***
Не бажаючи, щоб Морська Варта гнався за ним по всьому острові, Родзу відтворив свій біг на кораблі і таємно повернувся до берега. Ця хитрість навряд чи могла довго водити дозорих за ніс, але Родзу було все одно. Йому треба було лише трохи часу, щоб розібратися в тому, що відбувається.
— Я поїду в Геру, — прошепотів він і востаннє подивився на містечко Тамо, де прожив останній рік. Похивши головою, Родзу згорнув на вузькій стежці до найбільшого міста в центрі острова.
У Геру була інформаційна мережа. Саме там він добув інформацію про більшість піратів, на яких полював весь цей час. Подорож через гори та густі ліси тривала приблизно дві години.
Невдовзі Родзу вже тягнув на очі шкіряний капелюх по вулицях Геру. Він не намагався приховати свої звички, але й не привертав до себе надмірної уваги. Місцеві жителі поводилися, як завжди - схоже, новини про події в Тамо ще не встигли летіти по острову. Проте Родзу цікавило не лише чутки з Тамо. Він хотів з'ясувати, хто саме зробив його козлом відпущення, і як тепер вибратися з цієї пастки Варта.
Коли він наближався до штаб-квартира інформаторів, над вулицею раптово закрутилися цілі кипи свіжих газет, розкиданих з неба. Прохожі відразу почали підбирати аркушки.
— Неймовірно! - Хтось подзвонив.
- Примарна Рука Родзу... Напав на місто і вирізав цивільних жителів? Але ж він зловив стільки піратів із нагородами більше десяти мільйонів!
По натовпу прокотилася хвиля шоку. Родзу застиг на мить, ще сильніше опустив поля капелюхи і, прослизнувши повз групи обговорення новин людей, непомітно підняв газету.
[Резня в місті Таро!]
У статті говорилося, що тихе і затишне містечко з населенням трохи більше сімдесяти чоловік було сплюндроване й знищене за одну ніч. Все поселення перетворилося на попіл. Згідно з результатами « розслідування » Морського Варта, головним винуватцем трагедії був мисливець на піратів по прозвищу Примарна Рука Родзу.
Родзу охопила холодна лють. Тим часом до його вух долинали розриви розмов:
— Хто б міг подумати, що цей Родзу виявиться таким чудовиськом!
- Я завжди казав, що ці мисливці нічим не кращі за піратів. Ті ж найманці, готові на все заради грошей. Нічого дивного.
— Сподіваюся, Варта зловить його якнайшвидше.
Пальці Родзу мимовільно стисувалися, змінна газету в клубок. Постоявши трохи в тиші, він згорнув у найближчий перевулок і кинув шматочки паперу в смітник.
Минувши кілька кварталів, він підійшов до невпізнатного кабаку. Усередині було майже пусто, тільки господар за стійкою ліниво зявал, підпираючи голову рукою. Родзу, не кажучи ні слова, пройшов повз нього у підсобне приміщення. Він почав спускатися вузькою драбиною у підвал.
Сходи були крутими і тісною, але внизу простір раптово розширювався, перетворюючись на просторий зал з вишуканою меблями, більше схожий елітний клуб, ніж підпільні лігво.
- ...Ось це новина! — Донісся до нього гучний голос.
— Цей хлопець, Родзу... Ну і справи. Принаймні, одним конкурентом в нашій справі стане менше.
- Так, тепер Варта точно призначить за нього нагороду. Думаю, менше ніж за двадцять мільйонів білизна за його голову не дадуть!
Кілька мисливців на піратів, розвалившись у кріслах з газетами в руках, жваво обговорювали останні події. Але Родзу слід було вразити, як розмови швидко стихали. Його погляд був дуже поширений. Хтось усміхався, хтось скинувся в очікуванні, а в чиїхсь очах промайнув неприкритий страх.
На обличчі Родзу не було й тіні люті, а лише лякаючий і крижаний спокій. Він повільно обвів поглядом зал. Тиша стала майже осияною. Ніхто не зважився на безглуздий жарт чи виклик. Родзу було дуже важко зносити, але всі присутні були визнані його силою.
Більшість мисливців працювали групами і вибирали цілі з нагородою до десяти мільйонів. Завдяки успішному погоні на велику рибу вони мали рідкісну вдачею. Родзу ж самотужки відіслав за грати кілька небезпечних піратів протягом минулих місяців. У підпільному світі сила завжди визначала статус, а Родзу явно був не в дусі.
Переконуючись, що ніхто йому не заважатиме, він відвернув погляд і попрямував вглиб залу, сховавшись за важкими дверима кабінету. Тільки коли вона затремтіла, у залі виступили сльози полегшення.
— Фух, не думав, що він притягнеться сюди в такий час...
— Здається, облава Варта з тріском провалилася. Ці недозорі, як завжди, марні - хтось приклався до склянки.
- Цікаво, чим все закінчиться. Навіщо він тут? Мисливцем йому більше не бути.
— Хто знає? — Потиснув плечима його сусід. — Може, хоче дізнатися про плани Варта, щоб помитися з острова.
***
Внутрішній кабінет штабу інформації був куди тихіше. Стіни мали відмінну звукоізоляцію, повністю відсікаючи шум з загального залу. Кімната була невелика: диван, книгарня і масивний робочий стіл.
За столом сидів міцний чоловік з густою бородою і сигарою в зубах — Теруі, голова цієї інформаційної мережі. Поруч з ним молода дівчина років шістнадцяти-сімнадцяті з чорним волоссям до плечев зосереджувалось на стопці документів, ніби намагаючись завчати їх напам'ять.
Незважаючи на юний вік і деяку дитячість в рисах обличчя, Родзу впізнав її з першої ж зустрічі кілька місяців тому. Це була Ніко Робін, відома як Дитя демон. Зараз вона відчайдушно боролася за виживання, ховаючись у тінях злочинного світу Вест-Блу. Завдяки своїй феноменальній пам’яті вона стала ключовим зв’язком в організації Теруї, обробляючи та запам’ятовуючи величезні потоки даних.
- О-о, Примарна Рука Родзу! Не очікував тебе побачити так скоро, — Теруі підняв голову і подивився на події.
— Часи тепер складні, — спокійно відповів Родзу. Ти, мабуть, вже в курсі моїх справ.
Теруї випустив стручу диму і посміхнувся:
- Щодо міста Таро? У мене є свіжа інформація від моїх людей. Але враховуючи твій новий статус... Продаж інформації — це ризик. Отже, ціна буде подвійною.
Родзу кілька секунд пильно дивився в очі інформатору, а потім коротко кивнув:
— Идет.