Мене звати Мотоза Урано. Мені 22 роки.
Я шалено люблю книги. Навіть більше, ніж будь-яку їжу.
Психологія, релігія, історія, география, підручники, фольклор, математика, фізика і геологія і хімії, біологію, мистецтво, мови та історію... Людство вкладало в ці книги всі накопичені протягом своєї довгої історії знання, і я люблю кожну з них усім своїм серцем.
Завдяки символам я можу отримувати знання, які дозволяють мені доторкнутись до ідей і фантазій іншої людини. Я люблю такі моменти, коли в мене з'являється можливість слідувати за думкою автора. Якщо я прочитую цілий том, наповнений змістом, у мене ще багато днів закохаться відчуття, що я стаю свідомішою і виросту як особистість. Коли я читаю про невідомі світи і уявляю собі місця, які ніколи не могла б побачити своїми очима або навіть уявити у снах, хіба це не п'янить? Мені цікаві старі казки, міфи про чужих земель, я занурююся в зовсім іншу культуру, у далеке минуле людських життів, де ніколи не зможу побувати. На полиці навколо мене акуратно розміщуються тисячі історій, і я навіть припустити не можу, скільки часу провела за читанням, а скільки мені ще знадобиться, щоб розгадати всі їх таємниці.
Дівчина любила особливий аромат старих книжок з далеких кутків бібліотеки, де повітря наповнене старістю. Але навіть цей затхлий запах пилу був настільки спокусливий, що вона завжди високо підняла голову, коли залучала в темні куточки чергової бібліотеки. Урано жадібно вдихала, наповнювала свої легені брудною старістю книжок. Захоплення відчуттям, що книги зберігають себе всі ці довгі роки і невимовно простому смертному. Звичайно, їй подобалося запах нового паперу або чорнила. Але найбільше радості вона отримувала від інформації на сторінках, які чекають тільки її.
Урано відчувала себе не в своїй тарілці, коли її очі не бігали по рядках книги. Читання було невід’ємною частиною її життя, книжка завжди повинна бути в руці перед очима, під час прийняття ванни, туалету чи прогулянок. Вона прожила все своє життя, з моменту того як навчилася читати до випускного видання із коледжу, чіпляючись за книги з особливим запалом, через що за нею прив'язувалося прізвисько "плинного книжкового черв"яка". Усі, хто її знав, говорили, що така любов до книжок рано чи пізно зможе забрати життя.
Але дівчата не знають, що вони говорять. У неї були книжки, і цього достатньо, щоб залишатися щасливим.
Величезна вантажівка пронеслася за сантиметри від Урано, вирибуючи хмару викидів. Тепле повітря подуло їй в обличчя, розірвавши щелепу, але ніяк не вплинуло. Дівчина тримала сторінки книги, які могли перевернутися через вітер, але при спробі повернутися в захоплюючу подорож по рядках інформації з досадою виявилося, що вона вже забула місце, на якому зупинилась читати.
- Урано, тримайся до мене ближче, це ж небезпечно!
- М-м ...
Урано поправила окуляри і ліниво відповіла мичем, не давши людині зрозуміти сказане. Увага знову була повністю поглинута буквами і словами. Вітер скинув її каное в сторону, і дівчина швидко поправила її, щоб продовжити читати, але хтось грубо з зітхнувши схопив її за руку, та різким рухом потягнув на себе.
- Гей, мені взагалі-то боляче! - Урано нахмурила брови, перекладаючи погляд на хлопця поруч.
- Жалуйся скільки хочеш. Краще вже перетерпіти невеликий біль, ніж бути збитим вантажним автомобілем і померти, не думаєш?
- Ну так, не хотілося б помирати від чогось. Хіба що якщо від лавини цікавих книг...
Урано хотіла б жити в оточенні книжок. І якщо говорити про саму її заповітну мрію, то достатньо уявити темне сховище, в якому ні один промінь світла не руйнує сторінки, де вологість зберігається для ідеального зберігання книг, а повітря досить для вентиляції сторінок - у такому місці вона хотіла б провести все своє життя.
Кожну хвилину, не проведений за читанням - тільки даремно витрачений час.
Навіть якщо люди скажуть, що її шкіра занадто біла від нестачі сонця, навіть якщо вони розсміються поруч з нею, побачивши, наскільки вона слабка від відсутності руху, хоча її власна мати кричить на неї через забуті прийоми їжі, дівчина ніколи не відкине книг, тому що всі їх слова для неї порожній звук.
І якщо одного дня їй призначено від чогось померти, то нехай це буде величезна шафа з книжками, який придасть і розмаже її по підлозі. Це здається, що Урано приносить набагато більше радості і щастя, ніж повільно згасає у лікарняній койці. У це вона щиро вірила.
- Я весь час тобі кажу - переставай читати під час прогулянок! Якби не я, впевнений, ти давно б вже прямо на середину дороги вийшла, а там і машинам тебе недовго затиснути. Що сказати мені хоча б спасибі?
- Але я ж кожного дня тобі це кажу. Величезне, большо-озале тобі спасибі!
- Не дуже переконливо звучить.
- Нет-нет. Правда, я вдячна за те, що з твоєю допомогою можу читати під час своїх повсякденних справ Шу. Але якщо я все ж помру, то попрошу пана воскресити мене і продовжити читати у своєму наступному житті. Як тобі моя придурка? Аха-ха!
Життя не таке просте і зручне, як тобі здається.
Вони продовжували розмовляти, аж поки не дійшли до будинку Урано. Шу волів приєднатися до неї, ніби тут живе його власний дім. Від самого народження Шу і Урано виховували як рідних сестер та брата. Вони були дуже добрими друзями, ходили в один садок, і ділилися все одне з одним як спільне. Так що ніяких питань не виникало, коли Шу волів піти до дівчини, а не до себе.
- Мам, тримай, ось що ти просила. Я буду в бібліотеці, назвеш коли вечеря приготується.
- Добре, добре, покличу. Що щодо тебе, Шу? Твоя мама планує готувати що-небудь?
- Ні, я сьогодні тут поїм, у неї роботи багато. Урано, я займу твій телек і подивлюся які є ігри?
- Так-так, грай, - дівчина стала говорити трохи голосніше, щоб Шу зміг її почути. Сама ж вона направлялася пряміком в бібліотеку, що дісталася їй від батька. Він помер, коли Урано була дуже маленькою. Коли вона зайшла, то увімкнула світло.
У бібліотеці було вікно для провітрювання кімнати, але його щільно закрили світлопроникними шторами для захисту книжок від сонця. Книжкові полиці розповзся по всіх стінах, але їх все одно не вистачало, щоб вмістити в собі всі книги, так що у самому центрі стояв ще й стіл з великими стосами нових книг, які Урано купила постійно. Все навколо захаращено знаннями та інформацією, і місця було вдосталь.
Дівчина м’яко сіла поряд з цим столом, не піднімаючи очей на інші книжки і продовжуючи читати свою. Раптом світ навколо неї почав трястися. Урано припустила, що це просто землетрус, іноді таке трапляється, так що турбуватися не про що, і можна продовжити читати. Але тряска продовжувалася, і читання стало набагато складнішим.
Вона нахмурилась і підняла погляд, відволікшись від читання. Навколо кожної сторони видно тільки книги, нічого незвичайного. Вона трохи нахилилася з полиць і покидала книжки одна за одною. У Урано залишився лише таркнутись на цей світ широко розкритими очима, похованими в підвалі книжок.