Розділ 8

11

Коли гелікоптер зник з поля зору, я глянув на зомбі. Вони були надто потворними, щоб на них дивитися.

Я побіг назад у сховище і ліг на ліжко, де спав Лу Цінь, не в силах стримати сліз.

— Лу Ціню, ти мені дуже подобаєшся.

— Лу Ціню, ти забудеш мене?

— Лу Ціню, ми коли-небудь зустрінемося знову?

— Ти ідіот.

Що? Я цього не казав.

Я підняв голову і побачив Лу Ціня, що стояв наді мною з очима, повними гніву.

Я витріщився на нього, не вірячи своїм очам:

— Ти?

Він рішуче вдарив мене по лобі.

Схопившись за пульсуючу голову, я закричав від болю, але не відводив від нього очей.

Я запитав його:

— Ти Лу Цінь?

Він роздратовано відповів:

— Я не Лу Цінь.

Потім він обійняв мене і прошепотів на вухо:

— Я твій хлопець.

Я був дуже радий, що він прийшов по мене, але відштовхнув його:

— Я дещо приховував від тебе.

Він усміхнувся:

— Ти маєш на увазі, що ти зомбі?

Моє серце завмерло:

— Ти знав?

Він знову обійняв мене:

— Так, я вже давно знав.

— Відколи?

— З того часу, коли ти врятував мене. Хоча я не бачив тебе, але відчув запах гострих смужок.

Не дивно, що він запитав, чи я їв гострі смужки.

Отже, він знав про це з самого початку.

— І ти не боїшся мене чи не відчуваєш до мене огиди?

— Я ненавиджу зомбі, які руйнують і вбивають без розбору. А ти? Ти мені надто подобаєшся, щоб я міг тебе ненавидіти.

Я втратив плин часу від радості.

Але коли прийшов до тями, зрозумів, що щось не так.

— Чому ти не пішов?

Лу Цінь уникнув мого погляду:

— Я прийшов, щоб знайти тебе, ідіоте.

Хоча його слова зробили мене щасливим, я був глибоко засмучений, відчуваючи, що він щось приховує від мене.

Ми з Лу Цінем залишилися у сховищі, весь час тримаючись одне одного.

Одного вечора він знову запитав мене:

— Якби я помер, ти б згадував про мене?

Неспокій у моєму серці ставав дедалі сильнішим.

Я вирвався з його обіймів і подивився на нього:

— Лу Ціню, ти щось приховуєш від мене?

Він похитав головою:

— Ні, лягай спати. Я втомився.

Я наполягав:

— Якщо ти не скажеш мені, я піду і ти більше ніколи мене не побачиш.

Після моєї погрози Лу Цінь неохоче заговорив.

Він прийшов не просто знайти мене; у нього була більш важлива місія. Під час наступної хвилі зомбі він відповідав за те, щоб заманити їх в одне місце, зібрати разом, а потім підірвати.

Це було небезпечне завдання без вороття.

Почувши його слова, я був приголомшений, моє серце завмерло.

То він прийшов сюди, щоб померти?

Побачивши мій відчай, він обняв мене і насилу промовив:

— Вибач, я не зможу більше залишатися з тобою.

Я не міг стримати сліз, міцно вчепившись в його одяг:

— Ні, ти не можеш піти. Я тобі не дозволю.

Він погладив мене по голові:

— Це моя мрія. Я хочу бути героєм.

Моє обличчя було вкрите сльозами:

— Хіба немає іншого шляху?

Він похитав головою:

— Нема.

Раптом мене осяяла ідея. Я схопив його за руку, схвильований промовивши:

— Я мутант. На мені можна ставити експерименти. Можливо, вони зможуть зробити з мене ліки.

Я думав, що Лу Цінь буде в захваті, але він просто обійняв мене, його голос був спокійним:

— Це марно. І я не хочу тебе втратити.

12

Після того, як Лу Цінь дізнався, що я мутант, він не взяв мене назад у штаб для досліджень. У нього були особисті причини – він не міг розлучитися зі мною.

Але була й важливіша причина: зомбі-вірус виявився неймовірно стійким. Дослідницька група працювала вдень і вночі протягом цілого місяця і виявила, що існує лише один спосіб знищити зомбі – вогонь.

Знаючи, що цього не змінити, ми ще більше цінували свій час і один одного.

З обмеженими інгредієнтами і в суворих умовах ми влаштували вечерю при свічках.

Він навіть зробив мені пропозицію, подарувавши каблучку з дроту.

Він сказав:

— Пробач мій егоїзм. Навіть якщо я не зможу бути з тобою в майбутньому, я все одно хочу заявити, що ти мій.

Я відповів:

— Я щасливий. Тепер я твій.

У ніч перед місією Лу Цінь міцно обійняв мене.

Він сказав:

— Сподіваюся, ти проживеш хороше життя заради мене.

Я похитав головою:

— Ні, я хочу бути з тобою.

Що б він не казав, я був сповнений рішучості.

На світанку він зітхнув і поцілував мене в чоло:

— Навіть якщо ти передумаєш, буде вже занадто пізно.

Я усміхнувся:

— Я й не думав передумувати.

— У тебе є якісь нездійснені бажання? Я допоможу тобі здійснити їх у наступному житті.

Я на мить задумався:

— Поцілуй мене ще раз.

У сяйві багаття ми пристрасно цілувалися.