Кімната, де допитували людей, яких підозрювали в крадіжці, не була закрита. Всі дозорні могли підійти і подивитися, що тут діється. Звичайно, це було більше тиску на людей, яких допитували. Арнольд Даквіл, один з Віце-Адміралів, чудово використовував ситуацію. Без поняття, як він це робить, але він відмінно розуміє людей, за всі десять хвилин, що я за ними спостерігаю, він поговорив вже з сім'єю людьми.
Зрештою, залишився тільки один чоловік. Дівчина, яка була бліда від хвилювання. Як тільки вона сіла за стіл допиту, Сэнгоку подивився на неї не те щоб похмурим, швидше злим поглядом.
- Ти остання. - Холодно вимовив Сэнгоку. - Всі, хто був до тебе не винні. Думаю, ти розумієш, що це означає. - Сонгоку кинув погляд на Арнольда, але той уважно дивився на дівчину.
- Я... Я не знаю нічого. - Дівчина навіть не могла говорити нормально, вона ледве видала ці слова. - Я ніколи... Не крадила. Я знаю, що це виглядає підозріло... Але я кажу правду. - У неї навіть голова почала підрогати, здається вона зараз просто скаже серцевий приступ.
- Не знаю, що ти там придумала, але твої виправдання не спрацювали нікого більше не застав ...
- Стривай. – Арнольд перебив Сэнгоку. - Вона надто хвилюється, я поки не можу сказати вона це чи ні.
- Про що ти? Вона залишилася остання, очевидно, що вона знає, як її розкрили і тепер боїться наслідків. Треба було думати перш ніж красти гроші.
- У тому-то і справа, що вона остання. Ти б не хвилювався, якби ти залишився останній і тебе почали допитувати, тоді як всі до тебе були невинні? Я не кажу, що вона невинна, просто треба допитувати її, коли вона заспокоїтися.
- ... - Сенгоку тримав рот закритим, і тільки похмуро дивився на дівчину. Весело, що з моєї вини стільки людей зірвало нерви. Не дивуюся, що після сьогоднішнього дня у дівчини буде психологічна травма. Хоча люди в Імпел даун довго не живуть.
- Запріть її у в'язниці, ми продовжимо допит пізніше. - Сказав Арнольд, і дівчину забрали кілька дозорних. - ... У неї є рідні? Було б добре допитувати їх. - Один з охоронців переглядав якусь теку, а після кивнув.
- У неї є батько. Рокеро Убуні, він працює з паперами в 11 відділі. - Вчепившись за фразу дозорного, у мене піднялися брови. Одинадцять відділів, я ж там новий начальник. Чи Рокеро крав гроші? Або покривав свою дочку? Якщо дівчина крала гроші, то вони точно працювали в команді. Врешті-решт обмінялися числами у паперах з цими найбільшими паперами — це легка робота.
- Одинадцять відділок? У них дуже проблемний начальник. - Сонгоку роздратовано видихнув, коли згадав про мене.
- Проблемний? Може він теж пов'язаний з цим? Вони скидали велику суму грошей, і це було легко підкупити начальника. - Арнольд взяв справу дівчини з рук дозорного, і почав його переглядати.
- ... Ні. Просто начальник цього відділу скидає на мене стільки проблем... Він якраз і повідомив про крадіжку.
- Він міг просто здати їх. Він зрозумів, що не потребує їх і вирішив звільнитися від них. Я не бачив у своїй кар'єрі малого. Бували зрадники і гірше. - Арнольд поклав справу на стіл, і закурив сигару. Тепер він дійсно схожий на мафіозі.
- Він вступив у свою посаду лише тиждень тому. Я можу з упевненістю сказати, що він вірний дозору. Коли він прийшов переманити його в світовий уряд, то послав їх до біса. Подумай, скільки б він міг там заробляти
- Стривай, ти про це говориш?
- Так, він самий. Тільки хлопчина любить, коли його просто називають Гару.
- Добре, чи він зрадник. Але в будь-якому випадку доведеться з ним поговорити, може він щось знає про Рокеро. - Арнольд кликнув пальцями, привертаючи до себе назорих. - Приведіть Рокеро Убуні, допитуємо його зараз. І якщо зустрінете Капітана Гару, то передайте, що ми б хотіли поговорити з ним про Убуні.
Кілька назорних віддали честь і вийшли з кабінету. Я все ще спостерігав за усіма з темряви. Я не збирався поки говорити з Арнольдом, це можна зробити і завтра. Тепер мені було цікаво, у що все це виллється. Минуло не так вже й багато часу, як знову з'явилися дозорні. Пройшовши через натовп зявок, вони потягли за собою Рокеро Убуні, чоловік із лисиною і в непоганому костюмі. Пам'ятаю, що бачив його, але він ніколи не розмовляв.
- Капітана Гару не було на місці, нам послати людей за ним?
- Це не обов'язково. Я сьогодні не хочу його бачити... А то ще чимось завантажить мене. - Сказав Сэнгоку, а потім перевів погляд на Убуні.
- Адмірал-Флота? Мене притягнули прямо з роботи, що сталося? Щось з моєю дочкою?
- Містер Убуні, ваша донька зараз перебуває у в'язниці через підозру в крадіжці. За приблизними підрахунками, вона вкрала триста сімдесят мільйонів білирів. Ви повинні розуміти, що таке не можна випускати з виду. - За весь час монолог Арнольда, очі Убуні розширювалися і на його обличчі виступили краплі поту.
- Я-я в це не вірю, це має бути якась помилка! Моя донька була найдобрішою людиною у світі, вона не могла цього зробити. Я вам, як батько, який відмінно знає свою дочку кажу, вона не могла цього зробити.
- ...Може і так, врешті-решт вона тільки під підозрою. Але мене зацікавили саме ви, ви щось знали про ці крадіжки?
- Що? Ні, я навіть ніколи не чув, щоб в маринфорді були крадіжки. Але я вас запевняю, що в цьому точно не замінена моя дочка. Я хочу побачитися з нею, я не можу залишити її одну.
- ... - Арнольд мовчки дивився в очі Убуні, а потім посміхнувся і махнув рукою. - Звичайно, відведіть його до в’язниці і проводь ніч у камері зі своєю дочкою. - Арнольд махав рукою, і з маленькою посмішкою, дивився на обличчя Убуні прокидається паніка.
- П-постойте, що ви маєте на увазі? Про яку ніч йдеться? - Убуни відразу схопили кілька дозорних, і понесли його туди ж, куди й дочку. Арнольд лише з веселим обличчям спостерігав, як Убуні намагається вирватися з боїв назорих.
- То це він?
- Так. - Арнольд кивнув головою. - Може бути ще й дочка, її завтра допитаємо. Мені потрібно ще заскочити в тюремний блок, там кілька ув'язнених підростали, треба розібратися. - Арнольд піднявся зі свого стільця, і поправивши комірець, він мовчки пішов на вихід. Ось і все шоу, я сподівався, що буде трохи веселіше.
Зрозумівши, що продовження більше не буде, я пройшов повз дозорних, і за пару хвилин опинився у себе в кімнаті. Навіть двері відкривати не довелося, я просто проповз під нею. До речі, можна непогано дістатися до потрібного місця.
Вилізши з темряви, я відразу кинув плащ на стілець, а сам впав у ліжко. Залишилося небагато, лише тиждень. Раз я отримаю під своє командування дозорних, то доведеться наймати для них інструктора, тренувати їх сам я зможу тільки якщо вони захочуть вивчати бойові мистецтва.
Після відплиття з Маринфорда, потрібно негайно заскочити на Архіпелаґ Сабаді і непомітно викрасти тенюбіто. Не обов'язково відразу вбивати його або скидати піратам, можна просто змусити світовий уряд занедбати.
А далі треба діяти за ситуацією. Якщо я так і продовжу плавати один, але похочаю на піратів у новому світі, то можна залишитися в дозорі. Якщо залишать в першій половині грандлайн, і якщо я не буду прогресувати, то доведеться піти... Можна навіть скандал не влаштовувати, просто з поваги до Ґарпу, нікого я у маринфорді вбивати не буду.
Наступного дня.
- Вас викликає Адмірал-Флота! - Крикнув якийсь мужик через двері. Деякий час він стукав у мої двері, але оскільки мені до тренування ще пару годин, я думав, що зможу поспати... Чортів Сангоку, що йому не спати в таку годину? Я поспав лише шість годин, добре, що я не ліг пізніше...
Я встав з ліжка і подивився на свій м'який одяг. Вчора я ліг спати не роздягаючись, скинув тільки плащ і піджак. Не ставши заморочуватися з цього приводу, я притягнув до себе плащ із піджаком, і кинув їх на підлогу, де вже фарбувався чорний дим. Наступного разу я почав занурюватись у неї.
- Скоро вийду, можеш йти! - Крикнув я мужику за дверима, щоб він перестав ломитися в мої двері. Незабаром я вже повністю занурився у свою темряву, а потім і пройшов під дверима, і попрямував до кабінету до Сэнгоку. Я дістався до ліфта, де був якийсь хлопець, я тихо з'явився із підлоги у нього за спиною, і просто мовчки стояв.
- Та-та-то-туа-те. - Хлопець співав якийсь ритм, зовсім не звертаючи на мене увагу. - О-о-Оо, їїе. - Поступово хлопець почав заводитися і співати голосніше. Він був хорошим голосом, він міг би і сам створювати речі. Коли двері ліфта почали відкриватися, хлопець відразу замовк і з веселою посмішкою зробив крок вперед
- Непогано. - Тільки хлопець хотів вийти з ліфта, як я поплескав його по спині, і швидше вийшов із ліфту. Опинившись перед Сангоком, охоронці навіть не запитали дозволу впустити мене і відразу відкрили двері. Коли я кинув оком на ліфт, то побачив дуже похмурого дозору. Усередині Сэнгоку звичайно був не один, той самий Арнольд, якого я бачив вчора.
- Випитували? - Зайшовши до кабінету, я знову сів на єдине зручне крісло в цьому офісі і подивився на Сангоку з Арнольдом.
- Привіт Гару. Ви ще не знайомі, але думаю ти знаєш хто він такий. — Я тільки кивнув головою, і з цікавістю подивився на Арнольда. Арнольд також з цікавістю дивився на мене. Точніше його погляд бігав по всьому моєму тілу. Він вивчає мене...
- Так, недавно читав справи всіх Віце-Адміралів. Арнольд Даквіл, колишній бандит мафії. - Поклавши ногу на ноги, я погано подивився на нього. Чортів мафіозі чудово вміє читати поведінку людей, він може сказати про мене все що завгодно. Ще вчора я навіть не хотів перетинатися з ним поглядів. - ... Красивий капелюх. - Коли мовчання затягнулося, я вирішив перервати його. Капелюх дійсно крута, я б хотів собі таку ж, замість кепки, тільки чорна, а не сіру.
- Дякую, а мені подобається твій костюм. Він підходить тобі, враховуючи які здібності ти використовуєш. - На його обличчі з'явилася маленька усмішка, і він нарешті перестав блукати поглядом, та подивився прямо мені в обличчя. Шерлок нарешті дізнався про мене все, що можливо.
- Так з якого приводу мене викликали? Через вчорашнього, коли ви допитували тих двох?
- Звідки ти знаєш? - Арнольд все з тією ж посмішкою запитав мене.
- Я підглядав. - Потиснувши плечима, я подивився на Сангоку, в якого смикнувся око. - Я і не знав, що я так сильно вас навантажу, могли б відразу сказати.
- Звичайно... Але ти правий, ми тут з приводу тих двох. Це не займе багато часу, просто Арнольд хотів запитати тебе про те, що ти знаєш про Рокеро Убуні.
- Да... Взагалі нічого не знаю. - Я потиснув плечима. - Я сказав максимум пару слів своїм співробітникам, зазвичай спілкувався тільки з Агніф. Усю роботу виконують ті, хто працює на світській роботі. Більшість працівників вже розходяться від дому до дому, коли я приходжу працювати. До речі, він ще злив інформацію з тих секретних документів. - Я трохи посміхнувся, коли Сэнгоку видихнув. - Отже, якщо вам потрібно знати про Убуні трохи краще, розпитайте його друзів.
- Зрозуміло... Було приємно познайомитися. - Арнольд простягнув мені руку, але я перевів погляд на Сангоку
- Я можу йти? - Сонгоку стомлено кивнув головою, і я мовчки вийшов з кабінету. Якщо це все, що вони хотіли дізнатися, то могли б викликати ввечері, виродки. Хоча, мабуть, Сэнгоку просто хотів докопатися до мене.