Про це стало відомо тому, що покійний маркс Енстебі роками фінансував галерею. Також стало відомо, що в нього був молодший брат. Я чула, що похорон проводився лише в колі сім’ї за його заповітом.
-Так ви знаєте про мене. Це велика честь.
Це не так. Все, про що я знала, було лише це.
-Хіба це не обов'язок організатора вечірки - знати, хто прийде?
Звичайно, я не сказала йому всієї правди про те, де і що чула, як належить палацам. Я лише з гідністю згадала про це.
-Ах, так ви хочете сказати, що я не один такий особливий?
Саме так. Про це я й кажу.
У відповідь я лише злегка усміхнулася. Потім поставила на піднос офіціанта, що проходить повз нього чашку з четвертою напоями і розвернулась.
Після чого, почула позаду себе м'який голос.
-Я чув про вас багато чого, але був вражений тими здібностями, що Ви демонстрували сьогодні.
З полегшенням переглянувшись, я помітила чисту і стимулююту освіжити свою посмішку. Але чомусь, дивлячись на цю гарну посмішку... Я відчувала її їдка.
Дуже дивно. Почуття, що щось не так тільки посилилося тому що я зустрілася з чоловіком?
- Ви спроектували інтер'єр, який дозволяє виділяти не тільки картини спонсорованих художників, але і звичайних теж.
- Дякую.
Я відповіла лише з ввічливості.
У мене не було великого ентузіазму. Насправді, люди які красиві, чудово знають про це і можуть вирішити різні неприємні ситуації. Аромат неморальності... Я лише порадила. Я кажу про те, що є ціна за володіння гарним обличчям.
-Я була б щаслива, купити собі високі здібності замість платні, прикрас і зачіски.
- Це природно.
-Так. Сподіваюся, Ви відмінно проведете час на цій вечірці. Мені треба йти.
Коли я повернулася, то відступила на крок. Дивлячись на нічний час і прикинувши позосталий час, зрозуміла, що залишилося не так вже й багато. Коли я збиралася повернути голову, поруч зі мною впала тінь.
-А, герцогиня. Чи у вас колись буде час побачитися пізніше?
-Час?
Замість того, щоб наблизитися до мене, він відступив і подивився на мене.
-Я чув від представника галереї, що Ви дуже добре розбираєтеся в картинах. У мене є один художник, якого я б хотів Вам представити.
Розбираюся... Не сказала б.
Проте, представник сказав, що я вдало похвалила деякі картини художників. Згадавши обличчя представника галереї, я на власному досвіді переконалася в тому, що храм був написаний. Як інвестор, я вклала багато грошей у цю країну і інвестувала таємно. Не дивно, що представник так схвально відгукувався про мене.
Це те, про що часто говорять на запрошених вечерях. Це було щось із розряду: «босс - найкращий!». Тому я не могла зрозуміти, що таке чоловік.
Кольорова лампочка, що звисала із стелі на тлі нічного неба, пофарбувала його волосся. Я стріпнула веером.
-Нет.
Здавалося, що голос з моїх уст не залишав жодного вибору.
- Я збираюся поговорити з речником галереї, так що обговоріть це зі моїми підлеглими.
Я цінувала його допомогу, але вирішила уникнути цієї розмови, бо не знала, що він може задумувати.
Красунчик симпатичний, але робота є робота. Звичайно, це не означало, що він мав погані наміри. Просто мені хотілося б уникнути пліток, бо наступні 4 тижні я повинна провести в повній безпеці. Хіба це не погано, щоб бути обережним?
- Що ж, на цьому я піду.
-Так. Побачимося пізніше, герцогиня.
Після цього я мало що робила. Я пояснювала картини художників, слухала розповіді інших дам, які прикидалися, що у них кружляє голова. Зрештою настав час закінчувати вечір, і я знову опинилася в ситуації, коли мені треба було говорити. Тому що на початку і в кінці товариської зустрічі слово завжди дається організаторам.
- Сподіваюся, що ви всі провели чудовий день.
Я глянула на незліченні лампочки, які фарбують людей. Після цього всі на лужці підняли келихи над головою, будучи в червоній, м’якій і гарному одязі.
Усі хвалили мене за те, що я сама організувала цю вечірку. Насправді, це не що інше, як лестощі, але я отримала задоволення слухати такі солодкі для вух слова.
- Я рада, що сьогоднішня вечірка закінчилася успішно.
Наприкінці промови я трохи принизила себе і подякувала. А потім раптом я помітила чорну форму, яку знаю.
Це був мій чоловік.
О, чому він ще не пішов? Чому він тут?
Усередині я відчувала, що він мізерний, але тримала посмішку і підняла келих.
- Піднімемо після цього келихи? Вип'ємо!
Слухаючись мене, вся знати підняла вгору келихи.
Дивлячись на блискучу рідину, я розсміялася більше, ніж будь-коли. Оскільки я не займаюся довкіллям, мені не потрібно думати про переробку відходів?
- За вашу честь, досягнення і чудове майбутнє!
За чудовий і безпроблемний розлучення!
За мою надію на розкішне життя, щасливе і безробіття!
З цього моменту починаються мої чотири тижні, сповнені щастя!
https://literna.net/uk/books/515-lyubii-chomu-ti-pro-tse-zhalkuyesh