Підкорення Громового Птаха - 5
Це була відома історія.
Гензель і Ґретель народилися в бідній сім’ї, що мешкала в лісі. Коли батьки більше не могли про них піклуватися, вони покинули маленьких брата й сестру посеред лісу.
Ґретель розумно кидала камінці дорогою, тож разом із Гензелем вони змогли знайти дорогу додому.
Однак їх покинули знову.
Наступного разу в них не було камінців, тому вони залишили крихти хліба, щоб позначити шлях.
На жаль, крихти з’їли лісові птахи, і діти не змогли знайти дорогу додому.
Голод давав про себе знати. Маленькі брат і сестра блукали лісом у пошуках їжі.
Несподівано вони натрапили на будинок із солодощів і, жадібно наїдаючись, зустріли там відьму з гачкуватим носом.
Відьма прийняла покинутих Гензеля й Ґретеля.
Вона щиро піклувалася про них, але її справжні наміри були…
Перший епізод ❰Магічного Лицаря Мерчен❱ — «За лаштунками — Гензель і Ґретель».
У грі оригінальна казка про Гензеля й Ґретель зазнала викривленого повороту.
Одного дня Гензель почав товстіти. Відьма щодня перевіряла його стан, хапаючи за зап’ястя.
Раптово тіло Гензеля почало ненормально набрякати.
Не лише Гензель — діти з інших місць також почали зазнавати моторошного набрякання.
Це була активація Печатки Жертви Злого Дракона.
Батьки Гензеля й Ґретель дозволили високопоставленому дворянину послідовно викарбувати Печатку Жертви Злого Дракона на своїх дітях в обмін на шматок м’яса.
Печатка була викарбувана на частинах ока та мозку.
Коли відьма вперше знайшла Гензеля й Ґретель, було вже запізно рятувати Гензеля.
На щастя, Ґретель вона встигла врятувати. Відьма замінила ті частини ока й мозку, на яких була викарбувана печатка, запобігши тому, щоб Ґретель стала жертвою Злого Дракона.
Саме завдяки цьому в Ґретель раптово покращився зір і здатність запам’ятовувати все, що вона бачила. Усе це — результат досліджень Відьми Цукеркового Будинку, яка пожертвувала власним тілом.
Відьма знала, що Злий Дракон Орхіс явиться, і намагалася врятувати дітей заздалегідь. Вона зробила свій будинок із солодощів, щоб привабити дітей — потенційні жертви Злого Дракона.
Зрештою небо почервоніло.
Велетенський чорний дракон, складений із незліченних гниючих людських трупів, вирвався з-поміж хмар.
Це був Злий Дракон Орхіс — катастрофа, здатна знищити цілі країни.
Відьма викликала свого 8-зіркового фамільяра — Громового Птаха Галію — щоб протистояти Злому Дракону й у підсумку перемогла…
На жаль, Прокляття Злого Дракона впало на Громового Птаха.
Відьму Цукеркового Будинку помилково звинуватили в тому, що вона використовувала дітей як жертви для виклику Злого Дракона, і імперія стратила її перед її власним будинком.
Ґретель зі сльозами на очах обіймала відьму перед численними військовими силами. Відьма доручила Ґретель Громового Птаха й відпустила останній подих.
У ту мить серце Ґретель розбилося.
Зрештою правда відкрилася, і високопоставлений дворянин — справжній винуватець виклику Злого Дракона Орхіса — був схоплений королівською родиною й негайно страчений. Однак країна записала Відьму Цукеркового Будинку, яка мала бути визнана героїнею, як злочинницю в історії.
Не було кращого цапа-відбувайла, ніж Відьма Цукеркового Будинку, яка не була вплутана в політичні інтриги.
Спочатку її звинуватили в убивстві багатьох дітей. Хоч це й було помилкове звинувачення, жорстокий експериментальний майданчик, де вона використовувала власне тіло як піддослідне, став «доказом» для обвинувачення.
Таким чином Відьмі Цукеркового Будинку приписали наймоторошніші злочини й назвали її «Великою Відьмою Небесного Гніву», зробивши ворогом народу.
Лише родина Елтаніа, що отримала милість від Відьми Цукеркового Будинку, заперечувала її ганебне звання.
Вони прийняли Ґретель як рідну за проханням відьми.
І дали дитині, яка страждала через своє минуле, нове ім’я — Люс Елтаніа.
Бар’єр, оповитий фіолетовими блискавками, перетворився на сяйні частинки й розвіявся в небі.
На вівтарі на верхньому поверсі Зали Карлі, яка була настільки сильно зруйнована, що вже не нагадувала будівлю, тіло Люс почало падати, коли бар’єр Громового Птаха розвіявся.
Туп─
Чоловік її піймав.
Люс не мала сил. Її мана була повністю висмоктана Громовим Птахом, і навіть життєва енергія, здавалось, вичерпалася.
Люс повільно розплющила очі, але зір був настільки розмитим, що вона нічого не могла розгледіти.
Однак відчула, що чоловік тримає її на руках, наче принцесу.
«Хто…?»
Слова не виходили. Рот не слухався.
Через розмитий зір Люс ледь розрізняла колір одягу чоловіка й обриси його плечей.
Темно-синій одяг і широкі плечі. Вона відчула слабкий холод крижаної мани.
«Ґреунґ… Це, мабуть, ти.»
Ніхто інший не приходив їй на думку як користувач крижаної мани в темно-синьому одязі, здатний прорватися крізь Громового Птаха й демонів.
Його статура була якоюсь іншою, ніж вона знала, ніби його маскування зірвалося.
Але ця постать… чомусь здавалася такою знайомою.
─ «Не елементалізуй ману, а просто дай їй вільно текти поки що. І запам’ятай це відчуття.»
─ «…Зараз відпущу.»
─ «Ще ні!»
─ «Пухахаха! Ахахахахаха! Хахахаха! Ой, як смішно…! Живіт болить…»
Спогад про те, як вона тренувала елементальні квіткові вироби, сплив в пам’яті.
Спливав і дотик друга зі сріблясто-блакитним волоссям.
Дотик Ґреунґа до її рук та ніг накладався на той спогад.
Вона не була певна через тканину одягу. Однак розмір руки, яку відчувала, був надто схожим на руку того чоловіка.
Зіниці Люс ледь тремтіли.
«І…саак…?»
Виснажена від манної втоми, Люс не мала більше сил.
Незабаром її витривалість сягнула межі.
Свідомість відпливала далеко.
[Гуу, гууу, гуук…!]
Щойно я вийшов із Серединного Небесного Царства, відчув, наскільки обмеженим було моє тіло.
Останніми силами я піймав Люс, що падала з вівтаря. Поспішно стер сліди своєї магії розморожуванням і зрозумів, що скоро не зможу рухатися.
Я поклав непритомну Люс на землю, поки сині частинки розсипалися. Потім викликав Едена й притулив її до вівтаря.
Далі наказав Едену взяти мене й тікати. Це було цілком можливо.
Еден міг збільшуватися в розмірах, додаючи до свого тіла каміння.
Еден, тепер розміром, що пасував расі големів, побіг, тримаючи мене на руках.
Він терміново кричав на мене потовщеним голосом.
Побічні ефекти [Крижаного Володаря] та битва з Громовим Птахом зробили моє тіло нефункціональним. Біль був нестерпний — наче молотком били по всьому тілу безперервно.
Однак у мене навіть не вистачало сил ворушитися чи кричати від болю.
«Еден… поклади мене… тут…»
Я не знав, де перебуваю. Зір став розмитим, я нічого не бачив.
Я був упевнений, що ми відбігли достатньо далеко. Відчуття підказували, що ми позаду Зали Карлі, біля підніжжя пагорба.
Мабуть, перед самим входом у ліс. Схоже, ми опинилися на околицях території старої Академії Мерчен.
Повітря було наповнене яскравим ароматом дерев і трави. На щастя, це було непомітне місце.
Еден поклав мене на траву. Його голос ридав. Мені стало шкода.
Коли я ще міг бачити, останній образ перед очима мерехтів, наче міраж.
Чи то краса пейзажу? Можливо, через зникнення бар’єру Громового Птаха й Блискавичних Гарпій. Або через фіолетові частинки, що викарбувалися в нічному небі, наче зірки.
Поки я плив у спогадах того пейзажу, я відчайдушно чіплявся за згасаючу свідомість і нагадував собі, чому я втік.
Велика Відьма Небесного Гніву.
Вона заглянула в мою долю й подарувала мені 8-зіркове коло контракту, сказавши, що це те, що мені найбільше потрібно.
Іншими словами — я не помру.
Саме тому я втік, намагаючись не потрапити на очі партії підкорення.
Раптом я згадав усе, що сталося з моменту мого приходу в цей світ. Я вселився в Ісаака, зрозумів, що навички головного героя жахливі, і старанно намагався запобігти поганим кінцям протягом першого семестру.
Оглядаючись на минуле, здавалося, це був даремний шлях, аби закінчити так — померти ось так.
Додатковий персонаж ❰Магічного Лицаря Мерчен❱ — Ісаак.
Я не був головним героєм цього світу — головним був Іан Фейрітейл. Усі труднощі цього світу існували, щоб зробити його героєм.
Яка різниця?
У будь-якому разі, у моїй позиції я був головним героєм.
Навіть якщо моє життя здавалося похмурим, невдалим і сповненим провалів — я твердо вірив, що я головний герой своєї власної історії.
Навіть якщо Ісаак був додатковим персонажем, коли я грав за Іана.
Якщо я живу в цій реальності як Ісаак — тоді я головний герой.
Іан Фейрітейл. Яким би випробуванням і труднощам він не піддавався в ❰Магічному Лицарі Мерчен❱ — він їх долав. Тому й я намагався долати всі випробування й труднощі, що приходили на мій шлях, беручи з нього приклад.
Тож невже я помру безглуздо? Невже так легко здамся?
Моєю спеціальністю було стискати зуби й безжально йти до мети. Я ніколи не здаюся.
«…»
Лише звук повітря, що виривалося з легенів, просочувався крізь губи.
Сили закінчувалися. Повільно очі заплющилися. Очікування звільнення від цього жахливого болю, щойно я заплющу очі, піднімалося в мені.
Голова крутилася. Проте я ніколи не загасив своєї волі — ніколи не здамся.
У розмитому зорі.
Повільно опустилася непроглядна темрява.
「Дерево Сяйва (Рослинний елемент, ★7)」
Ніжна енергія огорнула мене. Здавалося, ніби нове життя тече моїм тілом.
Я розплющив очі. Побачив, як бар’єр перетворився на фіолетові частинки, що освітлювали нічне небо. Зір повернувся.
Я повернув голову в бік Зали Карлі на пагорбі.
Величезне дерево, що випромінювало м’яке зелене сяйво, лягало ніжним світлом на територію старої Академії Мерчен. Незліченні світлячки розлетілися в усі боки.
Біль відступав.
Повільно я підвів верхню частину тіла.
Еден схлипував, зменшився до звичного розміру й притулився до моїх обіймів.
[Кю…! Кюуу…!]
[Еден] Психологія: [Щасливий і полегшений, що ти повернувся до життя.]
Сяюче дерево височіло над Залою Карлі.
Я знав, що це за дерево. Це була рослинна магія Каї Астреан — [Дерево Сяйва], що з’являється на другому курсі ❰Магічного Лицаря Мерчен❱. Воно невибірково зцілює всіх живих істот у певному радіусі.
«Чому воно вже…?»
М’які зелені світлячки від [Дерева Сяйва] підлетіли й влили життєву силу в рослини навколо мене.
Серед цих світлячків я міг зрозуміти загальну ситуацію й її розвиток.
❰Магічний Лицар Мерчен❱, «Акт 3, Глава 3, Підсумкова оцінка семестру» одразу перейшла в «Акт 3, Глава 4, Підкорення Громового Птаха».
Іншими словами, змінні, що виникли під час підсумкової оцінки, перейшли в Підкорення Громового Птаха.
Яка змінна могла вплинути на цю підсумкову оцінку?
Найзначнішими подіями були б незрозуміла різанина Люс, масштабна битва та подарунок, який я дав Каї.
Через Люс пошук Карт Падіння топовими студентами затримався. Їм, мабуть, було важко з чутливістю до мани, пошуком і відбиранням карт, бо вони надто зосередилися на втечі від монстра — Люс.
До того ж через масштабну битву друге й третє місця, а також інші студенти класу A та провідні студенти класу B залишилися на місці іспиту аж до появи Викликачки Вери.
Як наслідок — більшість відмінників приєдналися до партії підкорення, на відміну від гри.
Очевидно, що вони допомогли Дороті та Іану сильно підточити здоров’я Громового Птаха. Саме тому його здоров’я знизилося швидше, ніж я очікував.
Якби їх не було, мені довелося б битися з Громовим Птахом принаймні з на 30–40 % вищим рівнем здоров’я.
Я не зміг би уникнути миттєвої смерті, якби програв ту битву.
Те саме стосувалося Каї.
У книзі Каї не могла приєднатися до партії підкорення. Вона швидко завершила іспит, щойно її чутливість до мани покращилася після знаходження третьої Карти Падіння.
Однак через те, що Люс стала значною змінною, Кая залишалася на місці іспиту аж до появи Вери.
Кая також взяла участь у Підкоренні Громового Птаха й, мабуть, відчула гнів, спостерігаючи, як накопичуються жертви. Це було неминуче через її характер.
Вона прагнула бути корисною, а не лише покладатися на Дороті.
Подарунок, який я їй дав — Жезл Армани — став остаточною зброєю Каї. Його неможливо було отримати на ранніх етапах ❰Магічного Лицаря Мерчен❱. Це було питання грошей. Однак мені вдалося дістати його завчасно.
Як наслідок, Жезл Армани, який я подарував Каї, значно підвищив її чутливість до рослинної мани.
Бажання Каї втілилося у формі дерева, що випромінювало тепле світло.
«Це так красиво, справді…»
[Дерево Сяйва].
Заклинання, що зцілює всіх живих істот у певному радіусі. Його зона зцілення була дуже широка. Воно вважалося одним із найпотужніших зцілювальних заклять, адже могло миттєво залікувати навіть смертельні рани.
До того ж це було рослинне заклинання. Щоб використати його, треба було отримати допомогу Сільфії — Смарагдової Феї — і повністю налаштуватися на рослинну ману. Звичайній людині це було б важко зробити навіть за сто років.
Ніжне зелене світло огорнуло територію старої Академії Мерчен. Коли я несподівано відновив здоров’я, мене охопило відчуття спантеличення.
Єдине, що я міг зробити, — це засміятись.
Здавалося, те дерево — результат моєї подорожі протягом усього першого семестру.
Емоція, яку я не міг висловити словами, піднімалася всередині.
Я тихо дивився на Дерево Сяйва.
Поєднання фіолетових частинок, що повільно розсипалися від зникнення бар’єру Громового Птаха, і величезного сяючого дерева, самотньо що стояло в тиші, було неймовірно красивим.
Я довго не міг відвести погляд.
«…»
Однак я не міг просто губитися в захопленні. Треба було зняти Плащ Магічного Маскування на всяк випадок.
«Хуа!»
Я зняв плащ і поклав його в магічний мішечок. Хоч Дерево Сяйва повністю зцілило мої рани, сили ще не відновилися. Навіть зняти плащ було важко.
Я подумав, що треба побути під світлом Дерева Сяйва хоча б до відновлення сил, достатнього, щоб повернутися до гуртожитку. Це було наче фотосинтез Ісаака.
Еден підійшов до мене й затрусив мою руку. Який милий малюк. Я посадив Едена на коліна й обійняв.
Саме тоді сталося.
«Президенте, що ви тут робите?»
Знайомий голос пролунав у моїх вухах. З якоїсь причини в грудях піднялося невимовне хвилювання.
Коли я повернув голову до голосу, побачив студентку в відьомському капелюсі. Вона дивилася на мене з питальним поглядом, спершись руками на коліна.
Мабуть, тому що я щойно ледь не помер?
Я не міг не посміхнутися, щойно побачив її привітне обличчя. Я стримав сльози, що наверталися, і зумів лише посміхнутись.
Я швидко зробив глибокий вдих, щоб опанувати себе.
Я зустрівся поглядом із прекрасною студенткою з фіолетовим волоссям, що відбивалося в моїх очах.
«Старосто, ви запізнилися. Невже рятувати мене вже запізно?»
Я пожартував із Дороті Хартновою й навмисне показав втомлений вигляд.
«Серйозно, раптом з’явилася купа електричних птахоподібних демонічних істот… Я ледь утік, знаєте.»
«Ваше обличчя виглядає занадто розслабленим для цього.»
«Це тому, що я дивлюся на вас, старосто.»
«Ніхіхі, саме так має поводитися мій фанат!»
Дороті сіла поруч зі мною з вигуком «Уча» й обхопила коліна.
Потім вона задивилася на Дерево Сяйва, що розсипало своє чудове нефритове сяйво.
«Усе вирішено. Та величезна електрична курка була зцілена тією деревною магією й більше не наш ворог. Усі блискавичні демонічні істоти зникли. Твоя подруга-сталкерка також у безпеці. Ніхто не загинув.»
«Я цікавився, що відбувається, але схоже, це була велика справа…»
«Так, це була величезна справа~ Я повністю виснажена. Намагалася захищати людей, робити це й те…»
Дороті нахабно поскаржилася, а потім раптом посміхнулася й поклала руку на груди.
«Тож дай своїй великій сестричці шанс бути втішеною нашим президентом~ Вважай це за честь.»
Нахабні слова Дороті були такими милими, що я мимоволі засміявся.
«Ви дуже старалися, старосто.»
«О так!»
«Ви дуже сильна й крута, старосто.»
«Угу!»
«Хоча ви запізнилися, щоб мене врятувати.»
«Ух, ах…»
Дороті з розгубленим обличчям вкрилася холодним потом.
«Ну… Схоже, наш президент також чимало натерпівся.»
Дороті крадькома глянула на мене й швидко змінила тему. Я відповів їй у такому ж нахабному тоні, як і вона щойно.
«Так, я складав іспити, а потім тікав від раптової появи демонічних істот… Це було просто жахливо. Міг би піти прямо до гуртожитку. Натомість вляпався в цю халепу, бо захотів оглянути стару будівлю.»
Коли я відчув більше розслаблення, з рота полився потік перебільшень.
Однак очі Дороті, що, здавалося, містили всесвіт, мали значущий вираз. Наче вона знала щось, чого не знав я.
Це лише моя уява?
[Дороті Хартнова] Психологія: [★☆★☆★☆★☆★☆★☆]
Я все ще не міг прочитати її думок за допомогою [Психології]. Тож вирішив припинити спроби.
«Так, ти дуже старався.»
Дороті відповіла ніжною посмішкою й заспокійливим голосом.
Запала мить тиші.
«Старосто.»
«Так, президенте?»
«Я сьогодні дуже багато бігав, і моє тіло більше не хоче рухатися. Чи не могли б ви допомогти мені дістатися до гуртожитку?»
«Ніхіхі! Доруч це своїй великій сестричці!»
Дороті відповіла, невинно засміявшись, і знову поклала руку на груди.
У першому семестрі першого курсу я зумів запобігти всім поганим кінцям і вижити.
Я відчував полегшення, більше ніж радість.
На деякий час ми з Дороті вирішили сидіти поруч і милуватися Деревом Сяйва.
Це не те, що бачиш щодня, тож ми подумали, що варто насолодитися, поки є можливість.
У ту мить я був вдячний, що ти, та, кого я люблю, була поруч зі мною.
❰Магічний Лицар Мерчен❱ — «Акт 3, Глава 4, Підкорення Громового Птаха».
Завіса падає.