Влада черв'яка. Глава 71
Контрмери зустрічі і сам храм.
Коли я повернулася додому, моя сім’я вже чекала на мене з надзвичайно стурбованими поглядами. Як тільки я відкрила вхідні двері, Торі і моя мама зітхнули з полегшенням. Мій тато теж трохи заспокоївся, але лише на мить, а потім сердито підвищив свій голос.
- Ти хоч уявляєш, яка зараз година? Ти хотіла, щоб ми хвилювалися?
- Вибач, що змусила тебе битися, татко.
Оскільки Бенно розповідав мені про храм, я пізно повернулася додому. Я кинула косою погляд на який чекав мене вечерю на столі, поки я йшла до спальні, щоб покласти свої речі. Тепер, повернувшись додому, я відчула сильний голод і втому.
- Я ходила до храму, а потім зайшла в магазин містера Бенно, після ми йшли у гільдію торговців. Це зайняло стоолько часу. Я втомилася і зголодніла.
Я помила руки і повільно побрела до столу. Батько приглушив свої очі, а брови щільно зсунув.
- Так що ж все-таки сталося?
Питання мого батька, здається, було одне і те ж у всіх на думці. І мама, і Торі дивилися на мене з занепокоєнням.
- Я обов'язково розповім вам, але можна я спочатку поїм? Я дуже зголодніла, а це довга історія.
- Добре.
Всі вечеряли в похмурій тиші, чи було це тому, що вони роздумували про щось або просто через те, як їм були незадоволені тим, щоб чекати мене. Я розчавила голову, шукаючи веселу тему для розмови, і раптом знайшла єдину. Якщо я змовлю про Коріна, то у нас напевно вийде більш-менш жвава розмова.
- Гей, мамо. Сьогодні, коли я ходила в магазин містера Бенно, він попросив мене дещо тобі передати. Він сказав, що міс Коріна хоче побачити сукню в якому я була на церемонії хрещення і мою шпильку. Можу я їх їй показати?
Моя мама впустила ложку супу, і вона голосно задзвонила про блюдця. Її очі стали широкими, і вона почала відчайдушно оглядатися по кімнаті, її обличчя стало яскраво-червоним, поки вона розпачливо гойдала своєю головою.
- Ч... Що? Но... але я ж не можу так просто показати їх міс Корінне!
-Ох, ну ладно. Тоді я передам містеру Бенно, що ти відмовилася.
Я гадала, що вона буде трохи вагатися, але я не думала, ніби вона дасть таку категоричну відмову. Мені було шкода, що моя мама так занервувала, тому, ймовірно, буде краще, якщо ми відмовимося.
Я думала, що коли підійму цю тему, то задобрю маму. Але моя мама ще більше хвилювалася. Вона відчайдушно замахувала руками, її очі бігали в метушні.
- Н... ні, стривай, Мэйн! Ми ж не можемо відмовитися. Почекай трохи. Я не можу вирішити, що відповісти!
Моя мама була дуже розгублена. Здається, вона була щаслива, що Коріна похвалила її, але оскільки вона зіткнулася з тим, хто був настільки вищим від неї в суспільстві, то не знала, як правильно реагувати. Я трохи усміхнулася, зрозумівши, що вона думає. Побачити її такою, не схожою на саму себе в звичайний час, було досить забавно і трохи мило. Я повеселіла, спостерігаючи за її панікою, поки вона бурмотіла собі щось, перебираючи всі можливі варіанти, доки вона не повернулася до своєї вечері. Торі, яка сиділа поряд зі мною, торкнулась моєї руки.
- Гей, Мейн. Чи це означає, що ти понесеш їх додому?
- Ну, напевно так?
Оскільки моя мама сама сказала, що ми не можемо відмовитися, то я впевнений, вона все ж вирішить показати Корінні моє плаття і шпільку. Я не знала тільки, чи піде моя мама зі мною. Мабуть, Коріна сама б не пішла сюди, щоб все побачити.
Торі подивилася на мене з широкими, сяючими очима, зітиснувши руки перед своєю груддю. Я з цікавістю нахилила голову, дивуючись, чому ж вона використовує свій найпродуктивніший і найбільш симпатичний стиль прошарки.
- У чому справа?
- Чи можу я теж піти, хоча б цього разу?
Минулого разу, коли я носила риншам Корінне, мене запрошували тільки до себе. Торі, яка теж хотіла піти, повинна була залишитися і приглядати за будинком. Цього разу нам не було надіслано жодних письмових запрошень. Отже, коли я піду до Бенно, щоб дати нашу відповідь, то може бути, що я могла б запитати чи зможе Торі піти з нами.
- Міс Коріна дуже мила, так що я не думаю, що вона б сказала "ні", але... якщо я скажу їй заздалегідь, що саме ти зробила ту велику квітку на моїй шпилі, то думаю вона точно скаже "так".
- Ти найкраща, Mann! Я так люблю тебе!
Те чисте, невинне задоволення, яким засяяло її обличчя, було надзвичайно милим. Як і очікувалося від нашого ангела. Для учениці швеї, така харизматична шия, як Коріна, очевидно, була кумиром.
Коли я подивилася на Торі, моє серце зігрілося і мама раптом витягнула руку.
- Зачекайте, ви двоє. Будь ласка, зачекайте. Я навіть не вирішила, чи підемо ми взагалі...
- А? Але ти ж сказала, що ми не збираємося відмовлятися?
- Ну, так-то так, але, чи бачиш ...
Слова, які вилетіли з рота моєї нервової мами, здавалося, втратили все значення.
- Я думаю, що у Міс Коріна виникли б питання до людини, яка насправді зшив сукню, - сказала я, — але... Якщо ти дійсно не хочеш йти, то тебе ніхто і не змушує, розумієш?
Коли я натякала, що тільки я з Торі підемо туди, мама відразу закачала головою.
- Коли це я сказала, що не хочу туди йти?
- Добре! - Вигукнула я, широко посміхаючись. - Тоді я скажу містеру Бенно, що ми всі троє прийдемо.
Моя мама не змогла підібрати відповідних слів. Торі ж дивилася на неї, хихікая. Я не могла стриматися і почала хіхікати теж. Моя мама смиренно зітхнула, а потім теж засміялася. А мій батько, дивлячись на нас трьох, просто посміхнувся, але у нього була складна усмішка, як ніби він зовсім і не сміявся.
- Отже, - почала говорити моя мама, — як тільки ми приберемо вечерю і подамо чай, то, я думаю, у тебе дещо є, що б ти хотіла нам розповісти.
У мить радість знову запанувала в кімнаті, де панувала атмосфера радості. Усі дивилися на мене, закликаючи почати свою розповідь.
- Емм, почнемо з того, що сталося в храмі. Я сказала їм, що не збираюся ставати жрицею. Але коли вони дізналися, ніби я маю пожиратель, то сказали мені: « Хочу поговорити з батьками і дали це запрошення ». Зустріч призначена на третій дзвін післязавтра.
Коли мій батько подивився дерев’яну табличку, яку я витягла з сумки, його обличчя стало повністю блідим. Оскільки він працював біля воріт, то міг бачити безліч таких запрошень і, мабуть, занадто добре знав про це запрошення від голови храму.
Він уважно подивився на офіційне запрошення. - Мейн, що ти накоїла?
- Я дійсно нічого не робила. Все, що я зробила, так це говорила, а вони читали мені святі Писання...
- Тобі читав двірянин? Ты...
- Я маю на увазі... - Я почала виправдовуватися, нахмурившись, - я не знала, що головний священик з благородних!
Поки я продовжувала пояснювати, як я змусила чашу засіяти, я побачила на обличчях обох моїх батьків, що вся життєва енергія покинула їх тіла. Схоже, ця ситуація була набагато більше, ніж вони можуть винести. Я помахала руками перед їх порожніми очима, з цікавістю нахиливши голову.
- Можу я продовжити розповідати?
Мій батько відразу прийшов до тями. Він енергійно загарбав головою, наче звільнити її від чогось.
- Так, продовжуй, - відповів він, почувши свою голову.
- Після того, як я ходила до храму, я пішла в магазин містера Бенно. Він знає про мого поїдителя набагато більше, ніж я, і він добре розуміє храм та палаци.
- Наприклад що?
Я озирнулася і побачила, що всі дивляться на мене з підозрою. Я кивнула і повільно надихнула та видахнула.
- Ну, він сказав, що пожирач викликаний травою. А це означає, що я не зможу піти ні від храму, ані від знатів.
- Це...
Моя мама і Торі плескали в долоні, здригнувшись від жаху. Я не знала, чи налякані вони, яка раптово потрапила в мою магію, або це через вплив храму, але все одно я відвернулася і продовжила.
- Оскільки в храмі є магічні інструменти, то якщо я піду туди, зможу прожити набагато довше.
Мій батько, мама і Торі подивилися на мене поглядом з домішкою надії та страху. Коли вони бачать, що дивляться за мною стурбованими очима, а не зі страхом за мою ману, то весь нагромаджений тиск залишив моє тіло.
- Гей, Мейн, - сказала Торі. - Якщо ти підеш до храму, то навіть якщо і проживеш набагато довше, ми не зможемо тебе бачити, вірно?
- При таких справах, так...
Коли Торі почала наповнюватися слізьми, вона відчайдушно закидала головою.
- Чим же це тоді відрізняється від того, якби тебе замкнув двірянин? - Запитав мій тато, гукнувши так, ніби він видавав з себе ці слова. - Я не хочу відправляти тебе до храму.
Це правда, якщо все буде йти по тому ж сценарію, що і раніше, то всі прийде до того, щоб мене приймуть в храм як сестру у серій шати в обмін на мою ману та мої пожертви. Будь - який результат буде вигідний тільки храму.
- Эй, папочка. Ти ж знаєш, що відбувається в інших частинах країни? Ти ж вже чув про революцію, і як усі двори перемішуються на своїх постах?
- Кілька днів тому торговець говорив щось подібне. Я воротар, так що я чую про різні речі, але ... Це ж не має ніякого відношення, вірно?
Мені стало цікаво, чи Бенно почув про це від Отто? Я похитала головою.
- Ось чому мені порадили піти в храм. Усюди залишилося мало палаців, і храм потребує мана для подальшого виконання своєї роботи. Я не знаю, чи правда те, що сказав мені містер Бенно, але ти б саме так і зробив, так?
У мого батька перехопило подих, як ніби він щось згадав. Він погладив себе за підборіддя, опустивши свої очі, мабуть про щось задумався.
- Дворян звичайно розкидають в інші місця, хм. Я бачив, як палаци йдуть, але не побачив, щоб хтось з них повертався.
- Значить, містер Бенно був правий щодо цього? - Я пробурмотила про себе. - Ну добре, тоді в цьому випадку, думаю, ми зможемо все провернути.
- Що ти маєш на увазі? - Запитала моя мама. Уся сім’я не терпіла, нахилившись вперед.
- Містер Бенно сказав, що мені дуже пощастило. Храм зараз в біді, тому що у нього залишилося не так багато палаців, тож, як він сказав мені, я могла б провести переговори, щоб до мене ставилися там як до двірянина.
- Розкажи нам все, — зажадав мій батько. У нього був серйозний, шалений погляд, який я бачила тільки, коли він був на роботі.
Я розказала все простою мовою, що Бенно говорив мені до найменших деталей, які я запам'ятала. Також я розповіла їм про магічний контракт і те, що зареєструвала свою майстерню.
- Ну, хоч я і не знаю, чи спрацює все це, але варто спробувати, містер Бенно думає, що ми могли б зіграти на моїй слабкості, і змусити їх добре ставитися до мене і дозволити мені приходити в храм і йти за своїм бажанням. Він каже, що ми повинні враховувати стан справ у храмі і здобути від них такі умови. Бенно сказав мені, що треба постійно боротися за своє життя.
Очі мого батька забили. - Боротися за своє життя, так? Зараз настав час подумати про це, хіба ні?
- Так.
Підкреслюючи мою здатність наділити їх магічною силою, і свою слабкість, я поставлю їх ставитися до мене як до дворянина.
Підкреслюючи мою слабкість і любов до батьків, я змушу їх дозволити мені вільно входити й виходити.
Підкреслюючи мою здатність давати їм гроші, я поставлю їх дозволити мені продовжувати працювати у своїй майстерні.
У мене є інші, більш егоїстичні цілі, наприклад, я хочу прочитати їхню бібліотеку і уникнути будь-якої важкої праці. Але навіть якщо вони погодяться тільки на ці три умови, то я б з упевненістю назвала це перемогою.
- Зрозуміло. Давай спробуємо. Я став солдатом, щоб захищати всі сім'ї в цьому місті. Якщо я не зможу захистити свою сім'ю, тоді кого я зможу захищати? Я зроблю все, що в моїх силах, щоб ти жила.
Його очі загорілися пристрастю, він впевнено посміхнувся, з виразом обличчя людини перед важкою битвою.
Наступного дня тато і мама пішли на роботу, щоб взяти собі вихідний. Після того, як я перед тим перепрацювала, природно, що я ледве могла рухатися, тому взяла і собі один денечок для відпочинку.
Наступного дня ми мали піти до храму. Мої батьки одягли свій єдиний гарний комплект одягу, а я вдягалася у шати учня магазину Бенно.
- Бережіть мене, - сказала я батькові.
Коли я побачила, як солдати біля воріт спустили кулак і зігнула лікоть, то ніби намагалася напружити біцепс. Мій батько в захопленні подивився на мене зверху вниз, спостерігаючи, як я повторюю рух солдат, коли вони хочуть один одному переможної битви, і посміхнувся. Він стиснув кулак і зігнув лікоть, а потім вдарив мій кулак своїм.
- Покладися на мене, - відповів він.
Здається людям біля воріт храму заздалегідь сказали чекати нас, тому що священики в сірих рясах вже стояли там, щоб провести нас через храм у кімнату голови храму. Ми пройшли зал поклоніння і частину храму, де жили простолюдини.
Коридори навколо нас поступово стають більш величними. Мій батько був сповнений рішучості, його віскі пульсували, а кулаки були щільно стиснуті. Моя мама непокоїлася про вираз мого батька, побившись від напруження. Я ж дивилася на руку, якою вона тримала мою, і бачила, що всі м'язи на ній тремтіли.
- Отець Безеванц, - сказав священик у сірому одязі, дівчина Мейн та її батьки прийшли до вас.
Священик відкрив нам двері. Усередині нас чекали голова храму і священик, який сидів за столом. Крім того, за столом стояли чотири священики в сірих мантіях.
На днях я ще не знала, що вони були сиротами, але навіть знаючи це, я не можу про них так сказати, адже вони на стільки гарно виглядали. Цікаво, якщо вони лікуються прямо тут, то у них ж не все так погано? Або з цієї причини, або просто люди в палаці повинні мати точний зовнішній вигляд.
- Доброго ранку, отче, - сказала я священику.
- Ах, Мейн, - привітав він мене.
Пам’ятаю, як він виглядав добрим старим чоловіком. Але як тільки він подивився на батьків, його очі розширилися. Він подивився на них з недовірою, а його кулаки задрижали.
- А це... Ваші батьки, якщо я не помиляюся? - Сказав він.
- Так, це дійсно вони.
- А які у них можуть бути професії?
- Мій батько солдат, а мама крадій.
Коли я відповіла йому, то почав вивчати їх на стільки уважно, що це виглядало досить невежливо. Потім він зневажливо фиркнув. Хоча він нічого не сказав, я можу відразу сказати, що він бачив в них лише простих людей.
Я поморгала, приголомшена тим, як швидко змінилася його поведінка.
У виразі обличчя цього чоловіка не залишилось і сліду того доброго старого, якого я щойно бачила з хвилини назад, він раптом став насміхатися над нами. Я раптом зіткнулась з реальністю, адже наскільки ширшою була прірва між нашими соціальними статусами, і повністю зрозуміла, що вся причина, по якій він був так добрий до мене, була лише через мої гроші.
- Добре, давайте швидко з цим покінчимо.
Не привітавши нас, не запросивши до столу. Адже тільки ми все ще стояли в кімнаті і він вирішив перейти відразу до справи. Цікаво, що це звичайна річ в цих краях, але порівнявши таку поведінку з тим, яке було у храмового вчителя, якого я знала до сих пір, я не змогла уникнути.
Головний священик, який сидів поряд з головою храму, мав нейтральний вираз обличчя. Тому я не бачила такої ж зневаги в його очах. Тим не менш, він, схоже, не був схильний зупиняти главу храму і просто дивився за ним без будь-яких виразів. Голова храму прочистив горло, підняв брови у своїй манері і відкрив рот, щоб почати говорити.
- Я знаю, що Мейн була зацікавлена в тому, щоб стати сестрою у навчанні, але схоже, ви маєте якісь заперечення.
- Абсолютно вірно, сер - відповів мій батько. - У мене немає наміру залишати свою улюблену доньку в такі ж умови, як і сиріт.
Мій батько повернув головою храму зневажливий погляд з такою інтенсивністю, як у летіли іскри від вогнища, але голова храму не звернув на це уваги, зігнорувавши ставлення мого батька, і ледачо погладив свою бороду.
- Хмм. Це, мабуть, випадковість, але у Мейн є пожирач. А це означає, що якщо у неї не буде ніяких магічних інструментів, то вона не житиме довго. У храмі ж є магічні інструменти. Якщо у тебе є хоч крапля співчуття, то ти дозволиш їй приєднатися до храму.
Звичайно, це було наказом не послухатися. Його жахливий тон і його груба поведінка дуже пригнічували мене, тож я не стала занадто схильною до такого соціального розбрату. Я була не єдина, кого дражнило те, як на нас дивляться звисока, тому що мій батько теж трохи сміявся, перш ніж відповісти.
- Я повинен відмовитися. Я не дозволю Мейн жити в таких самих умовах, у яких живуть сироти.
- Це правильно, - додала моя мама. - Навіть якщо у неї не було б пожирача, то вона все ще дуже слабка. Вона двічі непритомніла під час свого хрещення і кілька днів пролежала з гарячкою. Вона не зможе вижити тут, у храмі.
Руки моєї мами були напружені, поки вона відповідала за захист мене. Незважаючи на величезну різницю в соціальному становищі, ця команда мусила поставити своє життя під загрозу. Звичайно, храмовий вчитель не очікував від нього такого відкритого відступу. Не кажучи вже про обох батьків. Він став яскраво-червоним від люті, до самої макушки своєї лисої голови.
- Які зухвалі! Будьте слухняні і віддайте свою дочку!
Цей чоловік поводився так непристойно, що я навіть уявити собі не могла що він може бути священиком у якійсь церкві. У мене навіть перехопило дихання. Я знала, що ми простолюдині, і що нам треба робити, коли стикаємося з таким дворянином - слухняно схилити свої голови, але я дійсно не хотіла це визнавати. Мій батько, здається, тремтів від гніву, але й сліду цього не було в його голосі, оскільки він спокійно відмовився і вдруге.
- Я повинен відмовитися. У храмі повно сиріт. Вони наполегливо працюють, використовуються як іграшки і врешті - решт покидають себе. Я категорично не дозволю, щоб і мою доньку кинули так само посеред усього цього.
Коли мій батько сказав це, мама дуже сильно стиснула мою руку і закив її. Я була такою щасливою і гордою, що не могла стриматися від засмічення, але здається, ці слова лише підлили масла у вогонь.
- Та як ти смієш! - Закричав главу храму. Він подивився через плече на священиків у сірому, стоячи позаду нього. - Схопіть цих зухвалих батьків і замкніть дівчину!
Я не знаю, чи занадто він поквапився або просто більше не думав про саму розмову, але після того, як він раптово сам обстрелив ситуацію, він встав так швидко, що його стілець впав позаду нього.
- Відійдіть, - сказав мій батько.
Він ступив переді мною та моєю матір’ю, коли священики у сірому почали наближатися до нас. Завдяки столі між ними та нами вони не могли оточити нас усіх відразу, так що всі підходили до нас по черзі.
Глава храму дивився на мого батька, який швидко дістався до бою, і роздратувався. Якщо ти посмієш вдарити священика, то будеш страчений в ім'я богів!
- Якщо я повинен це зробити, щоб захистити Мейна, тоді я готовий зіткнутися з наслідками.
Він запустив свій кулак прямо в живіт першого священика, а потім, поки той зігнувся від болю, мій батько підняв різко коліно, попавши безпосередньо оппоненту в щелепу, негайно уронивши його без свідомості. Другий ж священик намагався встати позаду папи, але він повернувся навколо себе, зустрівши священика задньою частиною кулака, перш ніж той зміг вдарити його.
З ударом він без вагань потрапляв у життєво важливих органах, очевидно некомпетентні жерці не відповідали його плавним і натренованим рухом. Не може бути, щоб ці священики, які більшість часу піклувалися дворянами могли порівнятися з моїм батьком, який тренувався у боях незліченну кількість годин. Два священики, які залишилися, можливо, не звикли до такого насильства, виглядали наляканими моїм батьком, відступили від нього.
- Хмпф, значить ти можеш битися з одним або двома людьми, але як же ти дійсно довго зможеш протриматися?
Глава храму, насміхаючись над моїм батьком, відчинив двері в кімнату. Не знаю, як йому вдалося їх покликати, але з ту сторону двері було ще щонайменше десять священиків, і всі вони відразу ж кинулися в кімнату. Коли я побачила, як переможно виглядав храмовий вчитель, щось всередині мене клацнуло.
Цього досить!
Все моє тіло спалахнуло жаром, неначе моя кров раптово закипіла. Незважаючи на це, мій розум залишався ясним і дивний спокій окутав мої думки. Мій гнів заповнив кожну клітину мого тіла.
- Ти що вдумав, а? Це мої слова. Не смій чіпати моїх батьків.
Коли я зробила крок уперед, самовдоволений голова храму, головний священик, який весь цей час тихо спостерігав, священики, які втікають до кімнати... всі вони чомусь подивилися на мене з раптовим переляком.