапив сюди.
- О, ще один цілитель. що він зробив чудову роботу. Мені б не завадила допомога і я дуже хотіла би мати свого учня.
- Звичайно, відповів Квінн.
Після цього Гайлі взялася до повного зцілення решти ран Квінна, після того як вона закінчила, на ньому не було жодної відмітки.
Під час процесу зцілення Квінна, його тіло виходило досить багато енергії і знову з'явилося повідомлення про те, що він голодний.
<Банк крові 90/100>
Після того, як він випив трохи крові зі свого банку крові, він більше не відчував голоду і не повинен був турбуватися про те, що він зголодніє принаймні два дні.
Як тільки Квінн і Ворден повернулися в свої кімнати, їм було наказано не виходити, поки їх не оповідають. Час від часу рядовий вигукував ім'я якогось студента і його забирали кудись на допит.
У своїй кімнаті були Ворден, Пітер і Квінн.
- Дякую, що покликав сержанта, інакше ми з Квінном давно б вже померли.
- Ні проблем, - відповів Пітер, все ще відчуваючи себе погано через це. Хоча він зробив правильно, зателефонувавши Фей, але все ще відчував себе винним через те, що обман змусив Вордена піти в зал.
- А що, буде з второкурсниками? - Запитав Квінн.
- Я не зовсім впевнений. але цього разу було багато студентів, які в це залучені, мабуть вони шукатимуть одну людину, щоб покласти вину на неї.
***
Тим часом всередині однієї з допитних кімнат. Навпаки, Момо сидів великий мускулистий чоловік з передпліччями розміром з стегно, а на плечі у нього було генеральське звання. Його звали Герцог Кінг, і він був головою студентів другого курсу.
- З усіх людей тільки Фей могла зупинити нас, - поскаржився Момо. - Я зробив так, як ви просили і тепер можу заплатити за це.
- Розслабся, нічого не буде, я тобі це обіцяю. Ви всього лише студенти, - відповів Герцог, — а такі речі трапляються, і я за вас керую.
- Правда, значить, тоді все це не звалить на мене? - Запитав Момо.
Тоді Герцог встав, підійшов до Момо ззаду і прошепотів йому на вухо.
- Звичайно, до тих пір, поки ніхто не дізнається про нашого маленького секрету, - сказав Герцог з посмішкою.
***