Подорож видавалася... неймовірним. Можна сказати, що я осідлав блискавку. Увесь шлях я міцно тримався за Гурена, який перевернувся в блискавку і ніс себе прямо до Архіпеґоб Сабаоді. Через велику швидкість, ми змогли дістатися до Архіпелаґа менше ніж за пів години, хоча на кораблі це мало зайняти кілька годин. Відразу стало цікаво наскільки швидким є Борсалесіно? Але він не може рухатися буквально зі швидкістю світла. Якщо можливо, то він точно не може стежити за обстановкою навколо.
Прямо зараз ми з Гуреном йшли по провулку міста. На нас були сірі плащі з каптурами на голові. Якщо мене з Гуреном помітять, перш ніж корабель прибув, можуть виникнути підозри.
- Як думаєш, де вони можуть знаходитися? - Запитав мене Гурен напівшепотом. Я дивився на одну будівлю з переулка. Аукціон, де вивіска продається рабів. Хтось з Тен'юбіто точно буде там.
- Прямо перед нами є аукціон. Я відчуваю там з півсотні людей, значить він працює. Давай проникнемо туди. - Створюючи під ногами ділянку темряви, я відразу почав занурюватися в неї. Гурена має таку саму здатність. Він може проходити через об'єкти, тому він може переміщатися як під землею, так і крізь будівлі.
Коли я повністю поринув у темряву і розвіяв дим, то міг спостерігати за приголомшеним обличчям Гурена. Він ще не бачив цю нову здатність.
- Це круто. Я навіть не можу відчути тебе... Ти взагалі тут? Але... гаразд. - Гурен так само повільно занурився у землю, і відправився в бік аукціону. На відміну від мого приховування, я можу все ще відчувати Гурена, що є великим мінусом. Але він все ще може проходити через будь - які об’єкти на високій швидкості.
Відправившись в сторону аукціону прямо через головну вулицю, я швидко проник у саму будівлю під дверима, і відразу побачив багато стільців на яких сидять різні пані та панове, а на іншому кінці була сцена. Якийсь старий представляв лот, а саме дивну на вигляд рептилію, яка була замкнена в клітині. Зуби були величезні, мені здається, що вона і цю клітину легко перекусить.
Відвівши погляд від лоту, я подивився на купу людей, і вирішив переміститися на стелю, щоб краще бачити людей. Гурен перебуває за колоною і спокійно спостерігає за всім, що відбувається на аукціоні. Сподіваюся, що тут ніхто не володіє волею спостереження, а то його легко спалять.
Тільки діставшись до стелі, і знову оглянувшись, мені потрібно було менше десяти секунд знайти його. Точніше їх. Тен’юбіто сиділи прямо перед сценою, і найбільше їх видавали акваріуми на голові. Хоча це ніби пузири.
Це ніби була сім'я, з дитини, матері і батька. Дитина з цікавістю спостерігала за рептилією і весело похитала ногами. На вигляд йому десь ... Сім сім, вісім років. Але батьки виглядали спокійніше. Високомірність і презирство була на їхніх обличчях, чого я й очікував від них. Що дивно, так це їхня краса. Всі троє виглядали дуже непогано, ніяких соплів чи дивної будівлі черепа, жінка на мій погляд просто бомба. Батько родини виглядав, як трохи накачений чоловік з короткою стрижкою. Якби не їхні погляди, я б подумав, що вони абсолютно нормальні.
Перебравшись ближче до колони, де ховався Гурен, я витягнув обличчя з темряви, щоб мати можливість розмовляти.
- Прямо перед сценою сидять троє. - Гурен, як тільки почув голос позаду себе, відразу смикнувся, і швидко повернувся до мене. Я ж не звернув на нього уваги, продовжував стежити за Тен'юбіто.
Лоти мінялися, не завжди на сцені були живі істоти, була і зброя. Цілі нашої слежки купили кілька унікальних оружищ, але вони ще не купували живих істот, що змушує мене дивно дивитися на них.
- Слухай, може вони не такі погані? Ну, подумаєш зарозумілий погляд, це не говорить про них як про поганих людей.
Я тільки похитав головою. Не вірю, скелети шафу мають у всіх, а тен'юбіто ці кістяки люблять показувати. Просто ці відрізняються або їх просто не цікавлять тварини, наскільки я бачу, людей ще не виставляли.
- Хм... Якщо ми викрадимо їх зараз, то це приверне надто багато уваги... Нам же не важливо кого саме викрадати. - Я перевів погляд на Гурена. - Вийди на вулицю, і швидко пробігайся по місту, якщо знайдеш ще одну ціль, відразу повертайся сюди. - Тільки я договорив, як почув сумний подих Гурена, а в наступний момент він вже зник.
- І наступний наш лот, це дуже рідкісна ваза, яку недавно виявили у потопленому кораблі, її вік становить приблизно п'ятсот років... - Старик знову почала розповідати про новий лоте. Важко сказати, скільки я вже слухаю його, але розповідає він досить цікаво, ніби у кожної речі або істоти своя глибока історія.
Торги за стару вазу швидко закінчилися, і тільки чоловік купив мене. Пірат, як я можу судити по зовнішньому вигляду. Виглядає, як багаті, навіть кільця з дорогоцінним камінням на пальцях. Невже він купив вазу тільки для того, щоб перепродати її? Або він колекціонер...
Дивно в ньому те, що він сидить абсолютно один. Навколо нього немає не єдиної душі, та і відчувається він якось дивно. Це не побоювання, швидше... Він наче спричиняє тиск. Колона на якій я ховався поруч з ним, може тому я і відчуваю цей тиск, в той час, як інші просто сидять від нього подалі.
- На ваше щастя, я можу повідомити, що прямо зараз... На сьогодні буде представлено один з трьох головних лотів! - Відвернув мене від роздумів старий на сцені. Старик розповідав про істоту, яка потрапила їм в одному з подорожей. Зі слів старого не можна було зрозуміти, що це таке, але він вмів накачувати обстановку. - Прямо перед вашими очима, дика рибо-людина! - Старик кинув ширину з клітини, яку йому притягнули кілька секунд тому.
Як тільки я побачив здичавілого, то міг лише підняти брови. Вони дійсно виставили на головний лот якогось здичілого? Вони ж абсолютно марні, і впадають у сказ кожну секунду.
Проте, як би я не думав про його марноту, у всьому аукціоні з'явилася буря. Багато людей почали вигукувати свої ціни, ніби вони всім серцем прагнули отримати цю тварину.
Я вже хотів купити його за пів мільярда білизна, і в мене на лобі полізли, коли я це почув. На чорт цей нікчемний тварюка цьому чоловікові? Він збирається вивчати його? Або просто купив, як експонат? Боже, ну що за ідіоти.
- Я знайшов. - Голос за мною. Кивши головою, я повернувся назад і натрапив на Гурена, який ображено дивився на моє обличчя, що стирчав з стіни. - Я хотів тебе налякати... О, це ж дикий рибо-людину, його продають чи що? - Гурен швидко перевів тему, і вже з цікавістю дивився на здичавілого.
- Вже продали. - Я вказав на якогось чоловіка, який був у нього в руках звичайний чорний плащ. - Він купив його за пів мільярда доларів. - Гурен на мить замовк, а після його очі почали розширюватися. - Можеш нічого не казати, сам знаю. До речі, кого ти там знайшов?
- А... Та я ще тенюбіто знайшов, він гуляє зі своєю охоронною. - Кивши головою, ще кілька секунд спостерігав за сім'єю теннюбіто, а потім і на чоловіка, від якого походить дивний тиск.
- Добре, веди мене. - Гурен кивнув головою, і через секунду він зник у стіні. Я ж повністю занурившись у темряву, швидко переповз зі стіни на підлогу, і направив темну послід за Гуреном. За ним треба було бігти на кілька хвилин, і ось ми вже стоїмо в парку. Кілька ларів, де продають щось на зразок солодкої вати, а прямо поруч з ним стоїть чоловік із пузирем на голові.
Довге волосся, холодний погляд, який був спрямований прямо на продавця солодкої вати. Люди в чорному, які стояли навколо тен'юбіто направили свою зброю прямо на продавця солодкої вати. Але між ними стояла тиша. Продавець облився потім, а тен'юбіто мовчки дивився на нього.
- Коли я його побачив, він про щось розмовляв з продавцем, я не знаю чому все так обернулося. - Сказав Гурен шепотом, знаючи що я почую його. Коли я ознайомився з охоронцями, то зрозумів, що вони одягнені так само, як охоронці того чоловіка зі світового уряду, а навіть зброю використовують.
Без поняття, що між ними сталося, але навколо нікого немає. У всьому парку досить мало людей, може розбіглися, коли дізналися, що тут гуляє Тен’юбіто або ж сьогодні просто день поганий.
- Твоя жалюгідна спроба змусити мої смакові рецептори захоплюватись твоєю гнилою їжею ... - Його погляд був трохи похмурим, але він не думав, що просто так готовий вбити цього продавця. У будь - якому разі, витягнувши руку з темряви, вона відразу почала спалахувати хмарою темноти. Жодні люди не можуть бачити, що відбувається всередині, як і самі люди в ньому, вони позбавлені зору. Охоронці, як я бачу відреагували більш-менше, і намагалися знайти тен'юбіто, та оточити його, щоб захистити. Звичайно, вони не могли знайти нікого. Тен'юбіто вже був у моєму просторі. Наступні на черзі стали самі охоронці.
Через те, що їх затягнуло не відразу, та і я не закривав їм роти, інші могли чути крик моїх жертв. Менше ніж за хвилину, всі вже були занурені в моє вимірювання, і я вирішував, що робити з продавцем солодкої вати. Прямо зараз він забився в кут, і трясся, від жаху. Він так само нічого не міг бачити, а до того ж цей холод, який виточує моя темрява...
Сказати, що чоловік був у страху, це нічого не сказати. Відразу подумав про те, що хтось все ж повинен повідомити пропаже тен'юбіто, щоб коли мій корабель приплив, вони вже шукали винуватця. З іншого боку, чоловік може просто втекти... У будь - якому разі, навіть якщо він скаже, що втратив зір і нічого не бачив, чи це зі мною потурбуються, то я не хвилювався.
Наступного разу я з'явився поруч із Гуреном, який знаходився поза моєю хмарою темряви, і з кривим обличчям дивився на саму хмари темної.
- Справа зроблена, йдемо. - Я схопив руками, покритими темрявою плечі Ґурена.
- Ты... Чортів маніяк і психопат. Той хлопець з розуму ледь не зійшов. Бідний мужик, йому тепер психіатр потрібен. - Гурен з жалем подивився в сторону чоловіка, який все ще жався у кутку свого ларка, і наступного секунду Ґурен перетворився на блискавицю, та на своїй максимальній швидкості, ми покинули цей острів.
...Як тільки корабель прибуде на Архіпег, потрібно більше дізнатися про того чоловіка, від якого виходило цей дивний тиск. Воно зовсім не схоже на тиск від королівської волі, не таке потужне, навіть Гурен міг його терпіти ... Це скоріше була якась особливість або навіть техніка. Так само можливо, що це особлива сила фрукта...
Політ назад на корабель зайняв в половину менше часу, ніж ми витратили на втечу з нього. Повернувшись назад у свою каюту, я міг нарешті зняти свій чорний балахон, і відправити його в своє місце.
- Фух, ми справилися. - На обличчі Гурена була маленька усмішка від того, що трапилося. - Ніколи не думав, що буду спільником у викраденні самого тен'юбіто. Нас же ніхто не бачив, так?
- Не турбуйся, за винятком того продавця солодкого, ніхто навіть не підозрює, що його викрали. Так, якщо б викрали, то тільки світовий уряд буде турбуватись про це свято.
- Так, все ж ти жорстоко вчинив з тим чоловіком.
Потиснувши плечима, я сів за свій стіл. – А ты... Не відчував нічого в тому аукціоні? Відчуття, ніби хтось дає на тебе?
- А? Та начебто не пригадаю такого, а що?
Покинувши дивний погляд на Гурена, я згадав обличчя того чоловіка. Я його точно ніде не бачив, він навіть не здається мені знайомим ... І чи дійсно важко відчути цей тиск? Або чоловік спеціально випускав його, щоб нікого поруч з ним не сиділо.
Тук*
- Капітане, Архіпеспаг вже на горизонті. - Почувся голос дозорного, який вивів мене з задуманості. У будь-якому випадку варто ще раз піти на аукціон, тільки тепер, як дозорний.