5. Ти мій сусід по парті
Одним з постійних відвідувачів Красодієвого був Ло Хун’ї.
Він тяжко працював у Пекіні вже багато років, і тепер він вважався наполовину успішним. Незважаючи на те, що в будні дні він був дуже зайнятий на роботі, вечорами, коли у нього було вільний час, він часто сідав до Краснодії, замовляв собі коктейль з ромом, тим самим розганяючи свою тугу в ці довгі ніч.
Ло Гун’ї не любив шум, але й не хотів залишатися сам. Він був у безпеці з атмосферою, яка панувала в барах Хоухая. Він не шукав і не чекав романтичних стосунків, а лише розстроювався у своїх струнах.
Сьогодні ввечері він сидів у Красневі на своєму старому місці.
А потім почув пісню Лу Ченя « Ти мій сусід по парті».
«...
Ти завжди була обережна.
Ти попросила мене позичити тобі ластик,
Ти несмоволі сказала:
Що тобі подобається бути зі мною.
У той час небеса були вічно голубими,
А дні текли дуже повільно,
Ти завжди казала, що навчання закінчиться в далекому майбутньому.
Миттєве - і кожен вже на своєму шляху!
Хто зустрів тебе сентиментальною,
Хто тебе заспокоїв плаксивою,
Хто читав листи, що писав я тобі,
Хто кинув їх по вітру...
..."
Як елітний працівник, Ло Хун’ї вже довгий час звик пристосовуватися до хитрощів. Він вважав, що його серце стало непохитним, як сталь, тому жодна людина і ніщо не могло б розторохнути його.
Але коли він почув цю чисту, свіжу сумну пісню, яка привертала до спогадів, то раптом побачив, що його серце зовсім не було твердим і холодним, як він це собі уявляв. Глибоко всередині воно як і раніше було м'яким.
Мабуть, найбільше пам’ятаючимо молоду пару. Багато людей, які розмовляли по парті, мали найзахопливішу першу любов. Хоча на той час мало хто розумів любов, але тільки таке чисте і непорочне почуття було найкращим.
У Ло Гун'ї глибоко закарбувався в пам'яті його сусід по парті. Це була дівчинка, в якій ім’я було представлене ієрогліфом “тун" (*зрачок *).
Зустріч, знайомство, любов, сварка, примирення... а потім навчання закінчилася, і в мигнові ока кожен з них вже на своєму шляху!
Нагадує сопливу оперу, але це в дідька була молодість Ло Гун’ї!
Минуле він вже не згадував, але в даний момент на Ло Гун’ї раптом знайшов різкий порив і йому захотілося подзвонити Тун, щоб поставити тільки одне питання - ти зараз щаслива?
Але він уже давно втратив з нею контакти.
«...
Колишні дні вже далеко позаду,
У мене теж буде своя дружина.
Я теж дам їй подивитись фотографії,
І розповім їй про тебе, моєму сусіду по парті.
Хто одружився на тобі сентиментальною,
Хто тебе заспокоїв плаксивою,
Хто зав'язував тобі волосся в пучок,
Хто приготував для тебе весільну сукню,
Ла..."
Раптом Ло Гун’ї встав, трохи не перевернувши свій столик. Не звертаючи на це уваги, він схопив зі столу не відкриту пляшку алкоголю і попрямував до сцени.
На сцені Лу Чень закінчував співати останні рядки пісні.
Повсюди стояла тиша, а час, немов по магіЇ, зупинився в цей момент.
Лу Чен почувався чудово.
Тому що всі погляди сфокусувалися на ньому. Ніхто нічого не говорив, ніхто не пив, жоден не блукав туди-сюди, нікому не проявляв зневаги і ніхто його не йгнорував.
Тут, на цій сцені він підкорив всіх присутніх своєю новою піснею!
Вбраний чоловік середнього віку, який хитався по сходах, швидко пробирався через столики. Він поставив на шершаву поверхню сцени пляшку рома.
Після цього чоловік, який по вигляду нагадував елітного працівника, дістав через пазухи гаманець і відкрив його. Спочатку він поклав біля пляшки рома п'ять великих купюр по 100 юаней, а трохи помедлив, поставив ще три таких банкноти.
У результаті лежали вісім новобраних червоних купюр, прищеплені пляшками рома.
"Спий ще раз!"
Чоловік середніх років підняв голову, подивившись на Лу Ченя і хрипким голосом промовив: « Будь ласка, співай ще раз!»
У його темних очах завмерав невимовний блиск.
Спочатку Лу Чен злякався, а коли усвідомив причину проблеми, то відразу відповів: « Дякую за підтримку цього пана. У такому випадку я співаю ще раз. Сподіваюся, всім подобається моя нова оригінальна пісня".
Рідко таку нагороду можна було отримати в Краснодові, тому що більшість відвідувачів були офісними працівниками, молодими любителями мистецтва, студентами університетів або людьми з певних кіл. Багато з них були раціональними.
Пісня « Ти мій сусід по парті », яка мала риси класичного твору через спів Лу Ченя чарівно розстроїла людей.
У цей момент бар вибухнув гучними оплесками. Вони були настільки пристрасними, що здавалося, ніби ось-ось зірється дах будинку!
Лу Чен нахилився, взяв пляшку рома, відкрив її і зробив великий ковток, потім повернувся на своє попереднє місце. Він кинув чоловіка і знову схопився за гітару.
Почав співати другий раз.
Оплески, як нічний дощ, ще більше посилився, а після бару швидко повернулася тиша. Шум вулиць доносився з вікон, але він був слабким і невизначеним.
Голос Лу Ченя та гітари перепліталися, змушуючи людей пережити незабутні відчуття.
Очі, що сиділи за барною стійкою Су Цінмей блиснули. Вона міцно вхопилася за руку Чен Цзяньхао і тихо сказала: « Мені потрібен він, я хочу його! »
Чен Цзяньхао насмілювався, ніби в нього голова біль і гірко усміхнувся. Він відповів: « Моя маленька людина може стати трохи кориснішою? Як тільки стане твоїм, він вже не зможе нікуди втекти, а якщо не буде твоєю ...»
« Він може бути лише моїм! »
Су Цінмей перебила його, у її словах звучала самовпевненість: « Я не вірю, що він здатний відмовитися від мого запрошення, але тільки якщо ти не будеш мені перешкоджати, а ця пісня дійсно його власна і оригінальна...».
Він витягнув лівою рукою телефон і сказав: « Я використовував розпізнавач пісень. Немає подібних або однакових композицій. Якщо ти хочеш впевнитися, то зроби запит у музичному сховищі."
"Розпізнавач пісень" був популярним сьогодні мобільним додатоком. Потрібно було лише відкрити його і записати уривок пісні, після чого програма з високою точністю визначала назву пісні.
Звичайно, про професіоналів і авторитет "Розпізнавач пісень" набагато поступався « музичному сховищі великого Китаю".
Су Цінмей усміхнулася, відпустила руку Чен Цзяньгао і сказала: « У такому разі немає проблем».
Завдяки привабливості зрілої жінки і лукавству дівчини ці дві різні особливості разом з тим давали їй особливу силу. Вона нагадувала демонесу, яка могла привести в замішання все живе.
Але Чен Цзяньхао тримався на віддалі: « У тебе немає проблем, а в мене є! »
Він залишив барну стійку і попрямував у сторону закуски.
Лу Чень все ще продовжував співати.
У великій кімнаті за сценою сетриця Хун і хлопець на ім'я Е мовчки обмінювалися розгубленими поглядами. На їхніх обличчях з’являлися різні емоції: шок, переляк, захоплення і заздрість.
Велика кімната не була звукоізольована на відміну від маленьких кімнат, тому цілком ясно лунали звуки пісні.
Стільки пропрацювали в Красденві, а обидва люди не знали про такий рівень Лу Ченя?
Сетриця Гун і хлопець на ім'я Е, будучи місцевими музикантами, зневажали Лу Ченю, вважаючи, що він покладався не інакше, як тільки на свою зовнішність, тим самим заробляючи собі на життя. По суті, він був офіціантом в барі, а тому його ніколи не приймали за конкурента.
Але сьогодні під час промови Лу Ченя, який розігрівав сцену, перша його пісня « Спалений голуб » змусила людей по-іншому подивитися на нього, а наступною своєю оригінальною піснею він зумів увесь зал і знайшов овації!
Це все ще був той Лу Чен, якого всі знали?
Вони не могли повірити, в це вірити і не хотіли у неї вірити!
Він... відкуда він зробив плагіат?
Через мить Е сказав собі під ніс: « Я вже чув щось схоже, а йому все ще вистачає нахабства називати це оригінальним?»
Сетриця Хун насилила себе засміятися, але всередині вона відчувала презирство до розумових здібностей напарника.
Щоб дізнатися, чи це був оригінал, люди в залі могли використовувати свої телефони і перевірити це. Якби Лу Чень так хвалився, він був би зовсім відбитий. Адже це хвастощі легко розкрити, і як тоді він продовжуватиме працювати в барі з такою - репутацією?
Що справді вразило її, так це те, що за час виконання двох пісень голос Лу Ченя здається ніхто не регулювати!
Чим у музичній студії займався товстяк?
У ту ж хвилину в музичній студії.
Товстяк і офіціант були повністю обшарпані.
Вони замислили підступні кози проти Лу Ченя, тому мікшерний пульт був вимкнений і доносився неопрацьований звук. Вони вважали, що так Лу Ченй покаже свою справжню природу і виведе себе на посміховисько, а вони залишаться задоволені.
Але вони не очікували того, що в кінцевому підсумку станеться. Лу Чень не тільки не втратив обличчя, але й незважаючи на це добився схвалення публіки. Рівень гри і співу значно поліпшився в багато разів порівняно з тим, що було раніше!
Звук, що доносився через моніторні колонки, був яснішим, ніж у залі бару.
Їхні шалости виявилися марними.
Та до того ж цей чортів Лу Ченй запас ще і оригінальну пісню!
Зволожений товстяк похитав головою і простягнув руку, готуючись знову увімкнути мікшерний пульт.
Малий Гао вхопився за руку і тихо запитав: « Ти можеш зробити його голос гіршим? »
Сильна заздрість, наче отруйний змій, вкусила офіціанта і змусила його втратити розум.
Але товстяк ще тверезо думав. У нього не було такої ненависті до Лу Ченю. Він підстрибнув від жаху, ніби йому зад запали в голову і нетерпляче сказав: « Що ти несеш через марення? Ні, так не піде ..."
Якщо можна було налаштувати голос, щоб він звучав добре, то природно, що ви його і зіпсували. Але це був би занадто очевидний вчинок, адже гості не ідіоти?
Дитина Гао не здавалась, схопив за руку товсту і не відпускав. Він все хотів того вмовити.
Саме тоді двері несподівано відчинилися.
Обидва зловмисники обернулися. Коли вони побачили у дверях Чен Цзяньхао, то перелякалися.
Чен Цзяньхао виглядав похмурим, він окинув своїм пронизливим поглядом обох людей, а потім його погляд впав на вимкнений мікшерний пульт. У його очах смутно застигли іскри.
Толстяк сидів паралізованим на стільці і з сумом намагався пояснитися: « Бо... я - бос.
Але Чен Цзяньгао не звернув на нього уваги, а повернувся до маленького Ґао і з холодною швидкістю сказав: « Якщо ти зараз потрапиш, то забереш гроші за цей місяць і надалі тут більше ніколи не вийдеш".
Власник бару зрозумів, що тут сталося і знав, хто був головним винуватцем.
Як грім уразливий, малюк Гао раптом прийшов в себе. Його заздрість, гнів і обурення роз’єдналися. Залишилися тільки страх і жаль.
« Босе, моя вина. Прошу вас дати мені другий шанс! "
У Краснодові праця офіціантом була дуже непогана, за неї отримував стабільний обклад. А власник бару Чен Цзяньхао по відношенню до своїх працівників не був жорстоким і в кінці кожного року видав добру премію.
Малюк Ґао насправді не хотів втрачати цю роботу. Крім того, Чен Цзяньхао натякав, що не зможе працювати в Хоухаї!
Звичайно, Чен Цзяньхао не зміг вплинути на всі бари Хоухаю, і все ж варто було рознести чутки, який бор захоче найняти такої людини, яка любила пакосіти?
Те, що йому дозволили залишити свою зарплату, вже було найвищою за всяку ціну гуманізму!
Хоч би як там було, це вже не мало сенсу.
Малюк Ґао хотів плакати, але не міг витиснути слізки — він сам натягнувся на себе це нещастя!