Церемонія хрещення Тури
Эх... Якби тільки мені вдалося зробити глиняні таблички... Це було б так чудово. Я навіть не думала, що вони можуть вибухнути. Ось був би у мене ножичок, як в Тури, можливо я могла б навіть зробити Моккан.
(Прим. Мовець 1: Моккан - це дерев'яна дощечка завдовжки 10-25 см, ширина 2-3 сантиметрів і товщина у кілька міліметрів. Більшість дощечок пов’язані з функціонуванням державного апарату (переписка між відділами різних рівнів). Їх виробники використовували принаймні чотири властивості дерева: її легені, міцність, доступність і можливість повторного використання (перевдовжений напис скливали й надавалося новий).
Після того вибуху в печі мені назавжди заборонили виготовляти глиняні таблички. Відверто кажучи, я вже перебрала всі відомі мені методи виготовлення книжок і тому не могла собі уявити, що робити в цій ситуації.
Тим часом, Турі виповнилося сім років. У цьому світі сьомий день народження відзначається як дуже важливе свято. Тут відзначаються не конкретний день, а сезон року, в якому ви народилися. Кожної зими, весни, літа й осені проводиться церемонія хрещення в храмі. Кожна дитина бере участь у ній сім років. Тільки тоді діти отримують дозвіл працювати підмайстром і учнями, а також починають брати до уваги як частину населення міста.
Діти віком до семи років не можуть входити в храм, тож ми з батьком у прольоті. До речі, хоча я вже давно знала, що не зможу бути присутнім, батько сприйняв цю новину дуже емоційно. За іронією долі він мав піти на термінове зібрання саме в день хрещення своєї дочки. Крім того, нараду скликали декілька високопоставлених аристократії. Тому якщо б він не був присутній, його влада могла б позбавити голови. І в буквальному розумінні теж.
Жах!
Незважаючи на це, мій батько сидить з раннього ранку, видаючи скаргу після скарги і, здавалося б, зовсім не поспішає піти на роботу.
- Нет... Я не хочу йти на цю дурну зустріч! Це ж хрещення Турі! Чому хтось повинен був запланувати цю безглузду зустріч в цей важливий день?
З цього видно, що сьогодні дуже важливий день. Я впевнена, що в аристократів теж є діти, тому вони повинні знати коли відбудеться церемонія.
- А хіба дітей палаців не хрестять як і у нас? - Питаю я.
Вони не повинні ходити до храму, бо завжди можуть викликати священика в себе додому. Вони не можуть зрозуміти те, що відчувають ми - нижчі класи.
Я ігнорувала його весь вчорашній вечір, оскільки вважала, що це було краще для нього, але він виявився дуже впертим. Можливо, це та риса, яка властива батькам у будь-якому світі. Вони що, впадають у цю болісну депресію кожного разу?
Я зітхнула, поки обережно розчісувала довге волосся Турі:
- Тату, ми можемо вийти всі разом, тому ти повинен бути готовий йти на роботу! Ти можеш дійти з Тури до храму. У будь-якому разі, сьогодні в храм зможуть потрапити тільки діти, так що ти просто чекатимеш на подвір'ї, чи не так?
Мені здавалося, що він трохи злякається, якщо зможе привести Тури до храму і побачить, як вона одягнена в красивий новий одяг. І хоча я зробила таку добру пропозицію, він все ще впертий:
- Але ж чекати на подвір'я - батьківський обов'язок...
- А хіба ходити на роботу не обов'язок батька сім'ї? - Я суворо дивлюся на нього і продовжую: - Працювати разом зі мною вже не так добре, як раніше? Ну тоді ти підеш на роботу один! - я відштовхнула його, ніби втративши всякий інтерес продовжувати сперечатися.
Він повернувся до мене з благанням в очах повні сліз. Здавалося, що він заплатить в будь-який момент:
- Ні, я піду з тобою. Але як тільки нарада закінчиться, ми відразу повернемося - будемо сьогодні святкувати.
Тури подивилася на батька з посмішкою, тримаючи голову нерухомо, поки я продовжувала плести її волосся:
- Ну тату! Зрозумій вже нарешті! Ти ж прийдеш, щоб відсвяткувати разом з нами? Я з нетерпінням чекаю цього, так що повертайся швидше, гаразд?
- Так! - Одна її усмішка вистачило, щоб змінити настрій батька. Я аплодую стоячи. Ти дійсно наш ангел, Тури.
- Мейн, доглянь за татом. Переконайся, що він вчасно потрапить на роботу.
- Ладненько! Я постараюся, так що можете не турбуватися! - З радістю кивнула я.
- Ну Мейн! - Вдаючи незадоволеним, обурився тато.
Тури засміялася. Так, це дійсно прекрасна усмішка. Здається, що вона не буде самотньою навіть тоді, коли наш батько не зможе прийти до неї на церемонію хрещення через те що така любов є для нього надзвичайно цінною.
- І-і-и-І... Все готово! Ти така мила!
- Дякую! - З вдячністю поглянула на мене сестра.
Я розчісувала її волосся, розділила їх по сторонах і заплила дві косички, які потім украсила зав'язкою. Різнобарвні плетені квіти і заколення чудово пасують до волосся.
- Турі, ти справжня красуня.
- Да... Мамо?
Оскільки сьогодні мама йде з Тури, вона постаралася прихоститися. Вона одягла своє єдине гарне плаття: просте, блідо-блакитне кольору, з підпором опускається до щиколоток, ледве дозволяє бачити її взуття. Я б ніколи не подумала, що вона може стати такою гарною, просто змінюючи свій одяг і очистившись від плям з дроблення насіння в фарбальному.
Хм... У моєї мами є гарний потенціал. Вона дуже красива. Це можливо.
- Мамо, сідай сюди. Я тебе теж заплету, - пропоную я, показуючи рукою на стілець.
- Все в порядке. У тебе виходить красиво, але такі зачіски дуже відкриті. Я не хочу привертати до себе сьогодні увагу. Зрештою, діти відіграють головну роль сьогодні.
- А-а, ну ладно.
Особисто я не думаю, що моя зачіска особливо екстравагантна, але якщо мама так говорить, то можливо це може бути правдою. Я не знаю, як у цьому світі сприймається певний стиль, але можливо я могла б перестаратися.
- Ну ладно, пошли! - я схопила свою сумку з речами, які мені потрібно взяти із собою до воріт, а потім вийшла разом зі напряженою Тури. Після нас йшла мама з татом.
Зазвичай моя мама ходить у дуже швидкому темпі, навіть коли носить багато речей, але сьогодні вона обережно спускається по сходах, тримаючись за підол свого одягу так, щоб він не тягнувся по підлозі. Тури також трохи підняла спідницю, наслідуючи свою матір. Оскільки я сьогодні в своєму повсякденному одязі, мені все одно - спуститися до підніжжя сходів на крок попереду всіх інших.
- Вау... - Виривається у мене, коли я бачу площу.
Тут є дуже багато людей. Здається, всі прийшли привітати дітей, які йдуть на свої хрестини. У натовпі я змогла розпізнати Ральфа і Левца, незважаючи на впевненість у тому, що вони не мають нічого спільного з сучасною церемонією. Здається, всі хочуть дати свої найкращі побажання сучасним « зіркам ».
Я впевнена, що взимку і навесні також були церемонії, але тоді у мене дійсно не було стільки сил, щоб часто залишати будинок, так що це перший раз, коли я побачу все це своїми очима.
До мене доносилися голоси:
- Фэй, прийми мої поздоровлення!
- Ти виглядаєш дуже по-чоловіки!
Я обернулася і, звичайно, побачила Фею. Здається, у нього сьогодні теж хрещення. Його костюм чимось схожий на сукню Турі: білий одяг з вишитим поясом.
І правда, вміння шити високо цінуються у цьому світі.
Оскільки всі тут виготовляють вручну, відмінності в навичках сильно впливають на якість виробів. У сучасній Японії вміння шити було не особливо корисним, а тут кожен завжди ходив у пошарпаному одязі. Пам'ятаю, як моя мама казала мені, що це дуже важливий досвід для « вродливої жінки », і я тільки тепер зрозумів значення цих слів.
Тепер, коли я бачу одяг інших дітей, то розумію, яка вона насправді чарівниця. Ну все, годі хвалитися цим. У такому випадку стає ясно, що не те що одружитися, навіть хлопець для мене буде знайти нереально складно.
- Тури! Ти така мила! - Голос Карли роздається на всю площу, а долоні вже вчепилися у щечки Турі. Усі відразу переключаються на мою сестру, щоб привітати її і потурбуватись про неї.
- Вітаю, Тури!
- Твоє волосся таке гарне, як у дочки двірянина!
Карла продовжувала хвалити Турі, а та соромилась відречення. На відміну від інших дітей, її синє-зелене волосся було здоровим, міцним і блискучим. Біла сукня, якою пишається моя мама, зачіска — все прямо надає їй ореол світла, що відбивається від її волосся. Вона дійсно схожа на ангела. Я думаю, що можу зрозуміти, чому батько так сильно її обожнює.
- Мейн важко працювала, щоб заплести мені волосся.
- Да? Це зробила вона? Я думаю, що тепер вона заробила ще один плюсик крім її незвичайних рецептів, - вигукує Карла.
- Це ж складні плетиви.
- Як ти це зробила?
- Я хочу побачити, я хочу бачити!
Незважаючи на вік, навколо нас сформувалася невелика армія жінок, які намагалися краще розгледіти голову Турі.
У цій зачіски немає нічого особливого, так що вам не треба так пильно дивитися! Якщо ви не зачісувалися належним чином, то звичайно буде важко заплести їх...
- Це виглядає здорово, Турі!
Одна юна дівчина в натовпі зависла з подихом.
- Я хочу зробити зачіску як у тебе на моє хрещення!
- То що, всі хочуть щоб Мейн заплила ваше волосся? Ну, що думаєш, Мейн? - Повертається до мене Тури.
- Ні в якому разі!
- Але... Чому?
- Я не знаю, коли моя температура підніметься знову. Ти ж знаєш, що це перший раз, коли я змогла охреститися?
Я відчуваю себе трохи незручно, але ніяк не зможу заплітати незнайомих для мене дівчат кожного разу, коли відбудеться церемонія хрещення. Крім того, я можу гарантувати, що такі зачіски не наблизяться навіть близько до рівня Тури. Їхнє волосся грубе, брудне і дуже потребує догляду. Як у мене на початку. Так що я не хочу мати з таким волоссям нічого спільного.
- Ну гаразд, - трохи сумно відповідає вона: - Просто ти останнім часом відчуваєш себе все краще і краще, але температура дійсно досі повертається. Я просто хотіла трохи похвалитися моєю молодшою сестрою, ось і все.
Хоча я хочу створити враження, що насправді не проти пропозиції Тури, але чесно кажучи, це психологічно неможливо.
- Тоді я можу показати всім іншим, як заплести своє волосся як у тебе. Я просто не хочу обіцяти всім, що зроблю це для них, ось і все.
- Так, так, тато казав тобі: « Не дай обіцянкам, яких не зможеш стримати". Гей, хлопці, Мейн сказала, що вона може показати всім, як зробити зачіску як у мене!
Тури, здається, задоволена компромісом. Здається, що майданчик перед колодою в недалекому майбутньому стане місцем по майстер-класу у створенні зачісок. Я ніколи б не подумала, навіть на секунду, що заплетене волосся може привертати до себе стільки уваги. Не дивно, що моя мама не хотіла, щоб я зробила їй також.
- А це що таке? Хто це зробив? - Почувся ще один голос однієї з дівчат.
- Мейн! - гордо відповіла Тури.
- Ні! Уся наша сім’я постаралася! Я з мамою вишивав квіти, а тато робив шпильки!
Навіть моя мати, яка мала чудові навички в шиття і кройку, не знала буквально нічого про мереживо. Усі старші жінки відразу накинулися на мене.
- Дитятко! Як ти думаєш, ти могла б навчити бабусю, як їх робити? - Питала у мене якась стара дівчина.
- Показати-то я вам зможу, але якщо у вас немає дійсно маленьких голок, то ви не зможете зробити це. Крім того, я думаю, що нехай краще це зробить мама, вона в цьому набагато краща.
Я вже облажалась у спілкуванні з незнайомими людьми. Крім того, є хороший шанс, що я могла б сказати щось дуже дивне, тому як мені не вистачає загальних знань про цей світ. У результаті, я дійсно не розумію про що повинна розмовляти з іншими жінками. Я думаю, що найкращий спосіб спілкуватися з сусідами - це « тримати їх на відстані видовженої руки».
Раптом почувся гучний « Дінь-дон!». У мить оку всі люди замовкли. Через кілька секунд хтось у натовпі вигукнув: « Пора! Все на головній вулиці!"
Свята процесія з дітьми на чолі попрямувала до головної вулиці. Ця сцена дуже нагадує мені... ну, ви знаєте. Люди вишикувалися по дорозі, тоді як процесія рухалась вулицями і почали кричати. Навіть якщо ви і не бачите, де знаходиться процесія, то можете почути рев натовпу по мірі її наближення. Це нагадує мені Екіден.
(Прим. Перекладач: « Екіден - спортивне змагання на автострадах, що представляють собою естафету на марафонській дистанції »).
Гучні крики, оплески і свист заповнили все навколо мене, поки безліч дітей, одягнених в біле, пливли вниз по вулиці до храму. Деякі сяяли, дехто був напружений, деякі - горді, а декотрі виглядали дуже нервовими. Хоча ми тільки йшли до храму, батьки були глибоко зворушені і розплакалися. Наприклад, мій батько.
У великому фонтані, який знаходиться в центрі на перетині двох головних вулиць, хрестний хід зробив коротку зупинку. Ще одна група дітей, які йшли іншим шляхом, влилася у загальний потік. На цьому етапі ми з батьком повинні залишити процесію.
- Тату, йди сюди.
Він, здається, замишляв пройти весь шлях до храму, але я міцно схопила його за руку і спробувала відвести подалі від натовпу. Я перетягла його в сторону обочини, і ми проводили процесію, дивлячись на те, як вони відновлюють свій шлях до храму.
- Тури-і-и... - Батько в сльозах.
- Тьху ти! Тату, пішли швидше, інакше запізнимося.
Тепер, коли процесія пішла, натовп почав ремствувати, оскільки люди поверталися додому. Зітхнувши, я потягла батька в сторону південних воріт. Той, правда, постійно зупинявся щоб поглянути на церкву.
***
Нас зустрів стурбований Отто.
- Командире! Ти спізнився!
Він швидко привів тата до залу зібрань, залишивши мене як завжди сидіти і тренуватися в написанні літер. Здається, починаючи з сьогоднішнього дня я вчитиму назви товарів, які курсують між містами, так що врешті-решт я зможу прочитати вантажну накладну торговців. Ці слова насправді ті, які я дізналась від Отто на самому початку навчання, що активно використовуються у повсякденному житті. Тепер я навчаю назви всіх сезонних овочів.
Я вже знаю багато овочів. Наприклад, « Помай» (помідор, який виглядає як жовтий перець), "Вель" (розновидність червоного салату", « Фюсія» і так далі. Оскільки я їх знаю, то легко запам’ятати. Але в цьому списку їх набагато більше, є навіть такі, які я ніколи не бачила на нашому обіді. Для запам'ятовування знадобиться куди більше часу.
Я могла б піти на ринок, щоб було можливо порівняти їх, подивитися, як вони виглядають... але я не думаю, що витриму ще одне зіткнення з м'яскою.
Поки я на самоті шаркала грифелем по дощечку, молодий солдат вдерся у кімнату, тримаючи в руках якийсь документ:
- Знаєш де Отто?
- Мабуть на зборі... - Це спантеличило мене.
- И то правда! Що ж мені тепер робити? - Схоже, воротар не дуже добре вміє читати офіційні документи.
- Я можу прочитати, якщо хочете.
- Хм-м... Хіба? - Скільки ж сумнівів на його обличчі!
- Взагалі-то я помічниця Отто.
Я можу зрозуміти його скептицизм. Зрештою, я виглядаю як маленька дівчинка. Ну не схожа я на ту, від якої можна очікувати вміння читати важливі документи. Я навіть звикла до цього. Я пропоную йому свою допомогу лише завдяки сердечній доброзичливості, так що якщо він не захоче скористатися моєю пропозицією, то й мене це не хвилюватиметься.
- Ну, тут лист комусь... Будь ласка, допоможи мені - каже він, простягаючи мені листа.
Ці листи завжди написані в надмірній манері, так що їх досить важко прочитати. Але якщо відкинути шелуху, то все буде легше. Все, що вам дійсно потрібно знати, це кому адресоване послання і чия друк потрібна на документі.
Я розкрила документ, зробивши глибокий вдих, надихнувши запах пергаменту і чорнила, а потім глянула на текст всередині.
- А-а... Адресант зараз на зустрічі. А ось - агенція дворянина, що стоїть нижче ієрархічної драбини. Я думаю, що все буде гаразд, якщо лист буде вручено після закінчення збору. Сьогоднішнє зібрання було скликано високопоставленим вельможею, тому доведеться почекати до кінця. Потім можна буде застосувати свій друк.
- Дякую! Ти моя рятівниця! - Солдат відсмоктав мені, двічі вдаривши по грудях кулаком.
Хмф! Оскільки я помічниця Отто, то для мене такі речі природні.
Відчуття, що мені пряма доріжка в місцеве клею. Хоча я дуже хотіла знайти спосіб робити папір ще до того, як почну навчання наступного року. Реальність, ти жорстока!
Я ще довго досліджувала написання слів за списком, як раптом до кімнати вдерся батько. Мабуть, засідання закінчено.
- Мейн, ми йдемо!
- А? Посто... - Батько підняв руку вгору, змусив мене замовкнути.
- Обговоримо всі твої питання, поки будемо повертатися. Тури чекає! - Він запихнув грифельну дошку і мелки в сумку, підняв мене на руки, і швидко попрямував до виходу.
- Тату! Па-ап! У мене відч...
- Давай вибиратися звідси, поки Отто не піймав нас.
- Я мушу відчитатись! - Брикала я, намагаючись вирватися. Але, на щастя, поки ми з татом сварилися, Отто встиг нас наздогнати.
- О! Отто! Тут купець, з рекомендаційним листом від барона Брон для лорда Ґлац. Я був на зібранні і мусив попросити його почекати в залі очікування. Будь ласка, подбайте про нього негайно! - Я відразу відчитала.
- Ось молодець, услужила! - Охотливо кивнув мені Отто.
- Все-таки вона моя дочка! - Батько гордо піднявши підборіддя.
***
Увечері ми заходили на вечірку під час свята, якщо це можна назвати святом. Для мене в таких святах обов’язково був торт, як один з важливих елементів, але у нас не було відповідних продуктів для його приготування. Поглянувши на наші інгредієнти, я вирішила зробити кілька псевдо-французьких тостів.
Також я хотіла зробити ще одну річ для Тури: нарізала овочі у вигляді сердечок і зірок. Здається, їй дуже сподобалося.
- Ось, Турі, у нас є подарунок для тебе, - досить посміхнувся батько і простягнув сестрі дивний цвіркун.
- Вау... Тату, мамо, дуже дякую! - вигукнула вона, розгорнувши подарунок.
Вони подарували їй новий робочий одяг, а також набір інструментів для роботи. Оскільки їй сім років, то це час для навчання в майбутньому. Ага! Я зрозуміла, в який бік вітер дме! Здається, вона хоче виглядати « чарівною » в очах Ральфа! Я не проти, от зовсім.
- Ти ж не будеш працювати весь день? - Питаю я.
- Ну, я ж тільки починаю. Все відразу зробити не вдасться, так що, ймовірно, я буду вчитися лише півтори тижні.
- Якщо вони щодня будуть когось навчати, то й час на виробництво товарів у них самих не залишиться.
Цілком згодна. Це як я тоді вчила хлопців: схоже і корисно, але сама нікуди й не просувалася.
- А це для тебе, Мейн, - сказала мама і поклала переді мною довгий тонкий предмет, загорнутий в тканину. Це ще що таке? Я схилила голову набік від подиву.
- Сьогодні ж не мої хрестини?
- Оскільки Тури буде вчитися, то ти ходитимеш замість неї збирати дрова і хмиз.
Я розгорнула тканину, обгортаючи ніж, який блищив у світлі свічок. Я можу відчути його великий вага.
Вони дійсно дали мені ніж.
До цього часу вони дійсно ставилися до мене як до дитини. Турі була помічником сім’ї, а я — лише заступником міста. Чи, буде точніше сказати, що я була тягарем, яка заважалася? Але тепер, коли Турі почала вчитися, я теж повинна носити цей ніж.
Але кожна ситуація має ще одну сторону!
Тепер у мене є ніж!
Я можу зробити Моккан!
Я зроблю його!