Залишивши дітей, які втекли з особняка, я молився за їхні душі.
Це жорстокий світ. Попереду на них чекають жахливі речі, окрім Елли.
Я не хотів, щоб оригінальна історія була перекручена, тому просто подивлюся. Крім того, згідно з оригінальною історією, всі, крім головної героїні, загинуть.
Чи бажання, щоб доля не була перекручена, стане бажанням, щоб ці маленькі діти померли? Чи почуваюся я зараз винним? ...Справді. Дуже ніяково лякати дітей дорослим, навіть якщо я в тілі маленької дівчинки.
Я боягуз. Оригінал є оригінал, а я – це я.
Я потягнувся. Дорога не відкриється, навіть якщо ти в депресії. Потрібно йти, якщо піти, дорога відкриється. Прокладу мій власний шлях. У будь-якому разі, я маю знайти спосіб покинути особняк і повернутися додому.
Крім того, немає гарантії, що вони не помруть, навіть якщо я допоможу їм своїм тілом, замкненим у дзеркалі.
Я вигадав це виправдання.
Тиша особняка сьогодні ще болісніша.
Я взяв маленьке ручне дзеркальце. Якщо воно матиме велику масу, воно легко розіб'ється, якщо його викинути.
Я загорнув ручне дзеркальце в ковдру спальні. Вона була зшита нитками приблизно круглої форми. Я ніколи раніше не користувався нитками, тому мені знадобилося багато часу... Але оздоблення непогане. Це не зламається.
Якщо викинути це на вулицю, щоб спуститися з гори, потрібно буде використати Зсув дзеркала. Я розрізав ковдру ножем і випустив її з дзеркала. Ковдр не обмежена кількість, а ручних дзеркал ні, тому я маю бути обережним. Мені потрібно буде це кинути.
Я взяв ковдру з дзеркальцем і підійшов до дзеркала біля вікна.
Я відчинив вікно за допомогою телекінезу та пошукав гарне місце, щоб кинути. Я вибрав місце з небагатьма деревами.
Я кинув його щосили та не почув жодного тріску. Натомість я побачив, як ковдра котиться. Сподіваюся, її не заблокують дерева.
Через деякий час повільна ковдра мала б досягти до низу гори.
На цьому етапі діти мали б бути біля підніжжя гори, так? Сподіваюся, вони спустилася безпечно.
Писк...
Ця думка розвіялася. Я відчував кроки чотирьох людей біля вхідних дверей. Чому вони повернулися?
Можливо, ви закохались в це тіло? Ні, ні. Чи передався унікальний нарцисизм Елли?
По-перше, я побачив, що вони виглядали обережно, коли заходили.
Здається, вони не хочуть, щоб їх чули. Я не можу зрозуміти, що відбувається, чи бракувало «попередження»?
Я підійшов до дзеркала в кімнаті, де були діти, думаючи, що якщо вони повернуться без відчуття небезпеки та з абсурдної причини, я дуже розсерджуся.
Зміна точки зору –Перехід від третьої особи.
[Клубу розслідування таємниць] вдалося втекти від божевільної дівчини Елли. Діти, задихані від шаленого бігу з особняка, отямилися лише тоді, коли їхні легені досягли межі.
–Ха... Ха... Всі... Ха... Заспокойтеся. Якщо ви так побіжите і впадете, ви скотитеся і помрете, – сказав Кьон Мін, витираючи вологі від поту окуляри. Вони зупинилися, ніби погодилися, хоча й не могли відповісти, бо їм не вистачало повітря, окрім Су Хо.
–Так, ого... Здається, Ин Чжон на межі. Зустріч зі справжнім привидом. Що тут, чорт забирай, відбувається?
Коли Су Хо це сказав, Ха Рім засумувала та вибачилася.
–Вибачте. Я не знала, що це таке небезпечне місце. Тільки тому, що я попросила вас прийти... Через мене...
Кьон Мін похитав головою.
–Спочатку ми всі вирішили піти. Не можна звинувачувати лише одну людину.
Зробивши вдих, Ин Чжон поплескала Ха Рім по спині.
–Це правда. І завдяки Кьон Міну всі вижили. Дякую, Кьон Мін.
–Чому ти говориш такі незручні речі...
Вигляд того, як усі піклуються одне про одного навіть посеред труднощів, змусив Ха Рім забути про свої страхи і її серце зворушилося. Вона навіть не могла уявити собі розлуки з ними, бо їхня дружба просто безцінна.
–Ходімо вниз і викличемо поліцію. Навіть привиди не можуть перемогти тих, хто був мобілізований громадською владою. Ходімо повільно.
–Зачекайте хвилинку, гора завжди була такою туманною...?
Коли Су Хо сказав це, Ха Рім озирнулася. Туман, якого не було, коли вона піднімалася, заважав їй огляду. Можливо, це зробила Елла? Це стало правдоподібною гіпотезою, бо не було нічого незвичайного, якщо хтось пережив надприродне явище.
–Можливо, ми ще не в повній безпеці. Замість того, щоб поспішати вниз, давайте знайдемо місце з невеликою кількістю дерев і вимкнемо ліхтарики.
Учасники клубу ковтнули слину, почувши слова Ха Рім, але їхні очі продовжували шукати. Кьон Мін, який має добрий зір, швидко знайшов місце.
–Це місце з меншою кількістю дерев. Тут схил, але й менше каміння, тому ви не отримаєте серйозних травм, якщо впадете.
Вони спускалися повільно, обережно ставлячись до навколишнього середовища. Але це дивно. Повітря стає холоднішим і вони не можуть позбутися цього тривожного відчуття. Відчуття б'ють на сполох.
–Зачекайте всі. Уважно озирніться.
Почувши слова Ха Рім, вони почали озиратися. Раптом Су Хо щось побачив. Здалеку стояв чоловік у чорному. Чи міг він бути людиною?
Су Хо поплескав Кьон Міна по плечу. Йому щойно купили нові окуляри, тож він міг бачити набагато краще. Кьон Мін розплющив очі та подивився на чоловіка, його обличчя посиніло. Його реакція була незвичною, тому Су Хо прошепотів якомога тихіше.
–Що ти бачиш?
–Там стоїть худий і високий чоловік. На ньому костюм, але шкіра бліда. Не просто бліда. Він такий білий, що його видно навіть уночі...!
Повагавшись, Кьон Мін додав кілька слів.
–І якщо мої очі не помиляються, у нього не має обличчя.
Діти, які мовчки слухали слова Кьон Міна, зрозуміли всю серйозність ситуації. Чудовиськом була не лише Елла. Те, що це сталося одразу після втечі... Група помітила його лише тому, що дерев було мало. Майже не знаючи про його існування. Вони повинні придумати спосіб втекти, поки їх ще не спіймали.
–Хіба цей монстр не шукає нас?
Почувши слова Ин Чжон, Ха Рім точно так і подумала. На перший погляд, воно щось шукало. Менше дерев допомагало, але сховатися було досить важко. Якщо так, то слід спуститися, якомога сильніше втиснутись у кущі та відійти.
–Чорт, чому воно нас шукає?
–Нам потрібно спуститися вниз і повільно відійти від нього.
Коли Ха Рім сказала це, діти опустилися і повільно віддалилися. Писк, писк. Вони почули звук диких щурів. На щастя, він доносився з іншого боку. Чоловік просто стояв там, дивлячись у те саме місце.
Воно нечутливе до звуку?
Тієї ж миті, як вона так подумала, монстр зник з поля зору. Ха Рім перевела подих. За мить монстр з'явився в тому напрямку, звідки доносився звук.
Чоловік розмахнув рукою і в результаті товста колода була розколота навпіл. Щури, які жили всередині колод, перетворилися на шматки м'яса.
Це небезпечно. Можливо, більше, ніж Елла.
Ха Рім крутила головою, щоб знайти спосіб вижити. Вона нарешті прийняла рішення. А потім, ще тихіше за шепіт... Вона ледь чутно пропонувала.
–Ми. Йдемо. Назад. Особняк.
–...!
Інша сторона – це монстр, який телепортується щоразу, коли чує шум. Вона не впевнена, що зможе не видати жодного звуку під час руху. Крім того, там четверо людей.
Ризик бути спійманим цим монстром занадто великий, якщо покладатися на кущі, щоб сховатися до світанку. Однак, у випадку з Еллою, можна було б вижити в сліпій зоні дзеркал, якби їх не помітили.
Висновок Ха Рім полягав у тому, що сховатися в будівлі – найбезпечніший спосіб уникнути монстра.
Можливо.
–Але це небезпечно, – спробував сказати Кьон Мін, поки вони не побачили монстра, що наближається до них.
Обличчя Кьон Міна знову посиніло і всі напружилися. Насправді, можливо, є кращий спосіб. Якщо вони будуть дуже обережними, їх можуть не спіймати. Однак він хоче покинути це місце просто зараз. І він боявся, що монстр так знищує дерева, тому послухався поради Ха Рім.
Усі пригнулися і рушили до особняка. Проблема полягала в тому, що монстр наближався здалеку швидше за них.
Однак, якби вони побігли, він би телепортувався, тому вони не могли цього зробити, вони закусили губи та продовжили рух.
Кьон Мін, трохи стурбований, озирнувся. Монстр наближався. Раніше він був так далеко, що здавався розмитим, але тепер він міг чітко бачити його, коли він йшов до них.
–Хо-ок..!
Дерева та кущі почали приховувати їх присутність, коли вони наближалися до особняка. Він час від часу чув кроки чоловіка.
О Боже мій. Невже він нас знайшов?
Тільки що Кьон Мін подумав про це, він почув, як щось падає. Це була куля з ковдр. Вона покотилася з гори. Увага монстра була переключена на неї.
Група пришвидшила темп і змогла непомітно дістатися до передньої частини особняка.
–Ходімо обережно.
Учасники мовчки погодилися. Кьон Мін обережно відчинив вхідні двері. Багато дзеркал, але постаті Елли ніде не було видно. Думаючи, що це була можливість, вони поспішно увійшли до однієї з численних кімнат особняка.
Тільки тоді всі перевели подих.
–Ще не кінець. Він погнався за кулею з ковдри, але врешті-решт він прийде сюди. Бо це єдине місце, звідки прилетіла куля.
Хто кинув кулю? Чи не могла це бути Елла? Ні, вона б ніяк не зробила цього, щоб врятувати їх. А може, хтось інший ховається?
–У будь-якому разі, нам треба триматися подалі від очей Елли та чекати до світанку. Не думаю, що тут є якісь дзеркала, окрім цього.
Елла не могла напасти на них, коли Кьон Мін облив дзеркало вином. Вони накрили дзеркало тканиною, яку знайшли на підлозі.
–Будь ласка, сподіваюся, це допоможе, – подумав Кьон Мін.
Високий, худий білий привид з одного боку, а привид божевільної дівчини з іншого. Це був справжній кошмар.
Всі тримали язики за зубами та чекали настання дня. Кьон Мін сподівався, що тиша продовжиться так само, але в дзеркалі з'явилася дивна реакція.
Тканина, що закривала дзеркало, тріснула, ніби її розрізали ножем.
Кьон Міну хотілося посміятися з наївності, що їх не спіймають.
Відчай заграв в очах дітей.
Елла помітила їх.
Зміна точки зору – Елла.
Щойно я поворухнувся, тканина затулила мені зір, тому я розрізав її ножем. Коли я побачив, як діти дивляться на мене та кривляться спустошеними обличчями, мій розум став складним.
Ви справді думали, що вас не спіймають?
Я вигнав їх, роблячи такі банальні речі! Роздратування піднімається вгору, але спочатку я маю дещо запитати.
–О! Ви знову прийшли сюди гратися з Еллою? Ну що ж? Я просто хочу вас убити~
Я з посмішкою на обличчі почав крутити ніж. Ха Рім здригнулася, а Кьон Мін повністю заціпенів від спогаду про те, як я його переслідував. Су Хо обійняв дітей, а Ин Чжон розплакалася.
Кьон Мін закричав, ніби виправдовуючись.
–Там телепортується монстр, тож більше ніде сховатися!
Я трохи здивувався і на мить завмер від крику. По-перше, мені потрібно зреагувати.
–Ага-га! Ти думаєш, я врятую вас, якщо ти вигадаєш виправдання? Це смішно~
Я так сказав, але моя голова була сповнена плутанини. Ще один монстр? Головна героїня в цьому моменті гри впадає в депресію і повертається до школи, де сумує за втратою своїх друзів. І перший розділ закінчується тим, що вона поступово помічає дивні речі, які відбуваються навколо.
Це означає, що вони не зустріли іншого монстра.
Можливо, це тому, що я залишив Кьон Міна живим?
Відкладемо це питання...
Телепортація. Є кілька таких монстрів. Однак для деяких з них є обхідні шляхи. Якщо так, то з'ясую їхню особу та допоможу...
Ні, ні, зачекайте. Якщо я допоможу тут, що станеться з оригіналом? Його вже перекручували, тож чи нормально, якщо я перекручую його ще більше?
Є варіант безжально вигнати їх з особняка. А що тоді, якщо вони всі помруть? Оригінальна історія була перекручена, тому я не знаю про головну героїню, але решта можуть померти.
Який ідіот! Окрім головної героїні, всі інші все одно помруть, тому все відбуватиметься за оригінальною історією. Про що я хвилююся?
Ні, я все ще хочу, щоб діти жили...
Поки я бився в голові, щось відчинило вхідні двері особняка та увійшло.
Широким кроком. Схиляючи голову, входить до особняка.
Він дуже високий. А для такої людини звук кроків легкий.
Звучить так, ніби ти високий і худий, і може телепортуватися...
А. Цей монстр... Слендермен!
Слендермен, одна з іноземних міських легенд. Він досить відомий як монстр, який викрадає дітей. Але він не такий, як з'являється на початку.
Це монстр, такий же сильний, як Елла, бос навчального рівня, але його справжня сила полягає в тому, що він не має жодних слабкостей. Якщо слабкість Елли – спалити особняк і розбити дзеркала, то у Слендермена немає нічого з цього.
Персонажі цієї гри – просто діти. Якщо творець не дасть способу перемогти монстрів, єдиним рішенням буде втекти.
Оскільки це монстр з телепортацією, рівень складності різко зростає, коли ви зустрічаєте його! Найкраще запам'ятати місцевість за допомогою функції збереження та завантаження та втекти з поля зору, не будучи поміченим. У реальному житті ви ніяк не можете використовувати цей метод.
Крім того, оскільки Слендермен прийшов до особняка, можливо втекти з його поля зору. Тим більше, оскільки їх четверо, принаймні одна обов'язково не загине.
Звук кроків Слендермена наближається. Він прямує саме в цьому напрямку. Здається, у нього є інстинкт пошуку дітей.
Почувши звук, діти здригнулися. Вони справді думали, що зараз помруть. То що ж мені робити? Чи варто мені захищати дітей, чи просто спостерігати? Немає часу. Свідок. Відповідальність. Дорослий. Діти. Оригінал. Викривлення. Совість. Рішення. Плутанина.
Я почув голос Ин Чжон, поки не міг прийняти рішення.
–Допоможи нам... Будь ласка...
–...
Я прийняв рішення згідно зі своїм серцем.
Монстр, який допомагає людям. Чи хтось засміявся б, якби його побачив?
–Сховайтеся за моїм дзеркалом поки що.
–!!!!
Тон Елли, який до цього був сміхом і глузуванням, заспокоївся. Поки діти вагалися, Елла насупилася.
–Не змушуйте мене повторювати це двічі.
Потім діти поспішно випросталися за моїм дзеркалом і сховалися. Досить великого дзеркала було достатньо, щоб покрити їх усіх.
Писк...
Худий чоловік без обличчя зайшов, просунувши свої довгі руки всередину, як павук у нору. Він трохи озирнувся, потім підійшов до дзеркала...
Тріск!
З іншого місця почувся звук розбитого скла. Невдовзі після цього постать чоловіка зникла. Я повернувся від іншого дзеркала і телекінезом зачинив двері, які були відчинені.
–А тепер виходьте.
Один за одним діти нерішуче виходили з-за дзеркала. Вони, мабуть, дивувалися, чому я їм допоміг. Зрештою, я щойно намагався їх убити, але раптом допоміг.
Шкода бачити, як вони дивляться на мене, як перелякані кролики, тому я чухаю голову, що робити з цими дітьми. Оскільки я вже втрутився, неможливо слідувати оригінальній історії.
Все через мою суперечливу поведінку. Якби я справді хотів, щоб все пішло так, як було спочатку, я мав би вбити одну людину на початку. Хіба не кажуть, що в кінці немає раю? Я ніколи не думав, що повернуся з таким результатом.
Я не шкодую про це. Хіба я міг убити дитину? Ніколи...!
–Зітхання...
Четверо людей здригаються від звуку зітхань. Знаєте, що я відчуваю? Ну, схоже, що вони зараз помруть, але я не можу дозволити собі звертати на це увагу зараз.
–Хочете жити?
Подивившись одне на одного на мої слова, Ха Рім сказала «так» як представник.
У мене є ідея, як перемогти Слендермена, хоча у нього не було слабких місць у грі. Однак, оскільки це завдання, яке вимагає співпраці, необхідно забезпечити мінімальний запобіжний пристрій.
–У такому разі, пообіцяйте мені... Ні, пообіцяйте, Еллі. Не робити нічого дурного і партнерство для гри. Тоді, Елла, пообіцяє не вбивати, згодні?
Я думаю, що це справді Еллина пропозиція. По-перше, Елла нічого не зробить, щоб допомогти людям... Але принаймні вони повірять, якщо я скажу це так. Я маю на увазі, Елла чогось від них хоче. Звичайно, діти так піклуються одне про одного, тому вони порушать свою обіцянку та втечуть, як тільки Слендермен буде переможений.
Я також порушу свою обіцянку, але в мене немає совісті казати цим дітям довіряти мені... І я сподівалася, що вони її порушать.
–Добре. Обіцяємо. Врятуй нас натомість.
–Так~ Обіцяю~
Я легко посміхнувся. Мені розбилося серце, коли я побачив дітей з огидою. Хоча обличчя Елли гарне...
У будь-якому разі, насолоджуйтесь, діти.
Вид привида, що бореться з привидом – це видовище, яке важко побачити.