Розділ 437.
Небесний Диявол (Часть 1)
- Брате, - гукнув його трохи хрипкий девичий голос.
- Старший брат, - вторував йому чоловічий.
Окинувшись, Лу Шен побачив людей, що йшли до нього: підлітки років 15-16, з гарним обличчям і слідом бунтарства в очах, одягненого у чисту білу одежу та дівчинку лет чотирнадцяти. Дівчатка прикривала акуратну щелепу, довге волосся на спині доходили до талії. Її великі водяні очі створювали відчуття лагідності і невинності.
- Цюань'ер, Чжененьлін, - в пам'яті Лу Шена Лу Цеань і Лу Чжнайлін були однокровними братом та сестрою молодого лорда.
- Старший брат знову прийшов у храм предків, - зітхнувши, сказав Лу Цюань. - І що цікаво в цій святині? Коли предки були живі, вони любили тишу. Тож чому вони хотіли, щоб ми щодня після смерті відвідували їх? Пішли краще на тренування, брате!
- Про що ти думаєш? - Лу Чженлін підбадьорило Лю Цюаня по лобі. - Старший брат ще не повністю оправився. Які вправи, коли він тільки прокинувся? Тобі недостатньо втрат?
- Не будь такою грубою... - Хорошому посміхнувся Лу Шен, наслідуючи Лу Чуну.
Як уже згадувалося раніше, ці двоє були його рідним братом і сестрою, які народилися від тих самих батьків.
- Можливо, одного дня він зможе мене перемогти, Лу Шен погладив Лу Цюаня по голові.
Брат і сестра почали розпитувати його, як правильно культити сімейні бойові мистецтва.
Сім’я Лу, яка живе в селі Пурпурного Дима, передавала з покоління до роду грубу техніку бойових мистецтв, що називається Форми мечника Верхнього лісу. Лу Чун був надзвичайно вправним у цій техніці. На жаль, Форми мечника підходили виключно для церемонії, а не для справжньої битви.
Коли Лу Шен відповів на всі їхні запитання, щасливі підлітки пішли геть. У цей момент хтось підійшов до нього, і прошепотів:
Молодий пан, голова родини наказав вам з'явитися в зал Ляньйо.
- Зрозумів, - посміхнувся Лу Шен.
Він почекав, поки брат з сестрою відійдуть подалі і продовжив свою подорож. Прибувши до головного будинку, зупинився. Перед ним височіла темна, сира, і що вже тут душею кричати, дивна громада.
Двері до будинку були відчинені. У проемі стояв середніх років чоловік з серйозним обличчям і прямою поставою. Чоловік був досить красивим — він, мабуть, ще серцем у молодості. Він носив сірий одяг, хоча й був простий.
Побачивши Лу Шена, чоловік заговорив першим:
Чун'ер? Заходь.
- Лу Шен опустив голову, реагуючи так само, як Лу Чун.
Перед тим як зрозуміти, що відбувається довкола, він не повинен був розкривати свою особистість.
Чоловіка звали Лу Данфен, він був тепер владним володарем пометия Пурпурного Димового. Він дивився на свого старшого сина зі складними емоціями на обличчі.
Деякий час тому, під час церемонії, його син не був прихильником. Він був не тільки вигнаний, але ще й важко поранений. Вино було його бунтівні думки і зухвалість до вищезгаданих істот.
Здавалося, він видужав від більшості своїх ран, але ніхто не сумнівався, якщо він спробує знову пройти церемонію і успадкувати положення володаря помеття, Він зіткнеться з дуже великими труднощами.
- Все ще болить? - м'яко запитав Лу Данфен. Його серце стало м’якшим, коли він побачив шанобливого сина.
- Вже ні, Отче, - тихо відповів Лу Шен.
- Не вини меня. Колись ти зрозумієш. Пурпурного Дима довгий час дотримується цієї традиції — спілкування з захисниками, проведення церемонії та охороняння потужної печатки під землею. Це наші обов'язки, - губи Лу Данфена злегка здригнулися. - Навіть у твоїх молодших тепер є захисники. Не маючи визнання свого захисника, ти не зможеш успадкувати маєток і тисячі років традиції.
- Я розумію, Лу Шен дізнався про цих захисників з спогадів Лу Чуна.
Батько Лу Чуна завжди шепотів собі під ніс речі, які останній не розумів. Щось про захисників, Духу-Хранителі, Печатки Зла, захищеної сім'єю Лу тисячоліттями.
З самого дитинства Лу Чун чув про це так часто, що його вухо могло б покритися мозолями, але сам він ніколи не бачив нічого особливого або незвичайного.
Тому з часом він перестав звертати увагу на слова батька.
- Повторна церемонія відбудеться сьогодні вдень. Ходімо зі мною, - продовжив Лу Данфен.
- Зрозумів, - посміхнувся Лу Шен. Йому також було цікаво, що означає ця дивна церемонія.
- Добре, йди приготуйся, Лу Данфен махнув рукою.
Отримавши дозвіл на звільнення, Лу Шен повільно рушив до виходу. Повертався тим же шляхом, що і прийшов.
Коли він прямував до свого дому, то натрапив на охоронця. Навколо галереї тренірового майданчика, що добре видно, бігав загін із близько двадцяти чоловік.
- Меч! - Раптом крикнув солдат, що біг попереду.
- Щелк! - всі двадцять воїнів в одному пориві зробили випад клинками вперед, не роблячи при цьому ніяких зайвих рухів.
Срібна бритва відбивала смуги яскравого сонячного світла.
- Щит! - Знову крикнув командир.
Солдати, миттєво розгорнувшись і вклавши клини у ножиці прикрилися щитами, що закривали більшість їхніх тіл.
"Вражаюче дисциплінування", - Лу Шен охвалив. Навіть за стандартами елітних сил Великої Інь, навіть вражали швидкість і точність виконання наказів.
Відкинувшись, Лу Шен повернувся до своєї кімнати.
Випив трохи трав’яного відвару, який живив Ци та кров. Після цього слуги запалили пахощі, щоб заспокоїти його розум. Потім дві служниці в червоних сукнях, з холодними особами, знову повели його до залу Левьцяо, де його чекав батько.
Цього разу Лу Данфен був не один. Крім нього тут були присутні п’ять старожитніх старійшин сім’ї.
Старійшини сиділи в позах, щоб їм було дозволено створювати геометричний візерунок. Лу Данфен сидів посередині. Поверхня підлоги була покрита навколо безладних символів і візерунків, подібних на ті, що малюють діти. Всередині ховаюся якийсь звивистий візерунок.
Лінії візерунки були темно-червоними, глибоко врізалися у половиці. Вони випускали таємничий, терпкий запах.
Лу Шена підвели до чорного каменю. Як і всі інші він оселився на кордоні формування.
Його дівчата, що брали участь у процесі формування, повільно пройшли в центр.
- Чорт! - Обличчя однієї з дівчат наповнилося фанатизмом. Друга почала розмахувати руками, наче танцювала якийсь таємничий танець.
Вона танцювала жорстко, наче лялька. Очі були повні божевілля. З її уст постійно виходили дивні звуки, подібні до стеткоту жуків або шипіння змій.
Крик то злетів, то ставав тихіше, наче дотримуючись якийсь дивний ритм.
Двері до залу повільно зачинилися.
Лу Данфэн, вставши, поставив на майданчик перед формуванням білу свічку завтовшки в кулак. Ця свічка була єдиним джерелом світла в залі.
Ставши біля свічки, він почав шепотом щось наспівувати.
П’ятеро старійшин почали хапати підгоршками фальшиві паперові гроші і ганяти їх у двох дівчат.
Лу Шену було наказано нічого робити, тому він просто тихо сидів.
Дивний крик, дивний танець, дивне співання, тьмяний світло і п’ять дивних старійшин, кожен з яких стояв однією ногою в могилі... Ця сцена виглядала до відрази абсурдною.
Через деякий час Лу Шен відчув, як щось у навколишньому просторі змінилося.
В якийсь момент у залі з'явилася невідома аура. Це була дуже холодна, але звичайна аура.
Він спокійно оглянувся і з подивом побачив дві непарні чорні тіні, що виринали на краю візерунки.
Тіні мовчазно спостерігали за криками і танцями дівчат.
Час минув. Кількість тіней збільшувалася.
Тіні стояли в темряві, за межами відкинутого свічкою кола. Звичайні люди не могли їх бачити, але Лу Шен був звичайним.
Він не використав тіло Лу Чуна, щоб відчути їх, а покладався на почуття свого власного тіла. Завдяки цьому тінь була чіткою і зрозумілою.
Лу Шен глибоко зітхнув, відчуваючи деяке занепокоєння.
Подивився на що-небудь, хто продовжує шепотіти Лу Данфена. Він нарешті зрозумів, про кого тривожило його серце.
"Всі голови помішання зникли з життя в розквіті сил. Батько, здається, за останні дні дуже сильно постарів... Будь ласка, нехай з ним все буде в порядку... " - мигнула в голові явно не його думка.
- Э? - Лу Шен був шокований. Але він швидко зрозумів, що це, мабуть, була думка Лу Чуна, з якою він був тісно пов’язаний.
Закриваючи очі, він поринув у медитацію і перевірив свій стан. Це була біла лінія на дошці, чітко виділеній і надзвичайно міцній.
Він спробував викинути з голови цю пришестя, наче з нізвідки нав'язливу думку, але у нього нічого не вийшло.
Раптом у нього з'явилося відчуття, що він отримає ключ для повернення до Великої Інь тільки після того, як розбереться з цим інцидентом.
Це було відчуття, яке прийшло з глибини його душі. Структура людського духу була надзвичайно таємничою. Навіть у Великій Інь не було нікого, хто б повністю її розумів. Звичайно, він не був повністю впевнений, чи варто довіряти своїй дитині.
"Якщо моя теорія правильна, мене привели сюди темні думки Лу Чуна про Небесних Диявола. Небесний Диявол... диявол... Може, я прийшов саме через це зміни в свідомості Лу Чуна. Згідно з звичайними правилами, мені потрібно виконати бажання Лу Чуна, після чого я зможу завершити інтеграцію і контролювати цю частину духу".
Обдумавши це, він вирішив піти за своїм нюхом. У всякому разі, він не мав іншого вибору.
Після того як він виплив з мотузки, церемонія вже перейшла на наступний етап.
Лу Данфен взяв невелику чашу, наповнену огидною чорною рідиною, яка пахнула кров’ю.
Між ним і свічкою з'явилася велика чорна жаба із зеленими очима.
Лу Данфэн, продовжуючи співати, почав бризкувати чорною рідиною на голову ропухи.