Підсумкова оцінка семестру - 5
Дві дочки родини Астреан пішли різними шляхами.
Старша дочка пішла стопами свого батька — Святого Меча, Джеральда Астреана — і стала лицарем.
Натомість молодша дочка захоплювалася матір’ю — геніальною чарівницею Історією Астреан — і обрала шлях чарівниці.
Проте, хоч їхні шляхи й розійшлися, залізне правило Джеральда Астреана залишалося незмінним.
«Будь найкращою, де б ти не була». Він вважав, що було б дивно, якби вони не були найкращими. Адже обидві успадкували таланти і мечника, і чарівниці.
У результаті сестри вступили до Академії Мерчен — найпрестижнішої академії на континенті.
Старша дочка міцно утримувала перше місце на факультеті лицарів і навіть склала іспит на вступ до Імперських Лицарів.
Молодша дочка увійшла на факультет магії, посівши друге місце серед першокурсників.
Вона не була першою. Вона не була найкращою.
Але знаючи, що має талант, вона кивнула головою і сказала: «Просто треба старанно працювати», — і повністю віддалася тренуванням і вивченню магії. Вона вірила, що плоди праці, поту й сліз неодмінно зроблять її першою.
І тому вона дуже старалася.
Та скільки б вона не старалася, прірва між нею й першим місцем не показувала жодних ознак звуження.
У саду, повному блакитних троянд, Люс і Кая довго дивилися на табло.
Це була ситуація, коли той, кого обидві цінували, випередив усіх топових студентів і посів перше місце.
Очі Каї спалахнули, вона вигукнула: «Як і слід було чекати від сера Ісаака!», тоді як у Люс відвисла щелепа.
Ісаак отримав 5 Карт Падіння й одразу взяв перше місце.
Сіль Карнедас опустилася на друге місце, втративши 5 Карт Падіння.
Це не означало, що її вилучили. Якби її вилучили, її ім’я зникло б із рейтингу.
Висновок був очевидним. Ісаак і Сіль Карнедас працювали разом.
Люс із посмішкою, слабкою, як місячне світло опівночі, тихо прошепотіла: «Ісаак, у тебе був план».
Обидві опустили голови з відчуттям задоволення.
Але треба було повернутися до реальності. Треба було битися з ворогом перед собою.
«Фух».
Завдяки Ісааку дух Каї піднявся. Вона глибоко вдихнула, щоб заспокоїтися, і холодно подивилася на Люс.
Відтепер Кая вирішила думати лише про себе.
Хоч на мить і розхвилювалася через ситуацію з Ісааком, перед таким грізним супротивником не можна було надто хвилюватися — це лише ускладнило б бій.
Вона спокійно виправила поставу до належного рівня.
«Люс Елтанія, я завжди хотіла колись із тобою битися».
Друге місце. Від самого вступу до Академії Мерчен Кая ніколи не залишала позицію другого місця.
Вона хотіла наздогнати перше місце. Прогалина між ними гризла самооцінку Каї, наче щур у коморі, лише підживлюючи її комплекс неповноцінності.
Скільки б вона не старалася — не могла наблизитися, лише віддалялася. Здавалося, ніби вона пливе в безкінечному морі.
Кая опустила погляд і щиро сказала: «Від самого початку я була налаштована обійти тебе, перше місце, будучи другим».
Інші хвалили її за друге місце, але єдине, що бачили очі Каї, — це спина Люс.
«Я тебе обійду. Саме тому я так старанно працювала. Тому цей бій — заради мене…!»
«……?»
Рішуча мова Каї безсило розтанула, щойно вона побачила спантеличений вираз обличчя Люс.
Люс спокійно нахилила голову, наче вперше почула її голос.
Зловісна думка блискавкою промайнула в голові Каї.
Наступна байдужа відповідь Люс, яка, здавалося, вказувала на повну відсутність інтересу, повністю поглинула Каю.
«Я не знала, що ти друге місце…»
Перше місце, Люс Елтанія, була тією, кого Кая Астреан, друге місце, хотіла наздогнати. Тою, хто завжди стояла перед нею непохитно й охороняла своє місце.
Кая старанно бігла, не спускаючи очей зі спини першого місця.
А для Люс, першого місця, друге місце чи будь-хто інший не мали жодного значення.
Навіть під час оцінки мани вона не слухала оголошення професора Фернандо про рейтинг місткості мани. Вона ніколи не поглядала на табелі успішності, вивішені в залі Орфін.
Вона знала, що все одно буде найсильнішою й матиме найвищі оцінки. Це зовсім не мало значення.
І зараз усе, чого хотіла Люс, — перемогти Каю й піти до Ісаака.
Кая міцно стиснула жезл, наповнила його маною, губи щільно стиснуті.
Сад блакитних троянд був наче після раптової зливи.
Величне сяйво призахідного сонця, здавалося, згасло. Горло пересохло, коли вона тихо сиділа серед квітів і милувалася краєвидом.
Її темно-зелене волосся й форма, обидва повністю промоклі, відмовлялися сохнути.
Насправді минуло зовсім небагато часу. Але для Каї, яка сиділа біля саду блакитних троянд, це здавалося вічністю.
Вона програла.
Вітряна магія Каї була занадто слабкою, щоб відштовхнути важку водяну магію Люс.
Після кількох обмінів ударами Люс байдуже пішла. Вона вважала, що Кая не може більше битися, і пішла геть, наче просто розчавила комаху.
Кая навіть не могла підвестися — ноги підкосилися. Вона лише бездумно дивилася на далеке небо.
Схоже, вона ледь уникла вилучення. Якби її вилучили, на браслеті з’явився б сигнал, і вже давно прийшов би екзаменатор, щоб її супроводити.
«Еух…»
Здавалося, ніби ребра зламані. У животі поколювало, наче щось розірвалося.
«…Хік».
Кая витерла кутики очей мокрим комірцем. Вона була рада, що Люс — користувачка водяного елементу.
Треба поспішити пройти підсумкову оцінку семестру, щоб підготуватися до Підкорення Громового Птаха.
Ми з Сіль прямували до пункту здачі, куди мені треба було йти.
Сіль йшла жвавою ходою, міцно обіймаючи обома руками подушку, яку я їй дав. Я б волів бігти, але біг для неї був наче отрута для щурів, тож я мав бути вдячний хоча б за її швидку ходу.
Мабуть, тому що я тепер був першим, кількість студентів, які на мене нападали, зросла порівняно з раніше.
Усіх їх Сіль вирубала одним ударом своєї магії…
«Зрозуміло, раз хлопець з класу D посів перше місце, знайдеться багато заздрісників, які не можуть цього стерпіти й кидаються сюди, нічого не розуміючи».
Для мене всі вони були небезпечними супротивниками, але перед Сіль — просто груші для биття.
«…Стій».
「Стовп Полум’я (Вогняний елемент, ★4)」
Хваааааааа——!!
Раптом перед нами загрозливо здійнявся стовп полум’я. Я б обвуглився, якби Сіль не простягнула руку й не зупинила мене.
[Стовп Полум’я] швидко розпався на порошок, розсипався червоним світлом і зник. Схоже, це було заклинання, щоб зупинити нас, а не завдати шкоди.
Очі Сіль попрямували до джерела заклинання. Я також повернув голову в той бік.
Небо повільно забарвлювалося яскравими кольорами заходу. На даху високої сусідньої покинутій будівлі дівчина-студентка небезпечно балансувала на перилах, дивлячись у наш бік.
Її коротке рожеве волосся, що ледь спускалося нижче плечей, майоріло на вітрі. Під шкільною спідницею виднілася світла шкіра її струнких довгих ніг, що демонстрували граціозні лінії.
Перед її простягнутою правою рукою сяяло яскраво-червоне магічне коло, готове в будь-який момент вистрілити магією.
Це була Керідна Вайткларк — одна з найкращих учениць класу А.
[Керідна Вайткларк] Рівень: 90
Раса: Людина
Елементи: Вогонь, Вітер
Небезпека: Низька
Психологія: [Хоче зламати твій дух, вилаявши тебе.]
Керідна Вайткларк мала дуже високий [Коефіцієнт Елементальної Ефективності], а чим вищий цей коефіцієнт — тим менше мани витрачається на одне заклинання.
Також це збільшувало дальність магії та успішність спільних атак. Жоден першокурсник факультету магії не міг змагатися з нею в [Елементальній Ефективності].
Через це Керідна була однією з найстрашніших супротивниць у бою — вона могла створювати більше змінних, ніж будь-хто серед першокурсників.
На обличчі Керідни грала загрозлива посмішка. Наче лиходійка, яка каже: «Тобі кінець», — вона зловісно посміхнулася й заговорила.
«────!»
…Але нічого не було чутно.
Здавалося, вона кричала на все горло, але вечірній вітер постійно заглушав її слова.
«Ти чуєш, що вона каже?»
Я запитав Сіль, вона похитала головою.
«────!»
Керідна пристрасно щось вигукувала, роблячи театральні жести, наче грала в п’єсі.
Напевно, було б ввічливо відповісти, але як я не напружував слух — не міг зрозуміти, що саме вона сказала.
Вибач, але я не хочу марно витрачати час.
Подумавши так, ми з Сіль повернулися й пішли геть. Керідна Вайткларк почала шалено кричати з розгубленим виразом обличчя. Звісно, я насилу розбирав, про що вона.
І саме в цей момент…
「Вихор (Вітряний елемент, ★4)」
「……!!」
…Над головою загрозливо завихорився вихор.
Відчувши його, я швидко рвонув уперед і кинувся вбік, обіймаючи Сіль.
Шшшшшшш——!!
Вихор вдарив у землю, потужний вітер розлетівся в усі боки.
Я перекотився по землі, міцно обіймаючи маленьку Сіль.
«Ти в порядку?»
Сіль подивилася на мене напіврозплющеними очима, міцно стискаючи подушку.
«…Відійди».
Вона відповіла різко, наче роздратована, але вираз обличчя не змінився. Вона поводилася так, наче попередня атака її зовсім не зачепила.
Я допоміг Сіль підвестися, і ми разом встали. Тоді мій погляд упав на марнославного білявого аристократа. Він дивився на нас зверху з даху сусіднього сараю з самовдоволеною посмішкою.
[Трістан Гамфрі] Рівень: 77
Раса: Людина
Елементи: Вітер
Небезпека: Низька
Психологія: [Хоче принизити й вилучити тебе.]
«Ха! Отаке-то воно для плебея класу E! Ти благав студентку класу A? Не можеш жити, не присмоктавшись до когось! Яка смішна картина!»
Трістан Гамфрі голосно розреготався «Ха-ха-ха-ха!», потім відкашлявся.
Але в мене не було часу перейматися ним. Я швидко спробував рушити вперед разом із Сіль.
Раптом земля затряслася, і ще один заряд магії вдарив по нас із Сіль.
「Кам’яна стіна (Кам’яний елемент, ★4)」
Потужна кам’яна стіна вирвалася з землі, намагаючись нас замкнути. Стіни здіймалися високо в небо. Це була товста стіна, що випромінювала потужну ману.
«Сіль».
«Я знаю».
Я зімкнув пальці й почав конденсувати крижану ману крізь щілину між долонями, а водночас Сіль матеріалізувала три блакитних магічних кола в напрямку кам’яної стіни.
──「Вибух Морозу (Крижаний елемент, ★5)」 ──「Гідро-гармата (Водяний елемент, ★5)」
Квааааааааа───!
Бум, бум, бум, бум───!
Мій [Вибух Морозу] розколов кам’яну стіну, а водночас магічне коло Сіль вистрілило воду з силою гарматного ядра.
Квададададанг──!
[Кам’яна стіна] завалилася. Уламки каменю й льоду розлетілися в повітрі, одночасно здійнявся вітер із вологою пилюкою, і в цій пилюці ми з Сіль зайняли бойові пози.
Нарешті пил осів.
Краєвид, що відкрився моїм очам, був жахливим.
Не лише Трістан, а ціла група приблизно з дюжини студентів — мабуть, його підлеглих — оточили нас.
До того ж з’явилися близнючки-студентки, яких раніше не було, довговолосий хлопець, що зловісно хихотів, і навіть чарівний вундеркінд крихітної статури. Усі вони — топові студенти класу B.
Навіть Керідна Вайткларк, студентка класу A, яка щось бурмотіла на даху, дивилася на нас, наче хижак на здобич.
І тоді.
«Я люблю бій».
З пилу, що повільно осідав, попереду пролунав хрипкий жіночий голос.
Власниця голосу тримала на одному плечі дерев’яну біту, усіяну магічними каменями кольору топазу.
Сіль могла впоратися з Керідною Вайткларк. Але якщо до них додасться «та жінка», наші шанси на перемогу дійсно зникнуть.
Пил уже повністю осів.
Перед нами стояла «та жінка». Я чітко бачив її у полі зору.
«Тому я чекала, поки це поле бою дозріє, а потім планувала все розтрощити», — сказала рудоволоса красуня, що тримала дерев’яну біту.
Вона була в шкільній формі з обтислими штанами, які підкреслювали широкі стегна й ноги. Вільна рука в кишені, нахабна постава — чиста хуліганка.
Волосся зібране в хвіст. Біла сорочка розстебнута, відкриваючи гладкий прес і чорну майку на кшталт бра, що була під нею.
«Я хотів закінчити все до цього моменту».
Я прикусив губу. Ситуація склалася найгіршим чином.
У оригінальному сценарії ❰Магічного Лицаря Мерчен❱ без божевілля Люс, якби довелося обирати найнебезпечнішу людину на підсумковій оцінці семестру, це безперечно була б рудоволоса дівчина перед мною.
Вона спокійно відпочивала в першій половині іспиту, насолоджуючись м’ясом і напоями, які приготувала заздалегідь. Потім приєднувалася до бою в другій половині оцінки.
Складність, яка вже зросла через появу Сіль у середині-кінці, підскочила до божевільного рівня саме через те, що ця рудоволоса дівчина починала випадково вилучати студентів.
Причина була проста: «Битися весело».
«Що з вами? Хіба зараз не стало по-справжньому весело?! Гааа?!»
Рудоволоса дівчина вигукнула, хихикаючи. Це була Ліцетта Лайонхарт — хуліганка з класу A.
Вона встановила себе як останній бар’єр.
[Ліцетта Лайонхарт] Рівень: 94
Раса: Людина
Елементи: Камінь
Небезпека: Низька
Психологія: [Цікавиться, хто ти насправді.]
Як представниця знаменитої родини лицарів Лайонхарт, вона виховувалася з акцентом на етикет і гідність.
Однак після вступу до академії вона звільнилася від задушливих традицій родини й почала жити за власним характером — коротше кажучи, стала безрозсудною дівчиною.
Ліцетта Лайонхарт.
Холодний піт стікав по моїх щоках.
Керідна Вайткларк і Ліцетта Лайонхарт з класу A, а також топові студенти класу B на чолі з Трістаном Гамфрі та його дюжиною підлеглих — усі вони одночасно націлилися на нас.
Ці люди, напевно, навіть не думали, що їхні нинішні дії можуть призвести до кінця світу.
«Навіть якщо ви нас переможете, всі тут стануть вашими ворогами — яка тоді мета?»
«Моє бажання. Знищити всіх і все».
«…Ну, змилуйся. Це ж так несправедливо».
«Я не слухаю наказів від тих, хто слабший за мене. Хочеш, щоб я підкорилася — доведи, що ти сильніший за мене, дурню».
Я спробував перевірити Ліцетту Лайонхарт, не сподіваючись нічого, і реакція була саме такою, як я передбачав. Вона що, навмисне так робить?
«Якщо ти мене підкориш — я зроблю все, що скажеш. Чи то роздягнутися й танцювати на тобі, чи стати твоєю коханкою, чи виконувати твої розпусні фантазії вночі. Будь-яке».
Навколишні хлопці почали червоніти. Її провокаційні слова й дії, здавалося, запалювали їхні серця й збуджували чоловічу гордість.
Ідеальний тип Ліцетти був чітким. Одноліток-чоловік, сильніший за неї. Якби вона зустріла такого — була готова віддати серце й тіло. Насправді вона говорила про своє справжнє бажання.
«Насправді, Сіль Карнедас, я не думаю, що ти з тих, хто об’єднується з кимось?» — Ліцетта вп’ялася золотими очима в Сіль.
«Що, до біса, цей хлопець робить, щоб тобі допомогти?»
Сіль ступила крок уперед, міцно обіймаючи подушку, яку я їй дав. Вона простягнула праву руку до Ліцетти — перед її правою долонею матеріалізувалося помаранчеве магічне коло.
«Ти надто гучна. Або бийся, або замовкни».
Намір Сіль битися змусив повітря застигнути.
Ліцетта посміхнулася й опустила дерев’яну біту з плеча. Вона міцно стиснула руків’я обома руками.
Це була не звичайна бита, а магічний інструмент, модифікований для посилення сили кам’яної магії. Як і жезл Каї — зброя, створена виключно для Ліцетти.
«Так, саме така реакція! Мені подобається, Сіль Карнедас!»
Ліцетта закричала з жагою бою, очі розширилися так, що видно було всю білківку. Вона була наче гладіатор, що виливає жагу бою, наче вулканічне виверження.
Трістан Гамфрі, його підлеглі й топові студенти класу B також розгорнули магічні кола й підготувалися до бою. Те саме стосувалося Керідни Вайткларк, яка раніше цілилася в нас із даху.
Усі вони були сильнішими за мене, але я не міг просто стояти. Я рушив, щоб стати поруч із Сіль, сподіваючись хоч трохи допомогти.
Але вона простягнула руку, зупиняючи мене.
«Не заважай. Я не думаю, що ти взагалі зможеш допомогти, судячи з того, якою примітивною магією ти розбив [Кам’яну стіну] раніше».
Примітивна магія…?
Якби ти відчула на собі мій [Вибух Морозу], не сказала б такого.
«…Чесно кажучи, я все ще не переконана. Ти прикидаєшся слабким, щоб вийти з цієї ситуації? Чи ти якийсь виродок із неймовірною чутливістю до мани?»
На диво, жодна відповідь не була правильною.
Так, я слабкий, і моя чутливість до мани жахлива — навіть гірша за твою. Тіло Ісаака просто від природи таке.
«…Що б я не робив — це моє рішення».
У будь-якому разі ти не намагаєшся втекти, а намагаєшся захистити мене відповідно до нашої угоди.
Який з мене помічник, якщо я не можу допомогти?
«Ти ідіот».
«Ідіот… що…?»
«Давай спробуємо написати трирядковий вірш-акровірш із…»
Я випадково сказав це вголос і швидко спробував виправитися.
Сіль глянула на мене. Усе ж добре, що через відчайдушну ситуацію не було часу мене атакувати. Хоча трохи дратувало, що не вдалося скласти вірш із «Ба».¹
…У будь-якому разі мені нічого не залишається, крім як битися. Щоб захистити себе від тих, хто націлився на мене, і щоб вижити — я мушу пробиватися крізь них.
Чесно кажучи, я жахливо боюся провалу. Навіть для Сіль перемогти їх усіх — занадто, а я все ще слабкий.
Але глибоко вдихнувши, я зібрав емоції й струсив страх. Немає сенсу боятися. Я налаштувався й згадав усі битви, які пройшов до цього.
Я дістав зі шкільної форми старий кинджал і витягнув його з піхов. У правій руці — Похов Погибелі, у лівій — звичайне лезо.
Це було як завжди.
Я перестрибував перешкоди й убивав демонів.
«……?»
…Що за чортівня? Я налаштувався бути хоробрим, але атмосфера чомусь стала дивною.
Обличчя Ліцетти, яке щойно палало вогнем, тепер було сповнене настороженості.
Керідна, яка спостерігала з даху, виглядала збентеженою.
Навіть Трістан, його люди й відмінники класу B напружилися.
Жоден погляд не затримався на мені чи Сіль.
«Ісаак…?»
Ззаду пролунав голос м’який, як місячне світло, і щойно я його почув — одразу зрозумів усю ситуацію.
Ми з Сіль повернулися, і наші погляди прикувалися до витонченої студентки, що стояла на пристойній відстані. Її трояндово-золоте волосся, а також коси кольору метелика морфо, що звисали з боків голови, відбивали світло заходу.
Її обличчя, яке зазвичай дарувало мені ніжну посмішку, тепер було в глибокій тіні через контрове світло.
«……!»
Дівчина з трояндово-золотим волоссям ковтнула подих. Її очі розширилися від шоку.
Я відчув, як її блакитні океанічні очі детально сканують мене.
Лише тоді я зрозумів, наскільки розхристаний мій зовнішній вигляд. Мабуть, я виглядав так, ніби щойно сильно покотився десь. І все це через Сіль.
Потужна мана, що лилася від Люс, здавалася, важко тиснула на повітря. Інтенсивна, убивча аура, що випромінювалася від неї, була достатньою, щоб по спині пробігли мурашки.
«Хто тебе так…?»
Льодовий холодний голос розрізав повітря.
Тоді Сіль, що стояла поруч, безсоромно вказала пальцем у напрямку Ліцетти. Це було неймовірно нахабно.
Незабаром холодний і цинічний погляд Люс пронизав Сіль і вдарив клином у ворогів позаду неї. Це був несподіваний поворот навіть для мене.
Примітка:
¹ 바보야 — «Ідіот», так вона спочатку його назвала. Тож вони б використовували кожен символ цього слова 바 보 야 для вірша, де 바 — це «Ба» тут.