Розділ 337.
Забутий (Часть третя)
Наступного ранку Лу Шен прокинувся досить рано. Взявши вибраний меч сектою, вийшов з дому.
По дорозі він купив тістечка з солене м’ясом і повільно рушив вздовж перевулку. Так, прогулюючись, дійшов до потрібного місця.
Коли Лу Шен стояв перед помішанням, він дивився на щільно замкнені ворота і над ними висіла табличка.
- Помести Фэй? - вголос прочитав він.
На сірих дерев’яних воротах були намальовані дві люті вовчі голови. Від звичайних вовчих голів їх вирізняло 3 очі, царським поглядом непроханих гостей.
Приблизившись, Лу Шен постукав:
- Тук, тук.
Його стук відлупцем рознісся по мішенях.
- Тук, тук.
- Хто там? - Донісся десь з боків тихий старий голос.
Лу Шен здивовано подивився в напрямку голосу. З перевулка справа вийшов одягнений в біле зморшкуватий старий.
- Старший, ви працюєте в маєтку Фей? - запитав хлопець.
- Ха. Молодший брат жартує? Сім’я Фей велика і багата, а цей старий лише час від часу доглядає за їхніми брамами - старенький посміхнувся. Подивившись на Лу Шена, поправив одяг. Він зрозумів, що гість ставиться до людей не вбогих, тому слід говорити з ними ввічливо. - І я б порадив вам не витрачати тут час. Протягом кількох днів ніхто не виходив з особняка, і ніхто в ньому не входить. Всередині явно щось сталося. Багато людей вже не повернулись, так що тепер там немає ні покоївок, ані охоронців і слуг.
- Тобто як? - Нахмурившись, Лу Шен уважно оглянувся. Особливо уважно вивчив землю біля воріт. Побачивши його, на землі ще одна людина бачила, як він поводився. Все інше було вкрите товстим шаром пилу.
- За такий короткий час не повинно було зібратися стільки пилу, - засміявся Лу Шен. Потім подивився на старого чоловіка, який обмахується великим віялом.
- Не дивися на мене так, я нічого не знаю. Після того як всі пішли, не залишилося навіть слуг, які забирають гній. Я також був здивований, що Фен велика. Як таке велике коло людей могло так швидко переїхати?
- Добре. Дякую старшим за підказку, - Лу Шен кивнув, спостерігаючи, як старий, продовжуючи розмахувати віялом, повільно рушив до продавця на узбіччі баоцзи (китайські пиріжки, приготовані на пару) вуличному торговцю.
Лу Шен знову подивився на ворота.
Здавалося, всередині дійсно нікого не було, тому що зі подвір'я не доносилося ні звуку. Протягнувши руку і доторкнувшись замку, Лу Шена влив у нього нитку своєї справжньої Ції.
Замок негайно зламався.
Двері повільно відчинилися, і на Лу Шена сплив холодного вологого повітря.
Він ступив всередину і побачив невеликий ставок, по обидва боки від якого підносилися два будівлі. У ранкові години тіні викидали басейн, залишаючи освітленою лише невеликій полощина водяної глади.
Двор був похмурим і темним.
- Це місце... - Лу Шен зацікавився. Зайшовши в ворота, замкнув на засув.
Весь двір був вкритий товстим шаром пилу.
Земля, стіни, вікна, коридори - все виглядало так, ніби тут ніхто не жив протягом багатьох років. Деякі кімнати розбухнули, і деякі з них гойдалися на вітру.
Лу Шен повільно обійшов подвір’я. Проходячи повз ставок, звернув увагу на мертву рибу, яка плавала в ньому. Відвівши свій погляд, він уважно слухав.
- Топ, - раптово в глибині коридору проминув темний силует. Почувся слабкий шелест кроків, які швидко стихали далеко від нас.
Лу Шен оглянувся в коридорі, коли почав мітитися. Все, що він встиг помітити - шматок білої тканини, в наступну мить зникла за рогом.
Він хотів слідувати за тінню, але раптово зупинився і втупився у землю.
Пол коридору вкритий пилом, без жодного сліду.
"Успадковування немає... Навіть якщо це був якийсь сильний експерт з сім'ї Фей, він не став би вдома використовувати спеціальну техніку пересування, вірно? Цікаво ..." - Лу Шен посміхнувся. Він чітко чув кроки і бачив край чиєїсь одягу, але як і раніше нічого не відчував. Дивно, але він не відчував за тим поворотом чийогось присутності.
Ні людей, ні навіть тварин. Нічого.
Не було ні Інь Ці, ані диявольської Ци, але одне він знав напевно - з сім'єю Фей щось сталося. Чому ніхто не помітив цього у величезній столиці? Цікаво.
Після кількох роздумів, ще трохи в коридорі, він вирішив пройти далі.
***
Фей Байлін відкрила очі. На мить її засліпив промінь світла, що прослизнув через вікно.
Вона повільно піднялася і раптом помітила, що її рука торкається холодної землі.
- Я... Я...? - Тільки зараз вона зрозуміла, що спала на підлозі.
Дівчина намагалася сісти, але після холодної ночі її тіло дуже боліло. Особливий біль був у районі пояса.
"Здається, хтось стукав у двері. Потім... потім... - Фэй Байлинь схопилася за голову, не в силах хоч що-небудь згадати. Потерла очі. Раптом дівчина помітила, що довкола неї вкрита товстим шаром пилу.
Пол виглядав так, ніби тут давно залягало спустошення.
- Що... Що трапилося? - Розтягнувши руку, вона легонька доторкнулася пальцями підлоги. На землі залишився чіткий відбиток її руки.
Несподівано, недалеко від місця, де лежала дівчина, вона помітила кілька слідів.
Сліди, спрямовані в її сторону, були не занадто великими. Наче з того місця за нею спостерігав хтось мініатюрний.
- Що...? - рука Фей Байлін задрижала, пальці несвідомо торкалися слідів.
Дівчата знову охопила паніка.
Коли її сестра повернулася додому, вона почала поводитись дуже дивно. Як і її батько. Незабаром ціла родина Фей змінила своє життя.
Навіть вона сама іноді потрапляла в якесь дивне, опосередкований стан.
Вона представила, як хтось невисокий стоїть поруч з нею і, опустивши голову, спостерігає за її сном. І судячи з товщини пилу навколо слідку, цей чоловік спостерігав за нею всю ніч!
Волосся на тілі Фей Байлінь встали дибом. Вона сковтнула. По спині пробіг холодок.
Повільно піднявшись, вона притулилася спиною до стіни.
Потім, різко кинувшись до виходу, дівчина, відчинивши двері, вибігла в коридор.
- Бам, - вона рухалася занадто швидко, через що впала, спіткнувшись об лежить біля дверей бамбук. Кров капала з її коліна, але це не зупинило Фей Байлін, яка підскочила на ноги і кинулася в напрямку виходу.
Порожні, мертво тихі двори теж були вкриті пилюкою. Фай Байлінь, мигнувши арку одного подвір’я, вибігла в наступний.
Для родини Фей було великою справою: маленькі дворики об’єднувалися у великі подвір’я. Їх з’єднували коридори, утворені стінами.
Проходи були дуже широкими, настільки, що в них у ряд могли пройти три коні вільно.
Вискочивши з арки, дівчина подивилася по сторонах. Під кінець проходу виднілися дві темні двері, які ведуть в протилежні сторони. Раптом холодний вітер підбурив її обхопитися руками.
- Вихід... Вихід... - Вона з усіх сил намагалася згадати, які двері ведуть назовні. Щось прошивши собі під ніс, кинулася вправо.
Вона все ж зможе втекти, залишивши це жахливе і небезпечне місце!
- Бам! - Вона необережно врізалась у чиєсь високе, міцне тіло.
- Э? Тут ще є люди? - інспектор Сима Су полегшено зітхнув. Він дивився на бліду, наче смерть Фей Байлінь.
***
- Бам! - одним коротким ударом розбив двері, Лу Шен крокнув всередину.
Спальня була наповнена пилюкою, що літала по повітрі, роблячи приміщення сірим і непідхідним для дихання.
Лу Шен випустив прядь правдивої Ці, ізолюючи своє тіло і уважно оглянувся.
Дерев'яний ліжко, шафа, туалетний столик і вікно - все було пофарбовано в блідо-жовкий колір. На столі лежав аркуш паперу з незакінченим каліграфічний текст. Розведені чорнила вже давно висохли.
Приблизившись до столу, Лу Шен подивився на символи.
"Океан, небо, широкий, сенс", - на білому папері було написано чотири символи. Останній символ було завершено лише наполовину.
У нього була маленька біла тетрадь, розміром з долоню. Вона розшивала ніжні колоски пшениці та маленькі білі квіточки обкладинками.
Лу Шен пролистав кілька сторінок. Більшість тексту - опис повсякденного життя. Судячи з дрібного, витонченому почерку, написала жінка.
Перегорнувши кілька сторінок Лу Шен втратив терпіння і перейшов до останньої.
« Я не хочу продовжувати в тому ж дусі. Недавно голова сім’ї дедалі більше спілкується зі збором. Всі у паніці. Сподіваються знайти ліксто від цієї дивної хвороби. Але лікарі приходять і йдуть, а надії все ще немає. Ми дійсно повинні зробити останній крок? "
Судячи з безладного почерку, жінка була дуже збуджена.
- Хвороба? - Лу Шен прищурився. - У всіх головних сектах є відомі лікарі і знахарі. Лікарі, які заходять з вулиці, зазвичай не придатні для обслуговування секти. Сім'я Фей не використовувала своїх зв'язків, щоб запросити лікарів з сект, натомість намагаючись отримати допомогу від шарлатанів? - задумався Лу Шен, дочитавши написане.
Ще кілька разів обійшовши кімнату, він пішов геть і не знайшов інших доказів.
Він повільно рушив по коридору. Для Лу Шена, який довгий час жив у печерах секти Диявола.
Після того як він прочитав щоденник, то зацікавився пометем Фей. На жаль, в декількох наступних перевірених їм приміщеннях він нічого не знайшов.
Збентежений, він вийшов з будинку у маленький сад. Качелі мерехтіли на вітрі. На стіні висіла червона мотузка з вузлами для захисту від зла.
За традицією, осеній Місяця був зв’язаний на червоному канаті дев’яносто 9 вузлів з одним пучок по дев'ять. Після того як вони розвішали стіни, могли відлякувати зло і принести щастя. Вважалося, що її бажання обов’язково мало сповнитися наступного року.
Приблизившись, Лу Шен побачив багато звисаючих листків паперу.
Він вибрав одну навмання.
"Я хочу, щоб тато не хворів і досягнув успіхів у бізнесі".
Він взяв іншу.
"Мамо, я люблю тебе".
"Я хочу дерев'яного коня ростом з людини".
Всі вони були заповнені каракулями маленьких дітей.
- Хе-хе-хе ... - Раптом за спиною Лу Шена пролунав дитячий сміх.
Він обернувся і побачив маленьку дитину.
Це був хлопчик.
Його обличчя, на якому сяяла широка усмішка, було попільно-серим. Очі в упор дивилися на Лу Шена.
- Ты... - Лу Шен хотів щось запитати, але змушений був зупинитися - хлопчик раптово зник.