Глава 167 - Стон
Коли правитель Чорнокаменську побачив, що залишки золотої бороди розносяться вітром, то позіхнув від зла. Його охопила лють, але в той же час по спині пройшов холодок, він не дав злості прорватися назовні.
Було ясно, що дійсна сила правителя Чамборда значно більша за рівень, про який говорили в донесеннях розвідників, у нього точно вистачить сил і можливостей миттєво зняти голову з його плечей... Який жах!
Уряд Чорнокаменська неохоче повернув голову і подивився на повністю одягненого у срібну броню — обличчя вершника.
Але побачивши блиск у його очах, він ледве помітно кивнув головою.
Суддя Чорнкаменска зітхнув, і він швидко зрозумів, що мав на увазі противник. Очевидно, реальна сила правителя Чамборда була настільки великою, що перевершувала всі їхні початкові сподівання, стало зрозуміло, чому план був колись недосяжним... Як би йому не хотілося, але сили не було. Згідно з законом джунглів на континенті Азерот, який має значно сильніший вплив на військове правління, монарх Чорнокаменська від народження мав середній рівень у віці понад 50 років; він володів лише силою другого зоряного рівня за системою вогню. Але він став головою військового уряду, окрім того, що був народжений при дворі. Тому він, природно, знав, що в цей час така стратегія була найкращим вибором.
« Один... Два...»
Проте він не міг зрозуміти, що на думці у цього правителя Чамборда, який стояв перед його очима, він сидів на спині [Чорного вихору] і холоднокровно провадив відлік, кожне його слово, як удар важкого молота, жорстоко збитулося в душі намісника Чорнокаменська та його вершників, його крижаний голос примушував їх до себе зненацька здригатися, вони рішуче стискали зброю.
«Четир... П'ять... Шість..."
Сан Фей все ще рахувався.
Зі свистом дув холодний осінній вітер, невідомо чому армія Чорнокаменська раптово відчула, що це криваво-червоний ранок неймовірно холодне.
« Семь... Вісім..."
Лише декілька простих цифр, які неквапливо вимовляються в цю хвилину його Величністю, змусили кожного солдата Чамборда кипіти кров'ю їхніх грудей, ніби було щось, що треба випльовувати. Колись Чорнокаменськ постійно гнобив Чемборд, під будь - яким приводом на вторгався в його межі і жорстоко грабував; хто б міг подумати, що прийде день, коли один правитель, озброєний лише одним мечем, скаже кілька слів, заволодіє жах двох тисяч відбірних вершників Чорнаманська, змусить гордого правителя Чернекарську стати слухняним настільки, щоб той не наважився вимовити свій гнів. Наступної хвилини воїни Чемборда ненавмисно заричали і почали рахувати разом з Соном Феєм, ніби хотіли виплеснути весь отриманий в минулому сором.
Більш ніж сотні заможних людей, Чемборда злилася разом і їхня сила піднялася до небес. Люди були схильні до войовничості.
Ситуація швидко змінилася.
Тепер перевагу було, навпаки, у меншому кількості людей військо Чамборда.
Крики люті майже 200 чоловік створили [боєву перевагу].
Яке набагато більше [боєва перевага] від бойових коней, тягнучись ударами копей двох тисяч добірних вершників Чорнокаменська.
Страшна загроза!
Ніхто не смів дивитися правді в очі!
"Дев'ять..."
« Одягнути», Сун Фей простягнув руку і відчув порожнечу, спалахнула фіолетовий меч у небі. Помітивши рух його Величності, всі воїни Чамборда обнажили мечі, "ц-с-з-ні" - рознеслося лягання металу.
Цей дзвінок доставлених мечів став останньою краплею, у принца Чорнокаменська Конде душа пішла в п'ятки. У розгадці він побачив, що знову прилетіла та схожа на світж, невловима тінь, принц схопився на коня, який встав на диби і голосно заіржав, і крикнув: « Назаду...».
Тр-ре-а-х!
Дві тисячі славних вершників Чорнокаменська повністю відступили, як чорна хвиля; вони повернулися до тієї самої дороги, що й підняли полуби білої пилу і зникли в далекій Чорній фортеці.
"Тьфу!" - золотий вершник Телец, Дрігба, презирливо кілька разів сплюнув.
"Бистро вони втекли..." - золотий вершник Овен, Пірс, був навіть трохи розчарований.
Через десять хвилин військо Чамборда прибуло до брам Чорної фортеці.
Сун Фей подумав, що розлючений правитель Чорнокаменська буде перешкоджати проходу військ, і приготувався до того, щоб принцеса Танаша вийшла « йти в брамі». На диво, брама Чорнокаменська була широко відкритою. Охоронці Чорної фортеці отримали наказ не створювати перешкод Чамборду і пропустити Сан - Фея в місто.
« Цар Чорної фортеці хоче заманити нас у пастку, як собак... Гм, я не собака... Він хоче у своїй фортеці зробити з мене котлету?» - Сан Фей думав про себе, без найменшого страху він пришпорив [червоного вихору] і першим увійшов до Чорної фортеця.
Наступні за ним Чех і Лампард також про це подумали, тихо передали наказ далі. Войско перебудувалась, на охорону чарівної візки Анжели і принцеси послали більше Вартових, з вигляду все були спокійні, але всередині напружені, всі постійно були насторожені.
Однак увесь цей час не було ознак наближення атаки.
У Чорній фортеці було дуже тихо, і все йшло своїм чергуванням.
Сон Фей уважно розглядав цю ключову фортецю ворога, він ніби про щось задумався.
Завдяки географічному розташування і стратегічним міркуванням Чорна фортеця була повністю воєнізованим поселенням, всі будівлі всередині були зроблені з однакових величезних чорних каменів, всюди, куди діставалися погляд, не було жодного легкозагоряючого дерев’яного споруди, розміщення та вишини всіх будівель, очевидно, були ретельно продумані, розново розташовані будинки не завжди правильно, але в цілому дуже гармонійно. Було збудовано багато невеликих кам’яних укріплень, які суворо охоронялися; фортеця знаходилась під прикриттям гори, тому по обох сторонах піку були викопані численні печери і застави, повністю екіповані стрілки то з'являлися, то зникали, всередині, очевидно, були загони важких піхотинців.
Вулиці фортеці були дуже вузькі, рельєф нагадував лабіринт; навіть якщо ворогу вдалося прорватися в місто, він не зміг би провести великумасштабну атаку, навпаки, йому довелося б розділитися на розрізні загони, втративши свої переваги; війська Чорної твердині, знайомі з різьбою місцевості і володарі територіальним привілеєм, могли розбити його.
Уся фортеця виявляла майстерність будівельника епохи холодної зброї, вона нагадувала холоднокровний механізм у гірській долині для вбивства.
Мабуть, правитель Чорнокаменська приготувався до приходу людей Сан - Фея; щоб ворожий Чамборд нічого не помітив, він сховав багато військових об’єктів і в той час побачив лише десяту частину військової фортеці.
Найширша вулиця, яка перетинала місто, сягала лише 2 метри завширшки і могла проїхати по ній тільки один віз; на вулиці було дуже мало людей, майже непомітні люди та дрібні торговці. Окрім суворих воїнів, які проїжджали у броню, прибували ще середні та великі торговельні каравани. Чорна фортеця лежала на найкоротшому шляху до столиці Санкт-Петербург і брала з бажаючих скористатися цією дорогою величезну миту, тільки такі торгові каравани були в змозі її оплатити.
Крім солдатів і торговців, більшість населення становили раби.
Раби на шахтах!
У Чорнокаменську шахту, де постійно видобували багато руди і копальню, на дні Пилкого сонця було чимало гір. Це був один з головних джерел фінансування в державі, капітал, який дозволяв правителю Чорнокаменську будь-коли застосовувати військову силу. Було б достатньо людей, і він міг коли-угудно сформувати повністю екіпіовану велику армію, поставки металевої утварі та зброї ніколи не були перешкодою для встановлення могутності держави, як в Чамборд.
Для правителя Чорнокаменська основна проблема була нестатком рабів для роботи в копальнях, це було однією з причин того, чому ця країна так любила війну: війни приносили їм велику кількість полонених, полонені були прекрасним джерелом гірських робітників.
З того часу, як теперішній героїчний правитель Чорнокаменська зійшов на трон, пройшло майже тридцять років, і протягом цього часу для задоволення потреб у копальнях держава таємно або відкрито брала участь в безлічі тертя з залежною державою. Він спровокував конфлікти між різними країнами, навіть підтримував зброю грабіжників та групування найманців, пригощав населення інших країн і перетворював їх на рабів. Чамборд був одним з найбільш постраждалих країн, особливо в останні три роки, коли Чемборг ослаб, його правителем був загальнопризначений дурень, у країні наводив суму кар'єрист Базель; принаймні одна шоста частина здорового молодого робочої сили таємно або явно була відправлена на голий Палевий сонце в якості робочих місць, загинуло і покалічилася неповноцінна кількість людей.
Між двома державами виникла ворожнеча, яку було важко подолати.
Це було причиною того, чому Сун Фей вчора розв'язав криваву бійню, пояснював, через що такі люди, як Пірс, Дрогба і навіть начальник в'язниці Олег були настільки кровожерливими з солдатами Чорнокаменську. Чамборд зазнав багато лиха від Чорнокаменська, скільки жінок втратило чоловіків, дітей сиротами, старших людей загинуло... Всі ці трагедії приніс Чорнокаменськ.
Війська Чамборда повільно проходило по вулицях. Коли вони увійшли в центр Чорної фортеці, Сун Фей нахмурився.
Він побачив, що по обох сторонах маленької площі в центрі стояли триста-чотиристі висоти покритих кривавими плямами стовпів, білі колони сильно вирізнялися на загальному тлі чорних ствержень. На цих стовпах були сліди свіжої крові, що відразу кидалась в очі, хоча на подвір’ї була глибока осінь, навколо уся величезна кількість мух. Звичайно, Сун Фея змусило нас нахмуритися не тільки це. Він одразу помітив, що на деяких стовпах за допомогою цепея були міцно прикуті повністю оголеними голими, вкритими брудом і волоссям, які нагадують копни сіна, дуже виснажені люди.
Тіло кожного з них без винятку покривали жахливі рани.
Кинувши швидкий, наче блискавка, погляд, Сун Фей побачив, що частина цих людей вже була замучена до смерті, частини занурилися в забуття, деякі ще зберігали залишки свідомості і стихали від болю, але це були вже не людський звук, а гарчання пораненої звірини, обличчя їх були перекошені від напруженості, смерть була краще таке життя.
"Ваша величність, це напевно винні раби, після покарання їх вішають на стовпи, щоб налякати інших рабів!" - тихо пояснив Чех.
Сан Фей кивнув головою і нічого не відповів.
У дику епоху холодної зброї на материкі Азерот побачити таку жорстоку сцену було в рамках очікуваного для Сун Фея, він був не міг щось змінити, та й не мав волі до цього... Але після побаченого на серці він почувався пригніченим, а настрій погіршився.
І в цей момент з площі донісся неймовірний за своїм стражданням стон.