Після півгодини я злив решту заряду торгівлі. Під кінець гри мені не пощастило. Незадоволених покупців було в раз більше. Толі я втомився, толи мені справді попалися більше 50 невдах. Війська був шляхетний, кілька гравців навіть злили свої характеристики тому що не мали потрібної суми для покупки речі. Як я не намагався їм пояснити, що не я виставляю ціну, все було безтолково. Але деякі щасливці пішли з хорошою синім зброєю або біжутерією, якої було дуже мало на продаж.
« ДНІХ я підняв знатно, це безсумнівно... Але ця борідка забере їх усі." - з болем в серці я йшов до Алісії.
***
Зцілення 4 (71\100%)
Самоусилення 4 (10\100%)
Прокляття руху 4 (0\100%)
Благословлення скороти 4 (0\100%)
Духовний Удар 4 (67\100%)
Відновлення 2 (0\100%)
Масове зцілення 2 (0\100%)
Масове відновлення життя 2 (0\100%)
Духовний Щит 2 (20\100%)
Духовне спасіння 2 (0\100%)
Масове Благословлення Тела 3 (0\100%)
Масове Благословлення Розуму 3 (0\100%)
Масове благословлення Магії 3 (0\100%)
Масове Благословлення удачі 3 (0\100%)
Масове Прокляття Руху 3 (30\100%)
Масове Прокляття 3 (30\100%)
Масове Отруєння 2 (12\100%)
Темний духовний Удар 3 (85\100%)
Створення духа Життя 1 (30\100%)
Створення Духа Мани 1 (30\100%)
Швидке Воскресіння+4
Мана+5
Инь и Янь. +1
Магія +5 до магії.
Розум - плюс п'ять до розуму.
Тіло - +5 до тіла.
« Все... Всі гроші з мене висмоктала .. Я більше не хочу повертатися до неї!" - у сльозах щастя думав я, дивлячись на прокачені навички. - « Ех.. Годі плакати. Мені скоро з Милою зустрічатися. "
***
- Свято "Свободи труда" йде корінням міста Гровенхол... - Прочитавши буклет Мілья, я закохався їй.
Коли я вийшов з гри і « зробився» для міського свята, то майже нічим не відрізнявся від звичайного підлітка-бунтаря. "Смерть знайде всіх". Ця майка була моєю коханою, і не тільки за приту, але й через те, що в ній мені було комфортно. Мені не вдалося відрости, тому що востаннє я вистригся кілька місяців тому. Короткий їжак зверху і зголені віскі та потилицю на обличчі. Робота на стоянці і вантажем, нехило підкачала моє тіло, але безтурботне життя у дядька Грега, перетворила кубики пресу в звичайний живіт. Добре хоч би пивом не розпався і не відростив собі « пивного живота».
Ми з нею зустрілися неподалік від її дому. Спочатку я її не впізнав, який звик до її малого одягу, очікував чогось схоже, але помилявся. Одягнувши в білу сукню, по якій були вільнуті червоні кола, вона розпустила своє волосся і стала дуже жіночою. Коли я побачив цю дівчину, не подумав, що вона може бути Милою і почав проскочив поглядом далі. І яке ж було моє здивування, коли вона підійшла до мене і я дізнався її.
- Ей, ти не слухаєш! - Вона штовхнула мене кулаком, відволікаючи від нагадування зустрічі.
- Дуже нудно слухати історичні факти про місто, в якому прожив усе своє життя. - Я підійшов до намету з фруктами. - Апельсиновий сік будь ласка. Ти щось будеш? - Я запитав у Міли.
- Ага. Мені теж, що йому. – сказала вона.
- Так от, я знаю про місто більше, ніж те, що ти читала в цій брошурі. - Пий соку, я продовжив свою думку. - І це знання "живе", а не писання ботаніка на вулиці. Тут є купа місць, де можна подивитися місто, насолоджуючись видом мегаполіса або ж з'їздити в доки. Якщо маяки не закрили, то він може відкритися з приголомшливим видом на морі. А в парку я знаю секретний прохід до центрального дерева, де ніколи не буває відвідувачів.
- Раптом чути від тебе хвастощі. - Пиваючи сік, вкорочено похитала головою вона.
- Це не хвастощі, а пропозиція звалити звідси. - Я показав на натовп людей двома руками, розвівши їх в різні сторони. - Ти подивися на всіх, вони просто ходять від намету до палати, де дивлячись, куди покупка не потрібні їм речі.
- Це пам'ятна подія. - Не погоджувалась Міла. - Люди приходять сюди, щоб побути серед людей. Робота-дому-працюю-дом, рідко хто може дозволити собі відпочинок, а це свято дарує всьому місту цілий день вихідних.
- День трати всіх накопичених грошей. - Я похитав головою. - Якби я не отримав невеликий бонус, то я б сюди ні за що не впав.
- Сунулся б. Ти не можеш відмовити людям. - Допивши сік, Мила викинула склянку.
- Не зрозумів.
- Оо.. Те що ти дурень, я зрозумів ще в перші дні нашого знайомства. - Вона притягнула мене і забрала під лікоть.
- Эм... - Я розгубився від такої поведінки.
- Тому і зрозуміла, що з тобою потрібно робити перший крок вперед, не дивлячись на всі жіночі правила. - Вона трохи збентежилась і підштовхнула мене за собою.
- Раптом почути визнання ось так, тим більше від друга. - Видав я, відійшовши від шоку.
- Найкращі пари, це друзі. Всі так говорять. - Мило посміхнувшись, сказала Міла.
- А моя думка, якось побою? - Посміхнувшись, запитав я.
- Саме так. Ти ж дурень! - Піднявши палицю вгору, пафосно сказала вона.
- Я...
- О, дивись тут зараз почнеться вистава, підемо! - Вона з силою відібрала мене в театр.
Купивши два квитки за грабізькою ціною в п'ятдесят баксів, ми сіли на балконіці, де крім нас не було нікого. Ми сиділи на м'якому дивані, тому після того як сіла, Мілья поклала голову мені на плече. Трохи пошаравши, вона не витримала:
- Джон, розслабся. - Вона тихо сказала. - У тебе рука напружена, ніби вдарити мене хочеш.
- Кхм... Вибач, мені просто ніяково і я не знаю як себе вести з тобою. - Чесно сказав їй, поглянувши в її темно зелені очі.
- Я тобі подобаюся? - Щоки у Міли злегка почервоніли, чи мені здалося в сумраці театру?.
- Звичайно! Но...
- Ось і все. - Трохи відпрягавши від мене, вона взяла моє обличчя у свої руки. - Ти мені теж подобаєшся.
А потім вона поцілувала здивованого мене. На мить, лише на хвилинку я хотів відпрягнути, бо проскочила думка про втрату друга, але потім я змирився, відповідаючи на її поцілунок. Закриваючи очі, я просто насолоджувався незрозумілим мені відчуттям, якого не було дуже давно. Я не був незайманим, але всі мої стосунки, чомусь були тільки на одну ніч, а вранці ми спокійно розходилися, забуваючи один одного. І ніколи не було ситуації, де б мені зізнавалися в почуттях.
- А тепер давай дивитися вистава.. - З невеликою відпочинкою, сказала Міла, ніжно поклавши свою голову мені на плече.
Прибравши її, я заткнувся і обняв їй, що б вона могла влаштуватися зручніше. Удівець, з дружніми обличчями, ми не дивилися вистава, а насолоджувалися моментом. Моментом, в якому все навколо не мало сенсу, крім нас двох.