14. Глибока гордість
Лу Ченьхао, прямуючи за Ченом Цзяньгау, пройшов у зону на другому поверсі.
З старого складу було перебудовано коричневі паси. Оскільки висота приміщення становила майже 7 метрів, між ними було два поверхи і сцена. Планування будівлі дуже майстерно розробили, оскільки з практичної точки зору майже весь простір було залучено.
Як і більшість барів Хоухая, у Красневі розміщалася зона зарезервованих місць, які пустіли навіть під час бурхливого бізнесу, очікуючи можливих VIP гостей.
Оскільки під час бізнесу в барі було дуже важливо мати зв'язки, то Чен Цзяньхао мав широке коло знайомств. Якщо приходив хтось з його близьких друзів або бездоганна особистість, а бар в цей час був настільки набитий відвідувачами, що навіть сісти було ніде, то це, безумовно, виглядало дуже незручно.
Тому існувала зона зарезервованих місць.
Чоловік, який шукав Лу Ченя, щоб купити пісню, мав право сидіти на зарезервованому місці. Він не був звичайною людиною.
Можливо, Лу Чен виглядав трохи напруженим тому що коли вони піднімалися сходами, то Тоні Цзяньхао прошепотів: « Не хвилюйся. Тобі вирішувати, продавати чи ні. Я буду поряд, тому ніхто не зможе поставити тебе в незручне становище".
Лу Ченй полегшено зітхнув: « Дякую, босе!»
Чен Цзяньгао був хорошим начальником, хоча він і суворо поводився з підлеглою людиною.
З трьох стільниць на зарезервованому зоні два столи були порожні. За столом, оточеним кваною огорожою, сиділи чоловік і дівчина. Чоловікові було близько 30 років, він носив ретельно вигладжений костюм і окуляри в золотій оправі, мав охайну зачіску. Він одразу зрозумів, що це був елітний працівник.
Дівчина виглядала набагато молодшою, мала вишукану фігуру і чудові риси обличчя. Вона була одягнена як для відпочинку, в руці тримала келих і з цікавістю оглядалася по сторонах, наче все у цьому барі здавалося їй в новинку.
"Діроректор Сан, я привів людину..."
Чен Цзяньхао пішов разом з Лу Ченем і посміхнувся: « Це Місяче Місяць, малюк Лу! »
Як тільки Чен Цзяньхао підійшов, чоловік в костюмі встав, на його обличчі з'явилася холодна усмішка. Він стримано кивнув Лу Ченю.
Дівчина поспішно встала слідом, забувши поставити келих і зрештою розлила трохи алкоголю.
Чен Цзяньхао представив людей: « Малий Лу, заступник генерального директора компанії Сін’юй і директор посереднього відділу пан Сун Сінвей. А це помічниця генерального директора міс Дун Сюань".
Компанія Цін'ю? Ця надмірно горда Су Цінмей не хотіла здаватися?
Поки Лу Чен думав про це, він без будь - якої зарозумілості простягнув руку чоловікові в костюмі: « Директор Сун, здрастуйте».
Сон Сіней потиснув руку: « Здрастуйте».
Лу Чен простягнув руку дівчині Дун Сюань: « Місс Дюн, привітайте».
Дун Сюань поспішно потиснула руку і злегка за заїкалася, відповіла: « Зітхни... зідривай, Лу Чен.
Лу Чень слабо посміхнувся.
Помителька генерального директора була замолодою і недосвідченою, оскільки тільки нещодавно почала працювати.
Звичайно, його не цікавило, чи дівчина керувала з роботою помічника генерального директора. Після люб’язності всі сіли за стіл.
Сун Сіньвей перейшов прямо до справи: « Лучучий, справа ось у чому. Ми прийшли сьогодні за наказом директора Су, Су Цінмей, хочемо купити у тебе авторські права на одну твою пісню."
Говорячи це, він подав сигнал кивком Дун Сюань, яка негайно дістала з портутивного портфеля кілька аркушів паперу.
Сун Сінвей продовжив: « Наш юридичний відділ компанії вже уточнив, що пісня « Ти мій сусід по парті » належить тобі повністю, тому ми хочемо за високу ціну купити авторські права на неї. Будь ласка, дізнайтесь про цей договір".
Лу Ченй з затурбованим виглядом взяв договір.
Компанія Цін'юй дуже легко встановила, кому належали авторські права на пісню. Варто було лише дати запит у « Грандіозне сховище великого Китаю », і вже все було відомо. Можна було знайти пісню за її назвою, словами або музикою.
У цьому і поміщалися авторитет та зручність « Музик великого Китаю ». Хоча треба було витрачати багато грошей на реєстрацію, ти уникав конфліктів з авторськими правами і не мав великих проблем.
Стояло Лу Ченю побажати, і він міг здійснити угоду з авторськими правами через « Грандіозне сховище великого Китаю ».
Але це було не головне.
Він швидко пробігся по пунктах угоди і невдовзі побачив ключовий момент.
Це була ціна, за яку продавалися авторські права. Там було чітко чорним по білому написано: 20 000$.
20 000 юаней!
Коли Лу Чень побачив цю ціну спочатку, він таки трохи розхвилювався.
Раніше він пахав на двох роботах, кожен день у нього йшло по 15 годин і не враховуючи щоденних витрат. Він щомісяця відсилав додому лише 4-5 000 юаней.
А зараз, якби він розписався у цьому договірі, то легко б отримав 20 000.
Найважливішим було те, що в його спогадах зберігалася неповна кількість пісень, а тому нічого страшного не було у продажу одну пісню.
Той, хто сидів напроти Лу Ченя Сун Сінвей через тонкі лінзи очок у золотій оправі проникливо помітив зміни в обличчі юнака. У очах Сун Сінвея мало не зневагало.
Якщо б не прохання Су Цінмей, то він як важливий заступник гендиректора компанії Цін’юї не з'явився би сюди особисто і не обговорював би із цим молоком дрібний договір на 20 тисяч.
Звичайно, 20 000 з них були великою сумою і, мабуть, вкрутили йому голову.
Щасливий хлопчина!
Але Лу Чен не втратив рівноваги і не знепритомнів, а після того як дізнався про ціну, почав дізнаватися про умови угоди.
Чим далі він читав, тим дурішим виглядав.
Окрім права використання імені автора, інші положення з авторських прав під час продажу пісні « Ти мій сусід по парті» вважалися нормальними. Тільки якого біса йому заборонялося співати свою пісню в громадських місцях?
Іншими словами, після продажу пісень він не міг її виконувати навіть у Красневі? Також у договірі була ще одна можливість, за якою компанія Цін’ю мала перевагу над його творами. Йому заборонялося продавати всі свої наступні композиції третім особам, якщо компанія не дозволить!
Це був повний пиздик!
Якби Лу Чен не проглянув договір і поспішно підписав його, то він був би буквально викрадений компанією Цін’ю та втратив усі активні права на пісні.
За хабаром, насправді приховалася пастка.
Лу Ченй зрозумів це вчасно і рішуче повернув назад угоду: « Вибач, я не можу підписати цієї угоди".
Так само він відповів вчора Су Цінмей.
Сун Сіней сподівався, що Лу Чень підпише договір і ніяк не передбачав відмови. Він мимовільно розгубився: « Що? »
Лу Чен знову повторив своє рішення.
Цього разу до Сун Сінея дійшов відповідь. Він відразу відчув сором’язливість і поміняв своє обличчя на вираз: « Я хочу знати, чому? Ціна? Тоді я хочу, щоб ти знав: про таку ціну ніхто інший і не міг навіть мріяти!»
Насправді Лу Ченй це добре розумів.
Тепер уже були не 80-ті, а дев'яносто. Через шалений розквіт Вебу та популярне піратство можна побачити великий занепад бізнесу за продажами музичних платівок і дисків. Сучасні знамениті виконавці заробляли на рахунок фанатів, економіки уваги, різних божевільних зауважень та обманного отримання популярності. Вже не було часу, коли можна було заробити багато грошей на платівки, які колись мали великий попит.
Звичайно, авторам поп-музику стало ще гірше, ніж раніше.
До того ж з розвитком науки та техніки тепер майже будь-хто міг за допомогою програмного забезпечення на зразок « Мастера створення пісень» створювати композиції. Але якість музики та слів стали набагато нижчою, а весь ринок був заповнений цією третинною продукцією.
Любителі писали пісні, ще й могли виконувати їх. Їм не потрібно було витрачати гроші на реєстрацію в « Музичному сховищі великого Китаю », оскільки вони могли розповсюджувати свої твори за допомогою різних музичних сайтів, доводячи свою авторську свободу. Тому їм було достатньо 300-500 юаней, щоб продати свою пісню.
А професійні автори пісень зацікавлювалися великою ціною. Але початківці або третіх авторів найбільше вимагали 2-3 тисячі за написану пісню. Також треба було знати, що ніхто не збирався робити знижку.
Те, що компанія Цін’юй пропонувала 20 000 юаней за пісню « Ти мій сусід по парті» вже говорило про те, як до Лу Ченя ставилися, немов до великого фахівця!
Варто було сказати, що це був перший твір Лу Ченя, а його пісні на ринку ще не випробовувались.
Тому Сун Сіней так спалахнув — сучасні новачки не бачать кордонів?
Але Лу Чень прискіпувався не до ціни.
"Справді не в ціни..."
Він сказав: « Я продав би за 20 тисяч авторських прав, але я не погоджуюся з іншими пунктами договору.
Пісня « Ти мій сусід по парті» коштувала набагато дорожче за 20 000, але Лу Чен брав до уваги стосунки Чень Цзяньхао і Су Вінмей. Крім того, він не хотів викликати незадоволення компанії Цін’юй.
Але все мало обмежуватися тільки цією піснею!
Сон Сіней зрозумів, що Лу Ченья зовсім не змінився. Він глузливо сказав: « Коли ти чуєш Лу, то мусиш подумати. Якби не ці умови договору, хіба наша компанія могла б запропонувати таку високу ціну? Хто ти такий? До того ж, якщо ти зможеш підписатися на місце, то матимеш зручний шанс стати відомим. Ти повинен розбиратися в цінностях!»
Він майже не тикав пальцем у ніс Лу Ченю, як би це сказати ». Ти повинен знати, що добре, а що погане!
Лу Чень різко підняв брови і глибоко пояснив: « Я лише пешка, а така велика компанія як Цін’ю, не в стані задовольнити всіх. Ви обов'язково знайдете когось краще, ніж я!»
Його останні слова були відповіддю. Якби це почула Су Цінмей, вона б вже була громою і блискавкою.
Лу Ченя теж був свавільною людиною, його гордість глибоко вкоренилася у серці. Незважаючи на те, що життя важко давало йому спину і згинала його, то коліна все ще були міцні!
Закінчивши говорити, він встав і кивнув Дун Сюань, а потім сказав: « Босе, я хочу спуститися на сцену».
Поки Лу Чень і Сун Сінвей вели переговори, Чен Цзяньхао весь час мовчав. Тепер він посміхнувся: « Іді, а я вип'ю пару стаканчиків з директором Суном".
"Спасибі, босе!"
Лу Чен, не дивлячись на Сун Сіньвея, залишив зарезервовану зону.
Сун Сіньвей був у такому шаленстві, що мало не кинув келих. Його погляд впав на Чен Цзяньгао, і він з холодом сказав: « Хазін Чень, твій співробітник із твердою природою, сьогодні я переконався в цьому! »
"Ха-ха, хлопці..."
Чен Цзяньхао розсміявся: « Вони всі такі. Хто не був молодий? Гаразд, давай вип'ємо!"
Сун Сінвей міг пити, бо вважав себе неспроможним.