Розділ 165 — Вихід майстрів, спроба вбивства темної ночі
Анжела відразу підскочила до вбивства, і на її серці з’явилася добра новина: « Александре, що сталося? »
- Сан Фей закутав прекрасне тіло Анжели у свій темно-червоний плащ, "Ходімо разом.
У той час лоліта Цзі Ма також піднялася в напівсторонньому стані.
Втроєм вони вийшли з намету.
Стражі Чамборда зреагували дуже швидко, на цей час вони покинули військові колони; сомкнулися виступи п'ятдесятьох чорних щитів, утворилась здатність пересуватись стіною, яка оточила намет правителя, захищаючи його від можливих нападів стріл. Деякі солдати встигли вдягнути тільки штани, і їхні м’язи виглядали ще міцнішими.
Видно, що священні стрілки виявилися ще більш проворнішими, п’ятдесят чоловік спали в кімоно і не знімали броні. У цей час вони вже були повністю екіповані і під командуванням Дроґби та Пірса й начальника в’язниці Олега всім складом обсідали полум'яних звірів, взявши до рук величезні сокири. Їхні тіла були нахилені вперед, полум'яні звірі під ними рили землю під ногами, як розлючені бики, Сун Фею було достатньо примовити, щоб вони, подібно до урагану, швидко вирвалися назовні.
Попередники стрільців Петро Чех і Френк Лемпард вже захопилися на велике дерево поблизу табору; їх подібні водоспаду довге волосся, героїчний вигляд, горда постава давала всім відчуття безпеки; темно-червоні плащі за їхніми спинами плескали по вітрах; як два лютих тигри спостерігали вони навколо.
Великий чорний пес утробно загарбав, блиск його величезних очей жахнув людей.
Навколо наметів принцеси Танаші, яка була недалеко від палати правителя, вже було багато охоронців, командир вершників Роман Павлюченко і жінка-мечник Сьюзан з підвищеною пильністю охороняли вхід до намету.
Тим часом крики ставали все ближчими.
Багато смолоскипів мерехтіли, як зорі вночі, очевидно, наближалося велике військо.
Дивовижно, що це військо раптово зупинилося приблизно за 60 метрів від табору. При невиразному світлі смолоскипів можна було побачити, що це були вершники Чорнокаменська, приблизно триста-чотирьох чоловік, їх списи стирали, як дерева в лісі, обладунки блювали, бойові коні фиркалі. Вершники стукали по доспехам і щитах, голосно кричали, але не просувалися далі.
« Приготуватися!»
Чех віддав наказ, і по лагеру Чамбрідда пронісся ляжкання металу: витягувалися з піхви, піднімались гострі сокири, а списи стояли; клики блищали, душа й тіло священних стрілок та хоронителя були подібні до натягненої тети цибулі. Вони лише чекали наказу, щоб кинутися на ворога перед ними і роздерти його в клочику.
Цей шум змусив крики навпаки припинитися.
Но...
"Ха-ха-хо... Відступаємо!»
Ніхто не очікував, що в цей момент могутній лідер Чорнокаменську раптово засміється, помахне рукою, і триста-чотирирест вершників під гучним хохотом розвернутися, пришпоривши коней. Вони швидко зникли вночі, наче і не збиралися атакувати.
Фальшива тривога?
Сон Фей нахмурився і зловив питання щодо погляди Чеха та інших людей; він злегка похитав головою, зробив жест рукою, веліла солдатам повернутися до відпочинку.
Але на цьому все не закінчилося.
Приблизно через годину, коли всі тільки поснули, здалеку знову донеслися крики і прокинулись. Це знову були вершники Чорнокаменська, як і минулого разу, вони підійшли до табору на шістьсот — сім сотень метрів і відразу ж зупинилися після перетину попереджувального кордону у вигляді кривавої стріли з білим пір'ям, а потім покричали, створюючись, розхитувалися та вискакали геть.
За цілу ніч така ситуація повторилася щонайменше 10 разів.
Коли розцвіло, вершники Чорнокаменську нарешті зникли і більше не поверталися. Але Сун Фею було очевидно, що солдати втомилися не встигши виспатися за ніч, їхні обличчя були явно виснажені. Петро Чех уже дав наказ святим стрілкам збирати речі і готуватися виступати. Водночас, велика кількість розвідників розлетілася по всьому світу спостерігаючи за найменшою зміною середовища в радіусі п'яти-шість кілометрів.
Відряд знову вирушив; сидить на чорній пси Сан Фей стукав підборіддя, ніби про щось задумався.
По дорозі вони не зустрічали великих загону воїнів Чорнокаменська, але десяток розвідників постійно слідували за ними по п’ятах і пильно спостерігав кожен крок від групи Чамборда. Дрогба і Пірс згоряли від нетерпіння, наче їх підганили палицями. Багато разів вони діставали сокиру для розправи, але Чех зупиняє їх. Було очевидно, що від вершників Чорнокаменську не варто чекати нічого доброго, але вони все-таки перебували в кордонах чужої держави, противник міг бути там, де йому хотілося. Якщо вбити його на очах у всіх, то не вдалося б супероблюваності « ввічливість » в поході до столиці могли відбутися якісь зміни. Крім того, його Величність правитель Олександр нічого не говорив, мабуть, у нього були свої ідеї, і Чех не хотів, щоб ці мужлани зруйнували плани пана!
Чорнкаменск був королівством четвертого рангу, його територія була значно більше Чамборда і Райса, хоча загін йшов весь день, він все ще не покинув кордонів цієї держави.
Але вже на світанку вони нарешті вийшли в степ.
Побачивши нескінченні ланцюжки гір і густі гірські ліси, воїни загони не змогли стримати крик радості, хтось навіть заспівав у весь голос. Від постійного спостереження за вічною золотистою степом очі воїнів Чамбрідда, які вже давно не йшли на прогулянку, були дуже хворі; вони відчули, що бачили гори і повернулися до своїх домівок.
Ці гори називались Хребтом палючого сонця, вони починалися в Чорнокаменську. Вони перетинали територію кількох підданих і простягались до столиці імперії Зеніт. Хоча гори були далеко не такими величними, як нескінченні гори усамітнення за Чамбордом, вони мали багато руди, особливо заліза — запасів цього корисного іскопаного на першому місці серед гір імперії Зеніт. Це було однією з причин того, що Чорнкаменск міг будь-якої миті застосовувати військову силу, у них був капітал і ресурси, якщо порівнювати, то Чамборду в цьому відношенні довелося б набагато гірше, якби вони не здобули дві блискучі перемоги підряд, а навіть отримання броні та зброї було б для Чембурда проблемою.
На Хребті Палаючого сонця всюди були великі і малі шахти та розробки, можна сказати, важливі стратегічні об’єкти великих держав, тому Чорнокаменський на поході до хребету побудував невелику фортецю, багато застави; охорона була дуже суворою. Коли військо Чамборда наблизилося до передгір’я, кількість вершників Чорнокаменська почала відчутно збільшуватися.
Але щоб вчасно прибути до столиці імперії Санкт-Петербург на великі військові вчення, потрібно було перетнути хребет.
Але, здається, така дорога була далекою лише тоді, коли стемніло, загін дістався до підніжжя гори.
Було вже пізно, подивившись на неприступну фортецю Чорнокаменська вдалеку, Сун Фей ніби задумався про щось; він наказав Чехі зібрати розвідників, розбити табір біля підніжжя гори, якраз навпроти освітленого форту далеко.
Після півночі вершники Чорнокаменська дійсно з’явилися знову.
Як і раніше, вони підійшли до загону Чамборда не ближче ніж на п’ятсот метрів. Вони почали шалено реагувати й задиратися, а тоді несамовито стукали металевою зброєю об озброєння; усі сили створюючи жахливий шум, щоб викликати занепокоєння мешканців табору Чемборгда; коли раптом у темному таборі раптово почалися безладні метання тіні, вершники Чорнокаменська навмисно почали голосно сміятися.
« Ну ось, через сорок хвилин знову прийдемо! » — молодий височений голова загону вершників зняв шолом і, сівши на коня, вигукнув: « Я справді переживаю за цих нещасних селян з Чамборда, їм навіть не вдається подрімати, боюся, завтра у них не вистачить сил навіть взяти в руки зброю...»
"Ха-ха, так, його Високість Конде добре придумав!" - відгукнулися хтось поруч.
Молодий вершник мав дуже гордий вигляд, губи розтягнулися в презирливій усмішки: « Як же гарно король наш є надзвичайно винахідливим, хіба якийсь там дурень Олександр може зрівнятися з ним? Нехай живе поки, коли все вийде, ми обов'язково захопимо Чамборд і зробимо його проклятих мешканців рабами на темних шахтах Хребта Палаючого сонця, їхні нащадки теж залишаться в неволі на ціле життя!»
« Розійтися! Повернемося до Чорної фортеці і гарненько відпочинемо, через сорок хвилин прийдемо знову та заспокоєм як слід цих бідних хлопців!»
Молодий вершник помахнув рукою, воїни розвернули коней і приготувалися стрибати у далекий форт фортеці...
Але в цей час...
« Навіщо йти? »
Невідомо звідки пролунав холодний сміх, вершники не встигли хоч якось відреагувати на це, наче з підземних вод виникли два промені, зелений і фіолетовий, смертельне світло; він прошив темне нічне небо, як метеорит. "Пуп-пих-піх" - виризнули чотири потоки алої крові. Зрештою, ці чотири вершники не встигли нічого зробити, їхні голови впали на землю і залишилися тільки обезголовлені трупи.
— Атака ворога!» - пролунав пронизливий крик.
« Обережно, він справа...»
"Вбийте його!"
"І тіні не видно, занадто швидко, назад-назад, це майстер високого рівня!"
Вершники швидко збилися в купу, раптово з'явилася тінь була злим духом, що косило життя, його швидкість була немислима, два потоки світла, зелений і фіолетовий, мілини у темряві ночі, і відразу ж хтось загинув, як пшениця під серпом женця, без найменшої можливості боротися за своє життя; вся їх боротьба була зовсім безпорадна. Тінь не пробула й хвилини, як понад 200 вершників перетворилися на безладну юрбу!
"Поректи бардак, зберіться в колони!!" - крикнув молодий командир вершників.
Але тепер цей наказ не мав жодного значення.
Коли вершники в паніці дивилися направо, раптово відбулися нові зміни, на лівому краю загону у нічному небі раптом промайнула спалах світла; наступної секунди зоряне світло перетворилось у полум'я нез’ясним чином, запалилось ярчайне світло, від якого все миттєво осліпли, він вдарив, як електричний струм...
« Спалах - удар світла — швидко!
Раптом роздався низький урчань, подібний до світла струм вдарив усіх солдатів в радіусі десяти метрів, командир вершників, що стояв далеко від нього, витарщав очі від подиву, він не міг повірити в те що було перед його очима. Він міг бачити лише те, що в місці, де бив цей яскравий, потужний світло, ніби величезний невидимий кулак б’є кожного воїна. Потім почала руйнуватися прекрасна броня, тріснули шоломи, на щитах раптово з’явилися відбитки кулаків, уламки зброї розлетілись як обпілки, рти наповнилися кров'ю; навіть бойові коні фиркали. « Пих - паховий» - у вуха молодого командира вершників доносилися приглушені звуки, він з випукованими очима дивився на те, як страшний, безлотний кулак проноситься, наче ураган; він повільно зупинився тільки в двадцяти метрах!
Нарешті світло, що бродило очі, зникло.
Повільно з'явилася розмита тінь, позаду неї був величезний чорний меч, як ніби на спині тягли високу гору, на темно-червоному плащі не було ні сліду крові.
Пих-пых-пси!
Підув нічний вітер, і понад 20 чоловіків, вкритих загадковими синцями та давно загубленими силуми життя, що осіли на голотурії й вже мертвих конях, зрештою втратили баланс і один за одним безсилі попадали на землю.
Швидко!
Справді, швидко!
Швидко настільки, що звичайний зір не міг цього вловити.
Молодий командир вершників, який був дуже сильний і його друге зоряне число войовничості середнього щастилу було видатним серед принців Чорнокаменська. Але, спираючись на свою силу, він не зміг зрозуміти, як завдає удари це величезний чоловік з чорним мечем за спиною ... Наскільки швидко він працював кулаками?
Це означало, що навіть якщо він сам вступить у бій, то цілком не впорається з таким противником.
« Хто ви? Чи знаєте ви, що ми - ураганні стрілки Чорнокаменська? Ви смієте провокувати Чорнокаменськ, життя, що не дорога?» - серце командира вершників впав, він люто крикнув клич Чорнакманська, наче це могло надати йому хоробрості.
"Хе-хе, вбили найбрідші Чорнокаменська!"
"Агов, чи такий вже чудовий цей задрипаний Чорнокаменськ?"
Молодого командира вершників не помітили з величезним чорним мечем за спиною. Але неподалік лунали два таких звуки грому, ніби у відповідь. У наступній секунду розкрилися розпачливі крики вершників, можна було побачити тільки двох людей, що рвонулися назустріч наполовину оголеним м’язам, які зітхали, як маленька гора, молодці з величезним двометровими сокирами і квадратним щитом в людську ріст. Ці два багаті істоти попадали на драконів у людській одежі, їх сила перевершувала уяву; з гуркотом вони рвали вперед, всі ті що літали ним на шляху вершники, коні розлетілися, як лякала під дією смерчу.
"Оголошується, це вони..."
І нарешті, зіниці командира вершників звузилися, він зрозумів статус ворога; ці двоє на диво виявилися золотими верхівцями його Величності правителя Чамборда, про яких говорилося в донесеннях розвідки - золотий вершник Телец і золотого вершник Овен.
Ці два легендарні герої мали недужку силу, брутальність; їм подобалося бити чоло ворога кулаком або ж використовувати славну зброю рубати його на шматки. Крім того, вони казали, що кожен з них мав свої секретні техніки: золотий вершник Бик міг розбити гору і долоню Овна була такою ж чарівною зброєю. У донесеннях наголошувалося, що обидва ці герої становлять небезпеку, хто б міг подумати, ніби вони з'являться перед ним сьогодні.
Коли ці два чоловіки, як дикі звірі, досягли своєї мети і прибували сюди, то командири вершників зрештою зрозуміли, що розвідані були достовірними. Його королівська гордість і презирство моментально зникли, він зрозумів, що не може бути гідним противником цим двом; він поспішно розгорнув коня й зібрався бігти...
Але ці звіроподібні юнаки, очевидно, дізналися і наздогнали його.
"Ти посмів порушити мій сон, вмири ж!" - крикнув Пол Пірс.
"Я дуже злий, бережися!" - люто засміявся Дідьє Дрогба.
Ці два багатії були наче шалені акули, що пливли морем; вони виступили з брутальним духом; божевільним сміхом розгнівили натовп і негайно опинилися перед командиром вершників. Від двох величезних сокир дув сильний вітер, наче клинок рухався по його обличчю; він встиг тільки дістати широкий меч на поясі, як зараз був атакований сокирою. Навіть з божевільним свертком, повним полум'ям войовничості, він зміг протриматися менше секунди, його широкий меч розлетівся по всьому небу сталевими осколками, і нещасний молодий командир не встиг видати навіть сттон, як топор зверху розбив його навпіл, а сокира знизусував його бойового коня в кашу!
З сильного удару половина тіла молодого командира злетіла високо в небо, іскра життя ще залишалася у його каліфорнійському тілі; він широко розкрив рот, але не зміг видати й звуку, в його сповнених жаху очах застигла сцена його загибелі...
З іншого боку, вони прорвалися великим товстом зі шрамом на лобі, вершники Чорнокаменська скрізь, де він проходив, перетворилися в криваву кашу, ніхто не міг так володіти сокирою, як цей грубяк. Стояло йому зробити крок вперед, як жир на його тілі потрясався, але рухав він дуже швидко.
Так само з'явився і двометрові точий багатій, одягнений в легкій броні та темно-червоній плащ, гострий меч у його руках випромінював світло перед яким мерзли зірки; він просувався крізь струнких вершників Чорнокаменська, як досвідчений танцюрист на дискотеках, елегантно і зачаровуюче. Він то зникав, то з'являвся знову, всюди де він побував, запанувала смерть.
Ці майстри з’явилися в повітря, немов тигр, який проковтнув отару овець і приніс смерть вершникам Чорнокаменську.
Коли половина тіла командира вершників впала на землю, останнє що він зміг побачити, це як єдиний верхівець під дією потоків зеленого і фіолетового світла разом з кіньми беззвучно розходився на шість частин... Дві вершників Чорнокаменську в одну мить виявилися переможеними.
Молодий командир вершників аж до смерті не міг зомкнути очей.
Він дізнався про обличчя нападників, всі вони були помічниками правителя Чамборда, і навіть сам король брав участь у атакі.
Правитель Чамборда... Він насмілювався атакувати вершників Чорнокаменська на їхній території?