༺ Дороті (2) ༻
Магічний талант, ніби благословлений самими небесами. Глибина її сили вважалася бездонною.
З рівнем 180 вона була просто приголомшливою.
«Ох...»
Я й подумати не міг, що побачу Дороті Хартнову на власні очі. Не міг відірвати погляду від її краси.
Можливо, тому що вона була моїм улюбленим персонажем, я так чекав цієї зустрічі.
На стрічці її шкільної форми висіла маленька брошка у вигляді синього коштовного каменя. Синій колір позначав другий курс.
«Я тренувалася... а що робить староста?»
Я насилу зберігав спокій і, коли вона запитала, що я тут роблю, відповів питанням на питання.
Хоча запитала вона щойно, я вже здогадувався, чому Дороті впала з неба.
Напевно, вона спускалася з висоти, милуючись красою природи.
Вона робила це то тут, то там, а сьогодні просто обрала куточок саду як точку приземлення.
«Я? Ти ж бачив, правда? Я падала з неба!»
«То чому ти падала з неба?»
«Я спостерігала, як збираються дощові хмари. Коли вже нічого цікавого не було видно, я спустилася.»
Дороті відповіла з посмішкою.
«Коли я вгорі, то бачу горизонт. Мені дуже подобається та лінія між вечірнім небом і морем. Так романтично дивитися, як сонце зникає за горизонтом.»
Вона захоплено почала розповідати про речі, які мене зовсім не цікавили.
«Особливо люблю момент, коли формуються дощові хмари. Як це назвати... естетично приємно? Отож! Я літала й спостерігала за цим, а потім подумала: „Все, досить“, — і спустилася.»
«…….»
«Ніхіхі.»
Дороті сказала це невинно.
Її зоряна магія дозволяла маніпулювати силами природи — гравітацією, електромагнетизмом, сильною та слабкою взаємодіями, — завдяки чому вона могла ширяти й бачити горизонт.
Це було зовсім іншим рівнем, ніж просто левітація за допомогою магії вітру.
«То яке у тебе тренування? Крижаний елемент? Чому саме тут? Ти завжди сам? Яку саме магію використовуєш? До скількох зірок можеш дійти?»
Вона швидко підійшла до мене й засипала питаннями.
Оскільки вона лише «вдавала» цікавість, я підіграв. Насправді в її питаннях не було ані краплі справжньої цікавості чи зацікавленості — це була лише гра, щоб заспокоїти співрозмовника.
Дороті ставилася до всіх дружелюбно, але попри всю свою показну привітність ніколи не відкривала серця нікому. Вона носила маску усміхненого обличчя й завжди проводила між собою та іншими невидиму межу.
Вона була повною протилежністю Люс Елтанії. Люс була байдужою до інших, але якщо вже відкривала серце — то повністю, без півміри. Вона просто не вміла тримати належну дистанцію.
«Ух.»
Хап.
Дороті наблизила своє обличчя до мого.
Злякавшись, я інстинктивно відсмикнув голову назад.
Вона завжди посміхалася, завжди намагалася подобатися всім. Але в тій посмішці було дуже багато награності.
Під капелюхом відьми її очі, в яких, здавалося, вміщався цілий Всесвіт, пильно вдивлялися в мої. Наче намагалися проникнути прямо в душу.
І це не було метафорою. Вона дійсно могла бачити крізь душу.
Мій пасивний навик, доступний завдяки Персні Безодні — [Психологічне проникнення]. Дороті володіла схожим умінням під назвою [Емоційне проникнення].
Страх, симпатія, туга, кохання, дружба тощо — вона могла визначити, які саме почуття людина відчуває до неї.
Окрім того, у неї була унікальна риса [Все у світі], яка дозволяла бачити суть живих істот, хоча точні межі цієї здатності в грі так і не розкрили. Ймовірно, щоб додати Дороті більше таємничості.
Втім, здатність бачити суть речей з’являлася значно пізніше в грі й вважалася базовою навичкою для персонажів високого рівня.
«Ти мене знаєш?»
Як і очікувалося — вона бачила мене наскрізь.
Я не знав, як саме мій душевний стан відображався для неї, але, судячи з усього, нічого доброго.
Я не міг просто відповісти «бо я проходив ❰Магічного Лицаря Мархен❱», тому вирішив трохи прикинутися.
«Так, бо ви — староста Дороті.»
«Хммм.»
Дороті схилила голову набік, наче відповідь її не зовсім задовольнила.
Якщо подумати — це логічно. Було б дивно, якби я не знав Дороті Хартнову з Академії Мархен. У її питанні, напевно, був глибший сенс.
Вона була моїм улюбленим персонажем. Іншими словами — дуже висока ймовірність, що вона побачила в моїх почуттях щось на кшталт «симпатії», а це вже серйозно.
Для Дороті було б дивно бачити такі емоції в людини, з якою вона щойно зустрілася вперше.
Тоді що буде правильною відповіддю?
«Мабуть, варто сказати щось таке.»
Я швидко придумав фразу, яка, я знав, Дороті точно сподобається.
«Я ваш фанат, старосто Дороті.»
Сказав я впевнено, злегка фиркнувши.
«О, справді?»
Дороті виглядала здивованою.
Вона була людиною, яка обожнювала увагу й виділятися з натовпу. Так зване «синдром знаменитості».
Вона любила бути в центрі уваги, тому завжди без винятку використовувала магію «Зоряного світла», коли стояла перед людьми.
«Саме тому вона мені й подобається.»
Дороті була іменним персонажем, але не офіційною героїнею. І все ж у ❰Магічному Лицарі Мархен❱ моїм абсолютним фаворитом була саме вона.
Коли я жив виснаженим від підготовки до іспитів, відчуваючи себе ніким, нічим не особливим у цьому світі...
Це було порожнє, одноманітне життя.
Я йшов у читальний зал, коли небо ще було темним, а коли виходив — мене зустрічали зірки на нічному небі.
Саме через таке незначне, рутинне життя людина на кшталт Дороті — яка прагнула сяяти й показувати себе всюди — так сильно зі мною резонувала.
Ти навіть не уявляєш, скільки сил я черпав, просто думаючи про тебе.
«Хм, зрозуміло. Мій фанат~»
Дороті відступила назад, заплющила очі, кивнула й відкашлялася. Виглядала збентеженою. Це була щира реакція — я знав, бо бачив її в грі.
Тому фанати були найкращим способом роззброїти Дороті.
Особливо коли людина вміє читати твої почуття. У відповіді «я твій фанат» не могло бути сумнівів.
«Якщо в мене вже є фанат на першому курсі — це ж означає, що в мене вже є фан-клуб?!»
«…Так?»
Він взагалі існує…?
…Ні, стривай, а раптом реально?
«Аааах, що це я таке! Чи можу я влаштувати фан-зустріч? Нарешті мій автограф засяє!»
Думки Дороті дуже швидко розкрутилися, і вона вже в захваті уявляла фан-зустріч, хоча нічого ще не було вирішено.
Але вона була такою милою, що я просто мовчки спостерігав.
Наче моя донька, яка ще навіть не закінчила дитсадок, заявила: «Коли виросту — буду знаменитістю», і вже хвилюється про фан-зустріч. Як же це може не бути милим?
Звісно, я ніколи не був одруженим і не знав справжніх батьківських почуттів, але все одно відчував щось подібне.
«Хто президент?»
«На першому курсі — я.»
«Е? Вже розділили по курсах…?»
Я не знав. Загалом, навіть якби фан-клуб існував, я просто намагався бути милосердним.
Про інші курси я нічого не знав, але був майже впевнений, що на першому курсі я — номер один серед фанатів Дороті.
❰Магічний Лицар Мархен❱, так, я мав великий досвід.
«До речі, той автограф…»
Я вирішив взяти автограф, щоб підтримати ритм Дороті.
Дістав шматок пергаменту з навчальних матеріалів, які приніс для повторення, і простягнув їй.
Вона засміялася, дістала перо й нашкрябала свій автограф.
Я забрав назад.
Це були просто каракулі.
«Ніхіхі, приємно познайомитись!»
«Я радий, що ти рада. І мені дуже приємно.»
«Послухай, як ти говориш~ Так мило! Нягага!»
Дороті широко посміхалася. Від самої її посмішки ставало добре на душі.
«Ой, правда ж. Я ж відволікаю тебе від тренування, пане президент.»
«Та нічого страшного.»
«М-м! Точно. Оскільки ти мій фанат, то одного лише погляду на моє обличчя достатньо, щоб зарядитися енергією, так?»
Хотілося б, щоб це справді давало сили.
Бо інакше я, здається, відставатиму в тренуваннях.
«Жартую~ Мені пора йти. Тренуйся старанно!»
«А, так!»
Дороті повернулася боком і почала йти, махаючи мені рукою на прощання.
А коли її силует зник за деревами, моє обличчя розслабилося.
«Це було приємне видовище.»
Вона дійсно була гарною і милою. Чому Дороті не офіційна героїня?
Це була моя найбільша претензія до ❰Магічного Лицаря Мархен❱. Якби в Дороті була романтична кінцівка — я б витратив дві третини всього часу гри саме на її маршрут.
«Гаразд…»
Час знову зосередитися. Незалежно від приємного досвіду, потрібно повертатися до тренувань.
Тепер, коли я трохи посилився, краще на деякий час піти на тренувальний майданчик і попрацювати над підвищенням [Синергії стихій]…
«Пане президент!»
«……!»
Веселий голос Дороті вдарив по вухах.
Повернувши голову в бік голосу, я побачив, як Дороті визирає з-за дерева, все ще з широкою посмішкою.
«Як тебе звати?»
Ах, ім’я.
«Ісаак.»
«Так, Ісаак! Побачимось завтра!»
«Так… га?»
Побачимось «завтра»?
Тільки-но я збирався запитати, чому саме завтра, Дороті помахала рукою й пішла геть, її ноги огорнуло зоряне сяйво мани.
На мить за нею залишилося різнокольорове світіння, яке потім розтануло.
«Завтра?»
Що, раптом?
Звучить так, ніби «ти обов’язково маєш побачити мене завтра».
Тому що я фанат? Ні, стривай, я ж фанат, але…
«…»
Я задумався, намагаючись зрозуміти, що мала на увазі Дороті. Але вирішивши, що це марна трата часу, повернувся до тренувань.
Якщо вона справді прийде завтра — спитаю завтра.
«Цікаво… Ніколи раніше такого не бачила…»
Чоловік зі сріблясто-синім волоссям, який тренувався трохи раніше.
Він приховував щось настільки зловісне, що навіть Дороті Хартнова ніколи не бачила подібного.
Її унікальна риса [Все у світі] дозволяла бачити суть усього сущого під небесами. Використавши цю силу, Дороті одразу побачила суть чоловіка на ім’я Ісаак.
Усередині його суті перебувала величезна істота, здатна поглинути все у світі.
Невідоме.
Існування, яке можна описати лише цим словом, і його природа була повністю невідомою.
Воно мало колосальні розміри й виглядало моторошно лютим — маса майже нескінченної мани, що йде проти самого провидіння.
Його незліченні очі одночасно втупилися в Дороті, кожне з яких тиснуло на неї неймовірним гнітом.
Вона відчула себе нікчемною істотою.
А потім воно заговорило.
──── [ ■ ■■■ ■■■■■, ■■ ■■ ■■■? ]
Це звучало як високочастотний шум, але Дороті інстинктивно зрозуміла сенс.
Щось на кшталт: «Ти дивишся на мене голими очима — хочеш померти?»
На мить їй стало страшно.
Дивно відчувати страх лише через те, що приховано в суті людської природи.
До того ж ця величезна істота була повністю асимільована Ісааком. Вона повністю йому належала.
Коли вона почне лютувати — Ісаак зможе використовувати неймовірну силу.
Вона не знала, наскільки сильним він стане, але, ймовірно, це перевищувало її уяву.
Коротко кажучи, зовні Ісаак здавався спокійним, щирим студентом.
Але насправді.
«Монстр.»
Губи Дороті скривилися в гіркій посмішці.
Вона чула чутки про так званих геніїв першого курсу — Люс Елтанію, Каю Астреан. І справді — вони були талановиті. Особливо Люс, яка, здавалося, могла досягти вершин у найкоротші терміни.
І все ж, якщо Ісаак використає свою справжню силу — навіть усі першокурсники разом, включно з дівчатами, не зможуть йому протистояти.
Більше того, якщо він зможе вільно користуватися цією силою — то легко перевершить навіть Дороті, яку називали генієм серед геніїв.
Підсумок: Ісаак не був легким суперником навіть для неї.
Він міг стати найсильнішим в усій академії.
«Як і слід було очікувати від Академії Мархен. Ось чому мені тут подобається~»
Недаремно її вважали найпрестижнішою академією на континенті.
Завдяки силі [Все у світі] Дороті думала, що вже досягла межі пізнання. Нічого більше не могло її зацікавити.
Але тепер з’явилося щось нове й таємниче…
Це було цікаво.
Дороті яскраво посміхнулася й легкою ходою, майже підстрибуючи, як кролик, пішла через територію академії.
Вона вирішила поки що просто спостерігати за Ісааком.
·····
Глибока ніч.
Небо затягнули дощові хмари, навіть місячне світло не пробивалося.
Високо над дахом високого залу Каліса, на перилах сидів демон у чорному одязі й спостерігав за околицями.
Його сіро-коричневе волосся акуратно спадало на спину. На обличчі грала лукава посмішка, статура була дрібною. Строго кажучи — це був чоловік-людина, але шкіра мала тьмяний сірий відтінок.
Його оточував [Чорний Вогняний Завіс] з чорного полум’я. Як тільки краплі дощу торкалися завіси — вони миттєво випаровувалися.
Демон наспівував пісеньку, гойдаючи витягнутими ногами туди-сюди над перилами.
Він сканував околиці своїми чотирма очима — по два з кожного боку, вгору й вниз.
Раніше він прийшов сюди подихати свіжим повітрям після розмови з Аліс Керрол, президенткою студентської ради Академії Мархен…
[Хм?]
…Коли його увагу привернуло дещо незвичайне.
Далеко внизу чоловік у темно-синьому спортивному костюмі біг через територію академії, оточений [Крижаною Завісою].
Ще можна було б зрозуміти, якби це був студент Лицарського факультету, що тренується в таку погоду. Але спортивний костюм однозначно належав Магічному факультету.
Демон придивився. Завдяки чудовому зору він легко розгледів риси обличчя, незалежно від відстані.
[А, це ж той Оцінка-E.]
Демон тихо промовив.
Сріблясте волосся з легким синюватим відтінком і криваво-червоні очі.
Завдяки президентці студентської ради демон запам’ятав усе, переглянувши студентські записи та результати оцінки мани (які були публічною інформацією).
Він одразу впізнав чоловіка зі сріблясто-синім волоссям.
Найнижчий ранг Оцінка-E за маной. Ісаак — простолюдин, якого вважали найслабшим в академії.
[Дурень ти, дурень. Не дарма ж ти на дні першого курсу. Бігай так сто днів, тисячу днів — подивимося, чи підніметься твоя мана.]
Демон хихикнув. Ісаак виглядав жалюгідно. Не дивно, що в нього таке нікчемне життя на дні.
Набагато краще було б тренуватися на майданчику, відточувати магію, а не бігати під дощем.
[Ох, як же хочеться з тобою погратися~ Бачу щось слабке — і одразу хочеться розчавити~]
Демон гойдався з боку в бік, вагаючись. Треба мучити цього бігуна чи ні?
…Він відмовився. Усе ж це першокурсник. До початку оцінки дуелей не варто привертати зайву увагу гучними діями.
У день оцінки PvP-перформансу першого курсу Магічного факультету демон планував убити всіх студентів. Спочатку ув’язнити всіх за допомогою 8-зіркової магії [Фіктивне Пекло] і влаштувати велику гру на виживання.
Треба потерпіти до того дня. Стримувати бажання мучити й убивати людей. Щоб коли нарешті настане призначений день — відчуття було ще сильнішим.
[Швидше б настав той день~]
Раптом він згадав місію, отриману від злого бога Нефід. Це було інстинктивне відчуття.
── «Убити Дитину Світла.»
«Дитина Світла» — це чоловік на ім’я «Іан Фейрітейл», що навчається саме тут, в Академії Мархен. Світловий елемент викликає у демонів страх, тому його легко впізнати.
По можливості — було б краще розправитися одразу з усіма демонами й цим порушником спокою.
Ах, як же він чекав. Думка про те, що зможе погратися з Дитиною Світла, з тим порушником і з багатьма студентами власними руками, а потім безжально їх усіх убити.
Демон «Ліафа Ілюзорний».
Та ніч поступово наближалася.
Примітка:
Наше Рішення щодо Додаткових Історій
Дякую всім за ваші відповіді та обговорення! Я прийняв рішення, як будемо працювати далі:
-
На цій сторінці (основна): Буду публікувати всі додаткові історії, окрім розділів 18+.
-
На окремій сторінці: Створю додаткову сторінку, де будуть опубліковані ці ж самі додаткові історії, плюс увесь 18+ контент.
Таким чином, усі охочі матимуть доступ до повного контенту, а ті, хто не хоче читати 18+, зможуть легко його оминути!