Ми з дітьми благополучно повернулися до школи. Ми йшли повільно, озираючись навколо, тому цілком природно, що сонце почало сідати.
–Сьогоднішня робота закінчена. Якщо вам потрібно мене покликати, постукайте у дзеркало там.
Ха Рім кивнула. Я повернувся до дзеркала в повний зріст у класі, щоб дати втомленим дітям відпочити.
Повернувшись до класу, я одразу перевірив сьогоднішній врожай. Перш за все [Очищувальну сіль]. Мені довелося заскочити на місце для її вирощування дорогою назад до школи, бо ми використали її всю в тунелі. Є більше місць для її вирощування, тому мені доведеться піти знайти ще, коли зможу.
Наступним предметом був [Швидкісний мармур], отриманий від [Турбо Бабуся], що було метою цього плану.
Спочатку планувалося поєднати [Очищувальну сіль] та [Швидкісний мармур], щоб створити артефакт, який збільшує швидкість власника.
Однак, як тільки ви отримаєте [Дзвінок Павука], предмет, який не був запланований, історія змінюється.
[Дзвін Павука] – це складний предмет, який важко отримати певним чином на рівні боса. Мені пощастило. Звичайно, час був невдалий і моє серце шалено калатало.
Я зібрав ці предмети разом. Як і тоді, коли артефакт був створений вперше, він випромінював чисте біле світло і перетворювався на абсолютно новий об'єкт.
[Священний звук]
Це артефакт у формі дзвіночка, який використовується у другій половині гри та має характеристики, еквівалентні артефакту, даному Ха Рім.
Те, що предмет важко знайти, не обов'язково означає, що він хороший. Тепер, коли така гра стала реальністю, ефективність потрібно ретельно враховувати і це артефакт, який добре мати, навіть якщо ви ризикуєте.
Його здібності – [Очищення] та [Швидкість]. Знову ж таки, завдяки трьом предметам є дві навички. Кому я маю це дати... Добре, я вирішив. Давайте віддамо це цій дитині. Я раптово вибрав, тож скажу, коли настане час. Зараз час їсти, тож я, мабуть, зможу повернутися приблизно за дві години.
Тоді, поки я чекаю, засну в цьому дзеркалі, щоб заспокоїти нудьгу. Якби в мене було місце, де я не міг би спати, бо був монстром, я б давно збожеволів від нудьги. Здається, так.
Тук-тук.
Я чую стукіт у дзеркало, яке я позначив. Я впевнений, що вони їли, не можу повірити, що вторгнувся монстр! Зважаючи на це, я поспішно перемістився.
Зміна точки зору – Ха Рім (відразу після повернення Елли до дзеркала).
–Гадаю, цього разу ми добре впоралися. Ніхто не постраждав, правда ж?
Я говорила, продовжуючи перевіряти фізичний стан друзів.
–На щастя, ніхто...
Здається, ніхто не постраждав. Хоча ми забруднились трохи землею та сіллю, бо нас тягали [Пекельні Руки].
Я обтрусила безлад з одягу Ин Чжон. Су Хо та Кьон Мін, які це бачили, також почистили себе. Після цього Кьон Мін сказав.
–Я радий, що Елла мене врятувала. Це все ще страшно, але я думаю, що стратегія спроби подружитися з нею хороша.
Посеред плану траплялися неочікувані речі, але зрештою всі були в безпеці. Це тому, що Елла провела їх через слабкі місця монстрів та показала безпечний маршрут для подорожі туди й назад.
Крім того, Кьон Мін також визнав силу Елли, коли вона перемогла монстра-павука та врятувала тих, кого схопили руки.
Су Хо також сказав, що коли Елла врятувала його, він був настільки вдячний, що забув про минуле, коли вона напала на них. Потім він подивився на мене і сказав.
–Ха Рім теж справді дивовижна. Зрештою, вона перемогла привида!
–Це, мабуть, завдяки Еллі.
–Що ти маєш на увазі?
Я показала учасникам намисто, що висить у мене на шиї. Намисто у формі кролячої лапки з блискучим зеленим коштовним каменем, вбудованим у нього. Я відчула на дотик, що це додало мені сили у вирішальний момент. Навіть якщо це було непомітно, воно сяяло раніше.
Щойно я це пояснила, учасники виявили інтерес до намиста. Торкаючись його, вони відповіли, що відчувають божественну енергію.
–Якщо намисто, яке дала тобі Елла, є корисним предметом, який допомагає вижити проти монстрів, то чому вона його дала? Ми можемо втекти, як минулого разу.
Звичайно, важко сказати, що довірливі стосунки сформувалися лише за три дні. Однак, також правда, що Елла нам допомагає. Щодо цього в мене була теорія.
–Можливо, Елла дуже прихильна?
Кьон Мін нахилив голову. Здавалося, він не зрозумів, тому я вирішила пояснити далі.
–Елла – демон, спотворений насильством. І вона завжди хотіла друга. Якщо так, то вона перебуває в такому стані, що їй бракує прихильності... Грубо кажучи, вона прив'язана до нас!
Кьон Мін зробив втомлений вираз обличчя. У його голові, мабуть, згадуються словесні образи, які він почув від Елли.
[–О! Ви знову прийшли сюди гратися з Еллою? Але я просто хочу вас убити.]
Або.
[–Ага-га! Ти думаєш, я врятую тебе, якщо ти вигадаєш виправдання? Це смішно~]
Звучить дурнувато.
Коли я думаю про це, я втрачаю впевненість у своїх твердженнях. Але якщо вона нас не любить, вона не захотіла б пожертвувати своєю ногою заради парі!
Силу моїм аргументам додала Ин Чжон, яка навіть заплакала від страху перед Еллою.
–Коли Елла врятувала мене від рук, я злякалася, несвідомо схопила її за руку та пішла за нею. Вона не розсердилася і не налякала мене. І вона приємно пахла...
–...А до чого тут це?
Ин Чжон, яка легковажно проігнорувала зауваження Су Хо, продовжила.
–Мабуть, минула гра з будинком спрацювала!
Якщо подумати, то саме Ин Чжон придумала ідею грати в будинки. Я пам'ятаю, що Кьон Мін заперечував проти ідеї грати в будинки в цьому віці, але її прийняли, бо вона наполягала достатньо сильно, що викликало підозру. Дивлячись на це зараз, можливо, Ин Чжон просто любила грати в будинки.
У будь-якому разі, враховуючи обставини, Елла може відчувати до нас прихильність. Це означає, що у нас є шанс зблизитися з нею.
–Друзі, нам потрібно стати найкращими друзями з Еллою. Тож я пропоную. Сьогодні ми обідаємо з нею!
Кьон Мін обережно підняв руку і сказав.
–Це справді буде добре? Це може бути небезпечно, бо вона може раптово змінитися.
Почувши це, я похитала головою. Ми не можемо вижити, якщо не ризикнемо. Цього мене також навчила Елла.
–Я думаю, що для того, щоб наблизитися до Елли, нам потрібно скоротити фізичну відстань. Тож ризик потрібно певною мірою зменшити.
Вирази обличчя учасників стали серйозними. Було смішно, як вони стали такими серйозними перед тим, як поїсти, але я не могла засміятися.
Ми дістали з холодильника в класі продукти з магазину, які принесли нещодавно і накрили стіл. Ми сіли в коло, кожен поставив щось їсти перед стільцем Елли.
–Тепер ми викликатимемо її...?
Отримавши згоду учасників, я повільно постукала по великому дзеркалу на місці Елли.
Тук-тук.
Зміна точки зору – Елла.
Навколо мене були діти, які дивилися на мене з незграбними виразами обличчя. Ха Рім, яка сиділа поруч зі мною, привіталась.
–Привіт, Елло.
–...Привіт.
Про що думають ці діти? Схоже, вони збираються поїсти, враховуючи, що це частина гри, як і минулого разу.
Ці діти запросили мене поїсти? Чи пильні вони, чи ні, скільки б я не прикидався, немає нічого хорошого в тому, щоб бути з божевільною протягом тривалого часу.
–Навіщо ви мене кликали? Хіба не було б цікаво, якби ви кликали мене без причини?
–Ми просто хочемо поїсти з Еллою... Ми не можемо? – сказала Ха Рім нервово.
–...
Не можу повірити, що вона кликала, бо дуже хотіла поїсти разом.
Гадаю, я знаю, що думають діти. Це може бути стратегією зменшити ризик для них, ставши дружніми зі мною, яка колись була ворогом... Але немає причин ризикувати і шанси на успіх невеликі.
[Цей вбивця вам допомагає! Давайте спочатку познайомимося! Ви втратили життя, бо розмова пішла не так. Шкода.]
Таке може трапитися, тому мудро триматися на певній дистанції, якщо тільки ваша голова не чиста. Ви справді думаєте, що можете дружити з вбивцею на ім'я Елла?
Якщо це правда, діти більш невинні, ніж я думав.
Оскільки я не хочу продовжувати цю дивну гру, я подумав, що було б непогано провести час з ними.
Вони діти, а я дорослий. Не думаю, що ми справді порозуміємося, але якщо я буду вдавати, що ми друзі, то вони будуть слухати мене набагато краще.
Це абсолютно не тому, що я хочу їсти свіжий хліб з вершками переді мною.
–Добре. Я побуду з вами.
–Так! Ось щось, що може сподобатися Еллі.
Хліб зі збитими вершками та шоколадне печиво. Фрукти та лимонад з магазину. Це дієта, повна цукру. Щось більше схоже на перекус, ніж на їжу. Мабуть, тому, що вони не знають, що я люблю, крім солодощів, тож давайте їсти. Я недбало взяв пакет з хлібом.
Потім Ха Рім відкрила пакет вручну. Після цього я відчув себе немовлям, поки вони без жодних клопотів готували всі інші пакети та напої.
Я вже збирався відкусити хліб. І раптом очі дітей, які зосереджено дивилися на їжу, намагаючись не звертати уваги, звернулися до мене. Окрім того, що мені було незручно, я відчув, що в цих очах виражалися інші емоції, ніж ті, що зазвичай випромінюються на мене, такі як страх і напруга. Мабуть, це цікавість. Чому?
А. Я розумію.
Коли я побачив себе очима дітей, їм стало цікаво, як я відреагую на сучасну їжу, адже я іноземка зі світлим волоссям і привидка з минулого часу.
Ось чому західні привиди минулого проливали сльози, ївши хліб із сучасного магазину K! Як сучасному корейцю, таке ставлення до мене неприємне. Тож, перш ніж з'їсти хліб, я подивився на гарячу курячу смажену локшину в чашці, яку їв Су Хо.
–Дай мені.
Як гордий кореєць, я доведу, що нічим не відрізняюся від вас, хлопці.
Су Хо відчув мій погляд і розлився потом.
–Елло. Це дуже гостре.
Я любив гостру їжу в минулому, тож ти боїшся, що я не зможу з'їсти навіть одну з цих речей? Мені було байдуже. Зрештою, не в змозі подолати тиск, Су Хо вилив частину вмісту в чашку для рамену та передав її мені.
Придивіться уважно. Іноземці не реагують так, як ви очікуєте. Бо всередині кореєць, який любить гостру їжу.
Сьорбання.
–...Гей, ти в порядку? – стурбовано запитала Ха Рім.
Зі мною все гаразд?
Ні.
–Хууу... Хааа... Ху... Ха.
Серйозно, я мало не запитав, чи не поклав він туди очищувальну сіль для екзорцизму. Чому в мене болить язик? Це через тіло Елли? Поверни його, поверни мені мою гордість!
–Ось тобі напій!
Я взяв лимонад і випив його. Уф... Все ще гостро.
–Гей. Я дав тобі його, бо ти просила. Розумієш?
Не хвилюйся, я не звинувачуватиму тебе, Су Хо. Ледве охолодивши язик, я тихо з'їв хліб.
Збиті вершки, що ніжно обгортають поранений язик. О, люди повинні жити відповідно до свого смаку. Бо моє попереднє тіло та тіло Елли мають різні смаки. Це та частина того, що мені потрібно прийняти.
Коли я не виявив жодних ознак гніву, діти відчули полегшення. Один за одним вони почали їсти свою їжу. Однак атмосфера була досить незручною. Чи це через те, що я тут?
У цей час Ха Рім порушила тему, щоб підняти настрій.
–Усі. Як пройшла операція?
Мабуть, було страшно, чи буде щось ще? Однак, здається, Ин Чжон мала іншу думку.
–Було страшно... Але завдяки допомозі Елли... я заспокоїлася.
Заспокоїлася... Немає нічого кращого, ніж довіра слабкої дитини. Це ніби ми вже на крок ближче.
–Ми з Кьон Міном були налякані, але Елла допомогла нам і ми вижили.
–Я змогла перемогти завдяки намисту, яке мені подарувала Елла!
Що це за атмосфера, чому ви мене хвалите? Раніше, не кажучи вже про компліменти, оточуючі називали мене нещасливцем, тому я до таких речей слабкий!
У мене за все життя був лише один друг...
Мені було так соромно, що я не міг дивитися їм в очі. Погляд Ха Рім притягнутий до мене, ніби вона помітила, що моя реакція дивна. Чи варто мені теж щось сказати?
–...Елла дякує вам, що ви послухалася її слів...
Я не міг закінчити. Це було тому, що вираз їх обличчя був чимось на кшталт: «Елла... Похвалила мене?!» Ми ніби зблизилися. Ще зарано.
–...Неважливо. Це цілком природно. Якщо ви не хочете померти, краще продовжувати це робити.
Я почуваюся дурнем. Хіба моє обличчя не почервоніло? Я відчуваю, що щойно відреагував як цундере, але мило, як у мультфільмі.
–Е-е... Так! Гаразд!
Ха Рім відповідає яскравим виразом.
Не відповідайте мені.
Не дозволяйте, щоб ситуація виходила з-під контролю. Це попередження від убивці. Розумієте?