Я стояв віч-на-віч зі своїм доленосним ворогом, наші позиції були такими ж, як і в першу ніч.
Сьогодні я повинен дати йому перемогти! Якщо я знову зазнаю поразки, я перестану зватися Сартісом!
Тож я терпляче пояснював:
— Не дивись тільки на те, наскільки міцний мій щит. Сконцентруй свою магію на цій точці і так зможеш знищити його. Розумієш?
Люк кивнув:
— Розумію.
Я продовжив:
— А це мій магічний меч. Між полум'ям, яке він випромінює, є інтервал. Скористайся цим часом, зрозумів?
Люк кивнув:
— Зрозумів.
Я також вказав на Фафніра:
— Його слабке місце знаходиться приблизно в п'яти дюймах нижче шиї, це єдине м'яке місце, не вкрите драконячою лускою...
Фафнір скривився. Він чхнув і, мабуть, здивувався, чому я розкрив його слабке місце цьому слабкому Герою.
Тоді ми знову почали битися. Хоча я не з тих, хто просто здається, я все одно був готовий піддатися на 80%... Але, на мій подив, сьогоднішній Герой здавався трохи іншим.
Чорт забирай! Він сьогодні такий сильний!!
Я відчайдушно ухилявся від його ударів побачивши, як його меч розрубав безцінну декорацію у вигляді скелета археоптерикса за моєю спиною.
Чому!?
Лише десять хвилин тому він був слабаком, який міг впасти, йдучи по рівній поверхні!!
Та він просто грався зі мною!!!
Замок Короля Демонів пав під його жорстокою атакою. Наступний рішучий рух, був спрямований на мене. Я заплющив очі, і кінчик святого меча зупинився за кілька міліметрів від мене.
Я почув, як він зітхнув:
— Ти справді хочеш програти мені, Сартісе?
Я розплющив очі і побачив, що не тільки його меч був дуже близько до мене, але й його обличчя. Сьогодні вночі його сила нарешті зрівнялася з його обличчям. Смарагдово-зелені очі з сумом дивилися на мене, і він нарешті відклав меч.
Люк позіхнув і потягнувся:
— Ну, час спати.
Я був ошелешений і простягнув руку:
— Зачекай, не йди.
Він повернув голову, збентежено подивившись на мене:
— Ти не збираєшся спати? Чи хочеш спати зі мною?
— ...Хто хоче спати з тобою!?
У моїй голові вирувало сто тисяч питань, але я не міг промовити їх за один раз. Тому я вибрав кілька найважливіших і вистрілив ними в нього, як кулями:
— Чому ти не переміг мене? Щойно у тебе був шанс вбити мене. І як ти раптом став таким сильним? Ти раніше прикидався? Чому ти це зробив?
Очевидно, мій призначений ворог не мав достатньо розуму, щоб відповісти на стільки питань одразу, тож він усміхнувся і сказав:
— Тому що ти мені подобаєшся, Сартісе.
— Пф!!!
Я був Королем Демонів п'ятсот років, і це був найшокуючіший день у моєму житті.
За все моє довге життя, хтось зізнався мені в коханні, і це було пряме зізнання, від якого моє обличчя почервоніло.
Я прикрив обличчя:
— Ти жартуєш?
— Як я можу так жартувати? Я серйозно.
Люк повернувся, присів переді мною і забрав мої руки. Я навіть не встиг зреагувати, а він уже дивився прямо на моє почервоніле обличчя.
— Ось чому я запитав тебе, що станеться з Королем Демонів після того, як його переможе Герой. – Люк усміхнувся і трохи збентежено подивився на мене. — То... оскільки ти хочеш бути селянином, чи хочеш ти повернутися зі мною до села?
Я замовк на кілька секунд:
— Ти володієш тією магію високого рівня, що дозволяє читати думки?
— Так, – відповів Люк. — Тому я й знаю, що ти не відмовиш мені. Більше того, ти вже скуштував їжу, яку я приготував, і я впевнений, що ти більше не зможеш їсти те, що готують інші. Тож тобі доведеться розраховувати на мою підтримку. – Він ніжно взяв мене за руку. — Я хочу жити з тобою до кінця свого життя.
***
Що ж сталося після поразки Короля Демонів?
Король Демонів зі світу А, Король Демонів зі світу Б і Король Демонів зі світу В замовкли, дивлячись на Люка, який наполягав на тому, щоб піти зі мною на зустріч королів демонів.
Король Демонів зі світу А відреагував першим:
— Найкращі побажання вам обом.
Після цього і Б, і В також зрозуміли і промовили свої благословення, від яких у мене заболіли зуби.
Люк усміхнувся:
— Дякую. І дякую, що піклуєтеся про Сартіса. Це наші щойно зібрані овочі. Ми спеціально принесли їх, щоб ви спробували.
Я сказав без жодного виразу на обличчі:
— Він мій кухар. Я змусив його залишитися зі мною, щоб відпрацювати борг за розрізання мого скелета археоптерикса.
Люк погодився:
— Так, але це той тип стосунків, де люди тримаються за руки, цілуються і сплять разом...
— Припини! Негайно замовкни!!
Я не знаю, які кінцівки отримали інші...
Але для мене все закінчилося щасливим кінцем з моїм призначеним ворогом.
[Кінець]