Будинок Блеків.
Після трьох годин промови від мами я заснув міцним і здоровим сном. Не знаю чому, але мама лекції змушує всіх заснути. Ну ось так і живемо.
Я одягнувся і спустився вниз. Оскільки я президент класу, мені треба завжди рано ходити до школи.
Внизу я зустрів батька, який читав газету. А мама готувала сніданок. Хоч ми багаті і маємо декілька слуг, мама ніколи не дозволяє їм входити до кухні.
— Доброго ранку вам Пап, Мам... - Позіхання привітався я.
- О, синку, ти прокинувся? Я думав ти будеш довго спати після лекції мами. - Посміючись сказав він.
— Ну-ну... Ти теж вчора дрих, та й знав, що коли я прийду вона буде читати лекції, тому підготувався до сну, вірно?
— А? Ем .. Итак... Взагалі-то... - Не встиг він договорити, як повз його голови пролетів ніж.
Це мама кинула телекінезом. Ой, ой, яка вона страшна зараз...
- Поки я тут навчаю сина розум і розуму, ти готувався спати значить? Так воот у чём причина... - Холодно посміхнувшись сказала вона йому.
— Ну, я пішов. - Помолившись за батька, у якого зараз стік піт і дивився в мою сторону я пішов на кухню.
У цей час я почув його думки адресовані мені.
"Допомоги! Це ж з тебе!" - Він кричав від страху.
Але я посміхнувся йому садитською посмішкою і кивнувши пішов.
“ Це помста, це помста...--"
Взявши десерт я готувався вийти.
— Мамо, тато я йду! »
— Добре! Успіху і обережніше на дорозі!
Почувши це я вийшов з будинку, але після закриття дверей я почув гучний крик батька...
— АааАа!
— Аминь 7., батя... Будеш знати, коли мені потрібно допомагати. - Побажавши йому заспокоєння.
...
І так я йшов по небу.
Саме по небу... Вона ж сказала обережно по дорозі, вірно? Тому полетів.
Музика спонукала мене задуматись над тим, що відбулося за цей час. І мені потрібно готуватися до найгірших подій. Для цього мені потрібні “Очки...".
Місії-місіями, але окуляри повільно даються. Мені потрібен стрибок для моїх сил...
....
І так не зауважив я долетів до школи і зайшов в неї.
Як завжди тут було жваво, але після того, як вони побачили мене все здивовано і крапельками страху відійшли.
Н-так... Блэк Джек, гроза школи...
Не звертаючи на них, я таки добрався до класної кімнати. Відчинивши двері, я побачив, що майже всі були тут.
— Ох, ей... Президент з мене нікчемний раз спізнився... - Проворчав я потираючи віскі.
Я як би сказати... Був трохи сонним. Так, я витривалий, але втомлюватися теж можу.
А причина моєї сонливості полягає в одному... Покращення безпеки школи. Я викачав файли, що прислав мені Незу. Вони там були наповнені різними складними даними, але так як я не вчився на IT ... Вирішив довіритися Міку.
То чому я сонний? Тому що мені довелося підтримувати Міку в комп'ютері, а то засмокче її у інтернет, як вона і сказала. Але бідолаха дуже постаралася.
- Доброго ранку. - Входив я в клас.
— Оперуєш президент, хе-хе. - Посміхнувся Кірісіма.
— Ага. Хіба ти не президент класу? - Розбили мене ще й Міна з Камінарі.
— Да, я президент, и що? - Похмилнувся я сів на своє місце. - За те у мене були причини відіспатися. Про це пізніше дізнаємось. - видихнув я і почався звичайний день у школі.
Всі робили свої справи і весело спілкувалися... Ех, знали б, що їх чекає велике лихо попереду.
Я фліртував з Момо, але вона відійшла, щоб поговорити з Очакою і Тсую...
Мені стало трохи самотньо, але я вирішив переключитися до розмови з якимось рок - фанатом.
Джіро сиділа і дивилася на дати та ціни квитків зі свого телефону. І не складно здогадатися, що це все рок концерти.
Эх... Пам'ятаю, як я запальнички... До речі... Я ж знаю цих музикантів. Вони мені подобаються, тому є тема для розмови.
І так я почав розмову з Джирой, що здивувалася моїм відкриттям. Вона різко заховала телефон, але я пояснив їй, що хотів у неї запитати про концерти.
Її очі засяяли і пішла жара. Ми почали розмову про групи і жанри музики. І та рекомендувала мені велику кількість альбомів. Я радий, що їй весело, як і мені...
— Хех. - Посміхнувся я дивлячись на неї.
- Що таке? - Вона була здивована.
— Просто мені сподобалося це твоя сторона. Ти мила, коли говориш про те, що тобі подобається. - Погладив я її.
- Ч-що? - почервоніла вона.
— Усміхайся частіше. - Похмурився відповів я і пішов на своє місце.
— Ч...
Двері відчинилися і прийшов наш класний керівник не даючи дівчині завищатися від сорому.
- Під час сьогоднішньої Базової підготовки героїв я, і всі інші герої будемо стежити за вами, тому що ми готуватимемо вас до допомоги при стихійних лихах - від пожеж до повеней. Айдзава простягнув нам картку і сказав. - Це рятувальне тренування!
Клас був схвильований і почав базікати між собою.
— Я ще не закінчив, - перервав Айдзав.
Він натиснув кнопку, і стіна відкрилася, обнажуючи наші героїські костюми, але там мого не було.
— Усі ви маєте можливість носити свій одяг або свою форму. У декого з вас є форма, яка не підходить для сучасних тренувань, але це не моє рішення. Оскільки ми живемо за межами кампусу, то їдемо автобусом. Я вислухаю ваші запитання, коли ми приїдемо.
Він закінчив роботу і всі пішли витягати свої валізи. Я просто встав і потягнувся.
— М? Джек, а де твій кейс?
- Де-де? У Караганді. - Клацнув я пальцями і моя уніформа змінилася.
Це властивість моєї системи. Я можу екіпарувати або матеріалізувати одяг на мені. При цьому моя уніформа зараз знаходиться в інвентарі.
Якщо говорити про гривну спеку, то це слот екіпіровки.
Всі на мене дражнили... Від цього трохи не зручно.
- Що? Я знову голий? - Я почав оглядатися.
Да.. Бувало і таке, що я...
- Як ти це зробив? - запитав Камінарі
- Скажімо так, це модифікація, що я додав у свій костюм. - Потиснув я плечима йдучи до виходу.
— А що, так можна було? Я теж так хочу! - Закрикнув Денкі і підбіг до мене.
— На жаль... Цю функцію я зробив сам. Тому ніхто не зможе одягатися так швидко. Практично, зручно і повторюючись, швидко! - Я гордо сказав перед своїми однокласниками.
Звичайно вони були засмучені цим... Але я говорив правду. Якщо у них будуть системи, то я б навіть їм не говорив, раз вчиться тут, значить до них дійде.
- Я чекатиму на вас у Автобусів. Будь ласка, не затримуватися. - Сказав я і закрив двері.
....
Ось так ми сіли в автобус, говорили про те у кого ярка примха і на скільки вони сильні. Хлопчик з хвостом подивився на мене, але я спав.
Я використовував здатність третього обличчя, щоб знати, що відбувається поруч зі мною.
- Хм, якщо так подивитися, то найзагадковіша примха у Джека, вірно? - запитав Ейджіро.
— Ага-ага! Він може використовувати телекінез, викликати дивні черепи та кістки і його сила перевищує норму звичайної людини з фізичною примхою! - Кинула Міна.
— Ква, а яка в тебе примха? - Я додала Тсую, дивлячись на мене.
У всіх вуха в гострому стані.
хлопці... - Звернув на себе увагу Ізуку. - Схоже він спить...
— Хрр...
Всі дивилися на мене, як на ідіота... Ну, головне щоб на мене не звертали уваги. Так ми і доїхали до « USJ ».
Усі вийшли з транспортного засобу і затримали дихання почали дивитися на великий купол.
- Бачу, ви багаті... Боюся, яка у вас зарплата... - Піднімаючи брову подивився я на нього.
Відвернувшись Айдзава мовчав.
Коли студенти прибули до великого тренірового купола, який працівники UA назвали « USJ », вони зустрілися з Космічною героїню No13.
Я от дивуюся... І як я не підозрював, що в цьому скафандрі може бути... Жінка...
Я особисто чомусь не живлю її інтерес. Не зволікайте, але це так.
- Ну, якщо Всемогутній приєднатися потім. Давайте почнемо з... - Коли вона почала урок я перервав її.
— Вчителька, не хочу б я зривати вам урок. Але там з'явився портал... - Вiдказав я на фонтан.
- Що? - Після цього всі подивилися в сторону куди я показую.
Перед нашими очима з'явився чорний портал і став рости в розмірах. Зсередини з'явилася рука, за якою слідували тіло. Його лице було закрито відрубаною рукою. А за нею орди людей, що були одягнені ...Ну... Как... Злодії з фетишами?
— Зберіться і не рухайтеся! - Покликнув Айзава студентам.
- Це для тренування? Я не знав, що ми будемо битися! - З усмішкою сказав Ейджіро.
- Ні, це злодії. Не рухайтеся... - З серйозною особою сказав я.
— Джек прав. - Сказав Айдзава надаючи свої захисні окуляри. - Це злодії...
З’являлося все більше злочинців, і зрештою біля серволосого чоловіка з руками по всьому тілу вийшло спеціальне м'язисте створіння з оголеним мозком.
— Всі стійте тут і не рухаєтесь, - крикнув Тринацатая. - Ми впораємося!
- Ні, ти охороняєш дітей... А я піду і затримаю їх. - Вибігаючи сказав він
— Стой! - Не встигла вона зупинити свого колегу.
- Слухайте мене! - Підвищив я голос оглядаючи всіх. - Нам потрібне підкріплення. Найшвидший з нас зараз це Ііда. Швидко біжи за іншими героями!
- Що? Я? Н-но...
— Иида. Ти найшвидший з нашого класу після мене. Навіть мені було важко обігнати тебе. - Кивнув я йому дивлячись в очі. - Ти майбутній герой! І ти не повинен мати сумнівів і робити все без коливань! Вперед! - Я вказав на ворота, що повільно закривалися.
Іїда спочатку вагався і не розумів, але все-таки обробивши думки пішов за допомогою.
- Я зроблю все... Ні! Я обов'язково покличу на допомогу Про-Героїв! - З криком побіг він.
Але раптом перед нами відкрилася чорна згустка.
— Я не дозволю... - сказав той самий чорний портал, а точніше Курогірі.
— А ти заткнись... - Раніше хтось, щось зрозумів мої очі загорілися і я спіймав його душу - Я страшний сонний і зараз у мене немає бажання возитися з вами. - Після цього я розкидав його по всій ділянці з великою силою і швидкістю.
Усі очі з орбіт мало не піднялись очима, як я легко вибираю одного з Ному.
- Ч-що... Как..? - Потім знепритомнів портальний Ному.
Усі учні дивилися на мене, а я лише сказав їм з суворим поглядом.
- Не дивіться на мене так. Я ваш Президент, тому, як президент я виконую свій обов'язок. Допомагаю класу. - Закінчив я і нахмурившись подивився в сторону Айдзави.
- Тринадцята, дозвольте їм битися, це допоможе їм в практиці.- після подивився на занепалу космонафту і поклонився. - А я піду на допомогу сэнсею...
— Ст... - Не дочекавшись відповіді, я вже бив усіх порушників направо і наліво.
Перший удар з ногою, другий ліктем вирубав. Далі, стрибнувши від хвилі причуд, я підняв їх телекінезом і вдав у землю. Вони заснули... Радий, що не перебрав...
Я мало не спізнився, бо Ному вже побив Айдзаву, але серйозних травм немає. Коли Ному вже хотів його добити, я телепортувався перед ним.
— Вчитель... - Виговорив я і склери моїх очей почорніли. - У вас схоже КИШ Вона тріснула від старості. - Усміхнувся я.
Я вдарив обеззброєного мною Ному і той полетів в бік своїх сородічів птахів, а точніше у синьо - небо.
— Секунда... Політ нормальний! - Поглянув на тушу Ному і подивився на Айдзаву.
- Що ти тут робиш? Ти повинен бути з класом! - Увійшовши за плече, встав Айдзава і навіть мало не впав, але я спіймав його телекінезом.
— Да-да. А самі то ледве живі... Я послав Ііду за допомогою і незабаром повинен підспати з героями.
Раах! - перервав нас рев Ному, що впав з великим гуркотом на землю.
Що-ж... Напевно я вперше зіграюся з кимось, що зможе витримати мій удар. Це буде легкий бій...
Принаймні... Я так думаю...
To be continued...
---- --------...-- -- ...--...">
https://literna.net/uk/books/498-shlyakh-do-uspikhu-tse-pererodzhennya