Оскільки вони були за кордоном, а Сон Джао та Ґу Яньлінь були комп'ютерними експертами, які приховали численні IP-адреси, Ґу Яньджи не хвилювалася, що її викриють. Вона не хотіла наражати себе та своїх родичів на ризик.
Вона могла зробити лише це, а довіряти чи ні – вирішувати нації. Однак вона все ще сподівалася, що країна їм повірить. З такою силою нації, можливо, вони не постраждають так сильно, як у минулому житті.
«Так», – Сон Джао міцно схопив Ґу Яньджи за руку, додаючи їй сил.
Сказавши це, вони змінили тему розмови та неквапливо пішли далі, розмовляючи про дрібниці.
Коли вони дісталися до підніжжя свого багатоквартирного будинку, Сон Джао раптово став на одне коліно, простягнув обручку, яку приготував раніше і простягнув її перед Ґу Яньджи.
«Джиджи, виходь за мене заміж».
Ґу Яньджи приголомшено подивилася на чоловіка, якого вона глибоко кохала, без квітчастої мови чи романтичної атмосфери, у звичайний день, з найпростішими словами, Ґу Яньджи знала, що ніколи не забуде цей день. Це речення було найзворушливішими словам кохання, які вона коли-небудь чула.
«Так», – енергійно кивнула Ґу Яньджи.
Сон Джао схопив її руку, інша трохи тремтіла від хвилювання, повільно надягнувши обручку на її безіменний палець.
Подивившись на обручку на її руці, сльоза покотилась по щоці Ґу Яньджи, впала на руку Сон Джао, а також у його серце.
«Не плач», – Сон Джао встав, тримаючи обличчя Ґу Яньджи в руках, ніжно витираючи її сльози, а потім міцно обійняв її.
З того дня, як Ґу Яньджи досягла повноліття, Сон Джао замовив цю каблучку і сьогодні він нарешті її віддав. Він планував освідчитися, коли Ґу Яньджи закінчить коледж, але раптова смерть пана і пані Ґу занурила обох у глибокий смуток. Вони також хотіли вшанувати пам'ять пана і пані Ґу, тому пропозицію було відкладено.
Але тепер кінець світу був неминучим. Хоча свідоцтво про шлюб могло бути лише клаптиком паперу після апокаліпсису, Сон Джао все ще хотів цей клаптик паперу. Це був доказ їхніх стосунків, він хотів відкрито та законно назвати Ґу Яньджи «дружиною».
Наступного дня яскраво світило сонце і Ґу Яньджи встала рано, вона та Сон Джао збиралися сьогодні зареєструвати свій шлюб.
Ґу Яньджи весь ранок приміряла одяг, розкладаючи його по всьому ліжку, шукаючи найгарніший. Але зрештою вона обрала найзвичайнішу білу сорочку, позачасову класику.
Одяг Сон Джао відповідав одязі Ґу Яньджи – біла сорочка такого ж фасону.
Вибравши одяг, Ґу Яньджи нанесла собі простий макіяж, підкресливши свою вже гарну шкіру та колір обличчя.
Після простого сніданку вони вирушили в дорогу. Шлях до офісу цивільних справ був безперешкодним. Оскільки це був робочий день, людей не було. Не багато людей одружувалися. Вони чекали в черзі менше п'яти хвилин, перш ніж настала їхня черга.
Біля офісу цивільних справ, дивлячись на свідоцтво про шлюб, Сон Джао не міг стримати посмішки на обличчі: «Джиджи, дружино, я нарешті можу назвати тебе дружиною».
Посмішка на обличчі Ґу Яньджи також була нестримною і вона тихо, червоніючи, сказала: «Чоловіку».
«Привіт», – схвильовано відповів Сон Джао.
Він був дорослим не по роках і рідко виявляв такі емоції, що свідчило про його справжню радість. Дивлячись на Ґу Яньджи, очі Сон Джао були сповнені безперечної ніжності та радості.
Помилувавшись деякий час своїм щойно надрукованим свідоцтвом про шлюб біля входу до офісу цивільних справ, він передав свідоцтво Ґу Яньджи, щоб воно зберігалося у її просторі – мабуть, у світі не було безпечнішого місця.
Потім вони поїхали до могили пана і пані Ґу.
«Тату, мамо, у мене для вас гарні новини. Ми з Джаоджао сьогодні одружилися», – схвильовано сказала Ґу Яньджи, ніжно торкаючись рукою надгробка та приховуючи смуток у серці.
Коли вона щойно відродилася, вона також скаржилася в серці. Чому вона не могла повернутися на трохи раніше? Тоді вона могла б врятувати тата й маму. Поступово вона примирилася з собою. Вже дуже пощастило зберегти Джаоджао та Янь Ліня в безпеці. Не все хороше у світі могло бути тільки її.
Але, стоячи перед надгробками батьків, вона все ще відчувала смуток.
Згадуючи ті часи, Ґу Яньджи хотіла негайно розвалити родину Ґу Цяна, але ще не час. Зачекайте ще трохи.
Відчуваючи що щось не так з емоціями Ґу Яньджи, Сон Джао простягнув руки, щоб обійняти її, пообіцявши пану і пані Ґу: «Тату, мамо, будьте певні, я обов'язково добре подбаю про Джиджи. У майбутньому я не дозволю Джиджи сумувати чи засмучуватися».
Водночас він також думав, що ніколи не звільнить родину Ґу Цяна від відповідальності. Все почекає до дня апокаліпсису.
Коли вони повернулися додому, Ґу Яньджи побачила Ґу Яньліня, який сидів на дивані, щойно вона увійшла.
«Сестро, зятю, вітаю з весіллям, бажаю вам єдності, яка триватиме сто років»,– Ґу Яньлінь плавно змінив свою манеру звертання, без жодних ознак образи на зятя, який «викрав» його сестру.
Зрештою, вони виросли разом і він дуже добре знав, якою людиною був Сон Джао. Вони давно з його сестрою впізнали одне одного, і він у глибині душі знав, що це лише питання часу, коли він називатиме його зятем. Більше того, оскільки вони втрьох житимуть разом і бачитимуться щодня, розмов про крадіжку було ще менше.
«Е, ось червоний конверт за зміну звернення», – швидко та весело відповів Сон Джао.
Він передав подарунок, приготований у машині – годинник Patek Philippe.
Окрім моменту на могилі того дня, посмішка Сон Джао не зникала. Якби його колеги побачили його таким, вони б точно не впізнали його – горезвісного Крижаного Аїда їхньої компанії.
«Дякую, зятю», – Ґу Яньлінь прийняв подарунок і щасливо посміхнувся.
Він давно хотів цей годинник, але оскільки йому потрібно було витрачати гроші на важливіші речі, він не наважувався про це згадати.