ГЛАВА 21. Справжня Лейна
Забувши про екран, Лейна замислилась, дивлячись на худорляву спину Рея. Вона все більше вільного часу проводила у його кімнатці. Хоча приміщення для «пацієнтів» були цілком типові, тут вона не відчувала тої гнітючої, сірої атмосфери, що у своїй комірці. Може, справа була у наявності вузького вікна, що виходило у внутрішній двір, а тому не демонструвало моторошних панорам міста. А може...
Вона ще раз обвела поглядом трохи сутулу вузьку спину у вічно м’ятій футболці, не обтяжені зайвими м’язами руки й нечесану чорняву гриву. Господаря кімнати важко було назвати привабливим хлопчиною, але у його присутності Лейна завжди почувалася затишно, якось по-домашньому тепло. Навіть коли він ось так, мовчки, заглиблювався у свій складний світ програмних кодів. А коли він обертався, то від його вічної яскравої усмішки та безсоромних каламбурів її серце наче плавилось, тануло, стікаючи кудись до низу живота.
Лейна знов спробувала зосередилася на графіку, що пропливав перед очима, малюючи все нові й нові піки.
А от коли приходив Ральф, від нього хотілося сховатися. Після кількох мимохідь кинутих слів під час розмов у її присутності, Лейна була вже остаточно впевнена, що Рауль де Бриз був аватаром Ральфа. Однак, попри всю теплоту, яку вона в тілі Елейн відчувала до молодого лейтенанта, оригінал не міг змусити серце Лейни тріпотіти. Хіба що від страху. По суті, молодий інспектор належав до категорії керівників, а до будь-якого начальства вона завжди ставилася насторожено. До того ж його суворі погляди та надто сухий стиль мови дійсно трохи лякали її.
Чи нормально це, настільки по-різному ставитись до людини в реалі та вірті?
***
До Рея Ральф повернувся лише після того, як провів важким поглядом дівчину, що одразу вислизнула з кімнати.
— Мені здається, чи вона мене боїться?
— Ну а шо ти хтів? Вона — скромна боязка дівчина, а ти — великий суворий бос. Звісно, вона тебе побоюється. Тим паче ти хоч помічав, як ти на неї зиркаєш? Такого б і я злякався. Чи мо, вона тобі подобається? — хитро примружився хакер.
Ральф набурмосився й промовчав, поринувши у свої думки. Власне, Рей і не чекав, що він відповість на таке особисте питання, адже Ральфова душа була мов застібнута на всі ґудзики. Однак, хвилиною пізніше той раптом забурмотів, втупившись у стіну, наче відповідаючи на якісь власні думки.
— Ні, вона не може... Напевно, що ні... Й схожості ніякої... Але ж тоді, в коридорі... назвала мене... Це точно була вона... — його погляд сфокусувався й перемайнув до Рея. — Ти казав, ми з нею спілкувалися у вірті. Ти можеш назвати мені її персонажа? Я маю знати точно.
Рей вперше бачив у цього хлопця настільки напружене обличчя.
— Ну, якщо вже так конче потрібно...
***
Після того, як він повернувся додому, батько одразу викликав Ральфа до себе, тож все ще шокованому новиною молодику довелося докласти чимало зусиль, щоб зосередитись на діалозі.
— ...Ти ж розумієш, що при такому рівні заглиблення у віртуальну реальність та непередбачуваності сюжету, помноженого на простий і доступний пристрій, ми зможемо створити справжній бум в ігровій індустрії...
Закликаючи сина пришвидшити завершення інспекції, що тягнулася вже кілька тижнів, Брізак-старший взявся з натхненням розповідати про всі принади проєкту, прикритого роботою ПНАО та частково оплачуваного урядом. Наче презентацію робив перед потенційним інвестором з багатомільярдним статком.
Ральфа не відпускало відчуття, що все це лише акторська гра. От наче й справді батько захопився реалізацією нового технодива, заснування, по суті, нової галузі, але... Не варто було забувати, що це не хто-небудь, а сам Максиміліан Брізак. Слово «захопився» застосоване до нього нагадувало яскраво-червону латку на чорному поховальному костюмі.
— ...Але ігри — то лише початок. Уяви, якого рівня можуть досягти новітні симулятори для пілотів, пожежників, військових! Співпраця з урядовими...
— Батьку.
Ще рік тому Ральф нізащо не наважився б перебити батькову промову, але зараз...
— Це все зовсім не головне, чи не так?
Брізак-старший, що зупинився на півслові при першому ж звуці синового голосу, відкинувся в кріслі, а потім подався вперед, склав руки дашком, підпер ними підборіддя й задоволено посміхнувся.
— Що ж, недарма я стільки років тебе натаскував. В тебе нарешті прокинулася чуйка? Чи підлеглі твої щось розкопали? Втім обидва варіанти означають, що ти нарешті зсунувся з мертвої точки у своєму розвитку. А я вже думав, що ти ніколи не сягнеш потрібного рівня...
«Він чекав цього, — зрозумів Ральф. — Чекав, що я зрозумію, що перерву його... Прорахував кожен мій крок. Знову...» В цій боротьбі проти батькової влади, яку він вів вже багато років, Ральфа постійно переслідувало відчуття, що він змагається з власним віддзеркаленням. Ба більше, що він і є лише віддзеркаленням цього чоловіка, а тому кожен його рух був лише послідом задуму батька...
— Та все ж. У чому справжній сенс цього проєкту? Батьку, якщо вже ви визнали мене спадкоємцем, то, може, я все ж маю право знати?
Ральф подумав про все те, що вони встигли накопати стосовно втручання в пам’ять піддослідних в цьому проєкті. Чи дійсно батько зараз розповість йому справжню мету цих досліджень?
Але Брізак-старший заговорив зовсім про інше.
— Так, ти правий, це багатошаровий проєкт. Але навряд чи ти уявляєш, наскільки! Щоб зробити щось по-справжньому революційне, так чи інакше треба вийти за рамки наявних законів. А найкращий спосіб сховати щось від закону — покласти це на видноті.
— То під прикриттям урядової програми з психотерапії та напівлегальної розробки абсолютно нового типу мережевих ігор — це на видноті? І що ж це таке?
— Штучна свідомість.
— Що? Але ж це... Ще в минулому столітті ШІ...
— Ні. Я маю на увазі справжню штучну особистість, а не ті давні імітації, що по суті були лише програмними роботами надзвичайної складності. Справжня особистість — з пам’яттю, досвідом, емоційними зв’язками та здатністю приймати вмотивовані рішення. Як от твоя віртуальна подружка.
— Тобто подружка? Моя хто? — Ральф доклав усі сили, щоб зібрати докупи думки, що чкурнули вусібіч, як налякані миші. — Це... Елейн? Ви маєте на увазі Елейн?! Звідки ви?.. Ні. Зараз важливіше... Вона — «штучна особистість»? — він тільки сьогодні дізнався, що за Елейн насправді стоїть реальна людина, а тепер виявляється, що ця людина... — Що це означає? Батьку, ви серйозно кажете, що вона насправді ШІ?! — Ральф витріщився на Брізака-старшего.
— Так, вона штучний конструкт, але я все ж попросив би тебе утриматись від слів «штучний інтелект». Основу цієї ідеї заклав ще твій прадід, але йому знадобився новий термін після того, як ШІ стали називати будь-яку безмозку програму, здатну згенерувати кілька речень. Ця дівчинка — не просто ШІ. Метою експерименту було створення абсолютно автономної й самодостатньої особистості з усвідомленням себе і все таке інше. І судячи з твоєї реакції, нам це вдалося.
— Як? Як таке взагалі стало можливим?! Це ж взагалі-то людина! Жива людина! — в розпачі вигукнув хлопець.
— А що тут такого? Після того, як було винайдене ментальне сканування, поява технології ментального втручання була лише питанням часу. Наскільки я зрозумів пояснення вчених, вони зробили складний синтез кількох десятків ментальних карт різних людей, щоб отримати задані параметри, а потім просто імплантували...
— Задані параметри? То он, чого ти хочеш? — від хвилювання Ральф навіть забув, що завжди звертався до батька на «ви», щоб одночасно й потішити його его вдаваною повагою, й відмежуватися ментально та емоціонально від такого татуся. — Створювати людей, які будуть точно відповідати твоїм вимогам. Біороботи. Це ж справжні біороботи! Чи ти себе Богом уявив?! Щоб провести таку роботу, ви мали зробити ментоскопію до найглибшого рівня. Десятки людей... О, Боже! Адже всім відомо, що глибинне ментальне сканування несе загрозу для життя! Як ти міг таке дозволити?!
— Чого ти так розхвилювався? У світі повно людей, приречених на смерть. Нечасто пацієнт зі смертельним діагнозом здатний відмовитись від експерименту з будь-яким ступенем ризику, якщо це забезпечить безбідне існування дорогих йому людей після його смерті. Все чесно, законно і зовсім недешево, повір мені.
Ральфа охопило пекуче бажання плюнути цьому недочоловіку межі очі й вийти, грюкнувши дверима, але він мав дізнатися ще дещо. Він мав знати...
— А вона? Де ти її знайшов? Як вмовив батьків? Вона ж неповнолітня!
— О, це було непросто. Вчені дійшли висновку, що досягти успіху в імплантації особистості поверх вже сформованої психіки майже неможливо, ще й деякі фізіологічні моменти... Коротше, варіант з усілякими даунами, олігофренами чи якимись психічними відхиленнями нам не підходив. Довелося шукати підлітка, чия психіка ще несформована. І тут, як то кажуть, не було щастя, то нещастя помогло. Ти чув про ту трагедію на Сході? Коли вперше за шість чи сім десятків років з-за Залізної завіси прилетіла якась саморобна ракета, яку не змогли розпізнати ППО й влучила прямо у школу? Олена Коваленко була однією з небагатьох вижилих, однак вона перебувала в комі. Її родина зовсім небагата, а використання апаратів підтримки життя — штука недешева. Тож коли після трьох місяців прогнози лікарів різко погіршали, постало питання про відключення. Можеш вважати, що ми врятували дівчинці життя...
— Врятували?.. Батьку, ти сам чуєш, що говориш? Ви ж позбавили її особистість навіть мізерного шансу прокинутись собою! Ви врятували тіло, а людину вбили! Просто вбили! Певен, її батькам про це не сказали чи сказали не все... Боже, це ще гірше, ніж я думав. Заради своїх цілей ти вдався до маніпуляцій людьми, яких життя і так приперло до стіни! Грався їхніми почуттями до близьких та рідних, спокушав грошима... Як ти взагалі можеш так... Як?!
— О, Боже! Що за маячня! Які маніпуляції? Яке таке «грався»? Нормальні взаємовигідні угоди! Це просто бізнес, розумієш, звичайний бізнес! — розлютився старший Брізак.
Ральф застиг. На якусь мить він став схожий на свого віртуального персонажа — з такою швидкістю з його обличчя зник будь-який вираз.
— Так. Розумію. Остаточно розумію, що ніколи не зможу зрозуміти тебе.
Хлопець розвернувся й вийшов з кабінету, акуратно зачинивши двері. Він гостро відчував, як цими дверима закриває назавжди величезну частину свого життя. Вони вже давно були з батьком на ножах, але віднині... Віднині в нього просто немає батька.