Після отримання палиці мене перекинуло у підземні підземелля. У демці такого не було, там після вибору класу мене відразу перекинули в битву, де ми з Пабло зустрілися і веселилися.
Зараз я стояв на початку коридору, а позаду мене була глуха стіна. Спочатку я відкрив дерево навичок. Де у мене були прокачені всі на однучку.
Мій маленький хіл. У мене зараз стандартні 100 хп. Для повного відновлення знадобиться трохи менше хвилини.
Той самий самобаф.
Такий собі дебаф, який ще потрібно прокачувати і прокати.
По аналогії з дебафом, мабуть. І останнє вміння:
Ось і весь набір, що дають початківцю Оракулу. Посох піднімає характеристики, які я не можу побачити.
Пройшовши трохи далі, він зустрів свого першого противника. Манекен, який стоїть у центрі коридору. Як тільки я підійшов на відстань п’яти кроків, в дерев'яних очах манекена загорілося темне полум'я. А над ним вискочило його ім'я.
Манекен не рухався, але пильно стежив за моїми рухом.
- Сила. - Я сказав, що вів на себе баф для збільшення характеристик. - Швидкість. - Друге благословення збільшило швидкість пересування. – Замедлись! - Я крикнув слова прокляття швидкості, виставив руку з відтопиреними пальцями, що було жестом для активації духовного удару.
Після прокляття манекен рушив в мою сторону, але після духовного удару його трохи відштовхнуло. Удар забрав близько 10 відсотків життів манекена. У цей момент він рвав вперед, заносячи свою дерев'яну руку для удару. Не видумавши нічого кращого, я просто ткнув його палицею, відштовхуючи і наносячи одиниці урона.
Манекен... Я був тупим. Кожного разу, намагаючись атакувати мене рукою він отримував тичок, який відкидав його трохи назад. Не ризикуючи, я методично вибивав з нього окуляри життя. Відкотився духовний удар, і після чергового тичка. Для експерименту, спробував вдарити його з усіх сил палицею.
-13 хп.
Краще, ніж духовний удар, але в той момент я отримав відповідь на це запитання 8 хп.
- Відновлення. - Я сказав, що одужаю.
Останній удар і ... Манекен перетворюється на кучку щепок, а мені приходить повідомлення.
Статистика записана.
"Відмо це потрібно для вирахування властивостей". - Подумал я.
- Навички. - Я сказав, тим самим відкриваючи вікно поступу навичок.
У духовному ударі прогрес був заповнений на третину, а у всіх інших — на одну десяту.
« Чим більше користуюся, тим швидше зростає». - Я згадав, що у мене немає смуги мани. - « Це ж я читаю! »
Для перевірки, я використав духовний удар. Полоска заповнила на 1%, а мани так і не виявилися.
Я не хотів йти далі, а почав використовувати всі свої вміння по відкату.
Перший прокотився « Диховий удар», після цього вискочило повідомлення:
Прогрес завис на 100%, але тепер я зможу вийти з цього підземелля, прокачачи навички на допустиме максимум.
Через годину моєї "прокачки" прийшло повідомлення:
Це відразу відчувало. Я почувався так, ніби випив з десяток енергетиків. Я хотів рухатися, бігати, стрибати, геройувати, але я продовжував наполегливо чекати відката бафів.
Через три години мені набридло, я вийшов перекусити. Повернувшись, він продовжив прокачати самобафа.
На п'яту годину з’явилося ще одне повідомлення:
Я посміхався і продовжував свою бездіяльність. Хоча всередині мене бушувала вода енергії, яка вилилася у швидші рухи та різкіші ривок.
Мені залишилося кілька годин для прокачки бафа на максимум. Інші навички вже досягли приделку. Вішати на себе прокляття було забавним, але воно працювало, значить, я міг і союзників уповільнювати. Хилл проколювався, розбігаючись об стіну і вибиваючи з себе крихти життів.
Врешті-решт, мій марафон закінчився. Самоусилення досягло 100% прогресу. Було шкода витраченого часу, але після повідомлення про підвищення характеристик моя інтуїція опротестувала прихований бонус.
Ще один крок під бафом - від п'яти годин бездіяльності, який дав мені +60 до всіх характеристик, перетворився на пригоди "Ваншота". Одним ударом є труп манекена. Їх було досить багато. У цьому підземеллі новачка мусила воювати з різними типами противників. Собаки-манекені, людиноподібні манекени, багаторукові манейні і т.д.
В останньому залі був бос-манекен зі свитою. Щоб не зачепити сусідніх гравців, гравця потрібно було вбивати по одному.
- Ха! - Викрикнувши це, я побіг у гущу ворогів.
Один раз крутився навколо своєї осі - вбив двох-трьох. Кілька кіл і ось я залишився наодинці з босом, який був у вигляді величезного манекена в броні та булевій.
Його описи показують, що дві смужки життя були натяками на довгу боротьбу. Но.. Це було для простих смертних! Картиною, я перетворив боса на купу уламків.